2017-й – рік Фатімської Божої Матері. Минає 100 років з часу об’явлень Пречистої Діви Марії у португальській Фатімі. Актуальність Фатімських послань Матері Божої не змаліла, не затерлася, не пропала, а набуває в наші дні ще більшого значення. Чому? Бо сказане Пречистою Дівою стосувалося прийдешнього, Вона пророкувала майбутні події, частина яких уже збулася, але найважливіше чекає нас попереду. Та не тільки це повинно звернути наш погляд на Фатіму, а те, що саме хотіла Мати Божа сказати і який це має стосунок до мене, до наших родин, мого народу й цілого світу. Цариця неба не для того з’являлася у Фатімі, щоб усього лиш провістити майбутні події, а для того, щоб вказати людям на найважливішу річ, яка стосується нашої душі – це її спасіння. Марія вказує на страшну духовну війну злих духів, які прагнуть у ці часи знищити Церкву, знищити віру в людських серцях, палаючи несамовитою ненавистю до кожної душі і з неймовірною злобою працюючи над погибеллю наших душ, щоб їх навіки запроторити в місце вічного прокляття – пекло, яке саме Мати Божа показувала візіонерам. Пречиста Діва не просто хоче нас застерегти, але Вона дає нам відповідні надійні середники для перемоги над силами темряви, Вона заохочує нас до апостоляту, щоб ми не були байдужими, а молилися за самих себе й за інших, які не розуміють цієї духовної війни, котра, за словами с. Луції, буде остаточною.
Тому заохочуємо вірних Святої Традиції у 2017 році Божому особливо дослухатися до заклику Матері Божої й щоденно молитися Вервицю, заохочуємо до відмовляння щоденної повної Вервиці з розважанням у наміренні тріумфу Непорочного Серця Марії, а також у наміренні посвячення Росії Її Непорочному Серцю, за нашу Церкву і за народ, за ласку миру, за наші родини та інші намірення, подані на звороті газети.
Для кращого відновлення в нашій пам’яті тих подій столітньої давнини ми плануємо друкувати в нашому часописі історію Фатімських об’явлень: з чого вони починалися, як відбувалися, які наслідки давали, а для кращого розважання над ними постараємося робити деякі акценти, наголоси або рефлексії до цих подій. Щиро бажаємо, щоб не було в наших традиційних парафіях нікого байдужого до того всього, що хотіло подати нам небо, сама Мати Божа, бо саме байдужість до прохання Пречистої сильно ранить Її Непорочне Серце. Хай кожен розважить ось над чим. Бог дав мені жити в цей час історії людства, в час великої духовної битви, в цю соту річницю Фатімських об’явлень. Чим я можу віддячитися Матері Божій за всі Її благодаті й добродійства, чим можу допомогти Їй у справі спасіння людських душ? Чим можу потішити Її Непорочне Серце, отерноване вінком людської невдячності й зневаги, яке так сильно мене любить і наді мною чуває вдень і вночі, хоч я цього, може, не зауважую? Що складу до Її стіп у цей Ювілейний Рік? Хай розпалиться в нашому серці ревність до відмовляння Вервиці, до практикування винагороджуючих Св. Причасть у перші суботи місяця, хай у нашому серці запалає апостольський дух поширення Фатімського послання серед інших.
1915 рік Божий
Лютувала Перша світова війна (1914–1918), пожинаючи свої страшні жертви, яких ще не було в усій історії Європи. Бог поспішає на поміч людству, бажаючи навчити його, як воно має випрошувати для себе миру й спасіння. У ці часи Він вирішив послати до нього Свою Найсвятішу Матір, вибравши для цього малу країну на краєчку Європи – Португалію, а в ній невеличке селище в єпархії Лейра – Фатіма, за 190 кілометрів на північ від Лісабона. А для цієї місії Бог вибрав не вчених осіб цього світу, а щоб всіх засоромити й дати приклад послуху Божому посланню через Свою Матір – трьох малих простих сільських діточок. Так Бог переважно й чинить: врозріз із думкою світу й освічених людей.
