Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні хочу торкнутися такої теми, про яку знає навіть дитина, яка готується до Першого Св. Причастя, а саме: Заповіді Божої, яка говорить про пошану до батьків. «Шануй батька і матір і буде тобі добре, і ти довго проживеш на землі», – навчає нас Господь, бо батько і мати – це найбільші наші добродії після Бога. Чому? Вони нам дали те, що найцінніше, а саме – дар життя. Батьки – заступники Бога на землі, оскільки Він передав їм частину своєї влади. Людство могло розмножуватися в такий спосіб, як було сотворено Адама і Єву. Бог, Всемогутній і Всесильний, міг так творити всіх людей, але Він хотів, щоб кожна людина відчула близькість Бога на землі через своїх батьків. І це дуже важливе питання, дорогі брати і сестри, особливо в сьогоднішній день. Апостол Йоан навчає: «Як хто каже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, якого не бачить?» (І Йо. 4, 21). Що означає шанувати свого тата і маму? Діти зобов’язані шанувати своїх батьків, бо тим вони визнають Божий авторитет і авторитет тих, які дали їм життя. Сьогодні для багатьох слово «авторитет» має хибне поняття. Для одних – це якийсь спортсмен, для інших – Мадонна (він готовий взяти великі гроші в кредит, щоб потрапити на її концерт) для інших авторитетом стають актори чи співаки… Проте найбільшим авторитетом на землі мають бути тато і мама, тому що вони свідчать про Божий авторитет на землі. Батьки дарують життя дитині й варті великої пошани. «Пошана – це наше внутрішнє відчуття, яке велить дітям поважати батьків як когось вищого, ніж вони самі». Я шаную і люблю, тому що знаю: тато і мама вищі за мене не тільки за віком, але за досвідом життя. І це не означає, що якщо мої батьки звичайні селяни чи робітники, а я маю диплом чи наукове звання, то вони перестають бути для мене авторитетом. Мій диплом нічого не міняє. Батьки живуть на свою пенсію, а я можу бути великим бізнесменом і на своїх рахунках мати велику суму грошей, і це нічого не змінює. Авторитет тата і мами, пошана до них завжди має бути більшою за пошану до самого себе. Батьків треба шанувати навіть тоді, коли вони є далекі від ідеалу батьківства, бо Господь звелів шанувати тата і маму, незважаючи на це, святі вони чи грішники. Їм належить пошана від дітей. Для багатьох дітей це дуже велика проблема. Як я маю їх шанувати: він пив, не давав нам грошей, мама нас покинула, кудись поїхала…? Так, маєш їх шанувати, попри те, якими б батьками вони були. Так каже Божа заповідь – єдина з обітницею! Це дуже важко нам зрозуміти, проте Господь Бог хоче нам сказати, що батьки є найдорожчі і ми маємо їх шанувати за це і любити, бо вони нам дали життя. Бо якщо б тато і мама нами не опікувалися після нашого народження, то за декілька днів ми б померли. Ми бачимо немічну, крихітну, маленьку дитину, Боже сотворіння, яке потребує до певного періоду догляду й опіки. Коли робимо перші кроки, то опіка батьків більша, ніж над тим малюком, який в колисці. І за дар життя, жертовність, любов, щоденний хліб, за одяг, за освіту, за здоров’я, за недоспані ночі під час хвороби їм належить любов і пошана. Діти, окрім пошани і любові, мають виявляти до батьків і послух. Апостол Павло каже: «Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо це є справедливо» (Еф. 1, 6). Поки діти не стануть повнолітніми, вони повинні слухати своїх батьків чи опікунів. У яких випадках діти мають мати послух до батьків? У таких справах, як шкільне виховання, товаришування, Наприклад, коли говорять синові (доньці), що вони мають бути о такій-то годині вдома після гуляння з друзями, то вони саме в тій годині