«Вчімося все починати з Богом»

(Проповідь виголошена під час Відпустової Святої Літургії на парафії Святих Макавейських Мучеників у с. Ліс)

Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю вас, тут зібра­них – священиків, сестер-мона­хинь і вас, дорогі браття і сестри в Христі Ісусі. Отже, маємо сьо­годні розмову – цар Антіох і мати Соломія. Двоє промовляють. І від кого походить та мова, коли діти чують облесливі слова, чують про багатство, розкіш, а також чують мову своєї мами. Звідки походить та мова, хто говорить тими люд­ськими словами і хто промовляє до серця і до душ тих дітей? Промов­ляє Господь Бог, Дух Святий і про­мовляє диявол. Диявол обіцяє ді­тям щасливе життя, багате життя, тільки треба одного для того життя – переступити закон Мойсея, тобто переступити Заповідь Божу - і бу­дете щасливі. Мама любляча, мама кохана, мама, яка страждає і тер­пить всім серцем і душею, вона та­кож промовляє до своїх дітей, але у словах мами блаженство: «Не бійтеся, мої діти, бо Той, який по­селив вас у моїй утробі, Той, який дав вам життя… ви сьогодні повер­таєтеся до Нього». Дорогі браття і сестри, пригадаймо собі катехизу, нас вчили від маленької дитини, навіть тоді, коли ми можливо не знали «Отче наш», «Богородице Діво», «Вірую…», молитви до Ан­гела-Хоронителя: «Ангеле Хоро­нителю мій, ти все коло мене стій, рано, ввечір, вдень, вночі будь мені до помочі. Стережи душі і тіла мого і заведи мене до життя вічно­го». Так є в нашому житті, дорогі браття і сестри. Кожна охрещена людина отримала Ангела-Хорони­теля, але водночас вдень і вно­чі біля нас крутиться спокусник, тобто сатана-диявол. Завдання диявола – мучити людей на землі, а після муки тут на землі, мучити людину в пеклі, у вічній гієні після смерті. Завдання злого духа – сіяти ненависть, страх, невпевненість, тривогу, зло, підозру. І хтось ска­же, ну але де? Ми не бачили того злого духа. А багато людей навіть сумніваються, чи взагалі існує той злий дух. Не бачили? А може він перебуває у вашій хаті? Ви ніколи не бачили і не чули, як він промов­ляє до вас? І певно тут ви дасте зустрічне питання: «Прошу отця, та ні. Злий дух не має очей, злий дух не має язика, злий дух не має вух, злий дух не має рук, ніг, як він може до нас промовляти?» Так, злий дух цього немає, але все те має людина. То має кожен із нас, дорогі браття і сестри. І злий дух краде нашими руками, і злий дух проклинає нашими устами і на­шим язиком, і злий дух говорить неправду, лицемірить, керує моїм розумом. Це він підказує написати неправдиву «смс» і розповсюди­ти у Facebook чи в інших мережах інформацію, щоб когось висміяти, принизити, очорнити, обмовити, подібно до наших політиків, які дають інтерв’ю, особливо перед виборами, і так далі. І коли ви ка­жете, що не знаю, хто такий злий дух, то я вам наводжу приклади. Так він дивиться нашими очима, він слухає нашими вухами, він б’є в нашому серці, він робить наши­ми руками, він ходить нашими но­гами. Так, і тому є важливо, доро­гі браття і сестри, в сьогоднішній день усвідомити, а хто промовляє моїми устами, хто дивиться моїми очима, хто слухає моїми вухами?! Як проходить твій день? Встаєш – і відразу бурчиш, цабаниш, і відра­зу, як той вампір, хочеш напитися крові зятя, невістки, сина, бо тобі мало. І день починаєш з отого вам­пірства – а то не так поклала, а то не там визувся, а то не то зробив, а там забув. І через того вампіра, який є в хаті, терпить і страждає вся сім’я, тому що все не так. Ска­жи, бабцю, дідусю, донько, сину, чи часом не ти є тим вампіром у своїй хаті, у своїй сім’ї, хто гово­рить твоїми устами, хто дивиться твоїми очима? Святий Дух чи злий дух, який зранку до пізнього вечо­ра колотить, розпалює гнів, нена­висть, обмови, очорнення? Кому ти служиш, хто живе в твоєму серці, кого ти слухаєш, коли ти намовля­єш до гріха, мовчиш на гріх, спів­дієш з гріхом? Чи ми тоді слухаємо Бога, чи ми живемо з паном Богом? Бо християнин, який розплющує очі, має мати усмішку на облич­чі – Боже, дякую тобі, що очі мої побачили новий день, будь благо­словенний! Як завжди повторював