Ми втратили страх Божий і відповідальність перед Богом

Проповідь під час відпустової Святої Літургії в храмі Свв. Мчч. Братів Макавейських (с. Ліс Яворівського району) 14 серпня 2018 року Божого

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Ми, священики, неустанно нагадуємо біблійні приклади із життя ізра­їльського народу. Коли ізраїльтя­ни були вірними Богові і закону Мойсея, то Господь щедро обдаро­вував його своїми ласками і бла­гословенням. Проте коли ізраїль­ський народ ішов манівцями, блуд­ними дорогами, то його очікувала велика кара. Так було в 156 році перед Різдвом Христовим. Коли сирійський цар Антіох Епіфан на­магався примусити юдеїв перейти на грецьку поганську віру, то ча­стина ізраїльського народу збун­тувалася проти правителя, зали­шаючись вірною закону Мойсея. Проте завжди знаходилися ті (як навчає Христос), що були схожі на вивітрену сіль, яка ні до чого не придатна. Саме такі зраджували закон Мойсея, віру своїх батьків. Щоб зробити порядок з жидами, язичницький цар Антіох Епіфан висилає до Єрусалима генерала Аполонія і 22 тис. вояків, які от­римали наказ: тих, які против­ляться – примусити, а хто не хоче – повбивати, а Єрусалим і околиці заселити поганськими народами. Генерал Аполоній не міг дати собі ради, бо ізраїльський народ чинив супротив. Коли прийшов шабат (субота), жиди, боячись поруши­ти закон Божий, не взяли до рук зброї. Тоді їх було вбито дуже ба­гато, а 10 тис. потрапили в полон, місто було сплюндровано, а потім спалено, єрусалимський храм пе­ретворили на поганську божницю. Більшість народу зрадила віру, але був один священик Єлеазар, який мав 90 років. Чоловік був ша­нований як поганами, так і жида­ми-віровідступниками, які запро­понували йому: «Ми знаємо, що ти маєш віру в правдивого Бога, склади жертву поганським богам, ти такий добрий, мудрий, хто буде нас навчати, провадити, опікува­тися нами». Але Єлеазар відповів: «Я того вчинити не можу, тому що моя сивина на голові не дозволяє дати злий приклад молодому поко­лінню, я все життя служив одному правдивому Богові й у тій вірі хочу закінчити свою земну мандрівку». І прийняв терпіння, прийняв муче­ницьку смерть, але не зрадив за­кону Мойсея, не переступив запо­відей, даних Богом. Про Соломію і її 7 синів-мучеників Макавейських ми чули в читанні слова Божого.

Це така історична недоля із­раїльського народу. Будь вірний Богові, а Господь Бог ніколи тебе не опустить. Бог поблагословить тебе, твій рід, твої поля, працю твоїх рук. Але якщо ти відійдеш від Бога, можеш мати все: і гроші, і бізнес, і статки, і владу, а за ко­роткий час ти будеш бачити свою руїну, бо Бог ніколи не поблаго­словить того, хто повертається до Нього спиною.

