Свята Традиція

Відзначаючи 20-ліття заснування Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата, хочемо приділити увагу тому, що це Братство відстоює, за що бореться, що хоче зберегти і передати вірним, які приходять до нього. Можна визначити багато завдань Братства, але узагальнивши всіх їх, можемо сказати, що Братство в сучасному, змодернізованому світі має на меті зберегти і передати правдиву традиційну науку Католицької Церкви (в нашій Греко-Католицькій Церкві можна ще додати науку Унійної Церкви до її ліквідації у 1946 р.), тобто зберегти і передати Традицію. Перед тим, як торкнутися проблеми невідповідності навчання теперішньої Церкви з віковою наукою Церкви, розглянемо і нагадаємо, найперше, що маємо на увазі під словом «Традиція».

Голошення Божої науки, тобто Об’явлення

Бог послав у світ Апостолів, щоб усі народи землі пізнали об’яв­лені правди. Перед вознесінням на небо Христос сказав Апостолам: «Дана мені всяка влада на небі і на землі. Йдіть же, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», «І ось Я з вами по всі дні, до кінця світу» (Мт. 28, 18-20). Тому ніщо не могло перешкодити Апостолам голосити Євангеліє – ні погрози, ні заборони світської влади.

Настоятелі Церкви проповіду­ють народам землі об’явлені прав­ди за допомогою живого слова. По­миляються ті, які твердять, що оз­найомити всі народи з об’явленими правдами можна лише за допо­могою Св. Письма. Бог хотів, щоб люди пізнали об’явлені правди й повірили в Нього саме через про­повідь, а не через Св. Письмо, як думають протестанти. Бо, по-пер­ше, сам Христос лише проповіду­вав і не написав нічого; по-друге, Христос наказав Апостолам: «Йдіть же, навчайте всі народи» (Мт. 28, 19), а не: «Пишіть до всіх народів», тому й Апостоли, за невеликим ви­нятком, не писали книг, а лише проповідували. «Книгами вірних були самі Апостоли», – навчав Св. Августин; по-третє, Св. Павло каже: «Тим же то віра (приходить) через слухання» (Рм. 10, 17), тоб­то не з самого читання; по-четвер­те, повчання за допомогою живого слова цілком відповідає потребам людини; по-п’яте, люди, які жили з часу створення світу аж до Мойсея, тобто до часу, коли з’явилися деякі книги Св. Письма Старого Завіту, а також частково ті, які жили перед написанням Євангелій, не знали б тих об’явлень, якщо допустити, що Св. Письмо є єдиним джерелом пізнання об’явлених правд, з ін­шого боку, і ті, що не вміли чита­ти, або не мали за що купити собі Біблії, або не посідали потрібних знань, щоб зрозуміти важкі місця Св. Письма, теж не могли б пізна­ти об’явлених правд. Але Бог хоче, щоб всі дійшли до пізнання правди (пор. І Тм. 2, 4). Для багатьох Св. Письмо втратило б свою вартість, якщо б Церква вагою живого слова не запевняла, що ті книги дійсно походять від Бога, дійшовши до нас без змін. Ще св. Августин го­ворив: «Я не вірив би Євангелію, коли б мене не спонукала до цьо­го повага до Церкви». І наука, яку Католицька Церква урочисто про­голосила об’явленою Богом, нази­вається правдою віри або догмою.

Звідки Католицька Церква чер­пає ці беззаперечні істини? Като­лицька Церква черпає об’явле­ні Богом правди не тільки зі Св. Письма, але особливо і з Передан­ня, яке і називаємо Традицією. Св. Письмо і Традиція (Усне Передан­ня, яке з часом було списане) ма­ють однакову вартість, тому слід їх приймати з однаковою шаною (Тридентський Собор). Св. Письмо є писаним, а Традиція (Передання) неписаним словом Божим. Тому св. Павло нагадує християнам, щоб вони дотримувались не лише того, що їм дається на письмі, але і того, що подано усно (пор. ІІ Сл. 2, 14).

Правди, об’явлені Богом, але не записані у Св. Письмі, а пере­дані нам усно, називаються Усним Переданням або Традицією.

Традицію чи Усне Передання знаходимо в листах Св. Отців, в рі­шеннях Соборів, у визнаннях віри і в молитвах Церкви.

