Прагнення спасіння – недостатня умова для спасіння
Слід бути твердо переконаним у тому, що для того, аби осягнути життя вічне, недостатньо тільки бажати спастися, а потрібно застосовувати засоби, які приписав нам Сам Ісус Христос. У протилежному випадку, якщо ми зав’язнемо в гріху, то в день Останнього суду зовсім не скористаємося оправданням, що спокуси були надзвичайно сильними, а ми – надзвичайно слабкими. Адже Бог дав нам способи, завдяки яким, з допомогою Його Ласки, можемо відбити кожний наступ ворогів нашої душі. Однак, якщо не захочемо ними скористатися й будемо переможені, то вина лежатиме виключно на нас. Усі люди хотіли б спастися, однак більшість з них відкидає застосування засобів спасіння, тому грішать і гублять себе.
Уникнення нагоди до гріха
Першим засобом, який слід застосовувати, щоб не погубити себе, є уникнення нагоди до гріха. Якщо хтось не старається уникати нагоди до гріха, особливо коли йдеться про тілесне задоволення, то це буде для нього майже неможливою річчю, щоб не поповнив якогось гріха. Св. Филип Нері казав: «На війні, на якій ворогом є почуття, перемагають боягузи, а саме ті, які втікають». Випадок є пов’язкою, закладеною на очі, яка засліплює і не дає нічого побачити – ні Бога, ні пекла, ні святих настанов. У Святому Письмі сказано, чи можна по жару ходити і так, щоб не опеклися ноги (Прип. 6, 28).
З моральної точки зору неможливо, добровільно піддавши себе спокусі, не впасти, навіть якщо прийняти тисячу настанов і дати Богові тисячу обітниць. Це нещастя щодня очікує безліч бідних душ, які впали, бо не остерігалися нагоди до гріха.
А для кого нечистота стала звичкою, нехай знає, що йому не достатньо утримуватися від ближчих, тобто безпосередніх нагод до того гріха, якщо він не старатиметься також уникати нагод дальших, то з легкістю згрішить черговий раз.
Не дозволяймо, щоб злий дух ошукав нас, уважаючи, що особа, яка є спокусливою для нас, є святою. Проте часто трапляється, що чим побожніша ця особа, тим сильнішою є спокуса. Св. Тома з Аквіна пише, що святіші особи більше ваблять. Спокуса розпочинається з духа, а закінчується в тілі. Слуга Божий, отець Серторіо Капуто з Товариства Ісусового зауважив, що сатана найперше доводить до любування чеснотою, потім до любування особою, а потім засліплює й перемагає.
Потрібно також остерігатися злих товаришів. Ми є дуже слабкими, сатана постійно спокушає нас, навмисно притягуючи до зла; однак наше падіння в не меншій мірі спричиняє вплив поганого товариства. Отож найголовніше, що ми повинні чинити, аби спастися, це уникати поганих нагод і поганого товариства. У такій поведінці ми повинні виявляти внутрішню силу й не зважати на людські думки. Хто не виявить твердості у цій справі, той не спасеться. Це правда, що ми не повинні опиратися на свої сили, а покладатися тільки на Божу допомогу, адже це саме Бог хоче, щоби ми мали в цьому свою частку, насилуючи природу стільки, скільки потрібно, щоби осягнути небо, адже тільки «ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12).
Потреба розважання
Другим засобом, який оберігає нас у стані Ласки, є розважання. Без нього людська душа тільки з великим трудом у змозі впродовж довгого часу перебувати в ласці Божій. Святий Дух так промовляє словами Письма: «У всіх ділах Твоїх пам’ятай про твою кончину – повіки не згрішиш» (Сир. 7, 36). Хто часто роздумує про останні речі, тобто, про смерть, суд, вічність пекло і небо, не грішитиме. Однак ці речі неможливо побачити очима, тільки очима розуму. Проте, коли не розважаємо, вони зникають з нашого розуму, а тоді появляються в ньому образи тілесних задоволень, яким легко піддається той, хто не пам’ятає про вічні правди. Так багато в’язнуть у гріхах і байдужості.
