Чому в нас два календарі і «два Різдва»?

Історія юліанського календаря

Юліанський календар, запро­ваджений з 1 січня 45 р. до РХ Юлієм Цезарем. Римський календар був дуже невпорядкований. І до того ж, Цезар був верховним понтифіком, який кожного разу зму­шений був призначати початок нового року. У римлян новий рік почи­нався з першого марті­уса (березень). Але Це­зар дав розпорядження перенести початок но­вого року на януарій (січень), тому що якраз у цей час Сенат затвер­джував бюджет і вій­ськові походи. Спира­ючись на поради грець­кого астронома Созіге­на (Sosigenes) та щоб домогтися того, аби певні астрономічні по­дії на зразок весняного та осіннього рівнодення відбувалися щороку в певний цілком визначе­ний день, Цезар узго­див тривалість року із сонячним календарем (365 днів + чверть дня. Четвертинки дня вра ховувалися так: кожного четвер­того року до календаря додавався ще один день, і тривалість місяця лютого ставала не 29, а 30 днів.

Свого часу Гай Юлій Цезар по­жартував: «Римляни завжди пе­ремагають, але ніколи не знають, коли це трапилося».

Ім’я Цезаря вша­новано в латинській назві сьомого місяця (тодішнього п’ятого) – Julius. Пізніше Окта­віан Август виправив конструкцію високо­сного року, і восьмий місяць на його честь названо Augustus. А щоб не осороми­тися перед імпера­тором-попередни­ком, місяць серпень Augustus також отри­мав 31-й день, який взяли з кінця року — 29/30 лютого. Таким чином лютий вкоро­тився й став тривати 28 днів звичайного року й 29 високосно­го.

На початку IV сто­ліття в Римській імперії вже очевидно перема­гало християнство. У 325 році Нікейський собор ухвалив поря­док визначення дати Великодня й інших християнських свят.

Великдень віднині слід було відзначати у першу не­ділю після першої місячної повні, що наставала після дня весняного рівнодення. День весняного рів­нодення соборним рішенням було чітко зафіксовано – 21 березня.

Проте проблема по­лягає в тому, що реальна тривалість астрономіч­ного року приблизно на 11 хвилин і 13,9 секунд менша за передбачену юліанським календарем. Ця невеличка різниця призвела до того, що че­рез 128 років після Ні­кейського собору реаль­не астрономічне рівно­дення припадало вже не на 21, а на 20 березня. Ще через 128 років – на 19 березня, і так далі. За півтора тисячоліття ка­лендар знову відставав на десять днів. Що й ста­ло причиною введення в 1582 році Григоріансько­го календаря. Таким чи­ном, облік свят за юліан­ським календарем почав призводити до їхнього «запізнення» порівняно з природним циклом.

І вже в пізньому Середньовіччі освіче­ні люди чітко розуміли: якщо нічого не змінити, то колись весняне свято Великодня немину­че зсунеться в реальне літо, а зи­мове свято Різдва – у весну. Разом з усіма іншими датами юліанського календаря. Це станеться нескоро (за кілька тисяч років) – але не­одмінно станеться. Великий Данте нарікає на це в XXVII пісні свого «Раю» – яку написано було близь­ко 1320 року!

Проте обговорення майбутньої реформи так само зайняло не одне століття. Врешті, на підставі обчис­лень італійського астронома Луїджі Ліліо, 21 лютого 1582 року папа Григорій ХІІІ видав буллу, згідно з якою був запроваджений новий календар.

Виникнення григоріанського календаря

Григоріа́нський календа́р, за­проваджений 4 жовтня 1582 року Папою Римським Григорієм XIII, і нині ухвалений у світі як міжна­родний стандарт. Статус стандарту григоріанського календаря затвер­джено ISO 8601. Григоріанський календар було розроблено на замі­ну юліанського.

Календар ділить час на кален­дарні роки тривалістю 365 або 366 днів. Роки тривалістю 365 днів на­зивають звичайними, а роки три­валістю 366 днів – високосними. Високосним є кожен четвертий рік, за винятком років, порядковий но­мер яких ділиться без залишку на 100, але не ділиться без залишку на 400. Таким чином, час поділе­но на цикли тривалістю 400 років. Середня тривалість року в григо­ріанському календарі становить 365,2425 днів або 365 днів 5 годин 49 хвилин і 12 секунд.

Кожен рік поділяється на 12 мі­сяців із різною кількістю днів. Мі­сяць лютий триває 28 днів у зви­чайні роки, і 29 днів – у високосні. Початком календарного року вва­жають дату 1 січня.

Два календарі – «два Різдва»

Реформа календаря мала за мету ліквідувати зсув весняного рівнодення: від запровадження юліанського календаря до 16 сто­ліття виникла різниця в 10 днів порівняно з фактичним настанням рівнодення. Оскільки дата весня­ного рівнодення є важливою для визначення дати Великодня, це створювало проблеми. Згідно з но­вовведенням папи, одразу ж піс­ля 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Цього дня в Італії, Франції, Іспанії, Португалії та Речі Посполи­тій (зокрема, й на терито­рії України) запровадже­но григоріанський кален­дар – десять днів було вилучено з календаря.

