Серце Марії – надія світу

Проповідь виголошена в Духовному центрі «Українська Фатіма» (с. Рокитне Яворівського району)
з нагоди святкування 100-ліття об’явлень у Фатімі 13 травня 2017 р. Б.

Дорогі брати і сестри! Пере­живаємо святкування фатімських об’явлень тут, в «Українській Фаті­мі». Ми принесли фігуру Матері Бо­жої прочанки, яка була посвячена в Фатімі, і яка іде по наших тради­ційних парафіях, щоб ми разом мо­лилися, разом дякували Цариці Фа­тімській за всі отримані ласки, за Її любов і материнську опіку над нами і над цілим світом. Це великі дні, до­рогі брати і сестри, це святі дні, це дні великої глибокої застанови, роз­важання найважливіших цінностей, це віднова віри в нашому серці, це іс­торія людства, історія християнства. Господь Бог ще раз хоче промовити до нас через свою Матір – Пречисту Діву Марію. Сьогодні, дорогі мої, світ з великою любов'ю вшановує Пре­чисту Діву Марію у Фатімі. Там, де війна, в Алеппо, сьогодні відправ­ляється Свята Літургія і єпископи у цьому найбільш зруйнованому місті, там, де стільки людських жертв, тер­пінь, смертей, каліцтва, віддадуть Сирію в опіку Пречистій Діві Марії. У Казахстані цими днями відбувається Марійський з’їзд, Марійський кон­грес. Єдина святиня, яка існувала за Радянського Союзу, посвячена Мате­рі Божій Фатімській, була саме в цій країні. Так, сьогодні в багатьох кра­їнах світу християни-католики ли­нуть до стіп Матері Божої Фатімської, щоб подякувати, перепросити, за­становитися і поглянути на людське життя. А воно не раз дивне. Коли ми читаємо про життя тих дітей, які сьо­годні будуть проголошені святими – Якинту і Франциска – часом думає­мо: це реальність чи фантастика? Невже могли жити такі діти, невже могли бути такі католицькі родини, де було по восьмеро-десятеро дітей, але всі були щасливі, і там нікому не забракло хліба. Можна подивляти те чудесне дивне Боже Провидіння.

Коли Ангел об'явився Луції в 1915 р., то з нею були ще дві това­ришки, які пасли стадо, але Бог не їх вибрав, тих дівчат, до велико­го Фатімського післаництва, а ви­брав Франциска і Якинту. Бог виби­рає серця, навіть серця дітей, тих, які Його люблять. Не кожен може удостоїтися тієї великої ласки – з’явлення Пречистої Діви Марії.

Ось Франциско – мила, бого­боязлива дитина, який ріс, який любив усіх, починаючи від птахів і звірів. Батьки дали йому кусок хлі­ба, щоб він пообідав, але хлопчик віддав його овечкам. Він надзвичай­но переживав і серйозно сприйняв об’явлення Матері Божої. Як пізніше згадувала сестра Луція: «Ми не раз шукали Франциска, де він є, а він там, десь у кущах клячить з верви­цею в руках». Він мав особливу на­божність до Євхаристійного Ісуса, як тільки мав час, біг до церкви й там адорував Ісуса. Яка глибока віра в хлопця, в малої дитини!

Коли він був хворий і лежав у ліжку, почув, як Луція зі своїми то­варишками голосно розмовляли і сміялися. І коли Луція прийшла до нього, Франциско попросив її: «Луціє, не ходи з тими дівчатами, вони навчать тебе грішити. А ти пам’ятаєш, Матінка Божа казала, що не треба грішити, а треба Бога пере­прошувати за гріхи світу». Яке гли­боке мислення! Яке чисте мислення! Якою святою була любов того хлоп­чика до Господа Бога! Він наставляє свою двоюрідну сестру: «Не треба, оминай тих подружок і пам’ятай, про що просила Марія».

Коли хлопчик не міг ходити до церкви, бо був хворий, він просив Луцію: «Як підеш до церкви, зайди на хвилину, привітай від мене Євха­ристійного Ісуса і скажи Йому, що я Його дуже люблю».

Так, дорогі брати і сестри, нині для дитини це фантастика, бо ми рідко побачимо дитину з вервицею в руках. Наші діти будуть мати айфо­ни, мобільні, невідомо яку чудасію, але деколи навіть хрестика на гру­дях і медалика Матері Божої не бу­дуть мати. А тут бачимо, яка глибока віра, яка побожність, яка любов у малої дитини. І це свідчить про те, що Фатіма, є не вигадкою, а реаль­ністю.

