Проповідь під час відпустової Святої Літургії в храмі Свв. Мчч. Братів Макавейських (с. Ліс Яворівського району) 14 серпня 2018 року Божого
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Ми, священики, неустанно нагадуємо біблійні приклади із життя ізраїльського народу. Коли ізраїльтяни були вірними Богові і закону Мойсея, то Господь щедро обдаровував його своїми ласками і благословенням. Проте коли ізраїльський народ ішов манівцями, блудними дорогами, то його очікувала велика кара. Так було в 156 році перед Різдвом Христовим. Коли сирійський цар Антіох Епіфан намагався примусити юдеїв перейти на грецьку поганську віру, то частина ізраїльського народу збунтувалася проти правителя, залишаючись вірною закону Мойсея. Проте завжди знаходилися ті (як навчає Христос), що були схожі на вивітрену сіль, яка ні до чого не придатна. Саме такі зраджували закон Мойсея, віру своїх батьків. Щоб зробити порядок з жидами, язичницький цар Антіох Епіфан висилає до Єрусалима генерала Аполонія і 22 тис. вояків, які отримали наказ: тих, які противляться – примусити, а хто не хоче – повбивати, а Єрусалим і околиці заселити поганськими народами. Генерал Аполоній не міг дати собі ради, бо ізраїльський народ чинив супротив. Коли прийшов шабат (субота), жиди, боячись порушити закон Божий, не взяли до рук зброї. Тоді їх було вбито дуже багато, а 10 тис. потрапили в полон, місто було сплюндровано, а потім спалено, єрусалимський храм перетворили на поганську божницю. Більшість народу зрадила віру, але був один священик Єлеазар, який мав 90 років. Чоловік був шанований як поганами, так і жидами-віровідступниками, які запропонували йому: «Ми знаємо, що ти маєш віру в правдивого Бога, склади жертву поганським богам, ти такий добрий, мудрий, хто буде нас навчати, провадити, опікуватися нами». Але Єлеазар відповів: «Я того вчинити не можу, тому що моя сивина на голові не дозволяє дати злий приклад молодому поколінню, я все життя служив одному правдивому Богові й у тій вірі хочу закінчити свою земну мандрівку». І прийняв терпіння, прийняв мученицьку смерть, але не зрадив закону Мойсея, не переступив заповідей, даних Богом. Про Соломію і її 7 синів-мучеників Макавейських ми чули в читанні слова Божого.
Це така історична недоля ізраїльського народу. Будь вірний Богові, а Господь Бог ніколи тебе не опустить. Бог поблагословить тебе, твій рід, твої поля, працю твоїх рук. Але якщо ти відійдеш від Бога, можеш мати все: і гроші, і бізнес, і статки, і владу, а за короткий час ти будеш бачити свою руїну, бо Бог ніколи не поблагословить того, хто повертається до Нього спиною.