Чи старше покоління дає до­брий приклад своїм дітям та ону­кам? Чи наслідуєте того свяще­ника Єлеазара, який сказав, що його сивина на голові не дозволяє дати злий приклад молодому по­колінню? Скажи: де почули твої діти й онуки перший мат, перше лихе слово? Чи не з твоїх уст? Чи перша горілка, перша чарка була випита і дана твоїм дітям і онукам не у твоїй рідній хаті? Крадіжки і злодійство, порнографія і розбе­щеність… Чи дитина принесла це з народження, чи доросле поко­ління приготувало такий страш­ний фундамент? Чи мала дитина у восьмому класі навчилася робити наркотики? Чи це мала дитина від­крила гральні автомати чи, як то сьогодні називається, «лотерею»? Поїдьте «короткий шлях» від цер­кви Святої Анни до Магнусу і ви знайдете 5 чи 6 спортивних лоте­рей, які працюють цілодобово, як швидка допомога, від 9 ранку до 8 наступного ранку. Година перерви для прибирання. Запитую вас: хто отруює наших дітей? Жид, поляк чи москаль?! Ми так звикли завж­ди шукати ворогів на зовні, тих, хто винен у наших бідах. Ігрома­нія. Наша молодь просиджує там цілодобово, програє статки, і не раз ті, які мають жінку, дітей ста­ють невільниками гріха. Тому сьо­годні, коли ми на словах такі вели­кі патріоти, можемо собі поставити питання: а що я роблю зі своїм на­родом? Який порядок у моїй хаті, у моїй сім’ї, яке виховання моїх дітей та онуків? Який жахливий і страшний стан. Ми молимося всі або принаймні більшість молитву: «Ангел Господній благовістив Пре­чистій Діві Марії і зачала від Духа Святого. Ото Я слуга Господня, не­хай Мені станеться по слову Тво- єму». Так сказала молода Дівчина в Назареті, коли Її відвідав Архан­гел Гавриїл. Дорогі брати і сестри, чому ми відмовляємо ту молитву щодня (маємо молитися тричі на день: вранці, в обід, і ввечері), що нам має пригадувати ця молитва? «Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму». Свого часу Люцифер, найкращий з анге­лів, ангел Світла, не міг вимовити тих слів, які вимовила Марія. «Ото я слуга Божий, я буду Йому слу­жити, я буду вірним Йому, я Його раб, я Його слуга». Ні! Люцифер збунтувався. Він сказав: «Чому я маю Йому служити, коли є багато ангелів, нижчих від мене, і вони не мають такого світла і ласки. Чому вони мені не мають служити?» Не вимовив Люцифер тих слів: «Ото я слуга Божий і буду Йому служи­ти». Не вимовили тих слів в Едемі Адам і Єва. Не сказали, що вони діти Божі і щоб сатана йшов геть від них. «Ми єдиному Богові буде­мо служити», – не сказали вони, а послухали диявола й пішли ма­нівцями, запровадивши людський рід у пропасть, в неволю гріха до аду. І ось пройшов той довгожда­ний час. Великий час. Світ чекав, чи буде така людина, яка скаже: «Ото я слуга Божий і буду моєму Богові служити всім своїм серцем, всією своєю душею, всіма помис­лами своїми. Я буду Йому служи­ти і буду вірним до кінця». Треба було чекати тисячі літ до часу, коли післанець із неба в місті На­зареті почує слова «ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму», які сказала Пречи­ста Діва Марія.

Дорогі мої, то не був сплеск емоцій, Вона глибоко роздумува­ла, розуміючи, яку велику відпо­відальність на Неї покладає небо. Але та дівчина із Назарета настіль­ки довіряла Богові, що коли почу­ла, що це Його воля, воля неба, що Вона не може їй опиратися, проти­витися, то впала на коліна і сказа­ла: «Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму». Уявімо собі життя Марії, розпочи­наючи Успенський піст. Пресвята Богородиця не мала місця, поро­дивши Дитятко Ісус у Вифлеєм­ській гроті між бидлятами. Що ж Вона сказала, коли вперше обня­ла Свого Сина Ісуса і притулила до свого Серця. А певно сказала: «Мій Сину, Ми виконуємо Божу волю: ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму». Що відчувала Марія, коли втікала з Вифлеєма до Єгипту: не було їжі, страх і смуток огортав серце, біль і страждання через злого Ірода не покидали Марії, адже цар міг уби­ти Дитятко Ісус. Певно, що та по­божна Мама пригортала до Свого Серця Божу Дитину і промовля­ла: «Ото Я слуга Господня, нехай Мені станеться по слову Твоєму, Мій Боже. Мій Сину, Ісусе, ми ви­конуємо Божу волю». Що сказала Марія, коли зустріла Ісуса, який ніс тяжкий хрест? Певно в сльозах промовила : «Ото Я слуга Господ­ня, нехай Мені станеться по слову Твоєму».

