Жертва й посвята – свідчення нашої любові до Ісуса і Марії

Проповідь на Вознесіння Господнє у Янові (17 травня 2018 р. Б.)

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, отці-диякони, семінаристи, преподобні сестри- монахині, дорогі гості та парафія­ни цього святого храму!

Сьогодні ми святкуємо відпуст на нашій парафії Господнього Воз­несіння. Тому наша перша заста­нова буде присвячена роздумам над цією важливою подією в історії Церкви – славним Вознесінням на­шого Спасителя на небо.

Зі Слова Божого знаємо, що Ісус перебував на землі ще сорок днів після Воскресіння, з’являю­чись святим апостолам і учням, даючи їм доказ свого Божества. Найперше Він з’явився Своїй лю­бій Матері – Марії, як навчає нас Св. Передання Католицької Цер­кви, відтак з’явився жінкам-миро­носицям, які в неділю на світанку пішли до гробу, щоб пахощами намастити тіло Спасителя (Мт. 28, 1–10), потім апостолам і учням... Для них це були щасливі, радіс­ні і благословенні дні, коли вони мали змогу бачити свого Учителя й перебувати в Його присутності. Але коли Ісус Христос Вознісся на небо, то залишив великий смуток і біль своїм апостолам і учням...

Щоб попрощатися з Ісусом, на Оливну гору зібралися всі апосто­ли й учні Христові.

Перед своїм вознесінням Спа­ситель уділяє їм Своє благосло­вення: «Тоді Він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. А як Він благословив їх, віддалив­ся від них і став возноситися на небо...» (Лк. 24, 50–51). Також Христос дає їм останні настанови й залишає таку обітницю: «Дана мені всяка влада на небі й на зем­лі. Ідіть, отже, і навчайте всі наро­ди: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Св. Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 19–20). Тобто Ісус хоче утвердити їхню віру в те, що Він справді ніколи не залишить їх, а завжди буде з ними!

Незважаючи на таке запевнен­ня, апостоли та учні ще довго ди­вилися на небо, хоча Ісуса вже не було видно, бо Він перебував ви­соко в хмарах. Тоді Спаситель по­силає їм двох ангелів, аби утішити їх і нагадати, щоб вони не стояли тут, а йшли в Єрусалим і перебу­вали там, доки не зійде на них Св. Дух, як заповідав Христос.

«І як вони дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як ви Його бачили, коли відходив на небо». Тоді вони вернулися в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши в місто, зійшли на горницю, де вони пробували...» (Ді. 1, 10–13).

«Вони ж, поклонившися йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк. 24, 52–53).

Апостоли разом із Пречистою Дівою Марією не покидали Єруса­лима, перебуваючи у вечернику дев’ять днів на неустанній спіль­ній молитві. Вони відбули першу дев’ятницю в історії Церкви. І зав­тра ми також, за прикладом апо­столів розпочинаємо дев’ятницю до Св. Духа, яка буде тривати до дня Зелених Свят (Зіслання Св. Духа). Найперше ми повинні просити Духа Святого, щоб оживив у нас ті чесноти й дари, які ми отримали на Св. Тайні Хрещення, а також, щоб Дух Святий відновив лице на­шого українського народу, нашої Батьківщини...

Сьогодні, можна так сказати, ми святкуємо вже новий спосіб пе­ребування Ісуса Христа між нами – через Духа Святого, який «є всюди і все наповняє». Він керує Церквою Христовою і провадить своїх вірних до неба...

Ісус Христос залишив себе в реальний спосіб між нами у Пре­святій Євхаристії під видами хліба і вина – і це один з найбільших да­рів нашого Спасителя. Це також є причиною великої духовної радо­сті й потіхи для кожного з нас на цій долині сліз!

Ісус не тільки перебуває між нами, скритий під видами хліба і вина у Пресвятій Євхаристії, але Він тісно з’єднаний з нами, пере­буваючи (через ласку Духа Свято­го) у серцях всіх своїх вірних. Ісус присутній у моєму житті, але на­стільки, наскільки ми Йому на це дозволяємо.

Сьогодні кожен повинен запи­тати себе: а чи Ісус насправді має місце в моєму серці і душі, у моєму домі й моїй родині? Чи Він завжди присутній у твоїх думках, вчинках наміреннях, планах на життя..? Наскільки ти дозволяєш, щоб Ісус послуговувався твоїм життям, тво­їм тілом, силами твоєї душі, вмін­нями, талантом, які Він тобі пода­рував?

Чи так ти сприймаєш Бога в житті? Чи може Він ще далеко від тебе, бо ти не готовий жити для нього, не готовий дозволити Йому діяти через тебе... А Він бажає, послуговуючись тобою, допомага­ти хворим, засмученим, бути поті­хою для хворих і терплячих, ув’яз­нених... Можливо, ти не хочеш зносити образи від своїх ближніх, терпіти й переносити жертви за когось...

Чи готовий ти всеціло належа­ти Богові? Присвячувати Йому свій час, здоров’я і сили?

