Реколекційна наука в Традиційній Духовній Семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської
У римському месалі є спеціальне богослуження з проханням про сльози, в якому священик упродовж усієї служби просить про сльози покаяння. Це великий дар Божий, коли ми можемо оплакувати свої гріхи, як Св. Петро та інші святі. Запитую вас: якщо у вас брудні руки, як їх зробити чистими? Дитина відповідає – водою і милом. А я кажу: гріхи також очищаються водою – це сльози жалю, без води нічого не можна очистити – ні одягу, ні тіла, ні голови. Так само і жоден гріх не прощається без води наших сліз. Якщо ти не жалієш, Бог не може тобі простити. А що таке мило? Це Кров Ісуса Христа. Наші сльози і Кров Ісуса Христа очищають нашу душу. Тому просімо про сльози покаяння за свої гріхи.
Зважмо гріхи, вдивімося в мерзоту і злобу, яку має в собі кожен смертний гріх. Це дуже важливий пункт для розуміння суті гріха. Звичайно, коли це не стосується нас самих, ми цього не відчуємо.
Хочу навести вам такий історичний приклад. На півдні Італії, в Сицилії, в місті Сиракузах жили грецькі мудреці. Правив країною тиран, який побудував особливу тюрму: коли ти стоїш наверху на одному місці, а внизу, в тюрмі, хтось щось говорить, ти все те чуєш. Ця тюрма спеціально так вбудована в скалу, щоб підсилювати звук. Отже, зверху стоїть тиран і слухає, що про нього говорять. Аби ще більше налякати своїх ворогів, щоб його ще більше боялися і щоб ніхто навіть слова про нього лихого не сказав, той тиран запросив архітектора й наказав йому спроектувати й побудувати такий пристрій для тортур, щоб обвинувачуваний якнайбільше тер- пів і мучився. І цей архітектор зробив такий пристрій. Він збудував великого бика з металу на чотирьох ногах: всередині він був порожній, а під ним можна було розпалити невеличкий вогонь, зверху його відкривали й кидали туди жертву. Морда бика була відкрита. Це був свого роду ще й гучномовець: людина кричить, а голос її посилюється. І всі навколо чують крики і стогони поволі вмираючої людини. А ще цього бика можна було тягнути на колесах по всьому місту.
І ось архітектор привіз тиранові цей пристрій для катувань, тиран подякував. Але архітектор стояв і не поспішав відходити: він очікував винагороди. Тиран запитує його: «А чого ти чекаєш, чому не йдеш додому?» Архітектор відповідає: «Ну, Ви розумієте – це все метал, робота, Ви повинні мені заплатити...» Тиран неабияк здивувався: «Що? Я комусь щось винен? Я тобі нічого не винен! А за те, що ти мене образив, станеш першим, хто туди ввійде, це буде експеримент». І цього нещасного архітектора вкинули в його власний пристрій для катувань. І уявляєте, як він кричав, як проклинав себе самого й тирана! А люди думали: ось побудував і отримав за це. Оце є гріх. Ми не зрозуміємо, що таке гріх, доки це не торкнеться нас. Коли нас ображають, обмовляють, нам шкодять, тоді ми розуміємо, що таке гріх, а коли ми самі його робимо, нам це видається дрібницею. Ну, трохи там обмовилися, когось трохи образили…
А ось іще один приклад із християнства. Був такий період у ХVІІ ст., коли між католиками і протестантами тривала 30-літня війна. Це були страшні роки: неврожай, голод… І тоді протестанти почали займатися чаклунством, з’явилися відьми, ворожбити. В одному місті люди зібралися й вирішили платити один золотий талер за голову відьми. Цей талер за кожну голову відьми отримував суддя, тож він, звичайно, старався засудити якнайбільше людей. І ось один великий єзуїт Фрідріх Фонспе написав листа і відправив його Папі Римському, щоб він зупинив цю справу, бо о. Фрідріх слухав сповіді 300 засуджених жінок, які ні в чому не були винні. Їх просто звинуватили, катували, доки ті не призналися. Адже люди, зазвичай, не хочуть страждати й зізнаються у злочинах, навіть якщо вони нічого не зробили. Цей монах-єзуїт розповідає у своїй книзі, як одного разу німецький князь запросив до себе домініканського монаха й сказав: «Мені потрібна твоя порада: скільки разів потрібно звинуватити людину в чаклунстві, щоб її заарештували – три рази чи сім?» Монах відповів: «Три рази – це забагато, досить, щоб один раз звинуватили». Тоді князь промовив: «Мені вас дуже шкода, бо вас вже 12 разів звинувачували…» Монах зблід і розтанув, як лід на сонці. Ось бачите, доки тебе не стосується, дуже легко судити. Це означає: зважаймо на злобу гріха, відчуймо так, як би це нам зробили.
