Історія об’явлень Матері Божої у Лурді та життя св. Бернадетти
ВІДВІДУВАЧІ
Влітку до Лурда приїхало чимало туристів. Не лише з Парижа, а й з інших регіонів Франції. Преса писала про об’явлення, і таким чином Лурд став найпопулярнішим містом країни.
Кожен, хто прибув до Лурда, звісно, хотів побачити Бернадетту. Тож у неї було чимало клопотів, щоб відповісти на сотні запитань віруючих і невіруючих туристів, допитливих людей. Її простота, привітність, а особливо терпеливість, впадали в очі всім, хто з нею зустрівся.
Один багатий пан попросив молодшого брата Бернадетти принести йому з печери води. За це він ще й дав йому золоту монету. Хлопчик з гордістю показав її Бернадетті. Сестра його за це покартала й наказала повернути монету.
Доступ до печери охороняла сторожа. Вартовий попередив одного пана, який ішов у напрямку до печери: «Вибачте, ви не читали, що там написано?»
– Так, читав, пане. Читав і розпорядження пана старости.
– Ну, а вас хіба розпорядження пана старости не стосується? Заходьте, прошу, складемо протокол і заплатите штраф. Ваше ім’я, будь ласка?
– Луї Вейлет, шеф-редактор журналу «Лауніверс».
– Прошу проходити далі...
– Мадам, ви не знаєте, що воду з джерела заборонено брати? Як вас звати, мадам? – запитав вартовий.
– Брут, – відповіла дама дещо розгублено.
– А ви не родичка адмірала Брута?
– Це мій чоловік.
– Мадам, знаєте, ми намагаємося дотримуватися розпоряджень в інтересах його величності цісаря...
– Я несу воду якраз для її Величності цесарівни Євгенії...
Імператор Наполеон ІІІ, який тоді побував у курортному містечку Біаріц, сказав:
– Події біля печери або фальшиві, або правдиві. Коли вони фальшиві, то зникнуть самі по собі. Але якщо правдиві, розвитку подій ніхто не зупинить. Так чи інакше, а заборона доступу до печери – зайва справа. Її потрібно відмінити.
Через кілька днів, 5 жовтня, перед вступом до печери можна було прочитати розпорядження наступного змісту:
«Староста міста Лурда на підставі нових даних прийняв таке рішення: «Розпорядження від 8 червня, яке стосується печери Массаб’єль, скасовується. Староста А. Лакад».
Ось так проста дівчинка, яку обрала собі Матір Божа, свята Богородиця, привела великі юрби народу до печери Массаб’єль.
Ось так цісарівна подбала про те, аби зникла загорода від пече ри, щоб уряд не забороняв приходити й не ставив перепон між Матір’ю Божою та її дітьми. Наказ Наполеона ІІІ був бажанням цесарівни Євгенії.
А що відбувалося в той час із Бернадеттою, коли міська управа, префектура, поліцейський комісар і міністерства були схвильовані подіями в Лурді? Декан міста Лурда Пейрамал знову запросив її до себе.
– Мала Бернадетто, я і пан доктор Дозо вирішили, що для тебе було б найкраще, якби ти пішла до школи. Знаю, що до тебе часто чіпляються чужинці, туристи, відвідувачі й немилосердно випитують та мучать.
Бернадетта погодилася, і батьки відвели її до сестер-монахинь. Милосердні сестри доглядали за громадською та військовою лікарнею й водночас навчали у школі дівчат. Мати-настоятелька передала Бернадетту під опіку сестри Марії Жерод, яка доглядала за нею з великою терпеливістю і любов’ю. Не скоро Бернадетта навчилася читати. Були в неї і мовні проблеми, адже французька літературна мова була для неї чужою, оскільки вдома дівчинка розмовляла лише на діалекті свого краю.
– Я ніколи не вивчу цього завдання… – не раз скаржилася Бернадетта сестрі Марії. – Сестро Маріє, ви мусите цілу книгу втовкмачити мені в голову!
