Передмова
Дорогий читачу! Може колись доля змусить тебе йти чужими світами і Ти зайдеш на Горішній Шлеськ. Там люди покажуть Тобі на одному кладовищі гріб славного місіонаря, що проповідував Христове Євангеліє на дев’ятьох мовах, та не лише через свої золоті слова, але й святе життя, привів мільйони святих душ до неба.
На його гробі стоїть кам’яна статуя Пречистої, а під нею, в малому заглибленні, видно міртовий вінок... Хочете знати історію цього вінка? Послухайте.
Цей славний місіонер, відчуваючи наближення смерті, захотів написати свою останню волю. Земного добра ані жодного іншого майна в нього не було, а весь доробок свого життя він носив із собою в малому чемодані. Не багато там було цього добра: білизна, кілька згортків із записками та на самому дні малий вінок з мирти, з яким він все своє життя не розлучався ні на хвилину, «бо в ньому його мама до шлюбу йшла». Цей шлюбний вінок мами був його найбільшим скарбом у світі, тому він розпорядився ним так у своєму заповіті:
«...У цьому вінку моя мама склала присягу вірності. Вона дотрималась цієї присяги. І якщо б вона не сказала десятий раз «Так», то мене не було б ніколи на світі і я не проповідував би Божого Слова на дев’ятьох мовах. Тому прошу вас зробити мені одну ласку: після моєї смерті покладіть цей вінок разом зі мною до мого гробу».
Вірні люди виконали останню волю великого місіонаря. І досі лежить цей вінок на його гробі і продовжує його проповідь про святість християнського подружжя та про пошану і любов дітей до своїх батьків.
* * *
Живемо в переломних часах. На наших очах, немов картини в калейдоскопі, чергуються, вагітні своїми наслідками, події у світі. Відбувається переоцінка старих вартостей і понять, а приходять нові, модерні, часто дуже дешеві замінники, які тягнуть за своїм ультра-модернізмом навіть світлі уми.
Дивлячись на світ відкритими очима, побачимо, що ультрамодерна психологія невпинно таранить дві речі: підкопує святість християнської родини і, шукаючи нових доріг, зводить на манівці релігійно-моральне виховання дитини, отруюючи її душу псевдонауковими теоріями натуралістичних філософів.
Модерній людині не подобається «старомодне» поняття подружжя і вона хоче його «зреформувати» і використати цю найважливішу і головну клітину людської спільноти виключно для послуг своєму егоїзмові. Ми бачимо, як з дня на день настає щораз більший хаос у християнському родинному житті. Ми бачимо щоразу більше розлучених і, як наслідок, збільшення кількості злочинів малих дітей. І, на превеликий жаль, справи йтимуть дедалі гірше, якщо модерна людина вчасно не збагне причини цієї трагічної ситуації.
Навіть незважаючи на поступ людської думки, ми, смертні люди, не маємо права нічого додати, ані нічого відняти від засад християнської родини, а лише зберегти Богом установлені закони. Лише за такої умови зможемо зазнати родинного щастя і виховати молоде здорове покоління. Тому даремний крик модерної людини про поступи культури, зміну суспільно-економічних умов і т. д.
Уявімо собі, що якийсь вчений винайшов спеціальні магнітні промені, які б мали силу попсувати всі годинники на світі так, що ні один з них не зміг би показувати точного часу. Що ж тоді робити людям? Чи стануть вони «розвертати» Землю та узгоджувати її рух із «збожеволілими» годинниками? Діючи так, самі стануть божевільними, не маючи жодного шансу змінити руху Землі. Розумні люди почнуть знову виготовляти сонячні годинники та визначати час за «старомодним» Сонцем.
