Катехизмова частина
Святий Йоан Богослов у своєму Одкровенні пише, що бачив ангела, який стояв перед престолом із золотим кадилом у руці, яке палиться на славу Божу, з молитвами святих. А, посеред всіх святих є Пречиста Діва Марія, яка тримає у своїх святих руках найкраще кадило з найпахучішим ароматом фіміаму, бо її молитва найприємніша Господу Богові.
Марія повна святої мудрості, найкраще зрозуміла, хто є Бог, а хто людина, і які обов’язки має людина відносно Бога. Розуміла, що людина, як сотворіння Боже, повинна вириватись з лабет світу і неустанно ринути в обійми свого Творця; як боржник перед своїм найкращим Доброчинцем; як жебрак, повинна простягати свої руки до найкращого Отця; як грішник, повинна упокоритись перед Справедливим Суддею, а помимо того всього, повинна щоразу, ревніше молитись.
Пречиста Діва Марія найкраще виконала наказ Божий: «треба молитись завжди і не падати духом» (Лк. 18, 1); Її молитва почалась з першим ударом Її серця, і не закінчиться ніколи, бо лине і сьогодні з Її небесного трону. Вона подобалась Господу Богові, залишалась не тільки в нерозривнім єднанні з Ним і мала неустанне прагнення до молитви, але надто довгі години перебувала на ній. Традиція стверджує, що перебуваючи на службі в Єрусалимській Святині, ще з самого ранку до третьої по обіді і велику частину ночі присвячувала молитві. Так само було пізніше і в Назареті, при спільному житті з Божим Сином, а особливо після Його Воскресіння і Вознесіння; зрештою св. Письмо говорить про це так: «Всі вони пильно і єдинодушно перебували на молитві разом з Марією – матір’ю Ісуса» (Ді. 1, 14). Ніколи Їй не перешкоджали домашні клопоти, бо щоденно пам’ятала про присутність Божу у своєму житті, а серце Її було найпрекраснішою святинею Творця.
Якби ми мали хоч іскру того духа молитви! Але на жаль, з великим сумом можна визнати, що люди мало моляться і погано моляться. Багатьом здається, що Бог є десь далеко від нас і що нам далеко до Бога; а тим часом ми в Ньому живемо, рухаємось й існуємо. Нам дуже близько до Бога, бо ще пару хвилин, довгих чи коротких, ми повстанемо перед Ним як нашим Суддею. Тому єднаймося з Ним часто, що бути злученими з Ним у вічності; через те, що світ часто закриває нам Божий образ, то стараймося своєю ревною молитвою розірвати ту заслону світу і на крилах спішити до Бога; то знову шукаймо Його у святині свого серця, або випускаймо зі свого серця святі зітхання, як стрілисті акти.
Пречиста Діва Марія молилась з великим зосередженням, так що ні найменше розсіяння не мало до неї доступу, коли розмовляла з Богом. Це один із привілеїв Божих, які тісно злучені з Її Непорочним Зачаттям, яке не тільки захоронило Пречисту від пороку гріха, але і від хвороб, які спровадив гріх, і вселило в Її душу внутрішнє світло. Зі своєї сторони Пречиста доклала зусиль і неустанно просила про дар молитви. І хоч зовнішній світ не мав доступу до Її думок, то однак пам’ятаючи про Господні слова: «Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти» (Ос. 2, 16), шукала самотності і полюбила мовчання.
Це є приклад для нас усіх. Чому приходять розсіяння на молитві? Бо дух наш темний, воля слабка, уява розмита, не уміркована спрага, самолюбство. Через це усе нас затягає вир світського життя, світ манить кожного із нас своїми барвами, через це і сатана має до нас вільний доступ. Ми можемо, а більше того, кожен із нас зобов’язаний за отримані ласки складати подяку, щоб розсіяння не були добровільними і не позбавляли нас плодів молитви. Потрібно лише просити Ісуса і в тому намірі докладати максимум зусиль. Ми дуже рідко просимо про дар молитви, а від праці над тим нас відкидає наше лінивство. Що ж тут дивного, що деколи наша молитва є розсіяною, поганою, не милою Господу Богові, що аж сам говорить про це: «Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене» (Мк. 7, 6; Іс. 29, 13). Що ж робити, щоб ті слова не стосувались когось із нас? До кожної молитви готуйся ретельно, як напоминає Святий Дух: «Перед молитвою приготуй душу свою, а не будь тою людиною, що Господа свого спокушає» (Сир. 18, 23), тобто проси про потрібні ласки, упокорись перед Богом і старайся перебувати в Його присутності. Під час молитви старайся відкидати всі непотрібні думки, які підсуває тобі ворог, а натомість часто згадуй собі про те, що ти є земний черв’як, порох і попіл, а попри те все ж розмовляєш з Царем Вселенної. Якщо все- таки різні думки тебе напосідають, то проси Господа, як жінка Хананейка: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно» (Мт. 15, 22); то знову горнись до Опікунки тих, що моляться, а також Вчительки молитви, Марії, просячи Її неустанно: «Поклади, о добра Ненько, руку свою на мою голову і розжени ці погані думки, які мені докучають; хай дух мій забуде про все, що світове, а неустанно злітає до свого Творця, як Ти чинила у Своєму житті».
Молитва Пречистої Діви Марії відзначалась різними чеснотами, які чинять молитву завжди вислуханою, бо вона відмовлялась з повною вірою, надією і любов’ю. Марія упокорялась перед Богом, часто промовляючи одні і ті самі слова, особливо при молитві: «Ото Я, слуга Господня, ото Я – немічне Боже сотворіння». Просила лише про те, що було згідне з Божою волею, надіючись, що завжди отримає те, про що просить, свято вірила в те, що Боже Милосердя є безмежним. Так само, як не образилась відповіддю Божого Сина на весіллі в Кані Галилейській: «Що мені, жінко, – а й тобі? Та ж не прийшла година моя!», але, впевнена, сказала до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть». Ні перед тим, і після того випадку не було в Неї жодного сумніву чи розчарування. Палаючи великою любов’ю до Бога, при молитві старалась її розпалити ще більше. У житті святих можемо прочитати про те, що деякі святі вмлівали від жару любові до Бога: наприклад, св. Филип Нері благав: «Досить, досить вже, Господи, ласк Твоїх!»; св. Станіслав Костка змушений був прикладати до грудей мокру хустину, бо не міг перенести того внутрішнього жару. То що ж тоді робилось У Серці Марії, повному любові!
А що ж робиться в наших серцях під час молитви? Часом серце розжалобиться і злине сльоза, але цей жар скоро гасне, сльоза скоро висихає, після чого наступає в серці холод, навіть дуже великий, що прийдеться навіть зі соромом кричати: «Прости Господи, що в такому стані наважуюсь з Тобою розмовляти». Але за мало є засоромити себе; треба направити те, що бракує моїй молитві. Добре є перед молитвою збудити у своїм серці досконалий жаль; і розпалити своє серце гарячою любов’ю, під час молитви часто собі пригадувати, яким добрим є Бог, терпеливим, милосердним, звертати свій погляд то на вбогі ясла, то на святий животворящий Хрест, то на Пресвяту Євхаристію, то на Непорочне Серце Марії, щоб у такому розважанні запалити своє серце любов’ю до Бога, до молитви. І якщо все-таки твоя душа зазнає страшної остиглості, то не залишай молитву, але мужньо зносячи це випробування, благай Господа: «Не відвертай від мене лиця Свого!» Знову звертайся до своєї Небесної Неньки Марії з упованням тих молодят в Кані Галилейській: «Матінко найдорожча, змилуйся наді мною, бо гіркі води заливають мою душу; випроси у Свого Сина кілька крапель Божої потіхи з безмежної криниці святої любові!».
Коли св. Ігнатій вирішив покинути світ і посвятити своє життя Богу, просив гаряче Духа Святого за заступництвом Його Святої Обручниці про ласку пізнати волю Божу, де і як має служити Богу. Однієї ночі під час молитви йому об’явилась Пречиста Діва Марія з Дитятком Ісус на руках, і одночасно внутрішній голос йому говорив, щоб ішов до Церкви на горі Монсеррат (Іспанія). Там після генеральної сповіді перед престолом повісив Ігнатій свій рицарський меч, роздав убогим гроші, віддав свій дорогий одяг, а сам пішов до міста Манреса, щоб там прислуговувати хворим. Тут осягнув у короткому часі духа глибоких розважань і став одним із вчителів глибокої молитви.
Свята Мехтильда, монахиня від Пресвятої Євхаристії, яка запровадила неустанну адорацію, перебуваючи в монастирі в Бруєрес, тоді коли там панувала страшна чума, опинилась у тяжкій ситуації, бо бракувало їй, як духовних так і фізичних сил. Не було в кого просити помочі, ані перед ким висповідатись, і до цього всього допустив ще Господь на неї душевну остиглість. У такому стані була близько до розчарування, але в душі почула голос: «Чи ти не знаєш, що Пречиста є утішителькою терплячих і Матір’ю доброї ради?». Мехтильда зараз же вклякла перед образом Пречистої і почала зі сльозами благати: «Маріє, Ти моє остатнє прибіжище, до Тебе спішу з упованням, чи може і Ти хочеш мене опустити?». Після таких слів молитви вернувся до її душі спокій, а навіть якась невимовна радість.
Образ Матері Божої – Доброї Ради знаний по всьому католицькому світі. Папа св. Лев XIII призначив свято на честь того образу 26 квітня, а титул – «Добра Рада» примістив У Літанії до Пречистої Діви Марії.