Чи старше покоління дає добрий приклад своїм дітям та онукам? Чи наслідуєте того священика Єлеазара, який сказав, що його сивина на голові не дозволяє дати злий приклад молодому поколінню? Скажи: де почули твої діти й онуки перший мат, перше лихе слово? Чи не з твоїх уст? Чи перша горілка, перша чарка була випита і дана твоїм дітям і онукам не у твоїй рідній хаті? Крадіжки і злодійство, порнографія і розбещеність… Чи дитина принесла це з народження, чи доросле покоління приготувало такий страшний фундамент? Чи мала дитина у восьмому класі навчилася робити наркотики? Чи це мала дитина відкрила гральні автомати чи, як то сьогодні називається, «лотерею»? Поїдьте «короткий шлях» від церкви Святої Анни до Магнусу і ви знайдете 5 чи 6 спортивних лотерей, які працюють цілодобово, як швидка допомога, від 9 ранку до 8 наступного ранку. Година перерви для прибирання. Запитую вас: хто отруює наших дітей? Жид, поляк чи москаль?! Ми так звикли завжди шукати ворогів на зовні, тих, хто винен у наших бідах. Ігроманія. Наша молодь просиджує там цілодобово, програє статки, і не раз ті, які мають жінку, дітей стають невільниками гріха. Тому сьогодні, коли ми на словах такі великі патріоти, можемо собі поставити питання: а що я роблю зі своїм народом? Який порядок у моїй хаті, у моїй сім’ї, яке виховання моїх дітей та онуків? Який жахливий і страшний стан. Ми молимося всі або принаймні більшість молитву: «Ангел Господній благовістив Пречистій Діві Марії і зачала від Духа Святого. Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Тво- єму». Так сказала молода Дівчина в Назареті, коли Її відвідав Архангел Гавриїл. Дорогі брати і сестри, чому ми відмовляємо ту молитву щодня (маємо молитися тричі на день: вранці, в обід, і ввечері), що нам має пригадувати ця молитва? «Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму». Свого часу Люцифер, найкращий з ангелів, ангел Світла, не міг вимовити тих слів, які вимовила Марія. «Ото я слуга Божий, я буду Йому служити, я буду вірним Йому, я Його раб, я Його слуга». Ні! Люцифер збунтувався. Він сказав: «Чому я маю Йому служити, коли є багато ангелів, нижчих від мене, і вони не мають такого світла і ласки. Чому вони мені не мають служити?» Не вимовив Люцифер тих слів: «Ото я слуга Божий і буду Йому служити». Не вимовили тих слів в Едемі Адам і Єва. Не сказали, що вони діти Божі і щоб сатана йшов геть від них. «Ми єдиному Богові будемо служити», – не сказали вони, а послухали диявола й пішли манівцями, запровадивши людський рід у пропасть, в неволю гріха до аду. І ось пройшов той довгожданий час. Великий час. Світ чекав, чи буде така людина, яка скаже: «Ото я слуга Божий і буду моєму Богові служити всім своїм серцем, всією своєю душею, всіма помислами своїми. Я буду Йому служити і буду вірним до кінця». Треба було чекати тисячі літ до часу, коли післанець із неба в місті Назареті почує слова «ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму», які сказала Пречиста Діва Марія.
Дорогі мої, то не був сплеск емоцій, Вона глибоко роздумувала, розуміючи, яку велику відповідальність на Неї покладає небо. Але та дівчина із Назарета настільки довіряла Богові, що коли почула, що це Його воля, воля неба, що Вона не може їй опиратися, противитися, то впала на коліна і сказала: «Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму». Уявімо собі життя Марії, розпочинаючи Успенський піст. Пресвята Богородиця не мала місця, породивши Дитятко Ісус у Вифлеємській гроті між бидлятами. Що ж Вона сказала, коли вперше обняла Свого Сина Ісуса і притулила до свого Серця. А певно сказала: «Мій Сину, Ми виконуємо Божу волю: ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму». Що відчувала Марія, коли втікала з Вифлеєма до Єгипту: не було їжі, страх і смуток огортав серце, біль і страждання через злого Ірода не покидали Марії, адже цар міг убити Дитятко Ісус. Певно, що та побожна Мама пригортала до Свого Серця Божу Дитину і промовляла: «Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму, Мій Боже. Мій Сину, Ісусе, ми виконуємо Божу волю». Що сказала Марія, коли зустріла Ісуса, який ніс тяжкий хрест? Певно в сльозах промовила : «Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму».
