Про різні види любові з огляду на її предмет

Любов до приятелів

Катехизмова частина

Приятелями ми називаємо лю­дей, які мають між собою багато спільного й тому бажають одне од­ному добра: взаємно допомагають собі та живуть між собою щиро. Що таке дружба і коли дружба є доброю - це важливе питання в житті кожної людини. Аби між двома особами іс­нувала дружба, найперше потрібно певної рівності, по-друге, зближення сердець, врешті - обміну надбання­ми, які єднають і зміцнюють дружбу. Взаємини між приятелями набага­то тісніші, ніж між іншими людьми. Справжні приятелі - це одне серце й одна душа у двох тілах. Незначні не­порозуміння між приятелями не шко­дять приязні, вони навіть зміцнюють її. "Адже й коваль кропить вогонь водою, аби його сильніше розжари­ти, а правителі старанніше бережуть місто, відвойоване у ворога, аніж те, якого ніколи не втратили", - каже св. Франциск Салезій.

Приятелі допомагають один од­ному. Гарний приклад вірної дружби бачимо в особах Дамона і Пітияса. Одного з них засудив тиран Діони­зій з Сиракуз на смерть. Засуджений ще зміг випросити собі перед смертю дозволу впорядкувати свої родинні справи; однак його приятель змуше­ний був залишитися в руках тирана як заручник і змиритися з тим, що загине тією самою смертю в разі, якщо б засуджений не повернувся вчасно. Вже зближався визначений час, а Дамон не з'являвся. Пітияс не звертав уваги на кпини тирана й не втрачав надії на вчасне повернення друга. І, справді, так сталося. Тиран був здивований такою силою прияз­ні й подарував засудженому життя.

Давид, син селянина з Вифле­єма, і Йонатан, царський син, познайомилися під час війни. Обидва, благородні й чесні, уклали між со­бою союз приязні. Йонатан не міг нічого їсти, коли довідався, що на життя Давида чатують, а коли до­велося їм розлучатися, гірко плакав. Він застерігав Давида перед кожною небезпекою і обдарував його одягом і зброєю.

Приятелі щирі та відверті між со­бою. Якщо перед тобою відчинять двері в кімнату, то ти побачиш все, що в ній є. Так приятелі відкривають один одному свою душу, яка поді­бна до замкненої кімнати. Будучи відвертими, приятелі вказують один одному й на помилки. Св. Григорій Великий говорить: "Лише тих я вва­жаю своїми друзями, які настільки благородні й відважні, що відверто вказують мені на мої хиби".

Справжніми приятелями можуть бути лише ті, хто живе за засада­ми релігії. Приязнь схожа на буди­нок, тому що ґрунтується на певних принципах. Лише тоді міцно стоїть будинок приязні, коли його підва­линою є Божа боязнь і Божа любов. Якщо цими засадами є гріх й егоїзм, тоді цей будинок збудований на піс­ку. Св. Амврозій каже: "Ворог Бога не може бути справжнім приятелем свого ближнього". "Лише той по- справжньому любить приятеля, хто любить у ньому Бога. Хто любить ко­гось не заради Бога, а заради якоїсь іншої речі, той скоріше ненавидить його, ніж любить", - каже св. Авгус­тин.

Є різні види приязні, оскільки різними є зв'язки (речі), які єднають дві душі. Єднає душі, передусім, Бог і Боже добро, як наприклад, слава Божа, Божа наука, Божа служба і Божі діла. Така дружба є Божа і свята, вона існувала між святими, на­приклад, між св. Григорієм з Назіяна і св. Василієм Великим, св. Антонієм Великим і св. Павлом Тивейським. Таку дружбу старайся набути, бо як ті, що видираються на стрімку гору, хапаються руками одні за одних, так і ми в тяжкому поході на гору до­сконалості й на небесний Сіон маємо простягати собі приятельську доло­ню. Таку дружбу освятив наш Боже­ственний Учитель, який понад інших любив свого учня - дівственника Йоана і плакав над гробом Лазаря. "Тільки святі, - каже св. Василій Ве­ликий, - по-справжньому є прияте­лями Бога і між собою. Лукава душа не знає, що таке краса дружби".

"Якби мене хтось запитав, - пише в листі до Палладія св. Гри­горій Богослов, - що ліпше в житті понад усе, то я відповів би: друж­ба! А кого з друзів треба більше по­важати? Я відповів би: добрих! А з добрих, кого назвеш першим? Знаю, що нікого не поставлю вище від тебе".

