Щоби відзначити урочистість нашого духовного батька і наставника Блаженного священномученика Григорія Хомишена з нагоди 150-ліття його народження, Священиче Братство Святого Священномученика Йосафата разом з Духовною Семінарією Непорочного Серця Матері Божої Фатімської організувало прекрасну, незабутню і глибоко-духовну Академію, яку очолив Генеральний настоятель СБССЙ о. Василь Ковпак. Академія відбулася 26 березня 2017 р. Б. в храмі Свв. Верх. Апп. Петра і Павла (Львів-Рясне І). Гармонійно перепліталися доповіді отців Василя Ковпака, Степана Курила, Василя Карбунишина, парафіянки Марії Бабій з віршами п. Любов Горбенко, піснями сестер-монахинь ЧСВВ, які милозвучно були виконані дитячим хором парафії. Заключним акордом став виступ приготований семінаристими і молоддю Рясненської парафії. Не було людини, яка б залишилася байдужою до життя і жертви цього великого блаженного, а його наука закріпилася у серці кожного. Ця святкова урочистість рознеслася по всіх куточках Яворівщини, вона була організована в храмі Вознесіння Господнього смт Івано-Франкове та храмі Преподобної Матері Параскеви і Св. Муч. Назарія смт Шкло, де люди зі сльозами на очах дякували Господу Богу за цього великого мужа нашої Церкви і нашого народу.
Життєпис
Григорій Хомишин, син Луки, народився 25 березня 1867 року в селі Гадинківці Гусятинського повіту Тернопільської області в селянській сім’ї. Навчання розпочав у невеличкій сільській початковій школі. Вчився там недовго, коли йому виповнилося дванадцять, священик Сімович рекомендує здібного хлопчика до подальшого навчання, він вступає до Тернопільської гімназії, яку закінчує 1888 року на відмінно.
Григорій Хомишин з дитинства мав особливий дар побожності, тому в гімназії не лише дуже добре вчився і був взірцем належної гімназистові поведінки для інших, але й вступив до товариства «Апостольство молитви», щоб мати змогу розвивати свої здібності та потребу в духовному спілкуванні з близькими за переконаннями людьми.
Невдовзі після закінчення богословських студій, 18 листопада 1893 року, отримав ієрейські свячення. Молодий священик розпочав своє служіння на посту вікарія у кафедральному соборі м. Станіславів. Станіславівський ординарій, Владика Юліян Сас-Куїловський помітив у молодому пастирі особливу іскру Божу та велику ретельність у ви- конанні своїх ообов’язків і дав йому скерування на поглиблення богословської освіти до Відня, Віденської Вищої Духовної Академії («Августінеуму»), де Григорій Хомишин навчався з 1894 по 1899 рік і водночас не полишав священичих обов’язків, працюючи при греко-католицькій парафії св. Варвари.
У 1899 році, здобувши ступінь доктора богослов’я, повернувся до Станіславова і продовжив священиче служіння в катедральному соборі.
23 грудня 1899 року призначений настоятелем катедри, згодом стає парохом міста Коломиї.
У 1902 році митрополит Андрей Шептицький кличе його до Львова і призначає ректором Львівської семінарії. Проте політична обстановка того часу не дозволяє віддати свої сили тільки викладанню. Лідер Руської народної партії О. Марков гостро виступає у пресі проти Греко-католицької церкви. Григорій Хомишин 15 листопада 1903 року висловлює своє обурення такою москвофільською позицією у відкритому листі. «Розпочинаються затяжні суперечки священнослужителя з представниками РНП, які триватимуть і в пору його єпископства. Г. Хомишина не задовольняла проросійська політична та ідеологічна орієнтація москвофілів, яка в його розумінні ототожнювалася з антикатолицьким спрямуванням їхньої діяльності» (Олег Єгрешій. Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно-церковного і громадсько- політичного діяча. – Івано-Франків- ськ, «Нова Зоря», 2006).