Зосередься на собі, розважай про свою нікчемність: хто ми такі в порівнянні зі всіма людьми? Чому ми грішимо? Тому що ми горді, ми високої думки про себе. Деколи людина думає, що вона сонце і всі повинні обертатися навколо неї. Людська гординя є початком усіх гріхів. Пригадаймо історію Наполеона Бонапарта: він дійшов до Москви, але потім його вигнали на один острів, а тоді ще далі… А коли він помер, французи вирішили, що все-таки це, мовляв, наш імператор і його слід поховати в могилі французьких королів. Але везти тіло з острова Св. Єлени до Парижа – місяці в дорозі. Тоді вони вирішили вирізати його серце й транспортувати до Парижа, щоб поховати в могилі французьких королів. Лікарі зробили необхідну операцію, серце Наполеона поклали в посудину з рідиною, помили руки й пішли на обід. Проте забули закрити посудину, а коли повернулися, побачили, що щурі з’їли те серце. Серце людини, яка почувалася богом. Коли Папа Римський хотів накласти Наполеонові корону, він сказав: «Дай сюди!» і сам наклав собі корону. Це людська гординя. А щурі його серце з’їли...
Далі розважмо: чим є люди в порівнянні зі всіма ангелами і святими на небесах? Ким є людство в порівнянні з одним ангелом і одним святим? Наприклад, святий Миколай Флюйський, який, побачивши здалеку пожежу, зробив знак св. Хреста й зупинив вогонь. Зупинив одним знаком св. Хреста! Тому що святий...
Свята Жанна Д’арк, 17-літня дівчина, взяла прапор і на ньому написала: «Іменем Христа-Царя!» Цей прапор у дівочій руці і маленький загін французів встали до бою з англійцями. Що вони робили? Вони стояли на колінах і співали гімн: «Прийди, Святий Духу-Сотворителю!» Англійці кричали: «Прокляття!» А маленька група французів перемогла цих англійців, вигнавши їх із країни. Чистота душі 17-літньої дівчини святої Жанни Д’арк перемогла ворогів…
Один монах читав псалми. Там було написано: «У Бога тисяча років, як один день, і один день, як тисяча років…» Цей монах сумнівався, бо подумав: як це так – тисяча років, як один день, і один день, як тисяча років? І ось одного дня він прогулювався у вільний час, сів під дерево і заснув. А коли прокинувся, подумав: «О, я проспав цілісінький день! Зараз мене будуть сварити..» Приходить він у монастир, заходить до храму, а там на його місці сидить уже інший монах і всі монахи інші. Вони запитують його: «Що ти тут шукаєш у нашому монастирі?» Той відповідає: «Це мій монастир, я тут живу». Йому кажуть: «Ми тебе не знаємо. Як тебе звати? Яке твоє світське ім’я?» Монах назвався. Вони взяли книгу, заглянули в неї і кажуть: «Так, 100 років тому цей монах утік з монастиря через сумніви у вірі. Потім став святим і помер». У Бога тисяча років, як один день... А ми гадаємо: так важливо слухати новини кожного дня… Сьогодні священики сидять в Інтернеті, читають новини з усього світу. Сидять і сидять, замість того, щоб молитися, читати Біблію, духовну літературу. А ми хочемо знати всі новини! Якщо ми знаємо Ісуса Христа – ми знаємо все, навіть якщо нічого більше не знаємо.
І врешті: чим є я, один, у порівнянні з Богом? Придивися до всієї нікчемності й гидоти своєї плоті, уявити свою душу, як рану і язву, з якої витекло стільки гріхів і отрути. Чому наш світ такий поганий? Не тому, що існує диявол і погані люди, а тому, що добрі люди могли б бути більше святими, могли б усе змінити, але вони ліниві, вперті і грішні.
Хто є Бог, супроти якого я згрішив? Розваж про його досконалості, співставляючи його з моїми протилежними якостями: Його премудрість з моїм незнанням, Його всемогутність з моєю слабкістю, Його правосуддя з моєю несправедливістю, Його благість із моєю злобою. Як я, такий нікчемний, смію йти проти Господа Бога?! А ми все-таки це робимо.