Якинта – нині вже свята Като­лицької Церкви. Яка то була мила дитина, як вона довіряла мамі! Вона нічого не могла приховати від мами, дуже любила Матір Божу і в усьому довірялася Марії. Дівчинка боялася самотності, в останні дні свого жит­тя, прощаючись із сестрою Луцією, вона казала: «Я боюся самотності, мене везуть у лікарню до Лісабона, і я знаю, що не повернуся вже додо­му, я боюся вмирати сама, але вірю, що Мати Божа буде зі мною». Мати Божа потішала дівчинку в її терпін­нях, болях і стражданнях. Вона не просила потіхи, а благала Луцію: «Не кажи нікому, що мене болить, що мені так тяжко, я все це жертвую Серцю Матері Божої, Яке люди так ображають тяжкими гріхами». Яка свідомість, дорогі брати і сестри, яка глибока духовність і глибока релігій­ність!

Святі Франциско і Якинта мали великі фізичні страждання. Але все це вони жертвували за навернення грішників, радо приймали усі страж­дання. А як терпіла Луція?! Мама побила її, казала: «Відречися тих об’явлень, то неправда, йди скажи про це священикові і сусідам». А як вона страждала за сусідські горо­ди. Сусіди прийшли до пані Сантос зі скаргою: «Ти маєш нам заплати­ти, маєш нам відшкодувати за це». І родина Сантосів змушена була продати отару овець. Не раз Луція була голодна, бо сестри казали: «То че­рез тебе, через твоє об’явлення, ми тепер голодні й не можемо позволи­ти собі купити те чи інше».

Тоді була інша наука – католиць­ка, було католицьке виховання. Не дивуймося тій мамі сестри Луції, бо вона, направду, не зносила брехні, вважаючи, що її дочка обманює, а брехня в ті часи була чимось страш­ним. Це сьогодні наші діти почина­ють говорити неправду вже в шкіль­ному віці або й в дитячому садочку. І це сприймається як норма. Але на той час було неприпустимо, щоб ди­тина брехала.

Дорогі мої, сьогодні минає 100 років, відколи Мати Божа об’явилася у Фатімі, об’явилася дітям, яким дала знаряддя і ліки. Третій рік Першої світової війни. Було жахіття. Всі ла­бораторії, всі заводи працювали на війну! Працювали, щоб одне одного вбивати, одне одного нищити. Для того, щоб зупинити той хаос, той терор і насильство, щоб зупинити панування сильнішого над слабшим, Мати Божа дає лік для людства. Тим ліком є вервиця, молитва, покута і жертва. Чи опам'яталося людство, чи воно послухало голосу Матері Божої з Фатіми? Церква довший час провадила дискусії: ці об'явлення правдиві чи ні? Якби людство дослу­халось до заклику Марії, певно Бог відвернув би Другу світову війну. Але людство не послухало. І тому невдовзі вибухнула Друга світова ві­йна. Сьогодні ми також бачимо, яки­ми шаленими темпами зростає гон­ка озброєнь. Коли у світі мільйони людей вмирають з голоду від різних хворіб, а в цей час кожна із могутніх держав цього світу видає мільярди доларів на озброєння. Людське жит­тя не має вартості, світ не чує плачу матерів, опухлих з голоду дітей. Світ глухий як тоді, так і сьогодні. Світ не бачить страждань Алеппо, Сирії, не бачить Донбасу, не бачить насиль­ства, бо вважає, що зброєю можна вирішити всі проблеми й досягнути миру.

Мати Божа показує інший ви­хід із кризи. Бог і Небо дало нам ін­ший напрямок розвитку людства, а саме – вервиця, молитва, покута й навернення. Але сьогодні світ цього не пропагує, не сприймає. Навпа­ки, Служба Божа має бути якнайко­ротшою, набоженств взагалі не має бути – відбули, пішли, забули про Бога на цілий тиждень. Або прийшов до церкви двічі на рік – на Різдво та Великдень. А поза тим, Бог, христи­янська мораль, молитва, родина – не існують! Світ відійшов від Бога, світ забув про Бога, світ став черствий і жорстокий до Бога. Немає христи­янської моралі не те що у світі, але навіть у тих християнських роди­нах, які називають себе католиць­кими. Нині гріх став нормою життя, нині людина не хвалиться чесно­тою. «Зайдіть» на фейсбуки – що ви там побачите? Вихваляння своїм тілом, своїми подорожами, своїми дріб'язковими успіхами. Якби ти від­крила, дитино, якийсь лік, то мала б чим хвалитися, а ти хвалишся своєю глупотою. Нинішній світ хвалиться своєю глупотою, дурістю світ хва­литься! І ми беремо участь у тому багні, в тому болоті!!! Нам здається, що ми робимо великі справи. А що ти робиш??? Задумайся! Ти була на Ка­нарах, був якийсь ювілей, і якийсь там артист глупства виспівував. І світ тим хвалиться, це стало нормою життя, навіть для тих, що називають себе католиками й віруючими. На що ви марнуєте свій дорогоцінний час, своє земне життя? То є ваше Єван­геліє?!! То є ваш молитовник?!! То є вервиця ваших дітей?!! Цьому про­тистояти непросто! Бо цей здича­вілий світ проник в усе наше єство і диктує нам: «Отак живи! Це нор­мально, це є добра дорога!»