Історія Фатімських об’явлень має дуже цікавий початок ще в 1915 році. Про день свого першого Св. Причастя Луція (найстарша дитина- візіонерка) згадувала, як, вклякнувши перед фігурою Матері Божої Цариці Св. Вервиці в парафіяльній церкві, з усім запалом душі просила Її «про збереження свого серця тільки для Господа Бога». «Коли я повторювала цю молитву, – пише Луція, – без перерви, неустанно вдивляючись у фігуру, мені здавалося, що Вона усміхнулася мені й водночас з милосердним поглядом і милим жестом запевнила мене, що збереже моє серце тільки для Господа Бога. Мене переповнила така радість, що я ледве могла видобути з себе якесь слово». Після свого першого Св. Причастя (мала тоді 8 літ) дівчинка перейняла опіку над родинним стадом овець. Одного дня разом з трьома іншими дівчатами вона пішла на навколишні луки пасти овець: «Близько полудня, з’ївши обід, я запросила моїх товаришок до молитви на вервиці, на що вони охоче погодилися. Ледве ми розпочали молитву, як перед нашими очима побачили якусь постать, що підносилася в повітрі над деревами; вона виглядала, як сніг, майже прозора серед сонячних променів. «Що це таке?» – запитали мої товаришки, дуже перелякані. – «Не знаю». Ми продовжували молитися, дивлячись на постать над нами, а коли закінчили молитву, постать зникла». Це об’явлення відбулося двічі. Згодом Луція казала, що це об’явлення зробило на неї особливе враження, якого вона не вміла пояснити: «Поступово це враження затерлося, і коли б не події, які настали потім, думаю, що я про них цілковито б забула». Так Бог своєю ласкою готував дитину до важливішого, що чекало її пізніше.
1916 рік Божий
Перша поява Ангела
Велика вистава Фатіми розпочинається у 1916 р. трьома появами ангела навесні, влітку і восени.
У 1916 р. батьки дозволили Францискові і Якинті разом з їхньою кузиною Луцією опікуватися вівцями, що належали до двох родин. Луція мала тоді 9, Франциско 8, а Якинта 6 літ.
Одного весняного дня троє дітей перебували в оливковому гаю поблизу родинного села Альжустрель, парафія Фатіми. Як звичайно, перед полуднем відмовили вервицю і продовжили бавитися. Сталося все так, як описувала с. Луція: «Протягом якогось часу ми бавилися, і раптом налетів сильний вітер, загойдав віттям дерев і змусив нас піднести очі, щоб побачити, що діялося, бо день був спокійний. Тоді ми побачили над деревами, в напрямі до сходу, світло, постать білішу від снігу. Якинта і Франциско не бачили її раніше, а я ніколи їм про неї не оповідала. Це була постать юнака, прозора, від якої випромінювало сяйво, ясніше від того дива, коли кристал виграє на сонці. Він наближався, і ми почали розрізняти риси обличчя: юнак 14–15 років надзвичайної краси. Ми були здивовані й мовби зачаровані. Не могли вимовити ані слова.
Підійшовши до нас, він сказав: «Не бійтеся. Я – Ангел Миру! Моліться зі мною!»
Ставши на коліна, він нахилився так, що аж чолом доторкнувся землі. Натхнені надприродним імпульсом, ми зробили так само й повторювали слова, які він промовляв:
«О мій Боже! Вірю, надіюсь, люблю, поклоняюся Тобі! Благаю прощення для тих, що не вірять, не надіються, не люблять і не поклоняються Тобі!»
Повторивши це тричі, він піднявся й сказав: «Моліться так. Серця Ісуса і Марії уважно слухають голос вашого благання». Потім Ангел зник».
Чи ми віримо в Ангелів?
Фатіма розпочинається з об’явлення Ангела. Тим самим Бог нагадує нам про існування невидимого світу, світу чистих духів, які дані кожному з нас, щоб нам допомагати. Чи ми віримо в них? Але реально й дієво – так, щоб прибігати до них за поміччю щодня? В матеріальному світі люди тепер вірять у те, що бачать тільки своїми тілесними очима, а духовний світ… Якщо у щось ще там вірять, то для них це гарний переказ бабці чи гарна казка, чи звичай, і вони не прибігають, не прикликають на поміч своїх ангелів- хоронителів. Особливо в теперішні часи люди відчувають велике ослаблення й духовну неміч, бо порівняно з минулими поколіннями бачимо, як занепали духовно.