На жаль, багато людей ча­сто мають неправильне уявлення щодо того, що означає бути до­брим християнином. «Живу собі, як хочу, як вважаю за потрібне, бо я вільний, тож ніхто не може вказувати мені, як жити...» Хоча разом з тим такі люди нібито мо­ляться і ходять до церкви – «бо є християнами...»

Але чи свідчать твої вчинки про твоє християнство? Чи Го­сподь Бог є на першому місці у твоєму житті? Бо що означає слово «християнин»? Корінь цього сло­ва походить від слова «Христос». А тому це означає, що Христос завжди має бути у моєму серці, Він має бути центром мого життя, й моє життя має належати Йому, а не нам. Бо чим є в дійсності люди­на? Хіба не землею і порохом? І це правда, з якою, на жаль, сьогодні ми не хочемо рахуватися. Все, що ми маємо, отримане нами лише від Бога. І тому Христос – наша ціль і наше вічне щастя тут, на землі, і там, у вічності.

Його любов до нас перевищує всякі межі цього світу і всяке люд­ське розуміння... Його неймовірно велика жертва і посвята за нас го­ворять самі за себе... Хоча люди так мало цінують це... А Христос прагне від нас так мало – віддава­ти Йому «любов’ю за любов»!

 

Друга частина нашого сьо­годнішнього розважання присвя­чена Матері Божій, адже ми пе­реживаємо зараз, дорогі брати і сестри, місяць травень, коли від­правляємо маївки на Її честь і сла­ву. У цей час наші очі, серце й уста звернені до нашої Небесної Матін­ки – Пречистої Діви Марії.

Знаємо, що Христос прожив на землі серед людей усього 33 роки. Він присвятив цей час для кожного з нас зокрема.

Але слід зауважити, що з цих 33-ох років життя Ісус Христос тільки 3 роки присвятив на пропо­відь, щоб навернути світ. А цілих 30 років він прожив у присутності своєї Пречистої Матері – Марії. Чи це випадково? Напевно, що ні. Яку ж тоді ціль мав Христос? І чому та­кий довгий період залишався зі своєю Матір’ю – Марією?

Отець Йосиф Схрейверс у сво­їй книжечці «Моя небесна Нень­ка» щодо цього висловлює таку думку: «Його Мати була для Ньо­го дорожчою за весь світ. Ісусові більше залежало на Її святості, ніж на святості всіх людей, разом взя­тих... Крім того, Ісус бажав учини­ти Пресвяту Діву Матір’ю всіх лю­дей, що згодилися б бути Її дітьми. Він бажав, щоб Вона, як Мати хри­стиян, всім уділяла надприродно­го життя благодати. Він хотів, щоб Вона кожного зі Своїх дітей кор­мила любов’ю та щоб поза Нею ні один чоловік не одержував ніякої благодати. Він, отже, хотів учини­ти Її всесвітньою Криницею... бла­годати...» (О. Йосиф Схрейверс, ЧНІ. Моя Небесна Ненька: Збоїска, 1925. – С. 19–20).

Тому Пречиста Діва Марія – це другий і великий дарунок Ісуса для людства. Ісус Христос 30 ро­ків свого земного життя освячував свою Матір на землі своєю присут­ністю біля Неї.

Ми щасливі, що розуміємо, яка це велика ласка – любити й по­читати Пречисту Діву Марію. Бо Вона справді є Криницею всіх ласк і чеснот. Вона найкращий приклад всіх чеснот для нас після Ісуса...

Її цілковита згода з Божою волею, яку Вона виявила під час Благовіщення словами «Ось я, слуга Господня, хай мені станеть­ся по слову твоєму», стали для нас початком спасіння, і тому ми прославляємо Її велику покору, любов і цілковиту відданість Бо­гові. Марія навчає нас особистим прикладом, що цілковита відда­ність Божій волі – найкращий до­каз того, що ми любимо Бога, і це – найкоротша дорога до неба.

У книзі «Моя небесна Ненька» подано чудовий приклад того, які великі плоди й нагороду несе за собою цілковите підчинення Божій волі у житті:

«Якось двоє робітників полу­дневої пори перебували разом на вулиці міста Гамбурга, були без­робітні. Вони жалілися на свою долю: чому багаті мають всього подостатком? Чому бідняки без праці й без підпори?

Тієї хвилини паламар ішов дзвонити на «Ангел Господень». На голос дзвону один із робітни­ків на ім’я Клавдій Карстенс зняв шапку й почав відмовляти Ангель­ське Привітання. Другий, насміха­ючись з цього акту набожности, сказав: «Дахівка впаде з даху – голову тобі розіб’є!»

У цей час попри них проходив один пан, власник фабрики цукру, і сказав до Клавдія: «Коли хочеш працювати, ходи за мною, я тобі допоможу!» Ощасливлений робіт­ник радо погодився на таку про­позицію. Дорогою старий пан ска­зав: «Якщо хочеш у мене служити, ніколи не питай мене про причи­ну, чому я роблю так, а не інакше. Я не люблю, аби той, хто їсть мій хліб, питався про мої діла». Клав­дій відповів: «Нехай так буде!»

Прийшовши додому, пан на­казав робітникові рубати дрова, а потім ним уже не займався, хіба лишень, щоб йому заплатити.