Усі християни знають, що помруть і що всіх судитимуть, однак не думають загалом про те, чому живуть далеко від Бога. Проте без розважання ми не осягнемо світла, не побачимо небезпек, не застосуємо відповідних засобів, не занесемо до Бога молитов про поміч. Це все в результаті провадить до нашої згуби.
Без молитви ми не осягнемо ні внутрішнього світла, ні сили, ні поступу на дорозі, вказаній Богом. Коли відсутня молитва, тоді не просимо Бога про допомогу, тоді не просимо про неї, отож, цілком переконаний, прирікаємо самих себе на падіння. Кардинал Беллярмін говорив, що християнин, який не розважає про вічні правди, морально не в змозі витривати в Ласці Божій. І навпаки, хто щодня розважає, той не так легко піддається гріхові, а якщо навіть упаде, нещасливо піддавшись якійсь спокусі, то, безперервно молячись, знову повернеться до Бога. Один Божий слуга сказав: «Контемплятивна молитва і смертельний гріх не можуть поєднатися один з одним».
Отже, постанови собі щодня, рано або вечором (ліпше рано), посвятити півгодини розважанню. Достатньо, якщо в цей час читатимеш уривок з книжки духовного змісту, вибраної серед багатьох книжок, які призначені для медитації. Під час розважання над змістом того, що читатимеш, учини час від часу стрілистий акт або у вигляді емоційного зітхання, або у вигляді внутрішньої молитви.
Прошу тебе понад усе, аби ніколи не занедбував цього розважання; практикуй його хоча б один раз упродовж дня, навіть якщо відчуватимеш велику черствість і нудьгу із-за цього. Якщо ти це не відкинеш, то напевно спасешся. Окрім розважання, важливо також хоча б півгодини чи принаймні чверть години щодня присвячувати духовному читанню, звертаючись до книжки, яка б розповідала про життя якогось святого або стосувалася християнських чеснот. Скільки ж людей, завдяки читанню духовних творів, змінило своє життя і стало святими! Згадаємо хоча б св. Івана Колумба, св. Іґнатія Лойолу й багатьох інших.
Окрім цього, тобі було б дуже корисно, якщо б ти щороку присвячував себе духовним наукам, мешкаючи відособлено, наприклад, у реколекційному помешканні. Однак, якщо це не можливо, не занедбуй принаймні своєї щоденної медитації.
Часта сповідь і святе Причастя
Третій засіб, який служить збереженню в Ласці, – це часта свята сповідь і святе Причастя.
Завдяки сповіді оберігається чистота душі. Адже в цьому Таїнстві отримуємо не тільки відпущення провин, а також значну допомогу для боротьби зі спокусами. З цією метою вибери собі духовного провідника. Завжди в нього сповідайся й радься з ним в усіх важливих справах, у земних також. Слухайся його в усьому, особливо коли тебе непокоять якісь муки совісті. Хто слухає сповідника, не повинен боятися гріха: «Хто слухає вас, Мене слухає» (Лк. 10, 16). Голос сповідника – це голос самого Бога.
Святе Причастя називається Небесним Хлібом, бо як земний хліб оберігає життя тіла, так Причастя оберігає життя душі. «Якщо не споживатимете Тіла Чоловічого Сина й не питимете Його Крові, не матимете життя в собі» (Ів. 6, 53). Ось чому Тридентський Собор називає Святе Причастя лікарством, яке звільняє нас від щоденних гріхів й оберігає від смертельних. Отож постанови собі приймати святе Причастя принаймні раз на тиждень, обіцяючи відразу, що ніколи не занедбаєш цього обов’язку із-за якої-небудь земної справи. Не існує важливішої справи, ніж справа життя вічного. І більше того, чим глибше ти занурений у світ, тим більшу потребуєш допомогу, тим більші спокуси чигають на тебе.