1583 року Григорій XIII надіслав Константи­нопольському Патріарху Єремії II послів з пропо­зицією перейти на но­вий календар. Наприкін­ці 1583 року на соборі в Константинополі пропо­зицію було відкинуто як невідповідну канонічним правилам святкування Великодня.

В Україні григорі­анський календар де-юре було запроваджено одразу ж після його ух­валення Папою Римським (оскільки 1582 року укра- їнські землі входили до складу Речі Посполитої, що була офіційно ка­толицькою державою). Проте в той час ситуація між Католицькою та Пра­вославною Церквою була дуже напруженою; спро­би змусити православних прийняти григоріанський календар лише ускладнили ситуацію. Відтак Православна (після Берестейської унії 1596 р. це успадкувала і Гре­ко-Католицька) Церква досі дотри­мується юліанського календаря.

Натомість у світському житті григоріанський календар почав ді­яти в Українській Народній Респу­бліці з 16 лютого 1918 року. Закон про це було ухвалено 12 лютого 1918 року (за старим стилем) на засіданні Малої ради Української Народної Республіки в Коростені.

Незадовго до того григоріан­ський календар було запровадже­но в Радянській Росії; згідно з де­кретом Раднаркому після 31 січня 1918 року йшло 14 лютого 1918 року. Російська Православна Цер­ква й деякі інші православні Цер­кви не прийняли григоріанський календар, тож і далі послуговують­ся юліанським. У нашому народі була поширена Римо-Католицька Церква, яка перейшла на григорі­янський календар, і Церкви Схід­ного обряду – Греко-Католицька і Православна, що не перейшли на новий календар, а трималися юлі­ анського. Тому, хто по віровизнан­ню належав до римо-католиків, то святкував Різдво – 25 грудня, а хто до іншого – 7 січня.

Різниця між юліанським та григоріанським календарями

Різниця між календарями і між святкуванням Різдва та інших свят була різною в різних століттях, від­носно росту астрономічної різниці часу.

XVI століття +10 днів

XVII століття +10 днів

XVIII століття +11 днів

XIX століття +12 днів

XX століття +13 днів

XXI століття +13 днів

XXII століття +14 днів

У деяких країнах, що перейшли на григоріанський календар, зго­дом відновлював юліанський відлік часу внаслідок приєднання до ін­ших держав.

У XVI столітті перейшла на григоріанський календар тільки католицька частина Швейцарії, протестантські кантони перейшли 1753 року, а останній, Грізон, – 1811 року. Іноді перехід на григо­ріанський календар супроводжу­вався серйозними заворушеннями. Наприклад, коли польський король Стефан Баторій запровадив новий календар у Ризі (1584 року), місце­ві купці підняли заколот, оголосив­ши, що зрушення на 10 днів зри­ває терміни поставок і призводить до значних збитків. Бунтівники розгромили ризьку церкву і вбили кількох муніципальних службов­ців. Справитися з «календарними заворушеннями» і повісити його керівників вдалося лише влітку 1589 року.

Дати до запровадження григоріанського календаря

Дати до 4 жовтня 1582 р. не пе­рераховуються за григоріанським календарем і наводяться за юлі­анським. У зв’язку з неодночасним переходом країн на григоріанський календар можуть виникати помил­ки сприйняття дат: наприклад, відомо, що Мігель де Сервантес і Вільям Шекспір померли 23 квітня 1616 року. Насправді ці події відбу­лися з різницею в 10 днів, оскільки в католицькій Іспанії новий стиль діяв від початку запровадження його Папою, а Великобританія пе­рейшла на новий календар лише 1752 року.

Зазвичай, проблема розв’я­зується наведенням дат за обома стилями: новим і старим – 23 квіт­ня (3 травня).

Незвичайним був перехід на григоріанський календар на Аляс­ці, оскільки там він поєднувався з перенесенням лінії зміни дати. Тому після п’ятниці 5 жовтня 1867 р. за старим стилем ішла ще одна п’ятниця 18 жовтня 1867 р. – за новим.

Деякі країни розтягували пере­хід на кілька років, щоб уникнути стрибка. Наприклад, у Швеції ви­рішили скасовувати високосні дні лютого з 1700 по 1740 роки. 1700 року було скасовано перший ви­сокосний день. Потім почалася війна і про перехід забули. Таким чином, Швеція жила за своїм осо­бливим календарем. 1711 року Карл XII визнав це непрактичним і вирішив повернутися до старого стилю, додавши в лютому 2 дні. Тому в Швеції було 30 лютого 1712 року. Лише 1753 року новий стиль було-таки запроваджено: після 17 лютого було відразу 1 березня.

Правило запам’ятовування кількості днів у місяці

Існує просте правило запам’я­товування кількості днів у місяці — «правило кісточок».

