Проповідь на Вознесіння Господнє у Янові (17 травня 2018 р. Б.)
Слава Ісусу Христу!
Всечесні отці, отці-диякони, семінаристи, преподобні сестри- монахині, дорогі гості та парафіяни цього святого храму!
Сьогодні ми святкуємо відпуст на нашій парафії Господнього Вознесіння. Тому наша перша застанова буде присвячена роздумам над цією важливою подією в історії Церкви – славним Вознесінням нашого Спасителя на небо.
Зі Слова Божого знаємо, що Ісус перебував на землі ще сорок днів після Воскресіння, з’являючись святим апостолам і учням, даючи їм доказ свого Божества. Найперше Він з’явився Своїй любій Матері – Марії, як навчає нас Св. Передання Католицької Церкви, відтак з’явився жінкам-мироносицям, які в неділю на світанку пішли до гробу, щоб пахощами намастити тіло Спасителя (Мт. 28, 1–10), потім апостолам і учням... Для них це були щасливі, радісні і благословенні дні, коли вони мали змогу бачити свого Учителя й перебувати в Його присутності. Але коли Ісус Христос Вознісся на небо, то залишив великий смуток і біль своїм апостолам і учням...
Щоб попрощатися з Ісусом, на Оливну гору зібралися всі апостоли й учні Христові.
Перед своїм вознесінням Спаситель уділяє їм Своє благословення: «Тоді Він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. А як Він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо...» (Лк. 24, 50–51). Також Христос дає їм останні настанови й залишає таку обітницю: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і навчайте всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Св. Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 19–20). Тобто Ісус хоче утвердити їхню віру в те, що Він справді ніколи не залишить їх, а завжди буде з ними!
Незважаючи на таке запевнення, апостоли та учні ще довго дивилися на небо, хоча Ісуса вже не було видно, бо Він перебував високо в хмарах. Тоді Спаситель посилає їм двох ангелів, аби утішити їх і нагадати, щоб вони не стояли тут, а йшли в Єрусалим і перебували там, доки не зійде на них Св. Дух, як заповідав Христос.
«І як вони дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як ви Його бачили, коли відходив на небо». Тоді вони вернулися в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши в місто, зійшли на горницю, де вони пробували...» (Ді. 1, 10–13).
«Вони ж, поклонившися йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк. 24, 52–53).
Апостоли разом із Пречистою Дівою Марією не покидали Єрусалима, перебуваючи у вечернику дев’ять днів на неустанній спільній молитві. Вони відбули першу дев’ятницю в історії Церкви. І завтра ми також, за прикладом апостолів розпочинаємо дев’ятницю до Св. Духа, яка буде тривати до дня Зелених Свят (Зіслання Св. Духа). Найперше ми повинні просити Духа Святого, щоб оживив у нас ті чесноти й дари, які ми отримали на Св. Тайні Хрещення, а також, щоб Дух Святий відновив лице нашого українського народу, нашої Батьківщини...
Сьогодні, можна так сказати, ми святкуємо вже новий спосіб перебування Ісуса Христа між нами – через Духа Святого, який «є всюди і все наповняє». Він керує Церквою Христовою і провадить своїх вірних до неба...
Ісус Христос залишив себе в реальний спосіб між нами у Пресвятій Євхаристії під видами хліба і вина – і це один з найбільших дарів нашого Спасителя. Це також є причиною великої духовної радості й потіхи для кожного з нас на цій долині сліз!
Ісус не тільки перебуває між нами, скритий під видами хліба і вина у Пресвятій Євхаристії, але Він тісно з’єднаний з нами, перебуваючи (через ласку Духа Святого) у серцях всіх своїх вірних. Ісус присутній у моєму житті, але настільки, наскільки ми Йому на це дозволяємо.
Сьогодні кожен повинен запитати себе: а чи Ісус насправді має місце в моєму серці і душі, у моєму домі й моїй родині? Чи Він завжди присутній у твоїх думках, вчинках наміреннях, планах на життя..? Наскільки ти дозволяєш, щоб Ісус послуговувався твоїм життям, твоїм тілом, силами твоєї душі, вміннями, талантом, які Він тобі подарував?
Чи так ти сприймаєш Бога в житті? Чи може Він ще далеко від тебе, бо ти не готовий жити для нього, не готовий дозволити Йому діяти через тебе... А Він бажає, послуговуючись тобою, допомагати хворим, засмученим, бути потіхою для хворих і терплячих, ув’язнених... Можливо, ти не хочеш зносити образи від своїх ближніх, терпіти й переносити жертви за когось...
Чи готовий ти всеціло належати Богові? Присвячувати Йому свій час, здоров’я і сили?
На жаль, багато людей часто мають неправильне уявлення щодо того, що означає бути добрим християнином. «Живу собі, як хочу, як вважаю за потрібне, бо я вільний, тож ніхто не може вказувати мені, як жити...» Хоча разом з тим такі люди нібито моляться і ходять до церкви – «бо є християнами...»
Але чи свідчать твої вчинки про твоє християнство? Чи Господь Бог є на першому місці у твоєму житті? Бо що означає слово «християнин»? Корінь цього слова походить від слова «Христос». А тому це означає, що Христос завжди має бути у моєму серці, Він має бути центром мого життя, й моє життя має належати Йому, а не нам. Бо чим є в дійсності людина? Хіба не землею і порохом? І це правда, з якою, на жаль, сьогодні ми не хочемо рахуватися. Все, що ми маємо, отримане нами лише від Бога. І тому Христос – наша ціль і наше вічне щастя тут, на землі, і там, у вічності.
Його любов до нас перевищує всякі межі цього світу і всяке людське розуміння... Його неймовірно велика жертва і посвята за нас говорять самі за себе... Хоча люди так мало цінують це... А Христос прагне від нас так мало – віддавати Йому «любов’ю за любов»!
Друга частина нашого сьогоднішнього розважання присвячена Матері Божій, адже ми переживаємо зараз, дорогі брати і сестри, місяць травень, коли відправляємо маївки на Її честь і славу. У цей час наші очі, серце й уста звернені до нашої Небесної Матінки – Пречистої Діви Марії.
Знаємо, що Христос прожив на землі серед людей усього 33 роки. Він присвятив цей час для кожного з нас зокрема.
Але слід зауважити, що з цих 33-ох років життя Ісус Христос тільки 3 роки присвятив на проповідь, щоб навернути світ. А цілих 30 років він прожив у присутності своєї Пречистої Матері – Марії. Чи це випадково? Напевно, що ні. Яку ж тоді ціль мав Христос? І чому такий довгий період залишався зі своєю Матір’ю – Марією?
Отець Йосиф Схрейверс у своїй книжечці «Моя небесна Ненька» щодо цього висловлює таку думку: «Його Мати була для Нього дорожчою за весь світ. Ісусові більше залежало на Її святості, ніж на святості всіх людей, разом взятих... Крім того, Ісус бажав учинити Пресвяту Діву Матір’ю всіх людей, що згодилися б бути Її дітьми. Він бажав, щоб Вона, як Мати християн, всім уділяла надприродного життя благодати. Він хотів, щоб Вона кожного зі Своїх дітей кормила любов’ю та щоб поза Нею ні один чоловік не одержував ніякої благодати. Він, отже, хотів учинити Її всесвітньою Криницею... благодати...» (О. Йосиф Схрейверс, ЧНІ. Моя Небесна Ненька: Збоїска, 1925. – С. 19–20).
Тому Пречиста Діва Марія – це другий і великий дарунок Ісуса для людства. Ісус Христос 30 років свого земного життя освячував свою Матір на землі своєю присутністю біля Неї.
Ми щасливі, що розуміємо, яка це велика ласка – любити й почитати Пречисту Діву Марію. Бо Вона справді є Криницею всіх ласк і чеснот. Вона найкращий приклад всіх чеснот для нас після Ісуса...
Її цілковита згода з Божою волею, яку Вона виявила під час Благовіщення словами «Ось я, слуга Господня, хай мені станеться по слову твоєму», стали для нас початком спасіння, і тому ми прославляємо Її велику покору, любов і цілковиту відданість Богові. Марія навчає нас особистим прикладом, що цілковита відданість Божій волі – найкращий доказ того, що ми любимо Бога, і це – найкоротша дорога до неба.
У книзі «Моя небесна Ненька» подано чудовий приклад того, які великі плоди й нагороду несе за собою цілковите підчинення Божій волі у житті:
«Якось двоє робітників полудневої пори перебували разом на вулиці міста Гамбурга, були безробітні. Вони жалілися на свою долю: чому багаті мають всього подостатком? Чому бідняки без праці й без підпори?
Тієї хвилини паламар ішов дзвонити на «Ангел Господень». На голос дзвону один із робітників на ім’я Клавдій Карстенс зняв шапку й почав відмовляти Ангельське Привітання. Другий, насміхаючись з цього акту набожности, сказав: «Дахівка впаде з даху – голову тобі розіб’є!»
У цей час попри них проходив один пан, власник фабрики цукру, і сказав до Клавдія: «Коли хочеш працювати, ходи за мною, я тобі допоможу!» Ощасливлений робітник радо погодився на таку пропозицію. Дорогою старий пан сказав: «Якщо хочеш у мене служити, ніколи не питай мене про причину, чому я роблю так, а не інакше. Я не люблю, аби той, хто їсть мій хліб, питався про мої діла». Клавдій відповів: «Нехай так буде!»
Прийшовши додому, пан наказав робітникові рубати дрова, а потім ним уже не займався, хіба лишень, щоб йому заплатити.
Згодом він сказав йому: «Клавдію, ти щодня мусиш долати довгу дорогу до роботи. Якщо хочеш, можеш зі своєю родиною зайняти дім, що стоїть у саду. Робітник погодився і подякував, але не запитував, за що йому така ласка.
Минув рік, і пан каже до Клавдія: «Завідатель моєї цукроварні втік, забравши з каси готівку. Якщо хочеш – можеш зайняти його місце!»
Проминув ще один рік. Аж ось одного дня пан велів поставити паркан між фабрикою та домом Клавдія, розділяючи таким чином сад надвоє. Тоді робітник мусив далеко обходити, аби дістатися до фабрики. Але він пильнував, щоб не запитати про підставу забаганки свого пана.
Потім пан помер. У його заповіті (а виконавцем того заповіту був його брат) було сказано: «Клавдієві я залишаю половину саду, що по той бік паркану, який я велів поставити. Також записую йому дім, який він займає».
...А коли б Клавдій запитав (у що я не вірю), за що я прийняв його до себе на службу, то хай знає: за те, що бачив, як він зняв шапку на голос дзвону «Ангел Господень» відмовив «Богородице Діво!»
Дорогий Читачу! Навіщо я тобі оповів цю подію? Для того, що той старий пан, без сумніву, чудово наслідував ставлення Предоброго Бога щодо тебе. Господь Бог не любить, коли Його питають: «для чого». Бо ми Його сотворіння та їмо Його хліб...» (О. Йосиф Схрейверс, ЧНІ. Моя Небесна Ненька: Збоїска, 1925. – С. 130–132).
Як важливо, дорогі брати і сестри, ніколи не стидатися своєї віри, не боятися публічно визнати свою віру і любов до Бога. Так часто ми маємо прекрасну нагоду, проходячи біля церкви, зробитизнак Св. Хреста, біля каплички або фігури Матері Божої зупинитися й відмовити хоч коротеньку молитву. Бо таким чином ми даємо свідоцтво своєї віри і добрий приклад іншим людям. «Кожний, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем небесним. А хто Мене зречеться перед людьми, того й Я зречусь перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10, 32–33).
Любіть Пречисту Діву Марію. Не жалійте свого часу для Неї. Бо це буде благословенний для вас час.
Приємно бачити, як часто деякі вірні, хоч і стомлені, проте, повертаючись з роботи, знаходять у собі сили й жертвують свій час, поспішають на Маївку до церкви чи біля фігури Матері Божої. Який це чудовий вияв вашої любові до Марії! І направду варто перемогти свою втому й піти до Марії, до Її престолу, щоб віддати Їй честь і славу. Мати Божа ніколи не забуде віддячити за це своїм вірним дітям. І, можливо, у найтяжчий для вас час, у час смутку, хвороби або якогось іншого терпіння чи випробування Вона поспішить вам на допомогу і пригорне до Свого люблячого Материнського Серця!
На закінчення хочу також навести гарний приклад, який подає нам о. Роман Андрій Кияк у книзі «Перлини християнської мудрості»:
«Мати, яка жила у злиднях з одиноким сином, виряджає його у далеке місто на заробітки. А на прощання вручає йому медалик із зображенням Матері Божої і просить сина завжди носити його на шиї та обов’язково молитися щоранку і щовечора. Син пообіцяв це матері.
Він знаходить працю на вугільній шахті. Одного разу, прокинувшись із запізненням, побіг після молитви до умивальника, а звідти відразу поспішив на роботу. Дорогою зауважив, що на грудях немає медалика. Завагався, чи бігти до праці (бо ж запізнювався), чи за медаликом, якого, як думав, залишив в умивальнику. Давнє прохання-вимога матері перемогло. В умивальнику він віднайшов медалик і знову поспішив на шахту. З наближенням до місця праці побачив великий натовп стривожених людей. Із глибини шахти витягали трупи. У той час, коли він побіг за медаликом, там стався вибух і обвал. А він уцілів завдяки Матері Божій» (о. Роман Андрій Кияк. Перлини християнської мудрості: Івано-Франківськ, 2008. – С. 84).
Не тільки самі йдімо до Марії, але приводьмо туди і всю нашу родину, дітей, онуків, посвячуймо їх під опіку й покров Її Непорочного Серця, приводьмо до неї своїх блудних синів і дочок, не даймо їм загинути і пропасти у сітях цього лукавого і безбожного світу. Бо, як каже св. Бонавентура: «Марія – спасіння для всіх тих, хто Її призиває...», а св. Ігнатій запевняє: «Вірний слуга Марії ніколи не загине».
А нині закличмо до Неї разом зі св. Вернардом: «Згадай, Всемилостива Діво Маріє, що від віків не чувано, щоби Ти залишила того, хто під Твою опіку прибігав, у Тебе помочі благав...» Амінь.
Слава Ісусу Христу!