Чи не подібна справа з криком модерної людини про мету подружжя? Різні «філософи» стараються перевернути догори коренем моральний лад у світі, установлений Богом. Чи може бути мова про щастя, мир і добробут у світі при такому переверненому порядку? Очевидно, що ні. Без сумніву, модерна людина має свої труднощі? Чи ж не мали їх люди від першого дня свого життя на землі? Та це ще не означає, що вони мусять іти по лінії легкого опору і перевертати Божий лад, бо це ніяк не розв’яже, а навпаки, погіршить справу, бо за бунт проти Бога мусить прийти невмолима кара. Святим обов’язком людини є прагнення всіма силами здобути кращі умови життя, але через працю, жертву і завзяту боротьбу з лихом, а не потуранням злу та перевертанням морального ладу, що веде до остаточного краху життя. Наш народ про таку поведінку має дуже гарний і влучний вислів: «Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно».
Лише вірність Божим законам і боротьба з лихом зможе принести добро світові. Може не судилося нам користуватися здобутками нашої праці і великих зусиль, може воно, це щастя, прийде по наших кістках, але, напевне, прийде для наших дітей.
* * *
Витвором модерного часу, особливо натуралістично-матеріалістичних філософів, є мале зацікавлення окремою особою, а збільшений інтерес до долі громади, колективу. Такі «філософи» вважають, що колективно можна з більшим успіхом розв’язати болючі проблеми щоденного життя.
Психоз «громадськості», що коштом прав одиниці знайшов своє втілення в деяких державних режимах модерного часу, взяв під свої важкі колеса людину та в ім’я тих партійних доктрин і теорій намагається задушити одиницю і всі її вищі пориви та ідеали, принизивши її до стану робочої тварини. Внаслідок цього там утворився тип людини-робота, що думає категоріями партійних «босів» та добровільно стає піддослідним кроликом їхніх вузьких матеріалістичних експериментів. Так вихована людина втрачає почуття особистої гідності і можливість відчути, де закінчується її право на гідне, вільне життя, а де починаються вимоги колективу.
Типовим прикладом такого виховання, що базувалося на псевдонаукових матеріалістичних теоріях, була гітлерівська Німеччина, а сьогодні – більшовицька Москва. Молодь цих двох нещасних народів ще довгі роки буде класичним предметом для дослідження психіатрів та важливою пересторогою для народів світу про небезпеку такого виховання молодого покоління. Досвід життя вчить нас, що отруєні матеріалістичною доктриною діти, дуже скоро стануть двоногими тваринами.
Переважна більшість народів земної кулі бажають сьогодні правдивого миру і налагодження взаємин з усіма народами. Та практика життя вказує, що мир є наслідком доброї волі усіх народів, а добра воля народів залежить від психічного здоров’я всіх громадян, а це вже входить у царину виховання.
Про жалюгідні наслідки матеріалістичного виховання знаємо всі. Чи не впадає нам в очі одна річ: найважливішою і безпосередньою причиною цього здичавіння є заборона навчати дітей релігії та намагання виховати їх у безбожній атмосфері. Нехай це буде наукою для нас: якщо хочемо виховати добре своїх дітей, то виховуймо їх з Богом у своїй рідній школі.
Поступ та родинне життя
«Дорогі Батьки!
Я почуваюся менший від найменшої речі у світі. Я переконаний, що Ви обоє маєте мене на своїй совісті…»
«Коли Ви обоє в суботу виходили з хати, ніхто з Вас не просив мене йти разом. Я сидів вдома і думав. Поставте себе в моє положення: як Ви почувалися б, якщо б ваш батько чи мама поступали так, наче б вони Вас зовсім не любили? Повірте мені, що я обох Вас люблю зі щирого серця, та Ви не дали мені ніколи нагоди цю любов Вам показати. Що більше: Ви обоє завжди сварилися між собою так, що навіть не хотіли сісти разом в одній кімнаті...»
«Однієї речі я від Вас бажаю: хочу вступити добровольцем до війська і, якщо я отримаю дозвіл від заряду цієї інституції, прошу Вас підпишіть його».
«І не просіть мене повернутися додому, бо я не вернуся ніколи до такого дому, як наш був. Я радше піду до пекла».
Ось автентичний лист юнака із виправної інституції, якого він написав до своїх родичів. Висловлені в ньому думки показують родинні стосунки у «модерному подружжі».