Не забуваймо, що Бог послав ангелів для того, щоб вони нас охороняли, дбали про нас і були нашими опікунами. Зазвичай, ми легковажимо їхньою силою і прагненням нам допомагати і не звертаємося до них за поміччю на щодень. У Фатімі ангел вчить дітей молитися й молиться разом з ними. Якби ми були свідомі присутності ангелів під час нашої молитви, особливо під час Служби Божої, де вони присутні тисячами й адорують свого Бога з любові, то це б нас самих ставило в поставу поваги, занурювало в духовну атмосферу зосередженості й адорації Бога.
Присутність Божа
Ось як Луція описує появу ангела: «Надприродна атмосфера, яка огортала нас, була такою сильною, що ми майже забули про своє життя, впродовж довгого часу залишаючись у тій самій позі, повторюючи щоразу ту саму молитву. Присутність Бога була настільки відчутною, що навіть між собою ми не сміли говорити. У подальші дні наші душі були огорнуті тією атмосферою, яка згодом ще довго не зникала».
Присутність Божа є чимсь надзвичайним. Людина, пам’ятаючи про Божу всюдиприсутність, ніколи не згрішить. Її молитва буде ставати все більше зосередженою. Дітей ця присутність Божа спонукала до уважної й покірної молитви. Ангел перед молитвою схиляє свою голову до землі, так само роблять і діти. Запитати – для чого? Щоб упокоритися перед Богом, згадати, хто такий Бог – найсвятіша і безмежна велич, а хто такі ми, ангели і люди – ми земля і попіл, тому хай наша гординя не забуває, куди ми повернемося наприкінці життя – у землю; більше того – ми ніщо, нас би не існувало, коли б Бог нас не створив і не дав нам безсмертної душі. Це була справжня школа покори для дітей, яку показав у своїх діях ангел. Добре застановімся: коли один ангел збуджує таку повагу, що в його присутності дітям забиває дух, то що тоді, коли міріади ангелів упадають на землю перед Маєстатом Божим?! «І всі ангели стояли навколо престола, і старших, і чотирьох істот, і впали перед престолом ниць і поклонилися Богу» (Од. 7, 11).
Що є властивим початком Фатіми? Молитва! Коли поклін ангела нагадав і привів у належний стан усвідомлення, хто ми такі перед Богом і хто такий Бог, аж тоді він у захопленні промовляє перші слова: «О мій Боже!» – мовби вони символізують «о мій Сотворителю, мій Подателю всіх ласк, моє Життя, Ти даєш мені на кожну хвилину те життя, яким живу, о мій Відкупителю, моє Все». Коли, усвідомлюючи цю правду, хто ми, а хто Бог, ми ставимо себе в покору і в цьому стані починаємо просити Бога, тоді це покірна молитва, яку Бог завжди вислуховує: «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать» (Як. 4, 6). Тож стараймося завжди розпочинати свою молитву актом усвідомлення: перед ким ми стали й хто ми, актом покори – тоді наша молитва завжди буде уважна й вислухана.
Наслідком модернізму й сучасних харизматичних рухів є не тільки протестантизація католиків, але й зміна їхнього ставлення до Всемогутнього: вони вже не трактують Бога як БЕЗМЕЖНИЙ МАЄСТАТ, БЕЗМЕЖНУ ВЕЛИЧ. Діти тремтять на сам вид ангела, що появився, в той час як тисячі ангелів, чистих духів, самі тремтять перед Божим Маєстатом, не сміючи Його оглядати. Ми призвичаїлися до Ісуса й Марії як до якихось колег, до котрих можна час від часу звернутися й попросити про допомогу. Коли св. Йоан в Одкровенні падає перед ангелом, який йому явився, коли поява святих спричиняла, що люди падали на землю, не маючи відваги поглянути їм в очі, то як же ця найбільша й найглибша пошана відрізняється від нашої поведінки на молитві й у церкві!