ВТРУЧАЮТЬСЯ ЛІКАРІ
Два чоловіки отримали поразку, якої їм завдала Діва Марія з Массаб’єль. Це був Бітал Доту, цісарський державний прокурор, і барон Массі, префект департаменту Високі Піренеї. Барон Массі не любив Бернадетти, ба навіть відчував до неї зневагу. Він був переконаний, що лише вона є джерелом усього неспокою та напруження в його департаменті. Доки Бернадетта не вступиться з очей французів, доти не буде в Лурді та його околицях спокою. Адже всі намагання знайти в дівчини обман були марні.
Барон Массі відчував, що в нього є ще одна зброя. Дотеперішні лікарські обстеження зазнали невдачі. Лікарі здебільшого констатували, що «Бернадетта Субіру, крім астми, цілком здорова. Вона не скаржиться на болі голови і не страждає від нервових хвороб».
Префект із такими висновками не погоджувався. 25 березня 1858 року він написав старості Лурда листа, в якому просив, щоб той дозволив обстежити душевний стан Бернадетти. Тут може бути шанс, як вирішити цей випадок. Лунали голоси, які твердили, що Бернадетта – симулянтка та істеричка, тому її слід визнати ненормальною
За поданням префекта староста Лакад обрав для цього трьох лікарів, які мали докладно обстежити Бернадетту. Двоє з них були з Лурда, третій – доктор Лакрамп з Аспін. Найбільш шанованого доктора Дозо він не покликав. Можливо, тому, що той часто бував під час візій Бернадетти і був схильний вірити в надприродні сили, а також виявляв свої симпатії до об’явлення.
Бернадетту нарешті оглянули в лікарні у присутності настоятельки. У результатах обстеження говорилося: «Нічого не свідчить про те, щоб Бернадетта була зацікавлена привертати до себе увагу публіки. У неї спостережливий характер, тож можливо, вона стала жертвою обману чуттєвих органів. Ми, нижчепідписані, гадаємо, що дівчина Бернадетта Субіру потрапила у стан натхнення, якогось захвату, який кілька разів повторився. В такому стані виникає душевне збудження, вчинки якого пояснюються в межах феномену візій. Хвороба, яку можна приписати Бернадетті, лежить у межах норми, яка не загрожує здоров’ю дитини. Однак, правдоподібно, Бернадетта залишить свої звички, забуде про печеру та про події, пов’язані з об’явленнями».
Як бачимо, у звіті лікарів відчутна певна тенденція. Одне можна певно сказати, що в ній іде мова про істерію, епілепсію або іншу душевну хворобу. Всі підозри, скарги на Бернадетту розсипались, як піщаний будинок. Таким чином, уряд втратив останню можливість законним способом переслідувати Бернадетту.
Але уряд цим фактом не задовольнився. Навпаки. Поліція систематично чинила обшуки в домі батьків, родина перебувала під наглядом поліції. Переслідування зайшло так далеко, що поліція хотіла знати, що Бернадетта п’є і їсть, контролювали чай, який принесла їй сусідка.
ЄПИСКОПСЬКА СЛІДЧА КОМІСІЯ
Лурд належав до Тарбецької єпархії. Єпископом у Тарбе був Бертран Север Лауренс. За подіями в Лурді він стежив дуже уважно. Крім того, його про всі справи докладно інформував курдський декан пан Пейрамал. Одного разу під час відвідин декана у єпископа, той сказав йому: «Пане декан, якщо массаб’єльська Діва є справді Пречистою Дівою Марією, то про це в останній інстанції може вирішити лише Рим, і я буду каятися, щоб вона мені простила. Але до того часу я, як тарбетський єпископ, чинитиму труднощі, наскільки це з мого боку можливе. Це мій єпископський обов’язок».
Та наплив народу до печери і кілька чуд примусили єпископа зробити крок – призначити слідчу комісію. 7 грудня 1860 року комісія викликала Бернадетту у Тарбе до монсеньйора Лауренса. Бернадетту опитувала комісія з дванадцяти осіб. Крім членів комісії, були присутні і лаїки. Спочатку вони вислухали Бернадетту. Виглядало, що вона виступала не як свідок, а як обвинувачена. Знову й знову дівчинка була змушена розповідати про свої переживання, враження і почуття. Вона говорила точно, реально, чітко і сухо. Весь час її перебивали, щоб підтвердити відповідь або перевірити.
