Пресвята Діва Марія – покровителька вмираючих

  Для невіруючих людей смерть жахлива, бо перериває низку їхніх втіх, сподівань, намагань і кидає у темну могилу, за межами якої закінчується їхнє існування. Сама лише згадка отруює приємність світових утіх, якими вони насолоджуються. Доречно зауважує Св. Письмо: «О смерте, гірка бо гадка про тебе для людини, що живе спокійно у своїх достатках…». Жахіттям є смерть і для тих, котрі вірять у загробне життя, але не люблять Господа Бога і не виконують Його волі, тому й бояться скласти іспит з усього свого життя, пам’ятаючи слова Св. Письма: «Страшно впасти в руки Бога живого». Для християнина, який вірить, довіряє і любить, смерть – тимчасове, нетривале випробуван- ня і початок вічності, у якій справедливий і милосердний Бог кожному відміряє заслужену заплату; смерть – це кінець земного поневіряння, щедрого на нужду, тривоги і спокуси, повернення до рідної батьківщини і батьківського дому, де Бог витре сльози з очей – і вже не буде ані смерті, ані скорботи, ані зойків, ані страждань. Проте і віруючий християнин дивиться на смерть з острахом, бо він буде змушений покинути все те, що так палко полюбив, і вирушити у незнайому країну на справедливий суд Того, який і в ангелів знаходить недоліки; в останніх хвилинах життя і віруючу людину також жахають страждання і спокуси, які часто йдуть у парі зі смертю. Тому і не дивно, що лишень про одну згадку про неї радо б вслід за св. Бернардом вигукнув: «Душе моя, що вчиниш тоді, коли покидатимеш зіткане з немочі тіло і входитимеш в інший світ? Хто супроводжуватиме тебе на цій жахливій дорозі? Хто запровадить тебе до Судді, хто оберігатиме, хто визволить? Який жереб випаде тобі – поталанить чи ні?». Тоді я поглянув на хрест і збадьорився. Стривожений, я подивився навсібіч, і не було нікого, хто б мене потішив. «О, горе, горе мені нужденному!». З хреста я подивився вниз на Матір усіх людей – Марію, і відразу ж у моє зболене серце ввійшла радість». Так, тільки на Розіп’ятого Спасителя одна надія, тільки у Матері Спасителя потіха для вмираючих. Вже віддавна провістив пророк Давид: «Навіть коли б я ходив долиною темряви…, жезл твій (хрест), й палиця твоя (Пресвята Діва) дають мені підтримку». Бо Господь Ісус для того й помер на хресті, щоб забезпечити нам вічне життя. Тому той, хто в Нього вірить, хто любить Його і в Його ласках з Ним поєднується, має надію на вічне. Марія для того й стояла під хрестом, щоб усе людство, а особливо всіх Христових учнів духовно всиновити; тому той, хто визнає Її своєю Матір’ю, шанує і кличе на допомогу, може сподіватись на Її опіку. Ця опіка чуває над нами на кожному і на останньому кроках життя, бо це – опіка Матері. Чи бачив ти коли-небудь матір біля ліжка вмираючої дитини? Чи бачив, як вона своїм ніжним поцілунком полегшує її страждання і лагідним словом віддаляє тривогу смерті, безупинно повторюючи: «Не бійся, дитино, я з тобою?». Такою Матір’ю для вмираючого християнина є Марія. Бо якщо Господь Ісус в хвилині Своєї смерті привів Свою Матір під хрест, то, передусім, для того, щоб доєднати Її до участі у справі спасіння (відкуплення) і проголосити з хреста Матір’ю всіх людей і віддати їх під Її милосердну опіку. Отож смертне ложе кожної людини є тим місцем, де Її опіка є найнеобхіднішою; саме туди наша небесна Мати поспішає в невидимий спосіб, щоб нас рятувати і потішати. У цій опіці завжди переконувались і переконуються слуги Марії, про що один із них, конаючи, голосно сказав: «Поспішаймо, поспішаймо до Неба; благословенні ті хвилини, коли я служив Марії; благословенні ті труди, які я присвятив на Її честь. Чимдуж, поспішаймо до Неба». Деяким святим поталанило перед смертю ще більше – вони бачили Марію (св. Яцек, св. Станіслав Костка, св. Юліан та ще багато інших). Перечитуючи сторінки хронік оо. Цистеріян, ми дізнаємось про останні хвилини смерті брата Павла, якого оточили монахи, занурені в молитву. У якусь мить побачили на його устах посмішку. На своє запитання почули відповідь: «Ах, мої брати й отці, чому ж мені не посміхатись, коли Марія, якій я служив впродовж усього життя, стоїть переді мною з дуже чарівним виразом обличчя і запрошує мене до обителі непроминаючої радості». 