Згодом він сказав йому: «Клав­дію, ти щодня мусиш долати довгу дорогу до роботи. Якщо хочеш, можеш зі своєю родиною зайняти дім, що стоїть у саду. Робітник по­годився і подякував, але не запи­тував, за що йому така ласка.

Минув рік, і пан каже до Клав­дія: «Завідатель моєї цукровар­ні втік, забравши з каси готівку. Якщо хочеш – можеш зайняти його місце!»

Проминув ще один рік. Аж ось одного дня пан велів поставити паркан між фабрикою та домом Клавдія, розділяючи таким чином сад надвоє. Тоді робітник мусив далеко обходити, аби дістатися до фабрики. Але він пильнував, щоб не запитати про підставу забаган­ки свого пана.

Потім пан помер. У його запові­ті (а виконавцем того заповіту був його брат) було сказано: «Клавді­єві я залишаю половину саду, що по той бік паркану, який я велів поставити. Також записую йому дім, який він займає».

...А коли б Клавдій запитав (у що я не вірю), за що я прийняв його до себе на службу, то хай знає: за те, що бачив, як він зняв шапку на голос дзвону «Ангел Господень» відмовив «Богородице Діво!»

Дорогий Читачу! Навіщо я тобі оповів цю подію? Для того, що той старий пан, без сумніву, чудово наслідував ставлення Предоброго Бога щодо тебе. Господь Бог не любить, коли Його питають: «для чого». Бо ми Його сотворіння та їмо Його хліб...» (О. Йосиф Схрей­верс, ЧНІ. Моя Небесна Ненька: Збоїска, 1925. – С. 130–132).

Як важливо, дорогі брати і се­стри, ніколи не стидатися своєї віри, не боятися публічно визна­ти свою віру і любов до Бога. Так часто ми маємо прекрасну нагоду, проходячи біля церкви, зробити­знак Св. Хреста, біля каплички або фігури Матері Божої зупини­тися й відмовити хоч коротеньку молитву. Бо таким чином ми даємо свідоцтво своєї віри і добрий при­клад іншим людям. «Кожний, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем небес­ним. А хто Мене зречеться перед людьми, того й Я зречусь перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10, 32–33).

Любіть Пречисту Діву Марію. Не жалійте свого часу для Неї. Бо це буде благословенний для вас час.

Приємно бачити, як часто дея­кі вірні, хоч і стомлені, проте, по­вертаючись з роботи, знаходять у собі сили й жертвують свій час, поспішають на Маївку до церкви чи біля фігури Матері Божої. Який це чудовий вияв вашої любові до Марії! І направду варто перемог­ти свою втому й піти до Марії, до Її престолу, щоб віддати Їй честь і славу. Мати Божа ніколи не за­буде віддячити за це своїм вірним дітям. І, можливо, у найтяжчий для вас час, у час смутку, хворо­би або якогось іншого терпіння чи випробування Вона поспішить вам на допомогу і пригорне до Свого люблячого Материнського Серця!

На закінчення хочу також на­вести гарний приклад, який подає нам о. Роман Андрій Кияк у книзі «Перлини християнської мудро­сті»:

«Мати, яка жила у злиднях з одиноким сином, виряджає його у далеке місто на заробітки. А на прощання вручає йому медалик із зображенням Матері Божої і про­сить сина завжди носити його на шиї та обов’язково молитися що­ранку і щовечора. Син пообіцяв це матері.

Він знаходить працю на вугіль­ній шахті. Одного разу, прокинув­шись із запізненням, побіг після молитви до умивальника, а звідти відразу поспішив на роботу. Доро­гою зауважив, що на грудях немає медалика. Завагався, чи бігти до праці (бо ж запізнювався), чи за медаликом, якого, як думав, за­лишив в умивальнику. Давнє про­хання-вимога матері перемогло. В умивальнику він віднайшов меда­лик і знову поспішив на шахту. З наближенням до місця праці поба­чив великий натовп стривожених людей. Із глибини шахти витяга­ли трупи. У той час, коли він побіг за медаликом, там стався вибух і обвал. А він уцілів завдяки Мате­рі Божій» (о. Роман Андрій Кияк. Перлини християнської мудрості: Івано-Франківськ, 2008. – С. 84).

Не тільки самі йдімо до Марії, але приводьмо туди і всю нашу ро­дину, дітей, онуків, посвячуймо їх під опіку й покров Її Непорочно­го Серця, приводьмо до неї своїх блудних синів і дочок, не даймо їм загинути і пропасти у сітях цього лукавого і безбожного світу. Бо, як каже св. Бонавентура: «Марія – спасіння для всіх тих, хто Її при­зиває...», а св. Ігнатій запевняє: «Вірний слуга Марії ніколи не за­гине».

А нині закличмо до Неї разом зі св. Вернардом: «Згадай, Всеми­лостива Діво Маріє, що від віків не чувано, щоби Ти залишила того, хто під Твою опіку прибігав, у Тебе помочі благав...» Амінь.

Слава Ісусу Христу!

о. Мар’ян Білокур, СБССЙ