…І в прикрих і тяжких хвилинах життя (подібно до Марії, коли вона бачила Сина з хрестом, коли втікала до Єгипту…) маєш повторювати рано, вдень і вночі: «Обіцяю тобі вірність, любов по всі дні аж до самої смерті». Цим маєш керуватися, це має бути світлом для тебе, це має бути твоєю молитвою зранку, в обідню пору і ввечері: «Обіцяю тобі вірність, обіцяю тобі любов, обіцяю тобі чесність аж до самої смерті». Що ти зробив зі своїм fiat, що ти зробив зі своєю присягою, яку давав перед паном Богом, коли клав руки на Євангеліє? Що ти зробив? Ото запитайте себе сьогодні. Мати Божа нас вчить вірності Богові. І це для кожного з вас. Ти став депутатом, обіцяв опікуватися народом, селом, коли став головою сільської ради, містом, коли став мером. Коли став президентом, твоя рука лежала на Святому Письмі і ти обіцяв перед Богом, що будеш опікуватися тим народом, що будеш дбати про нього, чувати над ним. Чи ти пам’ятаєш ці слова присяги? Чи ти пам’ятаєш, з ким мав справу? Ти став священиком, ти стала сестрою-монахинею, ти хрестом лягав (лягала), а тепер шукаєш того легкого і вигідного життя? Чи ти день і ніч повторюєш разом з Марією: «Поможи мені виконати мою присягу. Поможи мені, Боже, зберегти вірність, яку я присягав перед Тобою». Чи ти шукаєш легкого і вигідного життя!? Це трагедія! Це руїна як національна, так і духовна в нашому народі. І ми тішимося, що ми побожний народ. Мені кажуть: «Подивіться, отче, скільки золотих куполів». Але мене це не тішить. Чому? Бо разом з тими золотими куполами ми бачимо чорні душі, бачимо душі, які не люблять Бога. Хай той купол буде чорний, але серце і душа народу буде чиста, світла і така, яка любить Бога і вірна Йому. Коли Епіфан прислав жидів до Єрусалиму, вони воліли радше вмерти ніж порушити суботу. А як ми нині виконуємо Заповідь, яка каже «пам’ятай день святий святкувати»? Де наші діти, де наші онуки? Що для нас на першому місці? Церкви наші напівпорожні, а як приходите, то хіба полагодити справи, подивитися, що нового в церкві і на що треба гроші зібрати на наступний тиждень, що купити. Нас мало цікавить людська душа, нас мало цікавить Ласка Божа. А ще найгірша трагедія, дорогі браття і сестри, яку сьогодні переживає наш народ, це нерозумне твердження: яка різниця, до якої церкви ходити, один Бог. А ти знаєш Десять Заповідей Божих, ти знаєш, що той Бог вчить, ти знаєш катехизм? Ти можеш відрізнити, де права рука, а де ліва, ти можеш відрізнити, де правда, а де брехня. Та яка різниця, то ксьондзи поробили різницю собі на руку, Бог один. Я всюди йду, молюся і я щаслива. Яка ти нещасна, а не щаслива! Коли ти не знаєш Правди, Світла і Любові, що таке Істина. Ми тут, на святому місці, доки будуть носити мене ноги, я кожного року буду приходити і говорити, бо ви забуваєте свою історію, хто ми і чиї ми діти. Нема різниці, все одно, мені всюди добре. А чому в 46-му році була та різниця? Треба було тільки взяти ручку і підписатись на православіє – і маєш парафію, маєш все. А якщо не підписав – товарний вагон, Сибір. Чому для десяти єпископів Греко-Католицької Церкви була різниця? І вони вибрали вірність Богові, вірність своєму народові і поїхали в Сибір, віддали своє життя, пролили свою кров. Чому сюди, до Кринички, таємно приїжджали священики? Серед них були світлої пам’яті о. Каваців, о. Єсип і багато-багато інших. Чому вони приїжджали сюди попри страх, неспокій, тривогу, переслідування. Чому?! А тому, щоб зберегти віру батьків, ту, яку нам передали минулі покоління. І сьогодні прикро, дорогі браття і сестри, коли ми чуємо «Київська Церква». А скажіть, відколи то взялася «Київська Церква»? Невже наша Церква не має свого лиця?! Ми не є греко-католики?! За що віддавали тисячі людей життя по тюрмах у Сибіру?! За Київську Церкву? Я не чув такого, щоби хоч один мученик віддав своє життя, пролив кров і пішов у Сибір за Київську Церкву. Вони йшли за віру католицьку! Сьогодні дійшли навіть до того, що ми встидаємося визнавати себе католикам. Оце є наша руїна, наша національна трагедія. У Києві під час святкування 1030 років Хрещення Русі – України всі достойники і Президент України вихваляють православ’я. А де та