ізраїльський народ: «Будь благо­словенний, Боже Ізраїлю!». Ми дя­куємо тобі за все, що ти вчинив для нас. Боже, я дякую тобі за чолові­ка. Дякую тобі, Боже, за свою дру­жину, як би я жив без неї?! Боже, дякую тобі за маму, за тата, бабусю і дідуся. Боже, я дякую тобі за бра­та, за сестру, за зятя і за невістку. Я прошу сьогодні, Боже, благосло­ви їхній день, благослови доро­ги, якими вони підуть, благослови працю їхніх рук. Боже, я прошу благословення для себе, для своєї родини, для своїх дітей, а сусідка моя хвора, Боже, дай їй здоров’я, бо знову бачу, що там є алкоголь, Боже, наверни мого однокласни­ка… Так розпочинаймо день, так має християнин розпочинати день з Господом Богом. Боже, хай буде подяка Тобі, дякую Тобі, Господи, за все, що я отримав від Тебе. Будь благословенний, мій Боже. Так, дорогі браття і сестри, маємо роз­починати кожен день так. Не з ца­банини, не з нарікання, не з про­кльонів, не з незадоволення, не з депресії, не з відчаю, не з бунту, а зі слів – Боже мій, будь благосло­венний. Молитися за всіх і за тих, які на війні, і за тих, які обороня­ють край, за державу. І дякую тобі, Боже. Дехто чув (хто слухає нас через Інтернет), та молитва така коротка. «Дякую тобі, Боже, за те що живу, що ходжу; дякую тобі, Боже, за життя; дякую тобі, Боже, за Україну; дякую, Боже, за все». Дякуй Богу, а не бунтуй, не пока­зуй те скисле перекошене обличчя на сто вісімдесят градусів, своє не­задоволення – все не так. Та того обличчя сам пан Бог налякається і твій Ангел-Хоронитель, побачивши його, перекривлене, незадоволе­не, набурмосене, одразу втече. А ти хочеш, щоб від тебе чоловік не втік?! Та певно, що втече, жінко, якщо він буде бачити те скисле як яблуко обличчя, невже ти думаєш, що він буде тебе триматися?! Та ти відштовхуєш його від себе, бо він не почує слова, він приїде з тих за­робітків, а тобі все мало грошей, і так дальше, і пиляєш-пиляєш-пи­ляєш-пиляєш. Він каже, чи варто їхати до того дому?! Чи варто бути в тій Польщі, в тому Ізраїлі, нащо повертатися, до кого?! Щоб вона тільки пиляла рано, ввечір, в полу­день?! Та щось трохи маймо в го­лові! І як казав мій покійний діду­сь, май трохи смальцю в голові. Ну бо таке і життя, якщо ми починає­ мо кожен день з незадоволення, з обурення, замість дякувати Госпо­ду Богу, замість прославляти Бога, замість помолитися за свою хату, за свою родину, як та мама свята Соломія підтримувала своїх дітей, молилася за них, добре їх вихову­вала, настановляла їх. Не випад­ково вони стали героями, просто так, самі по собі, ні, то побожна мама дала їм добре виховання, до­бре сформувала, та мама побожна з молоком... Чуєш?! З молоком пе­редала дітям любов до Бога. А що ти передаєш, молода мамо? Моло­да мамо третього тисячоліття, чи ти в блаженному стані маєш вер­вицю в руках? Скільки разів, носи­ла дитину під своїм серцем, ти при­ступала до Святого Причастя? Яке місце займала у твоєму житті мо­литва, як ти себе поводила? А ви, бабцю і дідуню, молилися за своїх онуків? Чи радше воліли ту внуч­ку не бачити, намовляли доньку чи невістку зробити аборт? Чи ти, мамо, молилась і тішилась, раділа і просила: «Боже, благослови лоно моєї доньки, моєї невістки, хай здорова виносить дитину, і хай те дитя побачить світ Божий. Розумі­єте суть нашої віри? І коли погля­немо, дорогі браття і сестри, то по­бачимо як далеко ми від Бога тоді, коли наші уста, наше серце, наші вуха, наші руки не служать Йому, а нашими устами не говорить Дух Святий, а ними говорить злий дух, не любов, а ненависть, ними не го­ворить надія, а безнадія і розпач. Хочу, щоби ви сьогодні запам’ята­ли – як тільки прокинешся вранці і чуєш, що злий дух працює над то­бою, і кров циркулюює, і тиск під­носиться у твоєму тілі – заспокійся і скажи: «Боже, Духу Святий, Ан­геле-Хоронителю, дивися на світ моїми очима, твори добро моїми руками і серцем». Розпочинаймо все з Бога. Вчімося, дорогі мої, вчі­мося починати все з Богом. А те, що я не в силі навернути сина-пи­яка чи зятя-ігромана, наркомана, то, Боже, буду молитися, жертву­вати, постити за його навернення і покаяння.