Один канонік запитав її, які таємниці передала їй Діва Марія.
– Ці таємниці стосуються лише мене, – відповіла Бернадетта. – Якби я вам про них розповіла, це б не було вже таємницею.
Секретар Фуркаде списав багато паперів, документів.
– Чи мала Найсвятіша Діва навколо себе сяйво? – спитав її один із членів комісії.
– Сяйво? – не зрозуміла Бернадетта. Вона не знала, що означає це слово. Коли їй пояснили, дівчинка відповіла: «Так, Діва Марія була оточена тонким, приємним світлом».
– Та думка, що тобі сказала Діва, щоб ти їла рослини, мені здається не гідна Найсвятішої Діви… – додав інший член комісії.
– Але ж ми також їмо салат! – відповіла Бернадетта.
Під кінець її просили, щоб вона точно повторила слова Матері Божої, сказані 25 березня. «Я – Непорочне Зачаття…» – Бернадетта встала, підняла руки до небес, потім їх розвела, ніби молилась. На обличчі в старого єпископа з’явилися сльози. Після закінчення допиту він сказав своєму Генеральному вікареві: «Ви бачили цю дівчинку?!»
Метою праці комісії було не лише описати дівчину Бернадетту, але й довідатися, чи лурдська вода, яка допомогла видужати людям, має природні чи надприродні властивості. А крім того, комісія мала встановити, чи погляди, відповіді і з’яви Бернадетти не приховують у собі щось підозріле або чи не походять вони «згори».
ВИДУЖАННЯ
Оздоровлення не лише не мали кінця-краю, але їхня кількість зростала з місяця на місяць. Свідчення лікарів про окремі особливі видужання передали доктору Вержезу, професорові медичного факультету Монтеліра.
Доктор Вержезу поділив ці свідчення на категорії.
До першої категорії належали, на його думку, видужання незвичайні, яких медична наука не в змозі пояснити, але в таких випадках чудо було лише правдоподібне. Таке видужання, як доказ чуда, не береться до уваги.
До другої категорії належали випадки, котрі не можна пояснити природним способом, але їх наукове пояснення наразі з різних причин неможливе.
До третьої категорії він зарахував видужання, які повністю виходять з-під контролю природних законів, їх не можна пояснити науково, вони є справою вищої сили.
Із багатьох незвичайних видужань комісія обрала сім випадків, які можна було включити до третьої категорії. З них ми вибрали два.
Марія Моро була найстаршою донькою родини Моро із Тартаса. Їй було шістнадцять років, вона відвідувала школу в Бордо. Одного дня у неї з’явилася важка хвороба очей. Доктор Бермон, відомий офтальмолог університету в Бордо, констатував захворювання сітківки обох очей і небезпеку сліпоти. Відчайдушні батьки не хотіли змиритися з такою долею. Вони вирішили виїхати у Париж. За день до їхнього від’їзду випадково батькові до рук потрапили газети, які повідомляють про раптове видужання пані Ріццо, вдови із Лурда. Батько Моро змінив напрям шляху. Замість Парижа поїхали в Лурд. Мати поклала сліпій Марії на очі хусточку, яку намочила в лурдському джерелі. Через кілька хвилин зняла хусточку з очей і радісно скрикнула. Цього крику ніхто, хто його почув, ніколи не забуде! Марія бачила! Батько подав їй газету до очей: вона читала! Депутація єпископської комісії поїхала у Бордо до доктора Бермона. Професор був безпорадний. Він по суті капітулював, бо видужання не можна було нічим пояснити.