Чи була це вина юнака, що він мав нещастя народитися і прожити дитячі літа в «модерній родині?» Ці повні трагізму слова, замолоду зламаної рідними батьками людини, є страшною пересторогою для всіх батьків, що нехтують Божими законами і провадять родинне життя на «модерний» лад.
Глянувши довкола здоровим поглядом, побачимо загрозливий моральний стан християнської родини. Ми приходимо до сумного висновку, що більшість християнських родин повертається до життя і практик, які були у світі перед народженням Христа, в часи поганського розуміння мети і завдання родинного життя. Колись квітучі християнські родини повертаються в поганські конкубінати* і єдиною ціллю таких родин стає задоволення низьких інстинктів та пристрастей самолюбних батьків, а не виховання доброго молодого покоління. Тому й не дивно, що моральний рівень «модерних» родин котиться щоразу нижче, аж доки не впаде на саме дно, а разом з родиною котиться донизу й моральність суспільства. Яке ж майбутнє очікує людство, якщо модерна родина так мало дбає про правдиве християнське виховання?
Відомо ж, що яблуко не відкотиться далеко від яблуні. Які батьки, такі будуть і діти. Ні! Діти будуть значно гірші. Сьогоднішні батьки виховувалися ще на християнських твердих засадах у своєму родинному домі, а їхні діти переживають свої дитячі літа у вже «змодернізованому» домі.
Виникає важливе питання: звідки ж береться у модерної людини таке «блискавичне» знецінення релігійно-моральних основ родинного життя? Часто чуємо і читаємо таке: все навколо нас змінилося. Соціально-економічні умови сьогодні виглядають зовсім інакше, як це було в часах наших батьків. Наші батьки орали дерев’яними ралами, а ми оремо тракторами. Батьки молотили ціпами, а ми – моторними машинами. Батьки подорожували інколи місяцями підводами або повільними поїздами, а ми цю саму відстань долаємо літаками протягом кількох годин. Батьки пересилали листи післанцем або повільним телеграфом, а ми в одній секунді пересилаємо листи і фотографії з одного куточка світу в інший. Врешті, батьки стріляли моздірами і шротом, а ми вже маємо бактеріологічні та атомні бомби...
Звичайно, що модерна людина, звикнувши обчислювати всі злободенні проблеми щоденного життя і явища природи з ручкою в руці, хоче застосувати цей же спосіб і для вирішення справ в родинному житті. Все з ручкою в руці, все з обчисленням на особисту користь і вигоду, мовляв, щоб якнайкраще використати свої молоді літа. І саме цей найкращий молодий вік, повний життєвих сил та енергії, що призначений Богом на виховання гарного і здорового молодого покоління, модерна людина марнує на задоволення своїх низьких інстинктів, аж доки не стане згорбленим і зруйнованим (і тілом, і душею) старим дідом на краю свого життя.
Пригадується мені одна подія, що трапилась у столиці Австрії – Відні. Один священик зустрів на розі однієї вулиці бабу-жебрачку в лахміттях, що простягала руку до перехожих і просила милостиню. Священик дав її милостиню, але яким було його здивування, коли вона промовила до нього чужою мовою. Він зупинився на хвилину, щоб поговорити з жебрачкою, яка говорила чужими мовами. Як з’ясувалося пізніше, вона знала їх чотири.
Що ж він довідався? Вона походила з багатої аристократичної родини. Все своє майно і всі свої сили вона прогуляла, а тепер опинилася на вулиці, живучи лишень на милосерді перехожих.
Чи не є вона «прекрасним» образом «змодернізованої» людини?
Правда: сучасна людина зробила мільйони нових відкриттів та досягла великих поступів у науці й техніці. Вона вже винайшла спосіб розбивання атомів, та природа ще заздро криє в собі інші мільйони різних таємниць, яких людина ще не відкрила, які стануть здобутком майбутніх поколінь. Та, мабуть, найбільшою з усіх таємниць у природі є таємниця людського життя. Людське знання і наука безпорадні перед цією великою тайною. Незважаючи на найбільш завзяті зусилля і дослідження, і досі не вдалося людині збагнути цю таємницю, щоб мати можливість штучно створити життя. Та що там життя, вченим не вдалося створити штучно навіть маленького зерна гірчиці, щоб воно проросло, хоча в усіх наукових лабораторіях світу йде невпинна праця в цьому напрямку.