Щодо виховання, дорогі браття і сестри, маю журнал у своїй бі­бліотеці, який називається «Сіль­ський господар». То старий жур­нал, виданий ще перед війною, у ньому були різні поради, дуже ко­рисні, чудові поради, починаючи з того, як сіяти, садити, такі мудрі на цей 36-й рік. Там я знайшов дуже гарну статтю (надрукуємо її в жур­налі «Дзвін з Фатіми»), що треба для того, щоб стати доброю госпо­динею. Написала її доктор Харитя Хононенко, називається «Поради матерям». Вже роки читаю стару літературу і бачу, наскільки вона актуальна нині. Зачитаю уривок: «Бути доброю господинею в су­часну добу значить те саме, що мати добрий десяток моргів поля чи зложені в банку готові гроші, а, може, і навіть більше. Бо поле може впасти в ціні, а гроші страти­ти свою вартість, тоді як господар­ського знання ніхто не відбере від твоєї дитини. Добра господиня все з нічого зуміє зробити щось і на­віть на невеличкому своєму госпо­дарстві поладить приємне і догідне для себе і своєї родини життя. Цю мудрість давно збагнули ті народи, які ми тепер подивляємо за їх ба­гатство і їх культурний спосіб жит­тя, але самого зрозуміння, очевид­но, було їм замало, щоби мати ті посаги, якими вони тепер хвалять­ся. Треба було ще і науки, і то на­уки докладної і пильної. Та жінки тої науки не боялися, не сороми­лися, але за це і мають тепер такі добрі наслідки, варті нашим жін­кам-селянкам зрозуміти, бо якщо і далі господарюватимуть так, як до тепер, то не зміниться наше життя на ліпше ніяким чудом. Що треба робити, щоби бути добрими госпо­динями? Розумна мати буде пам’я­тати одне, що дитину вже змалеч­ку треба виховувати так, щоб вона одразу була настановлена до свого майбутнього завдання. Про дівчат можна сказати, що вони всі, без винятку, мусять бути виховані так, щоб з них виросли добрі господи­ні, навіть тоді, коли пізніше мати­муть змогу вивести нашу дитину в люди і дати їй якийсь фах у руки, то все одно вона привчена добре з дитинства до господарства, все того буде потребувати. Таке вже є призначення жінки, що вона про іншу роботу мусить дбати, про свою родину і господарство. Хибно роблять ті матері, що кажуть ча­сто – моїй дитині то не придасть­ся і лишають дівчину вільно біга­ти і навіть не примусять її ложку обмити чи в хаті замести, бо вона до школи піде, то їй того не по­трібно буде. Так, піде і до школи, і ту школу закінчить, буде і гроші може заробляти, але вести влас­ну хату таки доведеться їй, а не кому іншому. А вже просто злочин роблять ті матері, що знають, що їх доня буде їх наслідницею, буде господарювати на власному госпо­дарстві, залишиться сільською го­сподинею так як і вони, а до праці в господарці не привчають. Для нас українців, що є народом хлі­боробським, добра сільська госпо­диня не менш потрібна, як добра вчителька, урядовниця чи лікарка або якась ремісничка. Знання го­сподині для нас українців має бути в пошані не менш, як інші знання. Тут, як і скрізь інде, треба додати, господиня має бути добра, поря­дочна і вміюча». Є ще дальше, але захочете перечитаєте собі в жур­налі, в якому напишемо. О що хо­дить? Звертаюся до вас, матері, о добре виховання. Мама, приклад мами в Україні, особливо сьогодні, це основа, фундамент, це та, яка тримає три кути в сім’ї. Без доброї господині, без доброї мами – яка не вміє організувати своє життя в родині так, як та мама свята Со­ломія, мама сімох хлопців, яка не вміє зробити свято, порядок, за­охотити, яка не вміє сплести, зор­ганізувати відпочинок щонеділі у своїй хаті, у своїй сім’ї – там буде занепад, будуть невиховані діти, буде балаган – там буде руїна. Тому звертаюся до тебе, христи­янська мамо, зроби іспит сьогодні на тій Службі Божій, кому ти біль­ше приділяєш часу у своєму жит­ті – своїм коліжанкам, фейсбуку, фітнес-клубу, відпочинку (кавуся, папіроска, коньячок і інші речі) чи своїм дітям? Чи ти виховуєш своїх дітей, чи дбаєш про них, чи вмієш організувати своє родинне сімейне повсякденне життя.