Церква, яка завжди була вірна своєму народові, бо якби не було Греко-Католицької Церкви, то не було би України, не було би народу, а вірні б розчинилися в тому Московському полі. Греко – Католицька церква зберегла обличчя свого народу, і сьогодні ми її встидаємося, а на державних урочистостях навіть не згадуємо. Той, хто так може торгувати своєю вірою і забути сторінки своєї історії, не вартий майбутнього. «О, то ми будемо скоро мати помісну Церкву». Побачимо, що ще з того вийде. Пам’ятаймо: народ, який не вірний Богові, народ, який повертається до Бога спиною, не може удостоїтися благословення. Дорогі браття, але чому так говорять люди? Бо свята віра – це велике таїнство. Коли б усе було явне і видиме, тоді б віра не була таїнством, ми б могли доторкнутися до Бога, побачити Його очима. Але що потрібно для віри? Треба мати чисте серце, розум і довіру до Слова Божого. Для віри потрібна ясність, світло, тобто Благодать Божа, Ласка Божа. Якщо людина не має того світла в собі, тієї Ласки Божої, то говорить усілякі небилиці. Говорить небилиці, бо не читає, не поглиблює своєї науки про правди святої віри, не бере в руки катехизму, Святого Письма. Сама у блуді, в темряві, і часто інших провадить до тієї ж темряви. Тому просімо Ласки Божої, Божого світла. І сьогодні кожен на своєму місці, мамо і тату, добре подумайте, як ви часто намовляєте своїх дітей: «Кинь того пияка, нащо він тобі здався, навіщо будеш мучитися». Тату і мамо, ти позбавляєш дитину мук земних, але торуєш дорогу до мук вічних. Чим сьогодні для вас є присяга?! Ми сьогодні з релігії зробили забавку. Для нас не існує закону. Чому діти макавейські йдуть на муки за віру, не беруть до уст свинини. Чому? Тому що знають святий Закон, даний Богом для того, щоб його виконувати. А ми нині так легко його зреклися: навіщо нам піст, а в День Незалежності гуляємо, п’ємо і «на руках ходимо». Вам піст, війна в голові, ми вже забули, що хтось гине, що кров проливається.
Ні, ми втратили відчуття відповідальності перед Богом, за народ, за державу. І тому ми не можемо подолати корупції, лицемірства, брехні. Ми всі варимося в тому, гріх поглинув Україну, наші міста, села. Сьогодні ніхто не має страху перед відповідальністю, а відповідальність дуже велика. Почни із твоєї хати: ти тато, чи задумувався над тим, якою є твоя відповідальність за свою дружину, за своїх дітей, онуків. Бог запитає тебе, як і кого ти виховав, чи давав добрий приклад. Чи ми думаємо про те, що нам треба буде стати перед Судом Божим і звіт про своє життя на землі. А ми думаємо: пішов до сповіді, сказав священикові «вкрав і т.д.», священик добре послухав, не добре послухав, зрозумів, не зрозумів… а мав сказати: «Якщо ти вкрав – поверни те, що вкрав, а якщо не повертаєш – розгрішення не даю». А то нині все робиться механічно. Що означає «вкрав?» Ти прийшов із покаянням? Маєш повернути те, що привласнив. Не сплатив податків, а відкрив собі другий-третій бізнес – сплати податки державі, бо з них живуть школи, лікарні… Отак ми ставимось до Закону Божого – без страху, без відповідальності, без відчуття провини. Закон Божий на нас не діє, ми втратили Страх Божий і відповідальність перед Богом. І доки ми не повернемось – не очистимось. Це, дорогі браття і сестри, дуже складно. Це операція. А ми посміховисько зробили, навіть з нашої революції. Люстрація в країні. Я цікавився історією Польщі. Там ця справа була поставлена дуже серйозно і відповідально, але ще й до нині не завершилася на сто відсотків. А як у нас? Показали на весь світ пару чиновників, яких пізніше ще й на посадах поновили, і на тому все завершилося. І то люстрація? Це доводиться документально зібраними фактами, доказами, правдивими звинуваченнями: маєток не твій, бо його вартість не відповідає твоїй зарплаті. Але ми вже забули про це. Хіба ні? Чи чуємо нині щось по телебаченню про люстрацію? Вже ні. Катастрофа, і ми не можемо вийти з того багна, з того провалля, бо нас поглинула темрява, брехня і фальш, а ми тішимося золотими куполами. Я не тішуся, бо не це є ознакою побожності народу, його глибокої віри. Справжньою ознакою є побожне життя, міцна українська сім’я.