Традиція – це Христова наука, а не прості звичаї

Слід зазначити про хибне ро­зуміння Традиції, бо багато хто розуміє її, як прості людські зви­чаї, які прижилися в релігійному використанні вірних, наприклад, різдвяні традиції, колядки, віншу­вання, деякі регіональні – відмов­ляння певних приватних молитов і т. п. Необхідно добре запам’ятати, що Традиція – це не прості звичаї, а Христова наука. А Христова на­ука ніколи не може бути змінена, зреформована, вона є сталою по всі віки. Тому Традиція не зміню­ється, її просто треба передати. Наприклад, Традиція подає нам науку про Пресвяту Тройцю: один Бог, але в трьох особах; науку про Божество Ісуса Христа: в од­ній особі Бог і людина – Богочоло­вік, Який правдивим Воскресінням довів своє Божество; науку про Пресвяту Євхаристію: Христос за­лишився з нами під видами хліба і вина не в символічному значенні, а в дійсному, правдивому Тілі і Кро­ві. Ця переміна (переєстествлення) здійснюється під час Св. Літургії; науку про сім Святих Тайн, що їх передали Церкві апостоли від Хри­ста, науку про те, як їх уділяти і чому їх саме сім, а не менше і не більше; науку про дівственність і непорочність Пречистої Діви Ма­рії, Матері Божої, про те, що вона не мала первородного гріха, про її Внебовзяття з тілом і душею; науку про нерозривність подружжя, яке раз добре укладене є нерозривне аж до смерті одного з супругів, на­віть якщо хтось із супругів зрадив чи відійшов до іншої особи. Так і про всі інші правди віри навчає Традиція. Стосовно подружжя, то його не може скасувати навіть Папа. Коли на початку ХVІ ст. ко­роль Англії Генріх VІІІ клопотався про розлучення зі своєю законною дружиною, Папа Климент VІІ не дав його, бо Христос сказав, «що Бог злучив, людина хай не розлу­чає». Щодо подружжя Православ­на Церква (у випадку перелюбу) дозволяє на розлучення, так за нею сьогодні чинить модерне ка­толицьке духовенство. Але ще не­давно, якихось 60 літ тому, Като­лицька Церква на таке не дозволя­ла (могла найбільше дозволити на окреме проживання, наприклад у випадку розпусти одного з подру­гів, але ніколи на розлучення). І вже це вказує на сьогоднішню змі­ну Христової науки. Коли Христос звертався до самарянки при коло­дязі, щоб прикликала свого чоло­віка, то та відповіла, що не має чо­ловіка. У відповідь Христос промо­вив: «Правду мовила єси… П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі» (Йо. 4, 17-18). Бо перший – закон­ний чоловік. Чоловік може жити з третьою, п’ятою жінкою чи навпа­ки, але перед Богом тільки перша є дружиною аж до самої смерті.

   І тому Традиція, яка і є цією наукою, ніколи не може бути змі­нена, її просто треба зберігати і передавати цілісною і непоруш­ною, як говорить І Ватиканський Собор (1870): «Об’явлена через Бога наука віри не має бути, як фі­лософський винахід, удосконалена людською здібністю; вона була як Божий скарб переказана Христовій Обручниці (Церкві), щоб її вірно зберігала і непомильно голосила».

   Дехто запротестує, якщо об’яв­лена наука була закрита зі смертю останнього апостола, то чому в Ка­толицькій Церкві догма про Боже Материнство сягає заледве 431 р., догма про чудесну переміну хліба в Тіло і вина в Кров Христову, так зване переєстествлення чи тран­ссубстанцію, – 1215 р., про непо­мильність Папи – 1870 і т. д. Чи це не є еволюцією, зміною науки? Ні, зовсім ні. Догми, тобто правди віри, які були визначені на протязі віків, були вміщені в Об’явленні, Тради­ції, а Церква тільки виразно їх ого­лосила. Коли в 1950 р. Папа Пій ХІІ оголосив догму про Внебовзяття Матері Божої, то виразно ствердив, що правда про Внебовзяття Діви Марії з тілом і душею на Небо була скрита в скарбі Об’явлення, тобто в Традиції, усно передавалася від апостолів та існувала вже в об’яв­лених нам текстах перед смертю останнього апостола. Нічого ново­го не можемо тут внести, не може­мо додати ані одної догми, можемо лише зрозуміліше, красивіше, під­несено виразити, донести лише ті, які вже існували.

Чому треба вірити Традиції?  Божий авторитет Традиції

   Чому Традиції треба вірити так само, як ми віримо Святому Письму? Тому що першим доказом Божественного походження Тради­ції є той, що сам Ісус Христос усно проголошував Свою науку й апо­столам наказував йти і голосити Слово Боже. Він сам нічого не за­писував та й іншим цього не нака­зував робити. Перед Своїм Возне­сінням на Небо Христос сказав сво­їм апостолам: «Ідіть, навчайте всі народи...», а потім додав: «Отож Я з вами по всі дні, аж до кінця віку» (Мт. 28, 20).

«Отож Я з вами – з тими, котрі навчають – по всі дні, аж до кінця віку» – цими словами Ісус Христос установлює для Своєї Церкви учи­тельський уряд і запевнює своїм апостолам, учням і їхнім наслід­никам, що та Христову наука, якої вони будуть навчати і яку будуть пояснювати, буде правильною. Христос обіцяє їм діючу допомогу, щоб вони не зблудили у виконанні їхнього учительського уряду, а їхні тлумачення узгоджувалися з Його навчанням. Христос також хотів, щоб їхнім словам, як і Його влас­ним, вірили і тому сказав до апо­столів: «Хто вас (тих, хто навчає) слухає, Мене слухає; а хто вами гордує, Мною гордить» (Лк. 10, 16).

Зі сказаного вище бачимо, що Традиція – це автентичне живе навчання, або, іншими словами, усне ширення Христової науки, яке з Божої волі голосить непомиль­но, тому і має право вимагати від всіх віри. Традицію установив сам Господь Бог (Ісус Христос), тому вона має Божий характер і їй має­мо довіряти як Святому Письму.

Апостоли також, відповідно до поручення Христа, навчали пере­важно усно, призначаючи єписко­пів, доручали їм, щоб також усно голосили Божі істини і вимагали від вірних, щоб їхнім словам вірили, бо єпископи отримали науку від них (апостолів). Так, наприклад, Св. Павло, поставивши Тимотея єпи­скопом Ефесу, пише до нього: «Що ти чув від мене... те передай вір­ним людям, які будуть здібні інших теж навчати» (ІІ Тим. 2, 2).

Отже, крім Св. Письма, в Хри­стовій Церкві також існує друге джерело віри – Свята Традиція, і воно є навіть вагоміше. Ця теза є правдою віри, як це виникає з ви­словлювань Триденського Собору (сес. 4), який говорить, що «об’яв­лена правда міститься в книгах і несписаних Традиціях, які з уст самого Христа від Апостолів були отримані або від самих Апостолів через Св. Духа продиктовані, не­мов передані з рук до рук дійшли до нас». Далі ж, що їх Собор «в рів­ному побожному почутті і пошаною приймає», як Св. Письмо. І врешті затверджує той же Собор (сес. 4): «Якщо б хтось переліченими Тра­диціями з цілою свідомістю погор­джував, хай буде виклятий».

Якщо переглянути історію християнства перших віків, то по­бачимо, що віра Христова поши­рювалася тільки через усний пере­каз. Тобто все, що священик роз­повідав, люди слухали, приймали, увірували і тим жили. Більша ча­стина апостолів не залишила нам жодних книг ані листів, ті ж, які пи­сали, були спричинені до того осо­бливими обставинами. Перші три Євангелія були написані близь­ко 60-х років першого століття, а Євангеліє від Св. Ап. Йоана – ще пізніше, наприкінці І ст. Щоб роз­повсюдити Святе Письмо, потрібно було дуже багато часу, мало було таких, котрі вміли читати і писа­ти. Створення рукопису – це важ­ка, відповідальна і дуже тривала праця, особливо в тих часах, тому проповідь Євангелія велася усно. Апостоли, їхні учні та послідовни­ки Христа йшли до всіх поганських народів і там усно навчали і поя­снювали Христову науку, і з усного переказу вони увірували. Тож про­тягом першого тисячоліття уся Єв­ропа стала християнською завдяки усному проповідуванню.

Святий Іриней у своєму тракта­ті «Проти єресей» пише: «Сотні ро­ків цілі народи були вірні Христові без знання Святого Письма і тисячі Святих Мучеників проливали влас­ну кров за правдивість Христової віри, котру пізнали тільки з живого слова Святої Традиції, бо ця Тра­диція мала завжди повагу Божу у Святій Церкві».

Три століття тривали гоніння на християн у Великій Римській імперії, мільйони мучеників йшли на смерть, проливали свою кров тільки за те, що, можливо, один раз почули Слово Боже, почули, що Христос дає спасіння тим, хто в Нього увірує. Люди вірили і йшли на муки, згідно зі словами Ісуса Христа: «Хто увірує... той спасеться, а хто не увірує, той буде осуджений» (Мк. 16, 16).

І цю Традицію надзвичайно бе­регли, як це видно з висловів Свя­тих Отців, особливо тих, які жили в часі ближчому до Апостолів, ніж ми з вами. Так Св. Ігнатій Мученик (†107 р.), як свідчить Євсевій (h. c. l. 3. c. 36. n. 2), заохочував вір­них під час своєї подорожі по Азії: «щоб непорушно трималися Тра­диції Апостолів». Климент Олек­сандрійський говорить (Strom. l. 1. c. 1) про тих вчителів, що «Тра­дицію, яка походила від Апостолів, зберегли». Св. Василій Великий (de Spir. s. ad Amphil. c. 27, a. 66- 67) говорить, що деякі правди ми отримали за допомогою письма, інші ж переховувала Традиція, і закінчує словами: «Не вистарчило б мені дня, коли б захотів перера­хувати таємниці Церкви подані без письма». Св. Епіфаній (haer. 60. c. 6) говорить: «Але і Традиція є по­трібна. Бо з Письма не можна діз­натися всього. Тому одні (правди) списані, інші Апостоли залишили в Традиції». На це погоджуються всі інші Отці.

Отже, у перші століття христи- янства віра Христова поширюється завдяки усному переданню, і ні­хто не ставить під сумнів правди­вість цього Передання. Тим самим сповнюються слова Христові: «Я з вами (з тими, хто навчає і пере­дає цю науку) до кінця світу», за­свідчуючи непомильність Традиції і її тривалість на всі часи. Більше того, навіть якщо б не було напи­сано жодного Євангелія, то за тим запевненням Христа, Його наука була б тривала і передавалася не­помильною в Католицькій Церкві без всякого скорочення чи дода­вання аж до кінця світу. Тому Тра­диція, Усне Передання має запев­нення самого Христа, коли Святе Письмо такого ж запевнення з уст Христа немає, чим навіть ставить Традицію вище за Святе Письмо. Св. Григорій Ніський (adv. Eunom. I. 4) говорить як про беззапереч­ний доказ того, що якась наука є об’явлена і правдива: «вистарчить, що маємо від отців переказану нам Традицію як наслідство, яке зали­шили нам Апостоли». З цього ви­никає, що для збереження і розши­рення віри достатньо автентичного навчання Традиції.

Другим доказом того, що ми маємо довіряти Святій Традиції, є той, що у Святому Письмі описа­на не вся наука Христова, бо вона там просто не поміщається. Про це пише Святий Апостол Йоан у сво­їй Євангелії: «Є багато чого іншо­го, що сподіяв Ісус. Та якби те все поодинці записати, то навіть цілий світ не вмістив би написаних книг» (Йо. 21, 25). У своєму листі до вір­них він пише так: «Чимало маю до вас писати, та не хотів на папері й чорнилом, але надіюсь прийти до вас і усно з вами поговорити» (ІІ Йо. 12). Якщо б порівнювати Св. Письмо і Традицію за кількістю науки, яку передавали апостоли й учні, то Св. Письмо вміщає, можли­во, одну десяту частину (а може, ще меншу) ніж несе в собі Тради­ція. Як бачимо, Святе Письмо само говорить, що не вміщує всієї на- уки Христової, її вміщує Традиція, практика усного переказування віри з уст в уста, яка проходила за принципом: бережіть її, бо це – Христова наука, і передайте її, нічого не додаючи і не змінюючи, іншим, як говорить Св. Ап. Павло: «Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам»(І Кор. 11, 23). Звідси випливає, що маємо мати до Святої Традиції таку саму довіру, а навіть більшу, як до Святого Пись­ма.

Про необхідність автентичного навчання Традиції стверджує та­кож історія протестантизму, який її відкинув, залишивши тільки Св. Письмо, і, як наслідок, розпався на незліченні секти. Знаємо, що сьогодні навіть в найважливіших питаннях немає згоди між екзеге­тами Св. Письма, які потрапили під вплив протестантизму.

У Католицькій Церкві є багато такого, чого виразно не описує Святе Письмо, обминає мовчан­ням. Наприклад, Святе Письмо не вказує, що маємо святкувати неділю, але ми це робимо. Чому? Це ми знаємо з Традиції. Апо­столи перенесли святкування зі суботи, як це було в жидівсько­му народі, на неділю, як день, в який Христос воскрес із мертвих.

Знаємо з Діяння Апостолів, що було заборонено вживання крові, але з Традиції також діз­наємося, що пізніше цей звичай відмінили, залишивши заборону тільки на вживання живої крові, бо людину оскверняє не те, що входить в неї, а те, що виходить з її серця й уст.

Про хрещення маленьких ді­тей у Святому Письмі нічого не сказано. У баптистів прийнято хрестити людей у віці 30-33 ро­ків, а дітей ніхто не хрестить. Вони кажуть, що хреститися треба в та­кому віці, в якому хрестився Ісус Христос. З Традиції ми знаємо, що апостоли і їхні учні хрестили цілі родини, в яких були і старші, і діти, отже, можна хрестити і ма­леньких діточок. Далі, як пише св. Августин (de baptis. contr. Donat, l. 5. c. 23. n. 31), хрещення уділене через єретиків (якщо зберігається відповідна формула), є важне, і говорить: «Знаємо це з апостоль­ської Традиції, також їй завдячуємо багато інших звичаїв, які зберігає вселенська Церква». Також багато чого іншого, про що згадує Терту­ліан (de unit. Eccl. c. 14), як Святе Жертвоприношення за померлих, ознаменування себе святим хрес­том, піст і т. д.

Ці приклади нам добре ілю­струють те, що Христова наука не міститься повністю у Святому Письмі, бо описати її в усіх деталях не можливо. Святе Письмо мож­на вважати маленькою частиною Традиції, яка описує лише малий відсоток цілого Об’явлення, яке закінчилося зі смертю останньо­го апостола. Тож саме Традиція містить Об’явлення у всій його пов­ноті. Якою святою і непомильною була Традиція в апостольських ча­сах, такою ж святою і непомиль­ною вона є і нині.

Святий Апостол Павло каже: «Брати, тримайтеся Передання, якого від нас навчилися чи то усно, чи то листовно» (ІІ Сол. 2, 15). У цих словах Св. Павло визнає за Традицією таку саму повагу, яку має Святе Письмо, тобто авторитет Божий, також з цього ясно видно, що тут Традиція відрізняється від листа (Св. Павла чи інших Апосто­лів) або Св. Письма. Тому говорить Св. Йоан Золотоустий (hom. 4. In II Thes. 2): «З цього виникає, що не все в листах розказали Апостоли, але багато правд подали усно». В іншому місці Апостол Павло пише: «Радію, що ви про мене згадуєте в усьому і тримаєте передання так, як я передав вам» (І Кор. 11, 2). Слово «передав» вказує на усну науку, їм переказану. «Про інше ж, як прийду, розпоряджу» (І Кор. 11, 34). Слово «розпоряджу» від­носиться тут без сумніву до нау­ки, яку мав усно уділити. «О Ти­мотею! Бережи передання. Уникай світського пустословства та супе­речностей неправильного знан­ня» (І Тм. 6, 20). Слова «бережи передання» означають цілу нау­ку, отже, переказану йому усну і письмом. «За правило візьми слова здорові, що їх ти чув від мене у вірі та любові, яка у Христі Ісусі. Бере­жи добре передання за допомогою Духа Святого, який живе в нас» (ІІ Тм. 1, 13-14). Слова «за прави­ло візьми слова здорові, що їх ти чув від мене» і «бережи добре пе­редання» також нічого іншого, що вже говорили, не можуть означати.

Про це також пише цей Апо­стол в іншому місці: «Почувши від нас Слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є на­справді – Слово Боже» (І Сол. 2, 13). Божа Традиція є словом само­го Бога, і тому має ту саму вагу, яку має Св. Письмо. Отже, наша віра не може опиратися виключно на Святе Письмо, ми маємо обов’язково довіряти Святій Традиції, як Слову Божому, як повноті Божо­го Об’явлення. Ще раз повторюємо – слід вірити Традиції як Слову Бо­жому, як самому Христові, який це Слово Боже передав Апостолам, а Апостоли через Церкву нам.