Єднати людей також може по­дібність темпераментів і характерів. Така спільність існує, наприклад, між учнями, вченими, купцями та ін., і є вона доброю або злою, відповідно до своєї основи і мети. Однак вона не надприродна.

Людей може єднати природна схильність або симпатія, джерелом якої є вродливість, приємна дотеп­ність, чуйне серце, миле товари­ство. Така приязнь є почуттєва, бо її пов'язують почуття і вона завжди недосконала та легко може стати небезпечною і грішною. Пізнай при­кмети такої почуттєвої приязні. За­роджується вона в серці й виявля­ється чуйним поглядом, полум'яним словом, тужливим зітханням, при­хильним ставленням. Особи, які ма­ють подібну приязнь, взаємно себе обожнюють, аж до того, що одне в другому бачить вершину доскона­лості й навіть хиби вважають за чес­ноти та стараються їх наслідувати. Вони завжди бажають бути разом і не можуть насититися розмовою, яка є таємною й обертається в колі вза­ємних почуттів. Кожна розлука для них важка аж до сліз, вони безна­станно думають одне про одного, так, що образ улюбленої особи ніко­ли, навіть на молитві, не зникає з їх­ньої уяви. Для зміцнення такої друж­би вони на згадку про себе дарують пам'ятки, сувеніри, пересилають по­дарунки, роблять різні послуги. А з іншого боку, вони є такими заздріс­ними, що кожне холодніше слово чи приязнь з іншими вважають кривдою для себе. В той час з жалю до себе вони розривають стосунки, аби по­тім їх ще чуйніше налагодити. Однак не раз така приязнь перероджується в смертельну ненависть. З цих ознак можна зробити висновок про наслід­ки. Така приязнь низька, бо б'є стру­менем з низького джерела; вона по­верхнева, бо не має в собі поважної суті; вона змінна, бо її фундамент є крихкий; вона небезпечна, бо часто народжує недобрі плоди. Така при­язнь може трапитися навіть в мо­настирі, тому духовні вчителі дуже сильно застерігають від неї, а мона­ші правила забороняють всякі фамі­льярності й утворення окремих гурт­ків. Св. Тереза каже, що шкоди для згромадження, які з неї випливають, явні й очевидні. Також шкідливими є фамільярні стосунки зі світом, хоч би і з родичами, і надто часті відвідини ними монастиря.

Трапляється також приязнь, що базується на бажанні вилити свою душу, на бажанні пустої балакани­ни, найчастіше про себе і про ближ­ніх, або що гірше - на неприхиль­ності до певної особи, наприклад, до настоятельки, яка проявляється в постійних шемраннях і критиках, часом навіть у згіршуючих інтригах і змовах. Біда монастиреві, до якого це лихо закралося.

Є ще інший вид приязні, так зва­на духовна, тому що існує між особа­ми, які провадять інтенсивне духо­вне життя або перебувають у духо­вних стосунках, наприклад провід­ник душі. Така приязнь добра, якщо її метою є Бог і тільки Бог. Така лю­бов допомагає навіть до слави Божої і власного освячення, бо і деякі святі жили в духовній приязні, як напри­клад св. Франциск Салезій і св. Йо­анна Францишка де Шанталь. Однак для молодих осіб протилежної статі, а до того ж менш досконалих або необережних, може вона бути не­безпечною, бо згідно з наукою духо­вних вчителів легко перекручуєть­ся, і будучи спочатку чистим вином, тобто чистою любов'ю, непомітно змішується з водою людського по­чуття. Св. Бонавентура робить таке порівняння, що диявол так чинить з нами, як колись учинив весільний господар в Кані Галилейській. Спо­чатку дає добре вино, тобто переко­нує в душі, що її розмови стосуються тільки Бога і до Бога провадять. А коли її таким запевненням напоїть, подає їй отруту, тобто пробуджує насамперед почуття симпатії, але ні­бито чисті, потім змішає їх з почут­тєвими, а на кінець подає брудні й гидкі.