У Книзі Чисел, 16 розділ, читаємо про одного священика Кораха, який здійняв великий бунт проти Мойсея і Арона. Бог покарав його за це і «…земля під ними розступилася, роззявила рота свого та й поглинула їх самих, домівки їхні й усіх людей, що були в Кораха, та все майно. І провалилися вони й усе, що було в них, живими в Шеол, і земля закрилась над ними, і вони зникли з-поміж громади. І ввесь Ізраїль, що був навколо них, на зойк їхній кинувся тікати; казали бо: «Щоб і нас не проглинула земля!» І вийшов вогонь від Господа й пожер 250 чоловік», які принесли неугодну жертву Богу. Це означає, що один смертельний гріх кинув їх у пропасть вічну! А що тоді буде зі мною, коли маю їх багато та ще й до того ними нехтую?! І не дай Боже, щоб ми ще недостойно приступали до Святих Тайн. Найстрашніше – це так звана чорна меса, коли сатаністи крадуть переєстествлене Тіло Христа і знущаються над ним. Це найстрашніші гріхи з усіх. І тому ми завжди повинні бути обережними, щоб совість наша була чиста і ми не розпинали Ісуса в нашій душі, що мешкає через ласку.
Одного разу до Падре Піо прийшла жінка і сказала: «Отче Піо, моліться за мою сестру, вона одержима бісівськими силами». Ця жінка була дуже страшна, вона шкодила всім людям, але не пішла до отця Піо, а сестра її пішла просити, щоб він щось зробив. Падре Піо сказав: «Я не можу тут допомогти». – «Чому?» – «Твоя сестра пообіцяла дияволу свою душу, вона ходила сім разів на богослуження, сім разів приймала Святе Причастя і сім разів його топтала, в неї вселилася юрма бісів. Я не можу їй допомогти, хіба якщо хтось віддасть за неї життя і якщо вона сама цього хоче». Найстрашніші гріхи – це гріхи супроти Тіла і Крові Ісуса Христа. А що казати про те, що твориться в Католицькій Церкві? Дають Причастя на руку (римо-католики модерністи), без пошани, настоячи, багато людей беруть Святу Гостію і віддають її сатаністам. Один чоловік розповів, що він знайшов Св. Причастя у молитовнику. Якийсь мусульманин пішов зі всіма до Святого Причастя, взяв його і поклав у молитовник, бо не знав, що це таке. Через цей обряд поповнюється дуже багато страшних гріхів супроти Тіла і Крові Ісуса Христа. Люди часто не розуміють, що це Бог і що потрібно Його приймати з великою пошаною.
На Заході коїться щось неймовірне, зокрема там відмінили Св. Тайну Покаяння – Сповіді. Знаю з особистого досвіду, що в Швейцарії здійснюється загальне відпущення гріхів. Перед Пасхою і перед Різдвом люди збираються на покаянну Службу, хтось читає 50-й псалом, і священик дає розрішення всім одним махом, без сповіді. Але ми знаємо з канонічного права, що таке можна робити тільки тоді, коли тоне корабель або падає літак. Я, як священик, в літаку, який падає, можу сказати, що даю всім відпущення гріхів, бо немає можливості висповідатися, а коли в людей є час, вони повинні йти до сповіді. Але сучасні священики кажуть: «Неможливо вислухати всі ці сповіді, нас мало, ми дамо генеральне відпущення…»
Коли мені було 19 років, то до сповіді перед Різдвом ішов я і дві бабці, а всі інші йшли тільки на генеральне відпущення. Це було багато років тому, тому не дивуйтесь, що храми порожні, бо якщо вже сповідь відмінили, Причастя не поважають – це кінець. Це найстрашніші гріхи. Дякуймо Богу, що тут у вас народ ще вірить у Христа і ходить до сповіді, але потрібно старатися, щоб ми були достойні приступати до Найсвятіших Тайн.
З глибини душі, з глибоким почуттям своєї гріховності згадуй, як всі творіння могли мене терпіти. Як могли ангели підтримувати мене і молитися за мене і як могли святі заступатися за мене? І небо, і сонце, і місяць, і стихії, рослини, звірі, риби і птахи – як могли всі служити мені? Мало того: як досі не раз не розступилася земля, щоб поглинути мене за стільки гріхів? Ми не повинні пальцем показувати на інших, а завжди потрібно починати з себе. Завжди старатися зробити краще, дати добрий приклад. Бо якщо Господь благословляє, добрий приклад – це також проповідь, це найкраща проповідь, яка може бути.
Дякуймо Господу Богові, що Він до цього моменту зберіг мені життя і мені терпів, і терпить стільки моїх гріхів. Проси про сльози покаяння. Бо люди приходять до сповіді і завжди говорять те саме – це не є покаяння. Бо якщо ти розкаюєшся, то ти будеш старатися більше так не робити. Покаяння повинно бути глибоке, а не поверхневе, бо тоді людина робить те саме і стоїть на місці, не робить поступу.