…І в прикрих і тяжких хвили­нах життя (подібно до Марії, коли вона бачила Сина з хрестом, коли втікала до Єгипту…) маєш повто­рювати рано, вдень і вночі: «Обі­цяю тобі вірність, любов по всі дні аж до самої смерті». Цим маєш ке­руватися, це має бути світлом для тебе, це має бути твоєю молитвою зранку, в обідню пору і ввечері: «Обіцяю тобі вірність, обіцяю тобі любов, обіцяю тобі чесність аж до самої смерті». Що ти зробив зі сво­їм fiat, що ти зробив зі своєю при­сягою, яку давав перед паном Бо­гом, коли клав руки на Євангеліє? Що ти зробив? Ото запитайте себе сьогодні. Мати Божа нас вчить вірності Богові. І це для кожного з вас. Ти став депутатом, обіцяв опікуватися народом, селом, коли став головою сільської ради, мі­стом, коли став мером. Коли став президентом, твоя рука лежала на Святому Письмі і ти обіцяв пе­ред Богом, що будеш опікувати­ся тим народом, що будеш дбати про нього, чувати над ним. Чи ти пам’ятаєш ці слова присяги? Чи ти пам’ятаєш, з ким мав справу? Ти став священиком, ти стала сестро­ю-монахинею, ти хрестом лягав (лягала), а тепер шукаєш того лег­кого і вигідного життя? Чи ти день і ніч повторюєш разом з Марією: «Поможи мені виконати мою при­сягу. Поможи мені, Боже, зберег­ти вірність, яку я присягав перед Тобою». Чи ти шукаєш легкого і вигідного життя!? Це трагедія! Це руїна як національна, так і духов­на в нашому народі. І ми тішимося, що ми побожний народ. Мені ка­жуть: «Подивіться, отче, скільки золотих куполів». Але мене це не тішить. Чому? Бо разом з тими зо­лотими куполами ми бачимо чорні душі, бачимо душі, які не люблять Бога. Хай той купол буде чорний, але серце і душа народу буде чи­ста, світла і така, яка любить Бога і вірна Йому. Коли Епіфан прислав жидів до Єрусалиму, вони воліли радше вмерти ніж порушити су­боту. А як ми нині виконуємо За­повідь, яка каже «пам’ятай день святий святкувати»? Де наші діти, де наші онуки? Що для нас на пер­шому місці? Церкви наші напівпо­рожні, а як приходите, то хіба по­лагодити справи, подивитися, що нового в церкві і на що треба гро­ші зібрати на наступний тиждень, що купити. Нас мало цікавить людська душа, нас мало цікавить Ласка Божа. А ще найгірша тра­гедія, дорогі браття і сестри, яку сьогодні переживає наш народ, це нерозумне твердження: яка різниця, до якої церкви ходити, один Бог. А ти знаєш Десять За­повідей Божих, ти знаєш, що той Бог вчить, ти знаєш катехизм? Ти можеш відрізнити, де права рука, а де ліва, ти можеш відрізнити, де правда, а де брехня. Та яка різни­ця, то ксьондзи поробили різницю собі на руку, Бог один. Я всюди йду, молюся і я щаслива. Яка ти нещасна, а не щаслива! Коли ти не знаєш Правди, Світла і Любові, що таке Істина. Ми тут, на свято­му місці, доки будуть носити мене ноги, я кожного року буду прихо­дити і говорити, бо ви забуваєте свою історію, хто ми і чиї ми діти. Нема різниці, все одно, мені всюди добре. А чому в 46-му році була та різниця? Треба було тільки взяти ручку і підписатись на правосла­віє – і маєш парафію, маєш все. А якщо не підписав – товарний ва­гон, Сибір. Чому для десяти єпи­скопів Греко-Католицької Церкви була різниця? І вони вибрали вір­ність Богові, вірність своєму наро­дові і поїхали в Сибір, віддали своє життя, пролили свою кров. Чому сюди, до Кринички, таємно приїж­джали священики? Серед них були світлої пам’яті о. Каваців, о. Єсип і багато-багато інших. Чому вони приїжджали сюди попри страх, не­спокій, тривогу, переслідування. Чому?! А тому, щоб зберегти віру батьків, ту, яку нам передали ми­нулі покоління. І сьогодні прикро, дорогі браття і сестри, коли ми чу­ємо «Київська Церква». А скажіть, відколи то взялася «Київська Цер­ква»? Невже наша Церква не має свого лиця?! Ми не є греко-като­лики?! За що віддавали тисячі лю­дей життя по тюрмах у Сибіру?! За Київську Церкву? Я не чув такого, щоби хоч один мученик віддав своє життя, пролив кров і пішов у Сибір за Київську Церкву. Вони йшли за віру католицьку! Сьогодні дійшли навіть до того, що ми встидаємося визнавати себе католикам. Оце є наша руїна, наша національна тра­гедія. У Києві під час святкування 1030 років Хрещення Русі – Укра­їни всі достойники і Президент України вихваляють православ’я. А де та Церква, яка завжди була вірна своєму народові, бо якби не було Греко-Католицької Церкви, то не було би України, не було би народу, а вірні б розчинилися в тому Московському полі. Гре­ко – Католицька церква зберегла обличчя свого народу, і сьогодні ми її встидаємося, а на державних урочистостях навіть не згадуємо. Той, хто так може торгувати сво­єю вірою і забути сторінки сво­єї історії, не вартий майбутнього. «О, то ми будемо скоро мати по­місну Церкву». Побачимо, що ще з того вийде. Пам’ятаймо: народ, який не вірний Богові, народ, який повертається до Бога спиною, не може удостоїтися благословення. Дорогі браття, але чому так го­ворять люди? Бо свята віра – це велике таїнство. Коли б усе було явне і видиме, тоді б віра не була таїнством, ми б могли доторкнути­ся до Бога, побачити Його очима. Але що потрібно для віри? Треба мати чисте серце, розум і довіру до Слова Божого. Для віри потріб­на ясність, світло, тобто Благодать Божа, Ласка Божа. Якщо людина не має того світла в собі, тієї Ла­ски Божої, то говорить усілякі не­билиці. Говорить небилиці, бо не читає, не поглиблює своєї науки про правди святої віри, не бере в руки катехизму, Святого Письма. Сама у блуді, в темряві, і часто ін­ших провадить до тієї ж темряви. Тому просімо Ласки Божої, Божого світла. І сьогодні кожен на своєму місці, мамо і тату, добре подумай­те, як ви часто намовляєте своїх дітей: «Кинь того пияка, нащо він тобі здався, навіщо будеш мучи­тися». Тату і мамо, ти позбавляєш дитину мук земних, але торуєш дорогу до мук вічних. Чим сьогод­ні для вас є присяга?! Ми сьогодні з релігії зробили забавку. Для нас не існує закону. Чому діти мака­вейські йдуть на муки за віру, не беруть до уст свинини. Чому? Тому що знають святий Закон, даний Богом для того, щоб його викону­вати. А ми нині так легко його зре­клися: навіщо нам піст, а в День Незалежності гуляємо, п’ємо і «на руках ходимо». Вам піст, війна в голові, ми вже забули, що хтось гине, що кров проливається.