Якщо виставити перед собою складені разом кулаки так, щоб ба­чити тильні сторони долонь, то по «кісточках» (суглобах пальців) на краю долоні і проміжках між ними можна визначити, який місяць є «довгим» (31 день) або «корот­ким» (30 днів, крім лютого). Для цього потрібно почати рахувати мі­сяці з січня, відраховуючи кісточки і проміжки. Січню буде відповідати перша кісточка (довгий місяць – 31 день), лютому – проміжок між пер­шою і другою кісточками (корот­кий місяць), березню – кісточка, і т. д. Два наступних поспіль довгих місяці – липень і серпень – потра­пляють саме на сусідні кісточки різних рук (проміжок між кулаками не враховується).

Існує інше правило запам’ято­вування. По 30 днів мають 4 міся­ці: квітень, червень, вересень і ли­стопад. Якщо їх записати римськи­ми цифрами, вийде – IV, VI, IX, XI.

Релігійні свята у християн західного та східного обрядів

Всі християни західного обря­ду (римо-католики та протестанти) відзначають нерухомі свята за гри­горіанським календарем, більшість православних (одинадцять Поміс­них Автокефальних Православних Церков, зокрема Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Румунська, Болгарська, Кіпр­ська, Елладська, Польська, Албанська та Православна Церква Чеських земель і Словаччини) відзнача­ють нерухомі свята за новоюліан­ським календарем¹, що співпадати­ме з григоріанським до 2800 року. У той час як Православна Церква України, Єрусалимський Патріар­хат, Російська Православна Цер­ква, Сербська, Грузинська, афон­ські монастирі та Греко-Католиць­ка Церква для обчислення нерухо­мих свят користуються юліанським календарем. При цьому скрізь, крім Фінляндської Православної Церкви, дата Великодня обчислю­ється за юліанським календарем. Наприклад, Різдво Христове захід­ні християни святкують 25 грудня за григоріанським календарем, а східні – 25 грудня за юліанським (у ХХ–ХХІ століттях це відпові­дає 7-му січню за григоріанським календарем, а з 2101 року буде відповідати 8-му січню).

Вже з 2100 року східний християнський світ стане свід­ком зсуву дат усіх нерухомих свят на 1 добу (вперед за григо­ріанським календарем), тому що різниця між календарями зросте до 14 діб. Першим зі «зсунутих» великих свят буде Благовіщен­ня, яке припадатиме на 8 квіт­ня за новим стилем (оскільки 25 березня 2100 за старим стилем стане 8 квітня 2100 за новим стилем). З цього часу всі свята будуть на 1 добу пізніше: Івана Хрестителя – 8 липня, святого Миколая – 20 грудня. Старий Но­вий рік із 2101 року буде святку­ватись 15 січня.

Такий зсув дат християнських свят на 1 добу вперед відбувати­меться кожного столітнього року, номер якого не ділиться націло на 400 (2100, 2200, 2300, 2500 і т. д.). Якщо східні християни будуть і надалі дотримуватися старого стилю, а в тому числі і Греко-Ка­толицька Церква, то до 5000 року Різдво досягне дати 29 січня за новим стилем.

Тому слід в майбутньому виправляти такі вже доказані помилки минулих поколінь. Тим більше що цілий наш україн­ський народ і так в суспільному житті живе за григоріянським календарем. Це засвідчує свят­кування Нового року перед Різдвом: Новий рік переважно все населення святкує за григо­ріанським календарем, а Різдво – за юліанським. У західному світі спочатку святкують радість Різдва Божого Сина, а вже тоді Божа Дитина приносить радість і благословення на майбутнє життя в Новому році.

Підготував
о. Андрій Коваль, СБССЙ

¹ Новоюліанський календар – модифікація юліанського календаря, заснована на циклічному обертанні Землі навколо Сонця; три­валість року становить 365,242222 діб; містить 218 високосних років на 900 років. Модифікація розроблена сербським астро­номом, професором математики й небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем 1923 року. Після введення григоріанського календаря в Україні в 1918 році юліанський календар залишився тільки в Румунії, Югославії та Греції, в яких панівна Православна церква продовжувала чинити опір введенню нового календаря. Проте католицька частина населення цих країн вже давно відзначала всі свята за новим стилем, а православна – за старим. Такий різнобій приводив до непорозумінь, що змусив Церкву і урядові органи зайнятися календарною реформою.

У травні 1923 року у Вселенському Патріархаті відбувся Собор православних східних Церков, скликаний патріархом Мелетієм IV. На ньому було обговорено календарне питання і прийнято рішення про реформу. Щоб не приймати григоріанський календар, «вихідний від католицького Папи», було вирішено ввести Новоюліанський календар. Цей календар був розроблений сербським астрономом, професором математики і небесної механіки Бєлградського університету Мілутіном Миланковичем.

Його стаття, що з’явилася в 1924 році в астрономічному віснику «Astronomische Nachrichten», називалася: «Кінець юліанського календаря і новий календар Східної Церкви». На відміну від григоріанського календаря в ньому викидається не 3 доби в 400 років, а 7 діб в 900 років.