І друге видужання було блискавичне. Воно відбулося так. 12-річний Юліус Роджерс Ласаже з Бордо, син урядовця митниці, став жертвою небезпечної хвороби – рак гортані. Ракова пухлина гортані не дозволяла приймати будь-яку густу страву. Лікар Нож і професор Руже використали всі доступні лікарські засоби. Гортань хлопчика з кожним днем все більше і більше ставала меншою і непропускною. Нарешті, залишилась мала щілинка, яка пропускала лише кілька крапель молока чи води. Юліус почав худнути, йому загрожувала смерть від голоду. Мати відвезла хлопця на курорт біля моря. Але це не допомогло. Щодня хлопця виносили на берег моря. Там він знайшов пожовклу газету, в якій прочитав, що в Лурді видужала Марія Моро. Він знав, як негативно сприйме таку вістку його невіруючий батько, як він може його висміяти. Вирішив, що покаже газету лише тоді, коли його відвезуть у Бордо, щоб там померти. Але пані Ласаже врешті побачила газету. Вона вимагала, щоб батько відвіз хлопця в Лурд. Батько сам поніс хлопця до печери. Коли Юліус зі страшним зусиллям випив склянку води, батько, колишній офіцер, подав хлопцеві сухар і сказав: «Їж!» І Юліус їв. Без труднощів хрумкав і ковтав, як здорова людина. Батько закричав: «Юліус їсть!» Люди біля печери почали від радості й щастя плакати.
Марія Моро і Юліус Ласаже – це лише два випадки з п’ятнадцяти, видужання яких природним шляхом єпископ Лауренс і доктор Верже не вміли пояснити і зарахували це до чудес.
Біля джерела води видужали сотні хворих. Це було неймовірно! Тисячі й тисячі людей, які приїхали в Лурд, щоб тут знайти здоров’я і життя, теж видужали духовно.
І серед тих людей жила Бернадетта. Так просто, мовби її це взагалі не стосувалося.
Одна з багатьох жінок до неї звернулася так: «О, ти наша обранице, ти – свята!»
Бернадетта з гнівом повернулась до неї і сказала: «Яка ви дурна!»
Її життя не було легким.
АНАЛІЗ ВОДИ
Експертиза пана Лотоза, аптекаря і хіміка із Тріє, 6 травня 1858 року.
«Я гадаю, що не перебільшую, коли стверджую, що медицина, з огляду на загальний склад мінеральних речовин, які містяться в цій воді, не буде вагатися признати її лікувальну силу і, таким чином, включить її до списку мінеральних вод краю».
Експертиза пана Філбола, члена академії наук в Тулузі, 7 травня 1858 року.
«Підписавшись, я стверджую, що зробив аналіз води із джерела поблизу Лурда. З аналізу води біля печери в Лурді випливає, що це звичайна вода для пиття, склад якої досить точно відповідає джерельним водам гірських країв з вапняковим грунтом. Вона не містить у собі ніяких речовин, які б давали право використовувати її для терапевтичних цілей. Можна її пити без того, щоб вона комусь зашкодила або принесла користь. Такі експерименти дозволяють зробити висновок, що з водою безумовно пов’язана надприродна сила».
ЛУРД ВИЗНАНИЙ
18 січня 1862 року Бертран Сівер Лоуренс, єпископ із Тарбе, видав послання (пастирський лист), яким Церква визнавала об’явлення в Лурді.
«Після докладного вивчення і з’ясування ми прийшли до висновку:
1. Стверджуємо і визнаємо, що Непорочна Діва Марія, Матір Божа, справді з’явилася Бернадетті Субіру. Було це в печері Массаб’єль поблизу міста Лурд 11 лютого 1858 року, це тривало і в подальші дні, усього – вісімнадцять разів.
Ці об’явлення правдиві, і як такі, ми рекомендуємо їх віруючим нашої єпархії.
Наші судження покірно пред’являємо Святішому Отцеві.
2. У нашій єпархії дозволяємо шанувати Нашу Милу Діву Марію біля печери в Лурді та одночасно без нашого дозволу забороняємо публікувати молитви, пісні і книги, які мають стосунок до цієї події.
3. Йдучи назустріч волі Найсвятішої Діви Марії, яка неодноразово давала про це знати, ми постановили побудувати на території біля печери святиню для вшанування Найсвятішої Діви Марії. З особливим довір’ям звертаємося до молодіжних спілок, Маріянської конгрегації, до братств Найсвятішої Діви Марії і до всіх шанувальників Непорочного Зачаття Пречистої Діви з проханням про надання ефективної допомоги.
Бертран Сівер,
єпископ із Тарбе».
