Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Святий – у перекладі означає «той, хто стоїть збоку, віддалений, хто стоїть зверху». Господь Бог, давши людству Десять заповідей, сказав: «Пам’ятай день святий святкувати». Сам Бог назвав день відпочинку – святим, днем, який належить тільки Йому. Живучи згідно з Божим законом, ми повинні шанувати цей день, присвятити весь час того дня виключно для Творця.
Отець Пол Війтем – американський священик українського походження організував благодійну акцію: «Католицька допомога Північній Україні». У своєму інтерв’ю отець сказав: «Я завжди мріяв побачити Христа, який встає з гробу комунізму. В Україні я почав усвідомлювати одну важливу річ: ще й сьогодні можна почути, що комуністичний режим забезпечував людину усім необхідним і не потрібно було турбуватися про завтрашній день. Тепер ми також допомагаємо, але у цьому є велика відмінність: даючи, самі – отримуємо. Від тих, кому ми допомагали, часто доводилося чути: «У нас нічого немає, ми нічого не можемо дати вам навзаєм». Неправда! Найбільшим даром для нас є саме ваше життя, життя тих, хто, не зважаючи на багатолітнє панування безбожної комуністичної диктатури, зберіг віру і зумів передати її майбутньому поколінню, життя тих, хто тепер зберігає цю віру попри негаразди сьогодення. Такий приклад надихає. Бачимо, як відбувається дивовижний обмін: жертвуючи гроші – отримуємо все, що за гроші придбати неможливо. А це Боже благословення та Божа опіка. Так, навіть за гроші ми не в змозі цього придбати. Господь Бог благословляє лише жертвенне та щире серце».
Дорогі брати і сестри! Сьогодні направду необхідно усвідомити, в яких часах ми з вами живемо, чому важливо не втратити віри і святості наших душ, а ще й передати її майбутнім поколінням. Святий апостол Павло у Посланні до євреїв писав: «Живіть з усіма в мирі, зберігайте святість, без якої не можна оглядати Бога».
Сьогодні треба реально дивитися на світ, думати, аналізувати. Батьки, не проспіть моральне виховання своїх дітей, бо тоді можете дожити до глобальних катастроф у своїй хаті, сім’ї, у своїй родині. Сучасні важкі пороки: алкоголізм, ігроманія, наркотики, моральне запустіння. Коли твій син з-за кордону скаже: «Тату, я тобі замість невістки приведу зятя», що тоді ти робитимеш? Скажеш: «Як так сталося?». Це моральне запустіння в народі, на яке ми часто закриваємо очі. Не хочемо бачити, не хочемо аналізувати. Нам простіше сказати, що все гаразд, що немає ніякої кризи, що Церква в Європі процвітає. А справді є велика небезпека.
Нещодавно у Відні завершилась конференція за участю церковних, політичних та економічних експертів з 14 європейських країн «Куди йдеш, Європо?» Європа – континент, який переживає кризу більше, ніж будь-коли раніше, потребує християн для розвитку ідеї нового майбутнього, нового способу мислення і впровадження їх у життя – це підсумок головної думки цього засідання. Директор Чеської теологічної академії передбачає, що християни невдовзі стануть творчою меншиною Європи. Він закликав Церкву шукати нові шляхи євангелізації: «Вчорашнє християнство не зможе бути надією для Європи сьогодення і майбутнього».
З цього розуміємо, що вже минули часи народної Церкви. На його думку, «Церква має підкреслювати теоретичну силу віри і сприяти такому творенню суспільного клімату, у якому центром буде гідність людини». Так говорить католицький мислитель. Велика людина в католицькому світі зазначає, що те, що Церква вчила в минулому, сьогодні вже нікому не підходить, а в майбутньому про це взагалі треба забути. Центром повинен стати не Бог, а – людина. У сучасності немає місця для Бога. Вже є і права людини, і права дитини, але і того ще мало.
«Попри всі негативні тенденції, Церква і надалі залишається в Європі найбільшою громадянською інституцією», – це підкреслила Інгаборт Габріель із Віденського університету. Вона вказала на найголовніше: брак духовної орієнтації у Європі, як найсерйозніший виклик для Церкви.
Церква – це найбільша громадська інституція. До чого Європа прирівнює Церкву?! Церква – це вже не інституція Божа, Церква вже не інституція для спасіння людських душ, інституція, яка провадить людей до Неба, до Царства Небесного. Сьогодні Церква – це одна з найбільших громадських інституцій. Бачимо моральне запустіння: концерти у церквах і обнімання всіх тих, які відійшли від Церкви, і всіх безбожників та атеїстів – ніщо не врятувало Церкву. Церква хотіла показати, що вона всіх любить, що вона закриває очі на гріхи людей. Скільки Церква била себе в груди і перепрошувала протестантів – ніщо не врятувало її. Чому?! Бо Церква має одну дуже важливу місію, яку їй уділила не людина, а Сам Спаситель Ісус Христос: «Ідіть, навчайте всі народи, проповідуйте Добру Новину. Хто увірує і покається – той буде спасенний». Ось справжня місія Церкви. Ось завдання Церкви. Не політика, не громадські справи, а спасіння людської душі. Якщо Церква втрачає цю місію, яку отримала від Господа Бога, вона стає слабкою, вона втрачає свою святість. І коли ми не будемо приділяти уваги нашим дітям, онукам, коли наші діти будуть пропускати катехизу, коли у наших сім’ях не буде панувати дух молитви, дотримання Заповідей Божих, ми приречені на самоліквідацію, на самознищення. І прикладом цього сьогодні є багато країн Європи.
Статистичні дослідження «Молоді люди і релігія у Європі» за останні два роки подають прикрі дані. Опитування молодих людей 16-29 років показали, що у Чехії 91% молоді заявляють, що вони не належать до будь-якої релігії. 80% молодих людей в Естонії, Швеції та Нідерландах також не належать до жодної релігії. Польща – найбільш релігійна країна. Лише 17% молодих людей вважають себе нерелігійними. У Литві – 25% нерелігійних. У Великобританії – 7% заявляють, що вони англіканці, мусульмани – 6%, католики – 10%. Релігія вмирає! Дослідники вважають, що християнство як норма зникне, як мінімум за найближчих сто років або й назавжди. Про це сказав Сам Христос: «Як Син Чоловічий прийде на землю, чи знайде Він віру у людських серцях?» Очевидно, що ми живемо у часах, про які говорить Христос.
Дослідники відзначили, що у Польщі, Португалії та Ірландії ходять молоді люди до церкви: у Польщі щонеділі 38% молодих людей йдуть до храму, у Португалії – 20%, в Ірландії – 15%. Дуже страшно, що ніколи не ходять до церкви 60% молодих людей в Нідерландах та в Іспанії. У Польщі, де переважна більшість молодих людей називають себе католиками, регулярно відвідують церковні Літургії 39% молодих поляків, 50% моляться раз на тиждень чи частіше. У Литві лише 4% молодих людей ходять до церкви. У Росії – 50% молодих осіб вважають себе невіруючими, 4% молодих регулярно ходять до церкви, 37% взагалі не ходять до церкви, 14% регулярно моляться, 46% не моляться ніколи. Ці дослідження повинні бити на сполох! Чому вам не страшно, що молодих людей і дітей немає в церкві? В Україні ситуація не є кращою. Якби у нас провели такі дослідження, ми б розвіяли міф про глибоко віруючий і побожний народ.
Потрібно серйозно застановитися над духовністю наших родин і нашою особистою. На яких засадах йде виховання дітей і молоді, яким буде наше майбутнє? Одна парафіянка, яка повернулася із заробітків, розповідала: «До нас щонеділі приїжджав український священик з Червонограда, а нас було лише шестеро на Святій Літургії. Це з 600 осіб, які проживали в гуртожитку. А серед них є багато людей з Галичини. Священик просив, щоби приходили на Службу Божу, бо польський священик забере у нього ту виділену годину». Потрібно розвіяти міф про нашу побожність! Побожне покоління відходить до вічності. Ми стикаємося із поважними проблемами: безвірство і безбожництво у парафії. А в цьому винні батьки, бо кажуть: «Нехай дитина виросте – а потім вибирає собі, до якої церкви ходити». Дитині треба дати фундамент віри, основу віри. Ти будеш відповідати не лише за себе, але й за своїх дітей, внуків, правнуків, за цілий свій рід будеш відповідати перед Богом. Треба думати не лише про матеріальні блага дітей, але найперше – про духовне виховання.