   Чому Марія і тобі не виявила б своєї прихильності?
   Але, може, ти боїшся спокус у хвилині смерті? Справді, ці спокуси бувають інколи страхітливими, бо якщо впродовж усього життя диявол, наче рикаючий лев, кружляє навколо, щоб нас пожерти, то в годині смерті його хитрощі і лють зміцнюються всотеро. А з іншого боку – Марія, яка несе своїм пригніченим дітям потужну допомогу, Свій грізний погляд на диявола, який тільки на одне Її ім’я тремтить з усім своїм пеклом. Св. Бонавентура каже, що Вона на захист Своїх слуг висилає Ангелів на чолі з Архистратигом Михаїлом. Св. Андрій Авелінський відчував у годину смерті жахливі диявольські спокуси, душевну боязнь, від усвідомлення власного безсилля увесь тремтів і виливав потоки сліз. Присутні ціпеніли від жаху, бо якщо так помирає святий, то якою ж буде остання хвилина простої людини; але всіх втішало те, що св. Андрій не відводив погляду від образу Пресвятої Діви Марії. Завдяки Її заступництву, він віднайшов душевний мир і, схиливши голову перед Її образом, влився в ряди небожителів. Тому під опікою Марії смерть не страшна. 
Але може ти боїшся, щоб згадка про вчинені гріхи не кинула тебе у годині смерті у прірву розпачу? 
        О, не бійся надмірно, бо згідно тверджень багатьох Отців Церкви, Пресвята Мати випросила для доброго розбійника Ласку навернення, так само і нас, якщо тільки ми будемо щиро уповати на Її допомогу, Вона запровадить під хрест Свого Сина, щоб Його Пресвята кров, яка спливала зі Святих Ран – Кров, змішана з нашими сльозами, змила наші гріховні плями. Св. Петро Даміяні розповідає, що одного разу його брат Мартин скоїв тяжкий гріх. Однак одразу з почуттям щирого розкаяння він пішов до вівтаря Богородиці з мотузкою на шиї і почав молитися: «О, моя Непорочна Пані, я нужденний грішник, бо образив Бога і засмутив Тебе. Хочу винагородити Тобі за мою провину і стати твоїм невільником. І ось біля Твоїх стіп від сьогоднішнього дня я присвячую себе Тобі на службу. Змилосердись наді мною і прийми мою прозьбу, бо я віроломна людина». З того часу він впродовж усього життя служив Пресвятій Діві Марії, а коли пробила його остання година, було чутно, як він говорив: «Підведіться, підведіться і привітайте мою Пані й Володарку. О, Небесна Царице, яка ж Ти ласкава, що вирішуєш відвідати твого бідолашного слугу. Я благаю Тебе, о моя Пані, благослови мене; а коли ти захистиш мене своїми відвідинами, не дозволь же, щоб я загинув». Незабаром після цього видіння він зі щирим довір’ям у душі помер. Більше того, під опікою Марії смерть не страшна. 
   Але, може, ти боїшся вмирати без Найсвятіших Тайн? 