мають повернутися. Діти повинні розуміти, що послух є корисним для них, бо вони не мають життєвого досвіду. Чому ми кажемо, що ти можеш мати авторитет, гроші, але є ще таке поняття як життєвий досвід, якого не можна купити, а тільки придбати з плином часу. Досвід – це різні життєві випробування, клопоти, тяжкі ситуації через які переходить людина. Дитина ще не має досвіду дорослої особи і тому зобов’язана слухати тата і маму. Батьки, маючи життєву школу, практику життя, застерігають дитину від різних небезпек. Скільки би сьогодні було врятованих життів, якби донька чи син послухали тата і маму, наставників, опікунів. Скільки б дітей сьогодні було врятовано від алкоголю, наркоманії, ігроманії, проституції, якщо б вони слухали тата і маму. На жаль… Чому необхідно слухати батьків? Бо вони теж несуть відповідальність за вчинки дітей перед Богом, Церквою і Батьківщиною. Батьки, ви відповідаєте за життя своїх дітей. І тому є велика різниця між ліберальним і християнським вихованням. Ліберальне вихованні акцентує на тому, що дитина має право вибирати релігію і жити так, як вона хоче. І це – не правильно. Батьки відповідальні перед Богом за вчинки і дії своїх дітей, тому мають право в чомусь їх обмежити, щоб викорінити погані звички. Батьки повинні привчити своїх дітей до послуху. Це дуже важливий момент. Не раз наголошую, якщо дитина не слухає вдома тата і мами, то, коли виросте і одружиться, то не буде слухати чи то чоловіка, чи дружини. Слухатися – це прислухатися, чути, виконувати. Дитина, не навчена вдома слухати батьків, прислухатися до них, не буде нікого слухати, а, як кажуть в народі, «буде жити своїм богом», не тим Богом, який на Небі, а тим, якого вона витворила у своїй «філософії». Вона навіть буде цитувати Святе Письмо (як Свідки Єгови) і буде жити за власним його тлумаченням. Слово Боже нам каже: «Хто щадить різки, ненавидить сина; хто ж його любить, той завчасу карає» (Пр. 13, 24).
Сьогодні різні педагоги, досвідчені психологи свій авторитет ставлять вище за Божий авторитет. Сайти різних парафій чи церков виставляють оті методики. Знаменитий психолог сказав, написав схему, як маєте виховувати своїх дітей, і коли перечитую, то бачу тільки одне потурання дитині, там немає нічого, що можна було б взяти для її розвитку, там відсутнє хоч якесь посилання на Слово Боже чи життя Святих. Ні, там є всього-на-всього людський авторитет, який часто помилковий і небезпечний. Слово Боже каже про різку. Покарання може бути різне. Різка – не завжди є символом такого покарання. Наприклад, за те, що ти не прийшов своєчасно додому з гуляння, я забороняю тобі цілий день вмикати комп’ютер. Це є покарання. Ти не використовуєш палиці, різки, руки, але це покарання, і не раз для когось це дуже велике. Якщо батьки занедбують свої обов’язки супроти дітей, то Бог тяжко їх покарає. У Св. Письмі наводиться приклад про священика Ілію (мова йде не про пророка). Він мав двох синів – Офнія і Фінеса. Бог попередив Ілію про покарання і виконав його, бо батько не хотів карати своїх ледачих синів, сини не хотіли слухати тата. Лихі сини померли в бою з филистимлянами, а батько, отримавши вістку про смерть своїх синів, впав зі стільця, зламав собі шию і раптово помер. То була кара для батька, який не слухав Бога і не звертав уваги на гріхи ледачих синів. Сини, які ніколи не слухали тата, робили все проти його волі, зазнали смерті на полі битви. Ту історію можна прочитати в першій Книзі Царів (4, 17-18). Звичайно, що сьогодні послух не подобається багатьом. Немало батьків замість наказувати, виховувати і вчити дітей, виконують їхню волю, що є дуже великою помилкою.
Є випадки, коли діти не зобов’язані слухати батьків, наприклад, у виборі стану. Якщо син чи донька хочуть йти в монастир, і вони вже повнолітні, а батьки не дають на це дозволу, бо їм такий вибір не подобається, то в такому випадку до думки тата і мами прислухатися не варто. Подібно і з вибором чоловіка і дружини. Ти можеш не зробити того, що кажуть тато і мама і не матимеш гріха. Проте часто чую таке: «Я не нарікаю на тата і маму, тому що то був мій вибір. Хоч краще було б, якщо б я в тому випадку прислухалася до їхніх порад». Маю особистий погляд на цю тему. Коли був молодим і чув, що хтось там вибирає синові дівчину, то був проти того. Сьогодні я змінив свою думку і не соромлюся того. Чому? Бо за 30 років священичої праці переконався: все – таки вибір має дуже велике значення. Знати сім’ю, корінь родини, спосіб життя, ставлення до цінностей, до Бога, до церкви, до молитви, до народу, до нації – є дуже важливим. Якщо вибір поверхневий, що часто роблять молоді особи, то вони потім дуже гірко жаліють. Часто таке життя зруйноване, покалічене і нещасне. Звичайно, батьки не можуть змушувати дитину до одруження задля матеріальних статків, маєтків й інших речей, бо здебільшого вони не роблять людину щасливою. Проте коли батьки кажуть: «Де ти знайшов собі ту дівчину? На дискотеці?! На дискотеці дівчат (хлопців) до подружнього життя не знаходять». Така правда, дорогі брати і сестри. На жаль, не завжди молоді до того прислухаються, не хочуть чути, і це дуже прикро. Тому діти грішать проти послуху батькам, коли приятелюють з подругами, з якими батько і мати радили не зустрічатися. Якщо мама і тато заборонили тобі дружити з кимось, то вони мали рацію в тому, бо бачать краще твого приятеля, колегу, помічають його вчинки, дії. Якщо батьки заборонили тобі заходити на ті чи інші сайти, читати ту чи іншу літературу – ніколи не можеш чинити проти волі батьків. Дуже важливо, особливо для вас, батьки, щоб фактами і аргументами пояснити дітям про небезпеки, які чигають на їхні душі. Для того необхідно бути і самим обізнаними, озброєними знаннями. Дуже важливо бачити вади своїх дітей, щоб викорінювати їх. Якщо діти не хочуть вчитися, працювати, коли бачите прив’язання ваших дітей до нехристиянської музики, коли вони курять, випивають, крадуть гроші, обманюють, марнують час в Інтернеті чи біля телевізора, грають в насильницькі комп’ютерні ігри, коли покидають батьківський дім проти їхньої волі і багато інших речей, то для вас, батьки, це має бути колосальною тривогою, сигналом великої небезпеки. Якщо вашої дитини немає в неділю і свята на Службі Божій, коли ви не бачите, що дитина не клякає до молитви рано і ввечері – це має бути для вас тривожним знаком, який має вказати, що душа вашої дитини знаходиться у великій небезпеці, а ви, як тато і мама, маєте щось робити, щоб врятувати свою дитину.
Кожна дитина, яка виросла, зобов’язана фінансово і матеріально підтримувати своїх батьків. Бог не буде благословити тих дітей, які не дбають про своїх батьків. Добрі діти завжди мають місце у своїй хаті для тата і мами. Добра дитина не відправить батька чи матір до старечого дому, бо в хаті для них немає місця. Дорогі мої, ми також маємо свій обов’язок щоденно молитися за своїх батьків, дбати про їхню духовну опіку. Не раз приходжу хоронити маму чи батька. Питаю, чи матір (батько) були у сповіді. «А я не знаю, я з ними не живу». То який ти син чи донька, якщо не подбали, щоб до них прийшов священик, приніс Св. Причастя. Це важливо, дорогі мої брати і сестри.
Колись в Ізраїлі придбав книжку про виховання дітей у юдаїзмі. Запам’ятав такий приклад: в сім’ї є крісла, де сидять тільки батьки, дитина ніколи не сяде на крісло, яке призначене для тата і мами. А ми деколи готові не на крісло, а на стіл посадити свою дитину, і вважаємо, що це супер виховання. У правилах етикету написано: коли входить до кімнати тато чи мама, дитина з поваги до своїх батьків має встати. Коли ви хочете, щоб вас шанували і ваша старість була спокійна, виховуйте дитину на християнських засадах: викорінюйте зло із її серця і насаджуйте чесноти. Ми бачимо біля хат мальви, георгіни, зараз багато різних квітів, ви біля них працюєте, викорінюєте тернину, будяк, лободу, а насаджуєте гладіолуси, айстри, чорнобривці… Любо дивитися, коли цвітуть квіти. Але вони самі не цвістимуть, їх треба садити, доглядати, прополювати.