Служба Божа, адорація й почитання Матері Божої
Четвертим засобом, який служить витриванню в стані Ласки, є щоденна участь у Службі Божій. Коли ми присутні на Літургії, то віддаємо Богові більшу честь, ніж усі ангели і святі в небі, бо хоча ця честь є честю, яку віддають створіння, у Службі Божій жертвуємо Богові самого Ісуса Христа, який тоді вшановує Його найдосконалішим способом.
П’ятим засобом є щоденна адорація Пресвятої Євхаристії, яку можна здійснити різними способами в будь-якій церкві, щоб виявити шану Матері Божій.
Ісус Христос безперервно втілюється на престолах всіх церков, щоб віддячити всім, хто приходить Його відвідати. Душі, котрі особливо практикують ці форми побожності, отримують незліченну кількість ласк. Під час таких зустрічей ти повинен просити Ісуса й Марію, передусім, про любов до Бога й про святу витривалість аж до самої смерті.
Абсолютна потреба молитви
Шостим засобом, який раджу тобі використовувати, є свята молитва. Це очевидно, що без Божої помочі ми не можемо вчинити нічого доброго для своєї душі. І навпаки, Бог твердить, що вділяє ласки тому, хто про них просить: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете» (Мт. 7, 7). Тому, так уважає св. Тереза Велика, хто не просить, той не отримує. Це є загальне переконання святих Отців і Докторів зі святим Томою Аквінським на чолі: без Божої допомоги неможливо витривати в Ласці й осягнути спасіння (пор. св. Тома Аквінський, Сума Теології, І-ІІ, 109, 100). Тільки той, хто молиться, може бути впевнений у помочі Божій.
Також про це говорить слово Боже, яке не можемо тут не навести, бо стільки разів голосить цю правду на сторінках Євангелії: «Усе, чого будете просити в молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так» (Мк. 11, 24). «Кожний бо, хто просить, одержує» (Лк. 11, 10). «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам у Моє ім’я» (Ів. 16, 23).
Бог дає все те, про що Його просимо в Ім’я Ісуса Христа. Отож, якщо хочемо спастися, то потрібно молитися, робити це з покорою, замилуванням, а передусім з витривалістю. І тому таким важливим є роздумування, бо під час нього пригадуємо собі про потребу молитви, у протилежному випадку ми б про неї забули й так себе погубили.
Св. Тереза з Авіля пише, що прагнучи спасіння всіх, хотіла б для реалізації того прагнення зійти на саму вершину гори для того, щоби її чули всі люди, й адресувати їм тільки один заклик: «Моліться, моліться!» Отці-пустинники, які жили в давні часи, повторювали на своїх зібраннях, що не існує ліпшого засобу, який служить спасінню, як постійне повторення молитви Давида: «Боже, прийди мені на допомогу, Господи, поспіши мені на порятунок» або «Боже мій, допоможи мені, Господи, поспіши мені на допомогу». І ми стараймося так промовляти. Можемо також молитися, використовуючи особливий чудовий стрілистий акт отця з Порто-Маурізіо: «Ісусе мій, вияви мені Своє милосердя!»
Як я вже згадував вище, є дві найважливіші ласки, яких ми повинні прагнути: це любов Бога й ласка витривалості. Про ці ж ласки ми також повинні просити Пресвяту Марію, яка називається «Дароносицею всіх Божих ласк». Отож, коли проситимемо Її про ласку, Вона точно отримає її для нас. Тому св. Бернард закликає всіх: «Шукаймо ласки, шукаймо її з допомогою Марії; адже хто шукає, той знаходить і не може бути не вислуханим». Отож про кожну ласку просімо за посередництвом Марії, яка отримує від Бога все, про що попросить, адже Її прохання не можуть бути відкинуті.