Ні, ми втратили відчуття відпо­відальності перед Богом, за народ, за державу. І тому ми не можемо подолати корупції, лицемірства, брехні. Ми всі варимося в тому, гріх поглинув Україну, наші міста, села. Сьогодні ніхто не має стра­ху перед відповідальністю, а від­повідальність дуже велика. Почни із твоєї хати: ти тато, чи задуму­вався над тим, якою є твоя відпо­відальність за свою дружину, за своїх дітей, онуків. Бог запитає тебе, як і кого ти виховав, чи да­вав добрий приклад. Чи ми думає­мо про те, що нам треба буде стати перед Судом Божим і звіт про своє життя на землі. А ми думаємо: пі­шов до сповіді, сказав священико­ві «вкрав і т.д.», священик добре послухав, не добре послухав, зро­зумів, не зрозумів… а мав сказати: «Якщо ти вкрав – поверни те, що вкрав, а якщо не повертаєш – роз­грішення не даю». А то нині все робиться механічно. Що означає «вкрав?» Ти прийшов із покаян­ням? Маєш повернути те, що при­власнив. Не сплатив податків, а відкрив собі другий-третій бізнес – сплати податки державі, бо з них живуть школи, лікарні… Отак ми ставимось до Закону Божого – без страху, без відповідально­сті, без відчуття провини. Закон Божий на нас не діє, ми втрати­ли Страх Божий і відповідальність перед Богом. І доки ми не повер­немось – не очистимось. Це, доро­гі браття і сестри, дуже складно. Це операція. А ми посміховисько зробили, навіть з нашої револю­ції. Люстрація в країні. Я цікавив­ся історією Польщі. Там ця справа була поставлена дуже серйозно і відповідально, але ще й до нині не завершилася на сто відсотків. А як у нас? Показали на весь світ пару чиновників, яких пізніше ще й на посадах поновили, і на тому все завершилося. І то люстра­ція? Це доводиться документаль­но зібраними фактами, доказами, правдивими звинуваченнями: ма­єток не твій, бо його вартість не відповідає твоїй зарплаті. Але ми вже забули про це. Хіба ні? Чи чу­ємо нині щось по телебаченню про люстрацію? Вже ні. Катастрофа, і ми не можемо вийти з того багна, з того провалля, бо нас поглинула темрява, брехня і фальш, а ми ті­шимося золотими куполами. Я не тішуся, бо не це є ознакою побож­ності народу, його глибокої віри. Справжньою ознакою є побожне життя, міцна українська сім’я.