Тому мусимо наново навчитися, як маємо поводитися перед обличчям надприродного світла (на молитві, перед Св. Тайнами, в церкві, особливо під час Служби Божої), щоб воно нас від себе не відштовхнуло.
Чесноти: віра, надія, любов – фундамент нашого духовного життя
Вірю в Тебе, покланяюся Тобі, надіюся на Тебе, люблю Тебе!
«Без віри неможливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають» (Євр. 11, 6). Віра є запорукою вислухання молитви, вічного щастя, найбільший скарб – це віра, без неї немає неба.
Коли я визнаю Бога, хто Він є для мене, що я цілком залежний від Нього, тоді виявляю це визнання в поклонінні, адорації Йому. Адорація – це визнання, що Бог є моєю першого засадою й моїм кінцем, моїм всім. Що я буду робити в небі всю вічність? Прославляти, адорувати Бога. А що буде, коли тут, на землі, я не навчуся цього робити?
Надією ми прагнемо виконувати Божу волю, щоб дійти до Бога й осягнути обітниці, які Він дав нам, і вічну щасливість.
Наша любов – це досконала відповідь на любов Бога, який нас створив і відкупив, який хоче нам дати частку у своєму Божому житті. Любити Бога – вершина людського життя й найкраща мета, яку людина може собі визначити.
«Наприкінці нашого життя ми будемо суджені з того, як сильно ми любили», – говорять св. Тереза від Дитятка-Ісуса і св. Йоан від Хреста.
Конечність винагородження
Благаю прощення для тих, що не вірять, не надіються, не люблять і не поклоняються Тобі!
Ангел навчає дітей перепрошувати за інших, тобто винагороджувати своєю молитвою і жертвою за тих, які не вірять, не почитають Бога і не люблять Його. Цією перепросьбою діти мали випрошувати ласки віри й любові для тих, які втратили або просто не мали тих чеснот, бо, можливо, заглушили їх у собі.
Тут виявляються найбільші духовні хвороби сучасного людства – брак віри, надії й любові до Бога. Люди сьогодні не вірять у Бога, не вірять у невидимий світ, а якщо кажуть, що вірять, то їхня віра мертва, вона не спонукає їх змінити своє життя, покинути гріх, а жити, як хоче Бог. Навіть у побожних християн ця віра хитка, бо не раз ми забуваємо про заповідь Божу й грішимо, переступаємо Божі накази, те, що миле Господові. Віра слабка, тому що не дає спонуки до жертви, до здобуття заслуги для неба, наша слабка віра не спонукає дбати про душі наших ближніх, які йдуть блудною дорогою. Коли віра слабка або її немає, тоді люди почитають і адорують не Бога, а своє тіло, гроші, матеріальну розкіш, тілесну пристрасть, вони адорують матеріальне. А тому в них немає надії, яка б підводила їхній погляд до небесного щастя й радості, його здобуття, до Бога. Вони не довіряють Богові, а самі собі, своїм здібностям, можновладцям і всім, тільки не Богові. Вони живуть лише для землі, бажають зробити на ній рай, а в підсумку впадають у зневіру й втрачають душу навіки.
Ступінь нагороди й вищості в небі буде вимірюватися мірою любові, яку ми мали в серці. Страшно подумати, що люди можуть не вірити в Бога, адже впалі духи, дияволи – й то вірять. А найстрашніше – коли вони не люблять Бога, бо за це потраплять у руки тих, які ненавидять їх і доброго Бога. У серці людини може бути любов або ненависть, і коли ми переходимо у вічність, те, що було в серці, залишається навіки.
Молитвою ангел навчає дітей збуджувати акти віри, надії й любові, щоб вони самі зростали в цих чеснотах, а водночас заохочує їх перепрошувати, винагороджувати за тих, які не мають таких чеснот, щоб цим задоситьучиненням випросити їм небесних перлин віри, надії й любові.
Тут і далі цитати з книжки: Ks. Karol Stelin, FSSPX. «Gwiazda przewodnia czasów ostatecznych».