   О, не впадай у відчай, бо якщо ти будеш віддано служити Богородиці, то Вона в останній годині смерті припровадить до тебе священика і його руками принесе тобі Ісуса. Також ми дізнаємось про те, що св. Станіслав Костка, проживаючи у Відні в будинку запеклого єретика, прагнув прийняти Св. Тайни. Проте він не міг отримати цієї потіхи, тому зі щирими сльозами благав Пресвяту Діву про цю ласку. На його прохання Вона вислала св. Варвару в супроводі Ангелів, які принесли йому Господнє Тіло. Наймилостивіша Мати не опускає і тих, які, раптово помираючи, не можуть прийняти Найсвятіших Тайн, треба лише, щоб вони часто благали у Неї милосердя. Син св. Бригіди, Карл, загинув на війні, але так як він тривалий час жив у розбещеності, мати турбувалась про спасіння його душі. Милосердна Пресвята Діва об’явила їй, що Карл спас свою душу завдяки палкій любові до Неї. Діва Марія повідомила матері, що Вона сама була поруч з ним, коли він помирав, і підказувала йому про щирі стрілисті акти. 
   Новонавернений єврей Герман Коген, а згодом знаменитий отець – монах Августин від Найсвятіших Тайн, мав матір, яка, незважаючи на молитви і зусилля сина, відмовилась прийняти Св. Тайну Хрещення, померла у 1855 році. Засмучений о. Августин розповів про свій душевний біль пароху з Арсу, Йоану Марії Віанею, а той відповів йому: «Вір, отче, й уповай, а в день свята Непорочного Зачаття ти отримаєш листа, який тебе потішить». Справді, в день святкування Непорочного Зачаття Діви Марії, 1861 року, о. Августин отримав листа, в якому повідомлялось про візію якоїсь святої особи. У тій візії Господь Ісус об’явив, що коли мати о. Августина вмирала, то Пресвята Діва звернулась з благальною молитвою до Божого Серця і випросила їй ласку навернення. Та ласка була така велика, що вмираюча в глибині душі вигукнула: «О, Ісусе, Господи християн, Ти Бог, якому служить мій син, я вірю в Тебе, у Тобі моя надія, змилуйся наді мною!» Після цього вона спокійно померла. 
   Ось як Наймилостивіша Мати допомагає і потішає своїх дітей у годину смерті. Проте ще не тут, на землі, закінчується Її опіка. Як стверджують духовні вчителі, Вона разом з Ангелом Хоронителем супроводжує душу, яка виходить з тіла, до трибуналу Судді і там заступається за неї, якщо тільки душа одягнена в одежу Ласки і має знамено слуги Марії. Навіть більше, Рішард із Сан-Лоренса переконує нас у тому, що диявол не має права на суді подавати скарги на слуг Богородиці, бо Вона їх захищає. Вони знають, що Господь ніколи не осудив душі, якою опікується Його Пресвята Мати. Якщо душа, завдяки тій опіці, йде просто до Неба, то Марія її зустрічає, вітає й увінчує вінцем прослави, садить на троні біля Своїх стіп. Якщо Господній вирок засуджує душу на покуту в чистилищному вогні, Марія посилає до неї Ангелів з прохолодою і не тільки сама за неї заступається, але й наказує молитись і відправляти Св. Жертви на землі, щоб пришвидшити годину спасіння. 
   О, який же Ти добрий, Господи Ісусе, що дав нам таку Матір! 
   О, Маріє, яка ж Ти добра Мати, що впродовж усього життя обдаровуєш нас таким надміром своєї любові в годину смерті й після неї! 
   То що ж треба робити, щоб удостоїтись Її опіки? 
   Передусім, треба жити по-хрис- тиянськи, бо добра смерть – це нагорода і корона доброго життя. Тобто, хай кожен пильно оберігає освячуючу Ласку, щоб Обручник, який прийде несподівано, не застав його у гріховному сні й без весільної одежі. По-друге, треба вважати себе дитиною Марії й любити Її понад усе, немов найдорожчу Матір; щоб сподобатись Її Серцю, треба виконувати для Неї різні послуги і робити подарунки: чи то носити Її сукню – параман, відмовляти щоденно вервицю, постити в суботу на Її честь, давати милостиню, жертвувати Св. Причастя і Св. Літургії за душі, що терплять у чистилищі. Нарешті, варто ще частіше прибігати під Її опіку й неустанно просити, щоб Вона принесла нам поміч і потіху в годині смерті. 

Підготував о. Василь Карбунишин, СБССЙ