Св. Єронім (dial. adv. Lucif. n. 8 et 9) пише: «Багато наук, перехо­ваних у Церквах через Традицію, слушно користується повагою спи­саного Права». Як писане Право, закон строго всіх зобов’язує, так само, як каже св. Єронім, Тради­ція, усно переказана наука, також зобов’язує нас до зберігання і ви­конання всього, що вона подає, бо це те ж саме Слово Боже.

Це підтверджують і найдавніші Вселенські Собори. І та ІІ Нікей­ський Собор (Act. 7. на кінці) гово­рить: «Якщо б хтось про Традицію Церкви… не дбав, хай буде виклю­чений зі спільноти вірних». ІV Кон­стантинопольський Собор (Act. 10. can. 1) голосить: «Визнаємо, що постанови Католицької і Апостоль­ської Церкви, через Традицію пе­реказані, треба зберігати і треба їх притримуватися».

Стверджує це і практика Цер­кви. Скільки разів йшлося на Собо­рах про справи віри і моральності, завжди опиралися на Традицію. Підсумовуючи сказане, робимо ви­сновок, що вся християнська нау­ка без жодної втрати дійшла до нас через автентичне навчання, яке називається Традицією, або інак­ше - «правилом віри», «правилом апостольської правди».

Чи вистачає для розуміння Христової науки лише Святого Письма?

Відповідь на це запитання мож­на було б зрозуміти з вище сказа­ного і вона буде однозначна: ні! З історії виникнення і розвитку протестантських сект бачимо, що кожна з них пояснює Святе Письмо на власний розсуд. Один розуміє Святе Письмо так і створює свою секту, а інший розуміє по-іншому, і виникає нова. Тому бачимо, що у світі існують сотні і навіть тися­чі різноманітних протестантських сект, а нові виникають знову і зно­ву.

Чому так відбувається? Тому що Святе Письмо важко правильно зрозуміти і пояснити. Коли зібрати багато людей, то у кожної людини буде своя думка і своє розуміння щодо Святого Письма.

Але як треба розуміти Святе Письмо?!

Правдиве розуміння Святого Письма дає нам тільки Свята Тра­диція. Вона пояснює нам, як тре­ба розуміти той чи інший вислів, як про це писали Святі Отці Цер­кви, котрі жили в перші століт­тя християнства, прийняли науку Христову від апостолів і знали пра­вильне розуміння Святого Письма. Це правдиве розуміння Святого Письма зберігалося в усному пере­данні, у Традиції.

Відкинувши Традицію, вільно­думці відкинули правдиве пояс­нення Святого Письма, потрапили у блуд і таким чином, поширюючи власні думки, створювали секти. Як бачимо, правильне розуміння Святого Письма полягає в дотри­манні Святої Традиції, бо воно ж і походить із Традиції, яка єдина дає правдиве пояснення Святого Пись­ма.

Всі вже знали цитати зі Св. Письма на теми, наприклад Осіб Пресвятої Тройці, Особи Христа і Богоматері, але чомусь поясню­вали і навчали по різному. Чому? Бо одні не хотіли дивитися, як їм передавали святі правдиву науку, а робили свої власні розумові до­слідження, які завели їх у блуд, хоч були священиками, єпископа­ми і патріархами – та все-таки ве­ликого лиха наробили через свою впертість і гордість. А інші – черпа­ли пояснення цих цитат у Святому Переданні, у Святих Отців і були на правдивому шляху, хоч їх було дуже мало, бо були переслідувані і мучені, та все ж таки за вірність Традиції зберегли свою віру чи­стою і незаплямленою, отримали вінці нев’янучої слави як апологе­ти, визнавці і мученики.

Висновок

Розуміння Традиції, її важли­вість необхідні для спасіння наших душ. Бо хто почне приймати нау­ку віри іншу за ту, яку має, подає і пояснює Католицька Церква згідно Традиції, він наражається на втра­ту своєї душі. Тому Традицію, що передає вікову науку Католицької Церкви, потрібно зберігати як зі­ницю ока, непорушною і цілісною, нею потрібно жити і її любити. Це наука Христа й Апостолів, переда­на Церквою, яка дає життя вічне.

о. Андрій Коваль, СБССЙ