Трохи статистики: в Украї­ні за 2015 рік загинуло 430 осіб, у Польщі – 112. Це означає, що український водій сідає за кермо напідпитку, а часто і п’яний. Ми не відчуваємо відповідальності. Я випив – не маю права сісти за кермо. Є закон, якого треба дотри­муватись, я не можу порушувати, тому що в небезпеці моє життя і життя людей, які ходять по дорозі. А скільки вас, чоловіків, сідає за кермо: «Та я по селу проїдусь, тут хіба гуси ходять». Не тільки гуси, люди живі ходять, а ти «герой». Ото такі, як ти, проливають невин­ну кров на дорогах. У нас немає закону, анархія, можу робити, що заманеться. І це трагедія. Україна займає перше місце по кількості аварій на дорогах, і в більшості через п’яних водіїв. Ну що робити з тим народом?! Бійтеся Бога! І це є наша національна трагедія і ве­лика небезпека. І тому, дорогі мої браття і сестри, зібрані на Святій Літургії, не радійте, що священики Вас «гладять», я знаю. Один зна­йомий священик мені казав, що я би так не міг говорити, бо на на­ступну неділю вірні не прийдуть до церкви. А що ти скажеш перед Бо­гом? Що ти «гладив» людей. А ти їх мав навчати слів Божої Істини і Божої Правди. Ти хочеш подобати­ся людям і мати багато приятелів, так? Чи ти маєш сказати правду: «Іване, чому зраджуєш жінку? Я бачив тебе, де ти був, чим займав­ся?» Коли ми будемо боятися гово­рити правду, то навіщо стояти біля престолу? Чиїми слугами ми тоді стаємо? Але що казали Макавей­ські брати, коли їх мучили? «Бог наш добрий, Він тимчасово пока­рав наш народ, тому що ми забу­ли про Нього, але ми віримо, що Господь Бог повернеться лицем до нас і наш народ повернеться ли­цем до Бога». І тому я хочу і мо­люся на Службі Божій: «Господи, дай, щоби ми повернулися лицем один до одного: чоловік до дружи­ни, а дружина до чоловіка, щоби ми зберегли святість родинного життя, щоби ви, батьки, прихили­лися до своїх дітей, до зятя, не­вістки, може більшої любові треба чи терпеливості, щоби діти не були вередливі, а пам’ятали Заповідь з обітницею. Якщо будеш шанувати і любити тата і маму, то буде тобі добре і Господь подарує тобі довге життя. Щоби ви, вчителі, добре ви­ховували дітей, були справедливі. А ти, який прагнеш влади, добре подумай, чи тобі це під силу, чи зможеш послужити своєму наро­дові, чи йдеш захистити свої біз­несові інтереси. Подумаймо добре, життя дуже скоро минеться, по­вернімося один до одного лицем з любов’ю і миром. Святі Макавей­ські мученики, святий Єлеазаре священику, свята Соломіє, яка ви­ховала так гарно і побожно своїх синів, додайте сили українському народові, нашим сім’ям і родинам зберегти вірність, любов, злагоду і мир, допоможіть нашому народові перебороти гріх, здолати ворога, який забирає наших синів і дочок на Великій Україні. Боже, благо­слови нам усім! Амінь.

Генеральний настоятель СБССЙ
о. Василь Ковпак