О, як багато було тих нещасних, які, почавши духовно, скінчили ті­лесно! "Як же багато душ ця духо­вна любов вкинула в чорну прірву, - каже св. Василій Великий, - і як серед страшної бурі безпечно пере­плили море, а вже біля самого порту разом з товаром і вітрилами затону­ли". Св. Тереза з Божого об'явлення бачила те місце, яке її чекало в пе­клі. І за що? Адже, як сама визнає, не була зовсім безбожна; навпаки, мала завжди думку піднесену до Бога і бридилася всяким гріхом. Що ж її мало вкинути до пекла? Як сама вона зізнається: "Занадто чуйна приязнь, хоч і дуже далека від грі­ха". Будучи вже в монастирі, де не дуже строго дотримувалися клявзу­ри, любила розмовляти зі світськими особами, а особливо зі своїм моло­дим родичем, товариство якого мало на неї все більший вплив. Спочатку вона не бачила в цьому нічого по­ганого, а коли одна із старших мо­нахинь зробила їй зауваження, то вона, замість опанувати собою, ще більше обурилася. Потрібно було аж кількох надзвичайних об'явлень, щоб розпізнати небезпеку, яка їй за­грожувала. Одного разу під час роз­мови, цілком скромної, об'явився їй Ісус Христос з дуже строгим облич­чям і сказав, що Його дуже засму­чують ці світські розмови. А іншо­го разу, перебуваючи в товаристві цієї ж особи, вона побачила велику жабу, яка підходила до них, невідо­мо звідки там узявшись. Ця омана легка й небезпечна.

Отже, як слід поводитися щодо приязні? Передусім, твоїм приятелем хай буде сам Ісус, бо коли інші при­ятелі є непостійними, як ластівки, що міняють свої гнізда, то тільки сам Спаситель витриває при тобі в до­брій і гіркій долі. Без приятеля ти не зможеш щасливо жити, і якщо Ісус не буде твоїм найсердечнішим при­ятелем, ти будеш дуже сумним і са­мотнім. Книга "Наслідування Хрис- та" каже: "Єдиного Ісуса Христа треба всім серцем любити, бо Він найдобріший і найвірніший зі всіх приятелів. Ісуса люби і тримайся, як приятеля; Того, який не покине тебе навіть тоді, коли всі відступлять, і не дасть тобі наприкінці загинути. По­кладися на Його вірну любов. Він один зможе допомогти тобі, коли всі інші тебе покинуть". А всяку іншу приязнь очисти й освяти Божою любов'ю. Бо поки корали перебу­вають на дні моря, вони зовсім не гарні, а вийняті на поверхню - на­бирають блиску і стійкості. Подібно і приязнь: піднесена духом Божої любові, набирає принадності, ціни і тривалості. "На мені має основува­тися любов приятеля, - навчає наш Божественний Учитель у книзі "На­слідування Христа", - і тільки ради Мене ти повинен любити того, кого маєш за доброго і хто вельми доро­гий тобі в цьому житті. Без Мене ні приязнь, ні життя не має значення, і не є ані щирою, ані чистою любов, якої Я не з'єднаю".

Стережися особливо приязні ті- льки почуттєвої. А якщо тебе подібне почуття опанувало, старайся його очистити й одуховнити або ще кра­ще - викорінити. Коли св. Тереза не могла запанувати над своєю шкідли­вою приязню, то молилася упродовж дев'яти днів гімн до Святого Духа, і ласка Божа цю прив'язаність усуну­ла. "Між приятелями більший той, хто уступає, - каже св. Василій Ве­ликий. - У приязні поразка дорівнює перемозі".

А щодо приязні духовної, то будь дуже обережний, аби, люблячи в якійсь особі, особливо протилежної статі, Бога і чесноти, не переносив цієї любові на особу. На жаль, для нашої слабкості це дуже легко. Не запевняй себе, що ця особа є по­божною, бо, як слушно каже св. То- ма: "Такі особи, чим більше святіші, тим більше мають привабливості й тим більший роблять вплив". Тому пильно чувай, аби духовна при­язнь не стала почуттєвою, а якщо ти є сповідником, то будь дуже обе­режним у провадженні молодих ка­янниць. Пам'ятай також про те, що обов'язки щодо приятеля не повинні суперечити обов'язкам щодо Бога. А якщо потрапиш у таку ситуацію, коли приязнь вимагатиме від тебе скоєння гріха, скажи так, як один грек, який не хотів фальшиво при­сягнути в інтересах свого приятеля: "Я є твій приятель лише доти, доки не втрачу приязні з Богом". І слуш­но, бо дружба з Богом цінніша, ніж усі земні приятелювання.

Підготували
Традиційні сестри-монахині ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя