У нашому духовному житті є необхідність у спокусах. Вони потрібні, щоб укріпити нашу покору і святий страх. До того ж вони спонукають нас до боротьби, збільшують наші заслуги для майбутньої прослави. Тому доречно каже св. Яків: «Уважайте за найвищу радість..., коли підлягаєте різноманітним спокусам..., бо після випробування кожен дістане вінець життя, який Господь обіцяв тим, що Його люблять». Бог сам не спокушає нікого, бо Він, як досконала святість, не може і не бажає ніякого зла, нікого не спонукає до цього. Проте Він дозволяє нас спокушати, але не для нашого упадку, а для того, щоб утвердити нашу перемогу. Бог посилає душі стільки спокус, скільки вона спроможна перенести. Він не тільки застерігає її бути уважною у молитовних чуваннях й уникати нагод до гріха, а мовби однією рукою посилає ласку, а в другій – тримає майбутній вінець прослави. Хто ж тоді буде дорікати Господу Богові за те, що Він допускає на нас спокуси. Важко переносити спокуси, особливо постійні й довготривалі. Бо що може бути прикрішим для люблячої Бога душі від того, коли їй дошкуляють гидка хтивість чи святотатські та інші прикрі думки. Тому і не дивно, що не одна душа впадає в похмуру тугу і благає у Бога: «Мені тяжко жити, Господи, забери мене з цієї землі!» Чи це доречно? Аж ніяк. Бо, по-перше, гріх виникає не від відчуття спокуси, а з добровільної згоди на спокусу. Ніхто не втрачає Бога, якщо сам цього не захоче. По-друге, ми маємо напрочуд дієву зброю проти кожної спокуси. Тому програє лише той, хто її відкидає. Тією зброєю є уникання поганих нагод і постійне чування над собою, а також часте прийняття Найсвятіших Тайн і палка молитва, тобто побожне прохання опіки Пресвятої Діви.
Це Марія рятує нас від диявольських спокус. Бо Вона, як переможниця пекельного змія, панує навіть над пеклом. Вона є страхом для дияволів. Як тільки вони почують Її ім’я, відразу щезають. Святі переконалися у цьому. Один з них бадьоро вигукує: «Божа Родителько, я не загину, маючи непохитне довір’я до Тебе. Озброєний Твоїм захистом, я переможно наступатиму на своїх неприятелів і від їхніх стріл захищатимусь. Твоєю опікою, наче рятівним щитом, я, без сумніву, переможу». Коли св. Франциск Салезький навчався в Парижі, його терзали тяжкі спокуси безнадії, бо диявол наполегливо йому нашіптував, що він буде осуджений. Але як тільки святий юнак відмовив перед образом Пресвятої Діви молитву «Згадай, Всемилостива Діво…» і склав обітницю любити Господа Бога понад усе, спокуса відразу ж щезла. Марія рятує нас від світових принад, бо, зриваючи з диявола маску, Вона відкриває перед нами всю гидоту й ницість його втіх. Своєю чарівністю Марія притягує людську душу і вчить її любити смиренність і убозтво. Запитай у Святих, хто випросив для них Ласки відречення від світу. У відповідь почуєш – Богородиця. З історії Товариства Ісуса ми дізнаємося про те, що ревний священик Іван Франциск Аральдо навернув якусь молоду дівчину з гріховного бездоріжжя. А рідна мати навчала її любити світові принади. Він показав їй дівоцтво Пресвятої Діви у такому чудовому сяйві моральної чесноти, що дівчина після Св. Сповіді одразу вирішила скласти обітницю довічної чистоти. Тієї ж ночі їй об’явилася Богородиця і, показуючи дівчині дві дороги: одну – пряму і встелену квітами, другу – стрімку і зарослу терниною, промовила: «Тепер вибирай». Дівчина без ваганьУ нашому духовному житті є необхідність у спокусах. Вони потрібні, щоб укріпити нашу покору і святий страх. До того ж вони спонукають нас до боротьби, збільшують наші заслуги для майбутньої прослави. Тому доречно каже св. Яків: «Уважайте за найвищу радість..., коли підлягаєте різноманітним спокусам..., бо після випробування кожен дістане вінець життя, який Господь обіцяв тим, що Його люблять». Бог сам не спокушає нікого, бо Він, як досконала святість, не може і не бажає ніякого зла, нікого не спонукає до цього. Проте Він дозволяє нас спокушати, але не для нашого упадку, а для того, щоб утвердити нашу перемогу. Бог посилає душі стільки спокус, скільки вона спроможна перенести. Він не тільки застерігає її бути уважною у молитовних чуваннях й уникати нагод до гріха, а мовби однією рукою посилає ласку, а в другій – тримає майбутній вінець прослави. Хто ж тоді буде дорікати Господу Богові за те, що Він допускає на нас спокуси. Важко переносити спокуси, особливо постійні й довготривалі. Бо що може бути прикрішим для люблячої Бога душі від того, коли їй дошкуляють гидка хтивість чи святотатські та інші прикрі думки. Тому і не дивно, що не одна душа впадає в похмуру тугу і благає у Бога: «Мені тяжко жити, Господи, забери мене з цієї землі!» Чи це доречно? Аж ніяк. Бо, по-перше, гріх виникає не від відчуття спокуси, а з добровільної згоди на спокусу. Ніхто не втрачає Бога, якщо сам цього не захоче. По-друге, ми маємо напрочуд дієву зброю проти кожної спокуси. Тому програє лише той, хто її відкидає. Тією зброєю є уникання поганих нагод і постійне чування над собою, а також часте прийняття Найсвятіших Тайн і палка молитва, тобто побожне прохання опіки Пресвятої Діви.
Це Марія рятує нас від диявольських спокус. Бо Вона, як переможниця пекельного змія, панує навіть над пеклом. Вона є страхом для дияволів. Як тільки вони почують Її ім’я, відразу щезають. Святі переконалися у цьому. Один з них бадьоро вигукує: «Божа Родителько, я не загину, маючи непохитне довір’я до Тебе. Озброєний Твоїм захистом, я переможно наступатиму на своїх неприятелів і від їхніх стріл захищатимусь. Твоєю опікою, наче рятівним щитом, я, без сумніву, переможу». Коли св. Франциск Салезький навчався в Парижі, його терзали тяжкі спокуси безнадії, бо диявол наполегливо йому нашіптував, що він буде осуджений. Але як тільки святий юнак відмовив перед образом Пресвятої Діви молитву «Згадай, Всемилостива Діво…» і склав обітницю любити Господа Бога понад усе, спокуса відразу ж щезла. Марія рятує нас від світових принад, бо, зриваючи з диявола маску, Вона відкриває перед нами всю гидоту й ницість його втіх. Своєю чарівністю Марія притягує людську душу і вчить її любити смиренність і убозтво. Запитай у Святих, хто випросив для них Ласки відречення від світу. У відповідь почуєш – Богородиця. З історії Товариства Ісуса ми дізнаємося про те, що ревний священик Іван Франциск Аральдо навернув якусь молоду дівчину з гріховного бездоріжжя. А рідна мати навчала її любити світові принади. Він показав їй дівоцтво Пресвятої Діви у такому чудовому сяйві моральної чесноти, що дівчина після Св. Сповіді одразу вирішила скласти обітницю довічної чистоти. Тієї ж ночі їй об’явилася Богородиця і, показуючи дівчині дві дороги: одну – пряму і встелену квітами, другу – стрімку і зарослу терниною, промовила: «Тепер вибирай». Дівчина без ваганьобрала стрімку і тернисту дорогу. Так само і ти обирай. Марія рятує нас від тілесних спокус, навчає умертвлювати думки, закликає нас Ангельським Хлібом злагіднювати полум’я хтивості, спонукає у хвилинах важкої боротьби довірливо взивати Її ім’я. Вже в дорослому віці Св. Альфонс Лігуорі страждав від жорстоких спокус супроти чесноти Ангельської чистоти. Але він завжди перемагав їх особливою молитвою: «О мій милий Ісусе, дозволь мені радше померти, аніж образити Тебе. О Маріє, моя дорога Матінко, опікуйся мною. Якщо ти не допоможеш мені, я успадкую долю зрадливого Юди». Нехай у тяжкі хвилини духовної боротьби ця молитва буде і твоєю молитвою.
Одна побожна особа приручила дику пташку, з часом навчила її повторювати «Богородице Діво». З тих пір кожного разу, коли хтось заходив до неї в будинок, пташка вітала його привітом «Богородице Діво». Але одного разу клітка відчинилася, і нерозумна пташина полетіла у світ. До неї стрімко летів яструб, вже ось – ось він схопить її, але перелякана пташка згадала про науку і почала голосно лепетати: «Богородице Діво». У цю ж мить яструб несподівано зупинився, а пташина полетіла назад до клітки. Дорога християнська душе, ти також є цією пташкою. Бог, наче у клітці, тримає тебе під вартою у своєму ярмі, але ти нерозсудливо хочеш спробувати грішної свободи і пускаєшся в небезпечні мандри. Зненацька з’являється хижий яструб – диявол, убивця душ, і в ту ж мить накидається, щоб тебе роздерти і кинути до пекла. Що слід тобі робити? Благай як пташка: «Богородице Діво». А коли ворог відлетить, швидко повертайся до дому свого Отця, бо тільки у Нього – безпечно.
Одного разу зграя розбійників, що лютувала на теренах Італії, винищила всю родину, залишивши живою маленьку дівчинку, яку, наче здобич, принесли до свого ватажка. Нещасна, передбачаючи, що на неї, можливо, чекає смерть, впала перед ним на коліна й у сльозах вигукнула: «На милість Пресвятої Діви, закликаю тебе: не позбавляй мене дівочої цноти!» Ці слова дуже зворушили закам’янілого у розбоях і розбещеності бандита. «З любові до Богородиці я виконаю твоє прохання, а за те сподіваюся на Її милосердя», – відповів він цій дівчині і відпустив її на волю. У сні Богородиця подякувала йому за це і в нагороду випросила в Бога для нього ласку навернення. Коли він незабаром потрапив до в’язниці, то щиро розкаявся у своїх гріхах і з радістю прийняв смертний вирок.