І так само в житті дитини: якщо не будеш викорінювати терня з її серця, свідомості, душі, якщо все дозволятимеш і не будеш насаджувати квітів, то прийде осінь твого життя, і не зацвітуть ті чорнобривці, айстри, ґеорґіни… На місці тих чудових квітів буде рости у твоєму саду лобода, тернина, будяк. Варто, дорогі брати і сестри, пильнувати оте добре виховання, викорінювати тернину і насаджувати квіти. Пам’ятай: четверта заповідь з обітницею. Шануй тата і маму, не зважаючи на те, що ти розумніший, що твої батьки прості робітники чи селяни, авторитет тата і мама ніколи не може зменшитися у твоїх очах. Не гордися, що ти такий великий, досягнув всього, і батьки мають тішитися таким сином, а я маю соромитися їх. Таким був Сталін. Він не поїхав на похорон своєї мами. Чому? Він – генералісимус, як міг поїхати в просте село до своєї мами, селянки, на похорон. Розумієте?! І такі є випадки, що діти встидаються своїх батьків, погорджують ними, бо вони щось осягнули, щось мають. Дитина, яка має правдиве християнське виховання, ніколи не буде погорджувати батьками. Але ті чесноти (пошану, любов, покору) треба прищеплювати і плекати в серці.
28 вересня минуло 100 років від дня народження великого українця Василя Сухомлинського. Він народився в 1918 році в селі Василівка Васильківської волості Олександрівського повіту Херсонської губернії. Чим прославився Василь Сухомлинський? Чому ввійшов у скарбницю не тільки української педагогічної спадщини, а й світової? Так, хтось може сказати, що він певного часу писав книжки про комуністичну ідеологію? Сухомлинський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Ми знаємо іноземних казкарів, але своїх знаємо дуже мало. Загальний тираж його видань – 15 млн. примірників. Його твори були перекладені у багатьох країнах світу (до речі, не тільки в Радянському Союзі), його книга «Серце віддаю дітям» видавалася 53 мовами світу. Шляхетний був чоловік. Я не знаю, на якому рівні відзначали школи 100-літній ювілей від дня його народження, але ми мали б знати наших великих земляків. Народився у звичайній сім’ї, але був обдарований великою любов’ю до Бога, не висвітлював тієї любові, бо жив в інших часах, в інших часах. Незважаючи на це, Бог дав йому природне розуміння любові. Якось він тяжко захворів на запалення легенів, мама ледве виходила його. Одного разу після хвороби, прогулюючись берегом ставка, побачив у воді дитину, яка тонула. Не зважаючи на недавню недугу, він кидається в холодну воду, щоб врятувати дитину. Він врятував її, але хвороба знову повернулася до нього, і він змушений був їхати в Крим на лікування. Перед Другою світовою війною він одружується. Його дружина – викладач англійської мови. Його взяли на війну, дружина залишилася в Україні. Коли прийшли фашисти, то маленького сина розстріляли в неї на очах, а її саму повісили. Це була дуже велика трагедія і непоправне горе для Сухомлинського. Але не зважаючи на це, він не опускає рук, працює з дітьми, бо дуже їх любить. Був людиною, обдарованою Богом різними чеснотами. І коли після війни Сухомлинський повертається в Україну, то стає директором Павлиської школи. Він не тільки керує педагогічним колективом, а формує нові принципи у вихованні дітей. Напередодні 1 вересня директор особисто знайомиться з кожною дитиною, з її сім’єю. Це був післявоєнний період, час розрухи, холод і голод, величезна кількість сиріт, яких виховувала вулиця. Директор цікавився кожною дитиною, з’ясовував, чи має взуття, одяг, зошити… Він розбудовував школу разом із учителями та учнями, батьками, з усіма мешканцями села.
Він разом зі всіма клав цеглу, замішував розчин… Поруч біля школи була велика і захаращена територія. Разом з дітьми він розчистив її, насадив сад, завів пасіку. Вчитель часто брав дітей і проводив уроки на лоні природи, вчив школярів помічати її красу. Класом для учнів став квітучий сад, пасіка, річка… Він схожий на Святого Франциска з Асижу. На той час такі методи навчання для комуністичного вчителя були неприйнятними.