Через два роки, у 1904-му, номінований єпископом м. Станіславова. Прийняв єпископські свячення в катедрі своєї єпархії 19 червня 1904 року з рук Митрополита Андрея Шептицького, Перемиського Владики Костянтина Чеховича та Архієпископа вірменського обряду Йосифа Теодоровича.
Прийнявши високі свячення, новий єпископ писав: «Програмою мого владицтва буде дбати про славу Божу і спасіння людських душ. Від цієї програми я ані не смію, ані не можу, ані не бажаю відступити». І кожен подальший крок Владики Григорія довів, що це не просто слова, а висока правда.
Новий владика зосередив свою увагу на духовній формації священиків, підкреслюючи роль молитви у житті та заохочуючи священиків ретельнішого ставлення до пасторальних завдань та місійнихвикликів часу. Відвідував усі парафії, організовуючи тижневі місії, коли він сам часто проповідував та сповідав.
Стараннями Владики 1907 року у Станіславові відкрито духовну семінарію.
Одночасно Єпископ Григорій дбав про розвиток монаших Чинів і Згромаджень та допомагав їм матеріально. З допомогою Владики Сестри вибудували на тій площі праве крило нового будинку, де примістилися монастир і названі установи.
У 1920 році єпископ Хомишин запросив у Станіславів монаший Чин Найсвятішого Ізбавителя, доручивши йому парафію в околиці Гірки, де спорудив для монахів каплицю і монастир.
Про те, наскільки він піклувався розвитком монашого життя в єпархії, свідчать статистичні дані: коли Хомишин став єпископом, тут було тільки п’ять монастирів, а в 1935 році їхня кількість зросла до сорока одного.
Єпископ Хомишин опікувався закладами допомоги дітям і дорослим, а також намагався всебічно підтримувати католицьку пресу. У рамках Католицької Акції створив організацію під назвою «Українська Католицька Обнова» і товариство «Скала». Завдяки його безпосеред- ній участі, були засновані католицькі газети «Правда» і «Нова Зоря».
Невід’ємною частиною підготовки нового священства були книги. Брак новітніх джерел для формування світогляду сучасного пастиря спонукає о. Хомишина до невтомної творчої роботи. Фундаментальною працею Владики Григорія стала його книга «Парафіяльна Місія».
На ці роки припадає вагома частка творчого доробку Владики. У 1910 році написаний Пастирський лист «Про часте й щоденне приймання Пресвятої Євхаристії». У 1912 році опублікував працю «Пресвята Євхаристія», а в 1920 році – «Культ Пресвятого Серця Господа нашого Ісуса», що стала дуже популярною під назвою «червона книжка».
У цій праці Єпископ Хомишин подає богословські основи почитання Пресвятого Серця Христового та Пресвятої Євхаристії, а також різні форми почитання: молебні, акафісти, Свята Година, нічні чування з адорацією тощо.
Владика Григорій був не лише невтомним сіячем добра на ниві духовній, але й загальнознаний як відданий український патріот. Він завжди підкреслював, що є гордим з того, що він – українець та завжди молився за Україну і її народ, намагаючись молитвою і працею накреслити і втілити перспективи державотворчої формації українського суспільства. Владика Григорій говорив: «Ми мріємо про Україну, нею зайняті наші гадки, наші бажання і стремління… Шукаймо Божого Царства в нас самих, стараймося те Боже Царство, його засади і права поширювати і примінювати в житті нашого народу. Тоді будьмо переконані, що Христос не забуде про нашу земну державу». А іншого разу: «Сиплемо пропам’ятні могили, ставимо на них хрести. Уважаймо, однак, щоб вони не були для нашої слави, але для прославлення Ісуса Христа, бо інакше ми готові висипати могилу для цілого народу. Нехай ті хрести нам пригадують, що наш нарід має понести гідно свій хрест, що має понести жертву Ісуса Христа, бо тільки у святій жертві, тільки в хресті – Воскресіння».
Найбільше Владика переймався і журився роздробленням і взаємопоборюванням всередині українства, повсякчас закликаючи до національного примирення і порозуміння, як запоруки у побудові суверенної держави та суспільного устрою, заснованих на Божому законі й моралі. Це часто призводило до конфліктів з польською владою.
Звідси отримала свої витоки і актуалізацію ще одна праця Владики – публіцистичний нарис «Українсь- ка Проблема» (Станіславів, 1932 р. – 190 с.), а також «Пастирське послання про політичне положення українського народу в Польській державі» (Львів, 1931. – 38 с.).
1930 роком датований Пастирський лист ієрарха до кліру і вірних Станіславівської єпархії «Про большевицьке переслідування релігії». У ньому з усією силою властивого Владиці пророчого дару Григорій Хомишин застерігав галицьких україн- ців від пагубних впливів комуністів.
У відомому Пастирському листі «Про византійство» (1931 р.) єпископ назвав більшовизм «найбільш небезпечною силою для українців, який несе голод, безвір’я, розруху».
У липні та жовтні 1933 р. Г. Хомишин приєднався до спільних послань Українського греко-католицького єпископату стосовно голодомору в Радянській Україні. 24 липня того року написане звернення «До всіх людей доброї волі», а 17 жовтня – Пастирський лист «В справі допомоги Великій Україні». У них владики закликали галицьких українців усіма можливими способами допомогти голодуючим.
А годинник історії вже відлічував останні хвилини спокою і миру.
Владика, як колись старозавітні пророки, натхненні Богом, передбачив і свій мученицький кінець, і ті страждання, які очікують український народ. У перший день Різдва Христового 1939 року в катедральному соборі Станіславова Владика із сумом сказав пророчі слова: «Я мав передучора видіння і знаю, що рік цей почне серію трагічних літ у нашій історії. Ранньою осінню («Золотий вересень?» – В. Б.) прийдуть сюди большевики. Багато з наших людей піде тинятися по далеких просторах страшної совєтської держави (10% населення), хоч цим разом лихо не буде ще загальне: це буде тільки малий вступ до майбутнього лихоліття».
Це було послане йому Богом видіння, і далі нічого доброго Преосвященний Григорій не пророкував. Владика: «Події, що пічнуться в цьому (1941) році будуть початком нашого терпіння під гітлерівською владою, але їх напруга буде в дальших роках зростати. Та вже дуже важке лихоліття впаде на наш нарід щойно з другим приходом большевиків. Тисячі будуть спасати себе втечею, але далеко буде більше тих, що згинуть від большевицьких куль і тих, що їх запроторять на північ, а головно, в Азію, де тисячі з них помруть у жахливих умовах, без примирення з Богом. Я сам впаду також жертвою лихоліття і згину в тюрмі, не тут, у Станіславові, але десь інде. Цього хоче Господь. А ви мусите жити. Ваш час не прийде в лихолітті. Вам багато ще треба зробити… І може згадаєте мене на волі, бо і я ніколи не занедбав молитися за Україну, за український нарід, за його волю…»
Усе справдилося у цьому трагічному видінні-передбаченні…
Особливо цінними є спогади про останні місяці Владики Григорія Хомишина перед ув’язненням, які засвідчив під присягою о. Петро Герилюк-Купчинський. Зацитуємо їх: «Я був у 1943-45 рр. питомцем Станіславівської семінарії. Прислуговував Владиці Григорію до Служби Божої. Владика вимовляв кожне слово з пієтетом, виразно, чого я не бачив в інших священиків. На освяченні в молитовному екстазі він кликав: «Господь мій і Бог мій» та «Радуйся, Маріє!» та повністю вникав у ту Службу Божу.
Владику арештували вночі з 14 на 15 квітня 1945 року. Десь коло 23 години били кольбами в двері, але не могли розбити: двері були дубові, оковані залізом. Аж вранці один з солдат переліз через ковану загорожу, розбив вікно, заліз в середину єпископського палацу і двері невдовзі відчинилися. Розлючені енкаведисти вхопили Владику, копали його чоботами, а потім кинули по сходах. Преосвященні вже не могли стати на ноги і їх, як мішок, викинули на вантажну машину та повезли в НКВД на допит.
У київській в’язниці слідство вів слідчий Дубок. Був це страшний садист. Він переслухував і мене. Цей Дубок допитував Владику Хомишина та інших владик: Кир Коциловського, Будку, Лятишевського, Сліпого, о. Котіва. Пізніше цей Дубок був начальником міліції Житомирської чи то Вінницької областей».
Доступ до архівів, що відкрився за часів незалежності України, дав можливість довідатися про деякі подробиці арешту єпископа та малознані факти його перебування в Лук’янівській тюрмі Києва.
Сім останніх місяців життя Єпископа Хомишина докладно описані на 390 сторінках у кримінальній справі №35826, том 1, яка тепер зберігається в Архіві Служби Безпеки України в Києві. У ній є все – від «Постановлення на арест» від 26 березня 1945 р. аж до останнього протоколу допиту. Справа нароховує 36 протоколів допитів. 28 з них проводились удень, один уночі, а решта – у вечірній час. Тривали допити від 2 год 20 хв до 37 год 20 хв.
Допит, що тривав понад 37 годин, годі собі уявити у межах правосуддя! Катування безсонням, змушуючи жертву стояти струнко під час усього допиту, – один із широковживаних методів, який використовували кати НКВС-КДБ, щоб довести допитуваного до стану потьмарення свідомості, в якому деякі в’язні готові були підписати все, що вимагав слідчий. У протоколи не записано, яких фізичних та психологічних впливів зазнавав допитуваний, та сама тривалість допиту – понад півтори доби – переконливо свідчить про катування, а надто, якщо згадати похилий вік Владики.
21 грудня 1945 р. Єпископ Григорій Хомишин був переведений із внутрішньої тюрми НКДБ до лікарні Лук’янівської тюрми. А 28 грудня 1945 р. о 10 год після восьми місяців фізичних і моральних тортур перестало битися його серце.
Численні свідки підтверджують, що смерть Владики Хомишина настала після тривалих побоїв на допитах, де він безстрашно боронив святу католицьку віру.
Зі спогадів о. Петра Герилюк- Купчинського: «Слідчий сам розповів мені, як він вбив Владику. «Ви, Хомишин, виступали проти комунізму?» Владика, як завжди, відповів рішуче: «Виступав і буду виступати». «Ви виступали проти комсомолу?» – «Виступав і буду виступати». «Ви поборювали радянську владу?» – «Поборював і буду поборювати!» Тоді слідчий зшаленів, схопив книги, написані Владикою, які лежали перед ним на столі, і тяжко бив ними Преосвященного по голові та де попало. Владика зомлів. Його забрали в тюремну лікарню Лук’янівку, де він невдовзі помер».
Владика Григорій Хомишин був міцним стовпом католицької віри, за яку віддав своє життя, щоб саме ту віру передати майбутнім нащадкам, щоб вони не перебували у темноті незнання і не піддавалися ложновірним вченням інших релігій і конфесій, тому вчив: «Поза Церквою можна мати все, тільки не спасіння. Поза Церквою можна мати духовний сан, таїнства, літургію, Євангеліє, віру і проповідь в ім’я Триєдиного Бога, але спасіння можна осягнути у Католицькій Церкві».
Молитва до Блаженного Мученика Григорія Хомишина
Безмежно милосердний Спасителю Ісусе Христе! Складаємо Тобі подяку за прославлення Слуги Твого Єпископа Станіславівського Кир Григорія Хомишина на престолах нашої Церкви. Йому поручаємо в опіку наше життя і наш народ, для якого він ревно апостолував, розбуджуючи любов до Серця Христового і єдності в католицькій вірі. Серед нових випробувань, які чекали би нашу Церкву, нехай буде Богу слава, честь і подяка за нового опікуна, мученика та ісповідника Кир Григорія, який указав би своїм послідовникам правдиву дорогу, що веде до спасіння. Амінь.