БУДІВНИЦТВО ЦЕРКВИ
– Будемо будувати церкву. Це сказала Найсвятіша Діва Марія, і ми Її бажання виконаємо! Побудуйте прекрасну церкву. Будьте, як Мікеланджело! – декан Пейрамал розірвав проекти та плани, які склав єпископський архітектор. – Зведіть величаву церкву, не таку малу! Будуйте, як Мікеланджело!
Єпископ усміхнувся: «А хто за це заплатить?»
– Найсвятіша Діва Марія!
Незабаром почали будувати великий і дуже гарний собор. І справді – за нього заплатила Найсвятіша Діва Марія.
Багаті давали щедрі подарунки, банкіри – золото, селяни були особливо щедрі, бідні давали стільки, скільки могли, але від щирого серця. І не одна вдова дала останній гріш, робітники дарували важко зароблені гроші. Пошта в Лурді не встигала реєструвати гроші – стільки їх надходило. Були змушені допомагати поштарі з околиць.
Єпископ із Тарбе поступово придбав землю поблизу печери. Це була велика площа, яка могла прийняти кількатисячні маси людей. Не було ще дозволу для будівництва. Його мав дати уряд Франції. Про це подбав пан Доза-Дембарер, який був депутатом від тамтешнього краю.
Нетерпеливий Пейрамал не чекав дозволу для будівництва. Він організував безробітних із навколишніх околиць і дав їм роботу. Спочатку треба було побудувати опорні стіни, щоб не дійшло до зсуву землі між скалами і печерою, пізніше вони почали робити дорогу, із джерела зробили три художньо оздоблені криниці. Монсеньйор Лауренс доручив єпископському архітекторові виготовити нові проекти, на підставі яких постане набагато більша, величніша й маєстатичніша церква. Керівником будови призначив свого товариша пана Лаборде-Малоя. Вони товаришували з дитинства: разом бавилися, бігали по луках і ходили до школи.
Робота була колосальною. Не обійшлося без труднощів. Оскільки грунт у багатьох місцях був нерівний, місцями мокрий, велику площу треба було засипати, деінде вирівняти. Мури були товщиною у два метри і мали двадцять метрів висоти. На них потрібно було ще оперти сім могутніх колонних опор. Скали треба було усунути за допомогою динаміту, тож горбок Массаб’єль було знесено й зрівняно з лукою. Доступ до печери був розширений так, що одночасно тут могло вміститися багато тисяч людей.
СТАТУЯ ДІВИ МАРІЇ
Двом дамам із Ліона на ім’я Де ла Курс спало на думку, що треба зробити статую Святої Богородиці й поставити її на тому місці, де з’явилася Діва Марія. Початковий капітал вони мали у своїх руках, обрали дамський комітет, який мав призначити достойного скульптора, котрий був би здатний виготовити мадонну Діву Марію. Таким скульптором став Фабіш із Ліона. Він прийшов до Бернадетти й попросив її докладно розповісти про обличчя, руки, ноги, одяг, вуаль, стрічку й рухи Діви Марії. Дівчинка повторювала кілька разів, поки скульптор зробив перший ескіз.
– Ну що, так Вона виглядала? – спитав її нарешті художник.
– Ні, пане.
– Всі ваші дані маю на папері – чого тут ще бракує?
– Не знаю, пане.
Через кілька днів скульптор знову підійшов до Бернадетти зі статуеткою, яка мала служити моделлю для майбутнього твору.
– А тепер Вона подібна? Подобається?
Бернадетта не хотіла кривити душею, тому вирішила за краще помовчати.
– Скажіть мені, – благав скульптор, – скажіть, будьте ласкаві, в чому саме різниця між вашою Дівою Марією і моєю?
– Та моя Діва Марія була природніша, ніж ваша, Вона у вас вийшла якась втомлена… – зауважила Бернадетта.
Скульптор знову взявся за роботу. Нарешті закінчив її, і Бернадетта на цей раз була задоволена. Не так просто зобразити долотом небесні, Божі лінії.
4 квітня 1864 року статую було поставлено на місце в печері. Бернадетта не змогла взяти участі в цьому акті, бо її мучила сильна астма.
У перші дні травня 1864 року єпископ із Тарбе видав послання (пастирський лист), яким розпочиналося публічне шанування і поклоніння Нашій Милій Діві з Лурда.
