Словотвір «ортодоксія» належить до чудових термінів генія культури греків, як чимало інших слів (філософія, космологія, теологія), що перейшли до скарбниці християнської культури. Грек і латинник дивуються і не зрозуміють, як можна чіплятись до такого словотвору, бо вони його правильно розуміють, як «правовір’я» (recta fides, Rechtglaubigkeit). Адже, слово «doxa» має у греків перше значення «думка», а щойно друге – «слава». Те правильне розуміння мусіло перейти і до перших слов’янських перекладів ще при Кирилі та Методії. Однак, воно згодом (XVI ст.) стало зіпсуте фальшивим перекладом на «право-слав’я», яке було спочатку невинним, а потім сталось символом баламутства. Ось чому стало необхідним його тимчасово обминати. Адже навіть таке дороге, законне та історичне слово, як «Русь», «руський» було заступлене словом «Україна», «український», щоби обминути баламутність. Ось вияснення недоречності новотвору «православний».
І. Це слово є пізнішим і фальшивим перекладом. До XIV століття було лише слово «правовір’я». Це підтверджують навіть філологи. Наприклад, польський учений-славіст Ол. Брюкнер (Slownik Etymologiczny jezyka роl. (Warszawa 1970) пише під словом «prawy» (правий): «В складних словах «правовірний», пізніше через неграмотність, замінене на «православний», бо грецьке «ортодоксос» – правовірний, бо «докса» – «слава», замість – «віра». Зрозуміло?! І під словом «слава» пише: «православ’я» і «православний», – замість «правовірний»; це є новіше помилкове тлумачення з XIV століття грецького «ортодоксос», бо «докса» і «віру», і «славу» означає. Спершу існувало тільки «правовір’я». Кожний словник іноземних термінів пояснить слово «ортодоксальний», як той, що оберігає принципи, ідеологію свого віровизнання. Наприклад, «Краткий Этимологический Словарь русского языка», Москва 1971: «Orthodoxal» – суфіксальне, похідне «orthodok» з грецького «orthodoxos» – той, що має правильну думку».
ІІ. Самі Богослужбові тексти виявляють фальш перекладу і протестують своїм внутрішнім змістом:
1. Замість «неділя православ’я» має бути «неділя правовір’я». Ця неділя є на честь Вселенських Соборів. А предметом вирішування Соборів були догми віри проти аріян та інших єретиків, засудження їхніх помилок, тобто справи віри, а не «слави», ані не «славлення», якого слово «ортодоксія» не допускає. Напр.: Наставник Стиховні тої ж неділі має: «Святия бо Тройци єдиносущноє православно на учивши, Afigbo хуленіє соборно низложиете». Тут недоречно перекладено «православно», бо: якщо «навчили», то передусім «правовірно», бо тут, головно, йшлося про догми «правовір’я» в боротьбі проти Арієвого ложновір’я.
2. Тропар Атанасія Великого (15 травня) має: «Столп бил єси Православія, бо жественними догмити потверждая Церков». Має бути «правовір’я», бо саме воно є підтверджене «догматами» передусім.
3. Тропар Отцям Церкви: «Православія наставниче»... Тут слово «православія» є не на місці, бо Отці Церкви, як Богослови, найперше були сторожами віри, правовір’я.
4. «Православія Церкві істочив ученія, і ми же нині просвіщаєми, єдино Божество в трех лицах благословим і славим». Тут слово «православія» недоречне. Коли «істочив ученія», то логічним доповненням того умового акту є тільки «правовір’я», тобто, правильна ідеологія (ортодоксія). Коли ми є «просвіщаєми», то тільки правовір’ям, правильним викладом догми, бо лише це просвічує. Далі Стихира подає догму: «Едино Божество в трех лицах», тобто предмет ума, ідеологію, правовір’я. І щойно вкінці є місце на славлення: «благословим і славим».