Подивімося реально: яка твоя віра – жива і правдива, чи вона дає плоди?
Церква в очах людей втрачає свою святість. Церква втрачає своє покликання. Скільки є анекдотів про святість, про вічність, про священиків. Я молюся, щоби святість ніколи не викорінилася із наших сердець, бо, як наше серце покине святість і страх Божий, що тоді залишиться?
Куди йдеш, Європо? Куди йдеш, Україно? Куди йдемо ми з вами, куди стелиться дорога і де є кінцевий шлях?
На кінець, зачитаю вам послання Йосифа Шумлянського, який 1700 року у Львові прийняв Унію. Він привів Галичину до Католицької Церкви. Був надзвичайно розумний і освічений. Дав великий заповіт: «Я – Йосиф Шумлянський, Єпископ Львівський, проживши віку свого 64 роки, а Єпископом я був 40 років, від смертності людської вберегтися не можу. Як людина, я з пороху сотворена, шаную долю свою. Хто вважає, що він стоїть, нехай стережеться, щоб не впасти. Всім нам, без виключення, померти час настане. Хто народжується, той народжується для смерті. Хоч би людина казна-скільки пророчила собі років, все одно відійде. Як сказано: немов зламане листя ти рушиш мене. Як пара мимолітна з води, яка тільки що була – і її нема, як дим з печі, що зникає в небі, як сніг тане під промінням сонця – так і наше життя в один миг минає і приходить кінець віку цього. Все, що вважаємо за окрасу свою, з нами нищиться, бо з землі ми є сотворені, і в землю повернемося. Нічого вічним правом не стоїть і кожна радість має крила: ледь доторкнешся – як вона вже відлетіла. І коли час доходить – кінець приходить. Безплідна є наша природа і брехлива надія на потіху, і все, що є у світі – все це помпезна марнота світу цього. І одного, і другого жменя землі накриє. І обійме мене не менше трьох ліктів землі, і кого не вмістить світ, того вмістить могила. Все створіння земне є пусте і безплідне, хто що в цьому світі здобув, вітер рознесе. Не хвались завтрашнім днем, бо не знаєш, що той день може принести. Все, що в нас є, маємо лише на короткий час. І молодість, і юність, і хвороба, і біднота, і багатство – це все на короткий час. І так приходить до моменту, коли закінчується час і починається вічність, і не передбачити нам останнього смертельного часу, який Бог нам призначив. Бо гряде день Господній, а смерть, як злодій, який прийде, коли ти не очікуєш. Будьте готові, бо не знаєте ані дня, ані часу. Згадую слова Христові: «Блаженні слуги, яких застане Господь невсипущими».
Життя прожите без Бога – це змарноване життя. Якщо ти самовпевнений, що твоє життя попереду – ти глибоко помиляєшся, бо не знаєш часу і місця, де йдеш і що буде з тобою. Коли втратимо святість і віру в Бога, коли наше серце буде черствим, чого можемо сподіватися, якого результату від життя чекаємо, яке місце нам приготоване після нашої земної мандрівки?
Хтось думає про речі матеріальні, а хтось дивиться і розуміє, що все минає у тому житті, все є тимчасовим: і гроші, і слава, і велич. Не робімо з нашого життя експериментів. Життя без Бога нічого не вартує. Все проминає: сьогодні слава, а завтра зів’яле листя. Над цим маємо застановитися. Свята Жанна Д’Арк вигнала англійців з Франції, але вона молилася, жертвувала і покутувала. Сьогодні Церква є більше політичною інституцією, ніж Божою. Якби українці молилися, жертвували і покутували, війна вже би давно закінчилася. Немає Божого благословення, бо немає фундаменту віри. Все валиться. У нас переважає вдавана побожність над святою побожніс- тю. Якщо не закладемо фундамент віри молитви, то що нас спасе? Коли втрачається побожність, народ не має майбутнього, не має Божого благословення для народу, для сім’ї, для родини.
Молімося щодня про дар віри: «Боже, я вірю, але поможи моєму невірству».