І тому дуже важливо, дорогі брати і сестри, в цей сотий ювілей об’явлень Матері Божої у Фатімі, глибоко перейнятися цими об’явленнями. Українці, як ніхто, сьогодні, як ніхто (чуєте?), мали б звернути­ся до Марії, адже в нас триває вій- на. Я пішов до церкви Св. Андрія, запитую там, у книжковому кіоску: «Чи маєте якусь книжку про Фаті­му, якесь набоженство молитви?» Дівчина за прилавком, усміхається і каже до мене: « Нічого не маємо, прошу отця». Хіба це не сором для нашого народу? Хіба це не страшно? Дуже страшно! Адже Мати Божа ска­зала ясно й виразно: якщо не буде­те молитися... Чуєте: якщо не буде­те молитися, Росія візьме панування над світом, і її ідеологія та сила по­шириться на весь світ.

На жаль Україна мовчить, мов­чать наші святині, і про Фатіму ніхто не говорить. А чому? Бо йдеться про Серце, Мати Божа дає нам Своє Сер­це. А де ж то можна почитати Серце, це ж гріх, це ж не православне, це католицьке! І це є трагедія нашого українського народу! В Україні ві­йна, і ми мали б разом з усім світом клякнути на коліна й просити Матір Божу про порятунок нашого краю, та, на жаль, ми вдаємо, що нічого не відбувається.

Чи справді Фатіма для нас чужа? Чи ми не маємо молитися до Серця Матері Божої?

Голова Церкви, Папа Франциск, у середу перед тим, як їхати до Фа­тіми, сказав: «Живу радісним очі­куванням нашої зустрічі в домі Ма­тері. Я йду, як Вселенський пастир, несу букет найкращих квітів, а саме – братів і сестер усього світу, яких Ісус ввірив мені в опіку. Для цього букета я потребую вашої єдності, не важливо – фізичної чи духовної, лише від щирого серця. Стаючи ра­зом з вами одним серцем і однією душею, віддаю вас в опіку Пречистої Діви Марії, щоб Вона кожному з вас прошепотіла: «Моє Непорочне Сер­це завжди буде твоїм прибіжищем і дорогою, яка веде до Бога». Серце Матері, Серце Марії є прибіжищем, захистом і надією. Це серце любля­че, яке терпить, яке молиться, Сер­це, яке благословляє».

А великий достойник Церкви кардинал Мартін сказав: «Фатіму часто називають вівтарем світу че­рез постійні молитви в цьому санк­туаріумі. Це місце варто вважати катедральним собором світу. Бо сло­ва, які сказала Марія, мають бути постійно присутніми в науці Святої Церкви». Фатіма, Серце Марії – це престіл світу, це надія світу.

Треба зрозуміти, що Мати Божа не хоче знищити Росію, борони Боже, але Вона хоче, щоб цей народ навернувся, щоб він опам’ятався. Але ми бачимо, що світ глухий і Ро­сія ще по сьогоднішній день не по­свячена Непорочному Серцю Матері Божої. І тому світ не чує, і деколи глуха також і церква. І це дуже сум­но, і це дуже-дуже прикро.

Тому, дорогі брати і сестри, пе­реживаючи цей великий Ювілей, – 100 років з дня об’явлень Матері Божої у Фатімі, ми маємо жити ними й просити Матері Божої про ласку опам’ятання, про ласку навернення, про ті скарби, які спливають на люд­ство через Непорочне Серце Пречи­стої Діви Марії. Мати, рятуй нас! Ря­туй наш народ через полум’я любові Твого Непорочного Серця! Амінь.

Во ім’я Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.

Христос Воскрес!

о. Василь Ковпак, СБССЙ