Трохи статистики: в Україні за 2015 рік загинуло 430 осіб, у Польщі – 112. Це означає, що український водій сідає за кермо напідпитку, а часто і п’яний. Ми не відчуваємо відповідальності. Я випив – не маю права сісти за кермо. Є закон, якого треба дотримуватись, я не можу порушувати, тому що в небезпеці моє життя і життя людей, які ходять по дорозі. А скільки вас, чоловіків, сідає за кермо: «Та я по селу проїдусь, тут хіба гуси ходять». Не тільки гуси, люди живі ходять, а ти «герой». Ото такі, як ти, проливають невинну кров на дорогах. У нас немає закону, анархія, можу робити, що заманеться. І це трагедія. Україна займає перше місце по кількості аварій на дорогах, і в більшості через п’яних водіїв. Ну що робити з тим народом?! Бійтеся Бога! І це є наша національна трагедія і велика небезпека. І тому, дорогі мої браття і сестри, зібрані на Святій Літургії, не радійте, що священики Вас «гладять», я знаю. Один знайомий священик мені казав, що я би так не міг говорити, бо на наступну неділю вірні не прийдуть до церкви. А що ти скажеш перед Богом? Що ти «гладив» людей. А ти їх мав навчати слів Божої Істини і Божої Правди. Ти хочеш подобатися людям і мати багато приятелів, так? Чи ти маєш сказати правду: «Іване, чому зраджуєш жінку? Я бачив тебе, де ти був, чим займався?» Коли ми будемо боятися говорити правду, то навіщо стояти біля престолу? Чиїми слугами ми тоді стаємо? Але що казали Макавейські брати, коли їх мучили? «Бог наш добрий, Він тимчасово покарав наш народ, тому що ми забули про Нього, але ми віримо, що Господь Бог повернеться лицем до нас і наш народ повернеться лицем до Бога». І тому я хочу і молюся на Службі Божій: «Господи, дай, щоби ми повернулися лицем один до одного: чоловік до дружини, а дружина до чоловіка, щоби ми зберегли святість родинного життя, щоби ви, батьки, прихилилися до своїх дітей, до зятя, невістки, може більшої любові треба чи терпеливості, щоби діти не були вередливі, а пам’ятали Заповідь з обітницею. Якщо будеш шанувати і любити тата і маму, то буде тобі добре і Господь подарує тобі довге життя. Щоби ви, вчителі, добре виховували дітей, були справедливі. А ти, який прагнеш влади, добре подумай, чи тобі це під силу, чи зможеш послужити своєму народові, чи йдеш захистити свої бізнесові інтереси. Подумаймо добре, життя дуже скоро минеться, повернімося один до одного лицем з любов’ю і миром. Святі Макавейські мученики, святий Єлеазаре священику, свята Соломіє, яка виховала так гарно і побожно своїх синів, додайте сили українському народові, нашим сім’ям і родинам зберегти вірність, любов, злагоду і мир, допоможіть нашому народові перебороти гріх, здолати ворога, який забирає наших синів і дочок на Великій Україні. Боже, благослови нам усім! Амінь.