Місцем, з якого походить людське життя сьогодні, і з якого виходило тисячі літ тому, була і є родина. Незважаючи на поступ наук та всяких зовнішніх змін у світі, джерело людського життя не змінилося і на йоту. Тому всякі голоси і намагання здійснювати «реформу» родини не мають ніякої основи, і є нічим іншим, як явним бунтом проти Творця людського життя, бо людина є лише Його інструментом в ділі творення. Чи хоче того, чи не хоче, людина мусить підкорятися Божим законам, що нормують цю справу. Ми не маємо права і не можемо нічого додати, ані нічого відняти від цієї істини, бо сама суть людського життя не належить до спроможності людини. Тому всяке намагання «зреформувати» родину проти виразної волі Творця є гріхом і за нього мусить прийти кара. До речі, голоси сучасної людини не такі вже й «модерні», бо вже поганський світ перед Христом хотів «реформувати» мету подружжя. З яким наслідком? Найперше таких карала сама природа, руйнуючи їхнє життя, а потім прийшла Божа кара, цілковите знищення всього грішного роду. Чи ми сьогодні не є наочними свідками дегенерації і руїни цілих народів і рас? Чи не бачимо, що діється довкола нас? Чи не бачимо зруйнованих родин? Ось послухаймо, що пише другий юнак із такої самої виправної інституції, куди його загнала «модерність» родини:
«Дорога Сестро!
... Ти написала до мене гарного листа. Я читав його сто разів і за кожним разом плакав як мала дитина. Жалкую дуже, що я не послухав Твоєї ради та думаю, що це ще мене не зруйнує. Як я звідси вийду, то переконаєшся, що я стану зовсім іншою людиною.
Ти певно дивуєшся, чому я нічого не згадую про батька. Це тому, що він голосно сміявся в суді на моїй розправі, коли почув, що мене засудили на побут у цій інституції. Запевни його, що тут дуже гарно. Тут немов небо на землі. Перекажи йому, хай тішиться, як може».
Обидва вище наведені листи написали юнаки із «змодернізованих» родин, для яких виправні заклади були кращими від родинного дому. Обох цих молодих злочинців мають на своїй совісті батьки, що знехтували моральними основами християнських родин.
Сумною правдою є те, що хвороба в родині є основною причиною всяких злочинів малолітніх дітей. Досі загально прийнятою у педагогіці була думка про те, що навіть найгірший родинний дім є кращий для виховання дітей за найкращий виховний заклад. Та, на жаль, судові процеси над малолітніми дітьми захитали цю засаду, з’ясувавши, що в більшості випадків ці злочини мали своє джерело таки в родинному домі.
Дійшло до цього, що деякі країни були змушені прийняти спеціальні закони, які передбачають покарання родичів за занедбання у вихованні дітей. Суддя Александер у Толідо (штат Огайо) багато років вів судові процеси проти малолітніх злочинців. Він виділив такі групи батьків, які стали причиною деградації своїх дітей:
1. Ті, що втікають від своїх дітей, залишаючи їх на самоті;
2. Ті, що абсолютно не дбають про захист дітей від усяких небезпек і спокус світу;
3. Ті, що намовляють дітей до злочину й допомагають у його здійсненні;
4. Ті, що грішним життям деморалізують своїх дітей;
5. Ті, що через брак відповідних знань, часті непорозуміння і слабкості псують своїх дітей.
Варто згадати, що останні статистичні дані уряду Америки подають такі цифри: 44 % родин не мають дітей, 22 % родин мають лише одну дитину, а 34 % родин мають двоє і більше дітей.
*конкубінат – це співжиття чоловіка та жінки без укладення шлюбу.
