Мій шлях до Традиції

Тривав 2004 рік Божий. Початок випробувань та утвердження у свя­тій греко-католицькій вірі, а водно­час і період особливої ласки для тра­диційних парафій, бо кожний хрест нам подає любляча рука Небесного Отця. Тоді мені було лише 11 років, але власне утвердження пережила на стільки ж років пізніше.

Пам'ятаю, як люди обступили церкву. Тоді з дівчатками дитячого хору мали співати на Службі Божій. Не повністю усвідомлювала події, які відбувалися, лише розуміла, що нашу церкву хочуть забрати. Та­кож свідомо готова була залишити­ся при ній, що б не було. Пам'ятаю часті візити журналістів, допити на­стоятеля, тривогу між парафіянами. Звичайно, була і залишаюсь на боці Святої Традиції. У традиційній греко- католицькій церкві мене охрестили, у ній я виросла, у ній пізнала най­важливіші речі, які слід пам'ятати і дотримуватися, але які у світі час­то забуті – старатися жити правди­во по-католицьки всюди і завжди, в серці і ззовні, любити Господа і ближніх, неустанно пам'ятати про спасіння душі.

На жаль, пізніше я не дуже ці­кавилася тим, що відбувалося тоді на нашій парафії. Тепер розумію, що треба пам'ятати правдиве мину­ле, щоб опісля не постали сумніви, а з ними не зійти на манівці. Але цю мою байдужість зрушило випробу­вання...

У липні 2015 року мені наснив­ся дивний сон. Бачила гарну церкву на горі, точніше її великі мури, які свідчили, що церква гарна, велична, прибрана і люди біля неї правдиво побожні: певно, йшли на відправу. Бачила, що у підніжжі місцевості є ще одна, але мала церковця. З цікавості пішла подивитись. До неї вела крута стежка. Спочатку була впевнена, що це православна. Люди якісь неохай­ні, неотесані, все цілували у церкві, але віра якась дивна, бо цілували навіть будку собачки, що біля церк­ви (так мені здалося, що це будка), хоч на перший погляд дуже ревні. Церква була запустіла, брудна, за­недбана. Підійшовши, побачила на­пис, який свідчив, що це католицька церква. І уві сні зрозуміла, що це католицька, але геть змодернізова­на церква. Була така неохайна, що хоч і промайнула думка «добре, що католицька», але заходити не нава­жилась. Вже повернулася назад на стежку, щоб повернутися до своєї. Тут і прокинулась...

Не знала, для чого наснився мені той сон. Навпаки, була занад­то впевненою, що твердо стою у вірі. Але, напевно, він був промінчиком ласки, який передував бурі.

Незадовго після цього сну поча­ли все більше нападати думки і спо­куси, які противились нашій церкві й нашому священичому братству. Соромно і страшно оповідати про всі спокуси, які крутилися навколо теми «непослух», «екскомуніка» та її наслідки. Думаю, що подібне пере­живали свідомі парафіяни і духовні особи у 2004-2005 роках. Ця буря не вщухала, мабуть, тому, що не підда­валася, але водночас ще не укріпи­лася належно у правді. Здавалося, що перебуваю у темряві, а хвилі ду­мок колихали, як на морі. Все-таки не переставала щодня брати участь у Святій Літургії, хоч ні в молитві, ні у Службі Божій, ні навіть у Святому Причасті не мала тої святої духовної радості. Це не означає, що робила всупереч сумлінню, хоч так і здава­лося. Просто сліпо вірила, що добре роблю, прагнучи лише знайти від­повідь, пізнати правду, дати відсіч спокусам. Важливими стали щирість, мудрість і простота, ревність за спа­сіння душ, а також добрий вплив отця та інших священиків на мене та інших людей (від не одної злої ду­шевної пастки чи гріха проповіді й молитва священика мене відверта­ли, берегли чи напоумляли і далі на­ставляють). Тому дві думки були тоді ніби якорем: «Отець знає, що робив і що робить, що не ображає Бога», а також «Якби дерево було лихе, то не було б добрих плодів». Звичайно, я не була і не є противником жодної особи нашого традиційного духовен­ства. Скоріше злий дух підсував різ­ні думки проти них, всупереч влас­ній волі.

Як хворий поспішає до лікаря, прагнучи оздоровитись і не втратити життя, так і я звернулася до свяще­ника, зрозумівши, що не можу сама дати раду. І отець, і я молилися, щоб пройти і подолати ці труднощі чи то сумніви, яких не сподівалася. Про­читала тоді і книжку «Переслідувана традиція», радо читаю і про діяль­ність «Щита Святої Унії», де справді віднайшла відповідь. Вірила, що її знайду. Визнаю свою провину і жа­лію, що хоч і читала духовну літе­ратуру, але мало цікавилася темою віри, традиції. Прикро дізнатися, що так несправедливо чинили сто­совно нашого СБССЙ. Певно, тут і є причина неприхильності багатьох вірних з інших греко-католицьких громад, які, як і я, ще не дізнавшись правди, не могли б подумати, що й у верхівці церкви можуть бути несправедливі звинувачення, плута­нина «де послух, милий Богу», а де належно відповісти «краще слухати Бога, аніж людей». Звичайно, ніко­го не звинувачую, не осуджую. Мій обов'язок – молитися за Церкву.

Після прочитання цієї книги пе­ред очима чіткіше постала сумна картина стану Церкви. Коли людина несвідомо помиляється – виправдо­вую, що не розуміє чи не знає, що робить. Але гірко думати і намага­юсь не брати занадто до серця, щоб не осудити людину, яка розуміє і свідома свого несправедливого чи злого вчинку. Хай кожний боїться затверділості серця, яку мали люди і священнослужителі, котрі не впіз­нали Самого Месію і не повірили у Його прихід.

З допомогою молитви і слова Божого минули тривоги, залиши­лось переконання й довіра до Святої Традиції УГКЦ, а також прагнення молитися за Церкву, за Папу, за ду­ховенство і в наміреннях Фатімської Матері Божої.

Дякую своєму сповідникові, свя­щеникам, які спричинилися до на­писання книги «Переслідувана Тра­диція», і вірним, які тепер переказують про минулі й теперішні події традиційних парафій, а також свя­щеникам, які провадили реколекції св. Ігнатія (хочеться, аби всі духо­вні особи у світі згадали й пам'ятали про перестороги Пап щодо теперіш­ніх течій і поглядів у Церкві, що так дуже ображають Христа).

Цікавмося своїм минулим, читай­мо, не будьмо байдужими і літепли­ми християнами, неустанно молімося за себе, за ближніх, за Церкву і ду­ховенство, за Батьківщину. Коли ж особливо важко, то ще ревніше бла­гаймо Марію, Євхаристійного Ісуса, просімо поради в духовного лікаря – священика.

Слава Ісусу Христу!

Юля Войтанович,
Парафіянка храму Свв. Верх. Ап. Петра і Павла