19 травня єпископ Лауренс посвятив п’ять вівтарів у крипті. Все було підготовлено до урочистого відкриття.
20 травня 1866 року монсеньйор Лоуренс, єпископ із Тарбе, відправив першу Святу Службу Божу в печері. Були присутні декан Пейрамал та багато священиків з усіх околиць. І Бернадетта взяла участь у цьому. Вона майже весь час пакала від щастя, бо наказ «Непорочного Зачаття» був таким способом виконаний. Із цієї нагоди Бернадетта сказала настоятельці: «Я була б щасливою, якби Ви могли мене прийняти до конгрегації. Зрозуміла річ, якщо це можливо…»
Настоятелька її обняла і сказала: «Я вже давно молилася за тебе, терпеливо чекала на цю хвилину».
Від 20 травня 1866 року до Лурда почали приїжджати тисячі людей із Франції та всього світу.
БЕРНАДЕТТА ПРОЩАЄТЬСЯ
Слід згадати, що перед тим, як Бернадетта залишила Лурд, вона 5 березня 1866 року отримала пропозицію на заміжжя. Її шанувальником був Раул де Тріквілле, асистент медицини в Нанті. Він звернувся до єпископа монсеньйора Лоуренса, як її морального батька: «Мені здається, я не можу зробити нічого ліпшого, ніж одружитися на Бернадетті Субіру. Для мене це було б великою радістю. Якщо це неможливо, тоді я мушу залишити цей світ і просити Бога умерти на самоті».
Невідомо, що думала про це Бернадетта. Відомо лише те, що Раул отримав від єпископа приблизно таку відповідь: «Ваше прохання не згідне з волею Матері Божої».
Під час перебування Бернадетти в новіціаті в сестер у Невері молодий залицяльник написав нового листа, на цей раз єпископові із Невера. Проте одержав відповідь подібного змісту.
Монсеньйор Форкад, неверський єпископ, запитав Бернадетту про ці справи. Бернадетта відповіла на всі його запитання й нарешті довірилася йому, що вважає не лише за необхідне, але й за нормальне та розумне, якщо вона зречеться світського життя й прийме одяг неверських сестер, яких від дитинства глибоко поважала. Єпископ із Невера на знак згоди з її рішенням прихильно покивав головою й заявив, що зробить все для цього. Свого слова він дотримав. Незабаром Бернадетта була прийнята в монастир. Дві сестри-монахині з Лурда отримали наказ привезти її у неверський монастир.
Бернадетта відходила! Ця звіст- ка блискавкою облетіла Лурд і його околиці. Був дощовий день. Всі її друзі і недруги, шанувальники, прихильники, родичі і знайомі бажали попрощатися з нею. Подавали їй руки, обнімали, цілували і плакали. Коли всі попрощалися, залишилася лише її родина.
Пані Субіру підійшла до доньки: «Бернадетто, ми більше не побачимося...»
– Але чому, мамо?! Відвідини в монастирі дозволені.
Тепер із нею прощалися всі родичі: батько, брати, сестри і тітки. Всі її обнімали і зі сльозами на очах прощалися та казали: «До побачення!»
Перед домом чекав віз.
– Adieu...adieu... adieu...
Незабаром віз рушив у дорогу. Лурд вже більше не побачив Бернадетти. Погонич, який їх віз, знав, що має зробити. На кілька хвилин вони зайшли до печери. Бернадетта стала навколішки і обличчям припала до землі. Спочатку важко дихала, а потім розплакалась. З її грудей вирвався сильний окрик: «О мила Мати, моя Мати, Богородице, як це так можливо, що я Вас залишаю?!»
Вона намагалася відмовляти вервицю, але не змогла. Підійшла до скелі, на те місце, де їй вісімнадцять разів з’являлася Вона – «Діва Найгарніша», «Непорочне Зачаття»... Дівчина плакала. Замість Діви Марії тут тепер назавжди стоїть статуя із караського мармуру. Бернадетта рвучко повернулася й вийшла.
Це було у вівторок 3 липня 1866 року.
Останні відвідини печери в Массаб’єль...