5. Тексти на честь Трьох Святителів. Сідалень на Утрені: «Ізсушивши єресі всіх злославних»... Повинно бути «зловірних», бо єресі похо дять від «зловір’я». Окрім того, тут слово «славних» натягається до значення «славящих», «злославящих», але вийшло неграмотно, бо на слово «славити» є інший термін. (Корінне «док-ео» має значення умовою акту: думаю, вірю, а не – славлю». Інше слово «докса-дзо», бо теж означає акт ума: роздумую, додумуюсь). Стихира на Вечірні: «Православія сущне зіло ізряднійшия богослови»... Коли «богослови», то, передусім догматів, ідеології, тобто «правовір’я», а слову «православія» тут не місце. Стихира на Вечірні: «Отону душе ... їх божественними закони содержатся і собираются во едино православія конци». Основою єдності є ідеологія, догми віри. Отже, тут спершу було «правовірія». (Що з того, що, напр., молитву «Отче наш» мовлять латинники, православні і протестанти. З того славлення аж ніяк не виходить єдність віри, яка вимагає найперше одної ідеології, тобто, «правовір’я»). Стихира на Вечірні: «Низложители Арієви і православних поборники...» Єресь Арія була фальшивою у догмі, в ідеології. Отже, святителі були «правовірних поборники», тобто тих, що тримають «правовір’я».
6. На славнях Різдва Христового: «Тім Тебі приноси іми, паче імінного даннословія православного багатства богословіє». Тут слово «богословіє» вказує на догми, ідеологію, правильність віри, вимагає слова «правовірного багатства богословіє», а «православного» є не на місці.
7. Вхід на Літургії вимагає терміну: «І всіх вас правовірних християн...», бо не всі присутні є «славні» (право-славних християн), а деякі є безславні і безчесні своїми провинами; і не можна цього пояснити, як: всіх вас право-слав’ящих християн, – бо так би треба було і казати, але цього не допускає грецький текст.
8. Параклис Пресвятій Богородиці: «Радуйся, Славо православних честная». Найпершим для християн є правильно думати про гідність Пресвятої Богородиці, про її славу, а не себе «славити», називатись «славними» при маєстаті «Всемірної слави» Пресвятої Богородиці. Цеї недоречності нема, коли привернути тут первісне слово «Радуйся, славо правовірних честная».
9. В тексті Єктенії логічно є казати «І за вся правовірния християни», бо слово «православния» є баламутне. Всі мають право до «слави»: католики, протестанти, жиди, мусульмани. І ніхто не має права називати їх «безславними». Але, щодо віри, то інша річ, бо тут є якраз різниця в ідеології, і мусить бути.
10. В молитвах за померлих Церква пред’являє Господу Богу їхню віру і душевні внутрішні акти покаяння, тобто «правовір’я», а не їхню «славу», на яку нема тут місця і було би навіть зухвальством тут її встромляти. Отже, «в вірі і покаянні скончавшихся», тобто в правовір’ї, а не в «славі», бо деякі не мають тої слави, не віддали Богові слави, а тільки встигли втримати віру і акт покаяння.
ІІІ. Чому той термін «православний» залишився в наших богослужбових текстах? Через інерцію і милість для іновірців – некатоликів. Брестський Синод (1596) мав важливіші справи до вирішення. Тим займатись не було потрібне, коли всі українські владики прийняли єдність віри з Католицькою Церквою, яка не вимагала змін у назві. Синод Замойський (1720) не змінив того слова, бо тоді З’єдинена Церква була сильною, мала вісім єпархій, і те слово не крило в собі небезпеки. Синод Львівський (1896) залишив те слово в Літургійних книгах, щоб роз’єдинених прихилити до правовір’я. Коли ж те слово сталось обманним і шкідливим для простодушних, а навіть гаслом відступства від Католицької Церкви, і так само себе скомпрометувало, не дивно, що його треба виправити, як безграмотне, антиісторичне і нелогічне. Хіба що іновірці першими його виправлять, і нам не лишиться нічого іншого, як залишити собі навіть такий неправомірний термін – курйоз!..