Сухомлинський знає, що діти сконструюють спеціальний мотоцикл і вчитимуться на ньому їздити. Кожен учень Павлиської школи після її закінчення вмів їздити на тракторі. Він заохочував всіх вчителів школи здобувати вищу освіту. Педагог був людиною відкритого серця й душі. Його методики не сприймала тогочасна влада і навіть критикувала його методи навчання, а Вчительська газета писала про нього різні нісенітниці. Його книжка «Серце віддаю дітям» набула великої популярності в народі. Сухомлинський писав: «Моє піклування про успіх у навчанні починається з піклування про те, що їсть, як спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня буває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як висловлює в малюнку свої думки і почуття, які почуття пробуджує в її душі музика природи, яка улюблена казка дитини, наскільки чуттєво вона сприймає радощі й негаразди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила у зв’язку з цим». Бачимо дуже тонку душу директора. Він піднімався о 04:00 вдосвіта, починав писати. О 08:00 він стояв на порозі школи і зустрічав вчителів і дітей, які йдуть до школи. Він жив кожним вчителем і його проблемами, він знав дитину, з якої вона сім’ї і чим їй треба допомогти. «Сухомлинський вважав, що дитячий егоїзм, жорстокість, хамство, невдячність, байдужість, лицемірство породжуються вадами сімейного виховання. Педагог вважав, що перед кожною дитиною, навіть найважчою, вчитель повинен відкрити ті сфери, де вона зможе досягнути своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Тому він створив так звану азбуку моралі, котра вчила осягати суть добра і зла, честі і безчестя. Азбука стала засобом подолання емоційної необхідності, відкрити здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої людини». Я думаю, якби Сухомлинський жив в часах, де була б доступна релігія, Слово Боже, то він би, направду, творив у християнському дусі. І, можливо, він би написав ще дуже багато цікавого і, напевне, прекраснішого за ту спадщину, яку ми маємо сьогодні. Його називали народним вчителем. Він дуже переживав, тому що його статті, книги не хотіли друкувати українські видавництва, бо радянська система змушувала думати так, як думає партія, писати те, чого хоче партія… Василь Сухомлинський відчував людину не так, як цього навчала партія, а так, як Бог її сотворив. Сьогодні, дорогі мої, ми вшановуємо великого педагога, народного вчителя – Василя Сухомлинського. Вивчаймо ту велику спадщину, яку вивчають інші народи. Можливо, ми її ніколи не читали, і в нашій домашній бібліотеці немає його книг із казками чи іншими творами. Нам, українцям, має бути соромно за нашу байдужість до чудової спадщини таких великих людей нашої землі, нашого краю.
У процесі багаторічної виховної роботи у Павлиській школі, що її очолював Василь Олександрович, він сформулював етичні правила, що застерігають від помилкових учинків, осмислюючи які діти піднімаються на певний моральний щабель. Досягши цього рівня моральності, дитина стає неспроможною на вияви аморальної поведінки, яку частіше всього проявляють у ставленні до слабших. Сухомлинський назвав ці правила «10 не можна»:
– не можна байдикувати, коли всі навколо працюють;
– не можна сміятися зі старості та літніх людей;
– не можна вступати в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо з літніми;
– не можна висловлювати невдоволення тим, що в тебе немає тієї чи іншої речі;
– не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не дає сама собі;
– не можна робити те, що осуджують старші, – ні на очах у них, ні десь осторонь;
– не можна залишати старшу літню людину на самоті; в житті людини настає той час, коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування, в неї вже не може бути;
– не можна збиратися в дорогу, не запитавши дозволу й поради старших;
– не можна сідати обідати, не запросивши старшого;
– не можна сидіти, коли стоїть доросла, літня людина, особливо жінка;
– не можна очікувати, поки з тобою привітається старший, ти маєш перший привітати його, зустрічаючись, а прощаючись – побажати доброго здоров’я.
І сьогодні, в першу неділю жовтня, в День вчителя ми молимося і просимо Божого Благословення і Божої опіки для всіх вчителів і вихователів, щоб Господь Бог, Дух Святий обдарував їх незчисленними дарами, які їм так потрібні у вихованні молодого покоління.
