Слава Ісусу Христу!
Хочу поділитись свідченням ласк молитви на Вервиці.
Розповім про свою сестру Марію – її героїчні чесноти, про які знає тільки Господь Бог, і все це завдяки силі молитви на Вервиці.
Бажаючи завжди бути тихою й непомітною, сестра щоденно відмовляла Вервицю. А життя її було нелегке, повне жертви й посвяти для ближніх, з посмішкою на устах, навіть серед найбільших терпінь. Проживши в шлюбі 13 років, вона жодного разу без поважної причини не опустила навіть буденної Святої Літургії, бо розуміла вартість цього Найбільшого скарбу й сили Святого Причастя. Хоч подружнє життя її було сповнене великими хрестами, вона розуміла, що лише силою молитви можна привести чоловіка до спасіння.
Незважаючи на всі прикрощі, яких сестра зазнавала через свою велику любов до Господа Бога, вона з ще більшою покорою і терпеливістю жертвувала все за чоловіка. Мабуть, молилася не стільки за фізичне здоров’я чоловіка (він мав багато серйозних захворювань), як за спасіння його душі. І випросила в Бога цю найбільшу ласку. Чоловік, який все життя не єднався з Богом і навіть слухати не хотів про священика, за 3 дні до смерті отримав останні Таїнства Святої Сповіді та Святого Причастя, Єлеопомазання з рук отця Михайла Процика.
Вірна дружина протягом останніх двох років, які їй призначив Господь Бог, не пропустила жодної Літургії, яка відправлялася в нашій святині, щоб і надалі молитися за душу чоловіка. З туги за ним вона захворіла на рак горла. Протягом останніх півроку майже не могла споживати їжі, але спочатку цього не помічав ніхто з рідних, адже вона ніколи не скаржилася і не нарікала. Хоч яким прикрим є відчуття голоду, сестра до кінця готувала їсти для старенької мами і брата, а сама тихенько пішла в іншу кімнату, щоб жертвувати Богу своє терпіння.
Будучи 30 років членом Апостольства Молитви й Параманного Братства, вона відвідала безліч відпустових місць та Літургій в час підпілля. А в ці останні місяці життя, не маючи вже здоров’я й сили, старалася бути на кожній Службі Божій. У період карантину не пропустила жодної трансляції Богослужінь з Рясного. Це був немов ковток повітря в останні дні життя. І за свою любов до Бога отримала ласку, що в переддень смерті черговий раз попросила привезти до неї священика зі Святими Тайнами, вважаючи, що наближається хвиля відходу до вічності. Прийнявши останні таїнства, попрощалася з рідними, сказала, в що її одягнути й похоронити біля чоловіка. Зранку, на свято Пресвятої Євхаристії, улюблене нею свято, тихо при молитві відійшла до вічності. Невдовзі після смерті сестра Марія приснилася мені й сказала: «Я у небі і наша бабуся (життя якої було повне найбільших жертв і чеснот ) є біля мене». Вона застерегла мене не надто турбуватися про земне, адже там зовсім не так, як тут. «Краса там неймовірна» – її слова.
Уповаймо на Боже Провидіння, адже в Бога все можливо. Помпейська дев’ятниця є нашою щоденною молитвою, завдяки якій ми отримуємо різні ласки від Матері Божої.
Дякуємо Тобі, Маріє!
(Відійшла до вічності на 57 році життя)