Написано у 36-му році, скоро минає сто років. Чи ваші діти без потреби бігають і за собою таріл­ки не помиють, не застелять ліжка, не підметуть хати? А опісля є ще одне, що буду говорити на поча­ток навчального року… Мене дуже дратує, коли чую фрази «треба за­цікавити», «зацікавити треба ди­тину», «треба зацікавити молодь», зацікавити, зацікавити… А скажіть мені, що означає «зацікавити»? Треба час від часу похвалити, тре­ба навчити виконувати свій обов’я­зок, адже наше життя не склада­ється тільки з цікавості. Мені не цікаво, що я в церкві буду робити – мені не цікаво, на молитві, а що я буду клячати. Що то означає «не цікаво»?! Є обов’язок! Наше жит­тя – це не якась цікавинка, наше життя – це певні обов’язки. І уя­віть собі: ви виховали дитину тіль­ки на цікавості, їй завжди мусить бути комфортно і завжди мусить бути цікаво. І ваш син чи донеч­ка виходять заміж, одружуються, проходить час і їй вже не цікавий той чоловік в сексуальному житті, в побуті і так дальше, не цікаво… Я собі шукаю іншого партнера. Ваші цікавинки провадять до знищен­ня особистості і руїни, тут мусить бути розуміння відповідальності і життя. Це не якась цукерка соло­денька, то може мати дитина два- три рочки, але коли вже дитині чотири-п’ять років, вона вже має стояти біля тебе і слухати Службу Божу, клячати... ранішні, вечірні молитви. Не можна наше життя пе­ретворити тільки в якусь цікавість, бо коли ми своє життя перетвори­мо винятково в цікавість, ми змар­нуємо його, знищимо. Наше життя має дати певні добрі плоди. А якщо ні, то, впустимо його в такий собі туристичний хід – від поїздки до поїздки, від емоцій до емоцій, і на тому кінець. І тому добра мама, добра господиня, як пише «Сіль­ський господар», є вихована, бо вона бачила свою маму, яка готує обід чи вечерю і дає таткові, коли той приходить з роботи, вона все бачить. Вона бачила, як мама по­тішає втомленого тата, розраджує його, розмовляє. А не каже, коли тато приходить з роботи, щоб взяв собі зимний суп з холодильни­ка. І твоя донечка, дивлячись, як її мама поводилась із татом, буде так поводитися колись із своїм чо­ловіком. Але якщо донечка буде бачити, як та мама любить татка, як вона опікується, як дбає, так як вона чуває над своєю роди­ною, то певно закладається в ге­нах, фіксується в людській пам’яті. Той добрий приклад мами-христи­янки закладається і передається. Але якщо вона буде бачити тебе з папіросою, а ще з «гарними» словами, а ще з брехнею, коли ти розповідаєш своїм подружкам про те, як ти наробилася, бо варени­ків наліпила. Дитина слухає і знає, бо вона з тобою ходила в супер­маркет за тими варениками. А ти обманюєш, що так готувала, бо чоловік прийде з роботи. Дитина вчиться брехати і для дитини брех­ня стає нормою. Отаке виховання, дорогі браття і сестри. І хто тоді говорить твоїм облесним язиком, хто говорить твоїми устами? Ан­гел, але чи не той з ріжками злий дух? Тому, дорогі браття і сестри, заохочую вас не бути туристами на землі. Так, ми є туристи, але в іншому розумінні, не жити тіль­ки для задоволення приємностей тілесних, а брати свій хрест і так, як макавейські мученики і свята мати Соломія, і 90-літній священик Єлеазар нести свій хрест докінця, а Бог потішить. А якщо ми будемо здаватися тільки на приємності, пам’ятаєте з чого почав проповідь? Завдання диявола мучити людей тут на землі і після їхньої смерті ще мучити їх у пеклі. Тому стараймося завжди, зафіксуйте собі, не будь скислою капустою, скисла капуста добра, коли вживається до їжі, не будь скисле яблуко, а кожен свій Божий день піднеси серце до неба і кажи: «Боже, дякую тобі». Усміх­нися до пана Бога. Хай Бог поті­шиться тобою, поручи свою сім’ю, своїх близьких, щоби Господь Бог і Мати Божа взяли їх під покров і опіку. Взивай до Бога (як святий Франциско): «Господи дай мені ту силу, щоби я був знаряддям у твоїх руках, щоби я ніс любов там, де панує ненависть, там, де війна, щоби я ніс мир, там, де є безна­дія, щоби я ніс надію». Боже, дай нам таке життя. І ви, святі мака­вейські мученики, і ти свята мамо Соломіє, моліться сьогодні за наш народ в ту тридцяту річницю про­голошення самостійної Української держави. Бачу ті скислі обличчя деяких політиків. О тридцять ро­ків, а біда в народі, а нащо то такої помпезності такого святкування і так дальше, і все ви грошей жалі­єте. А ви погляньте в історію свого народу, скільки молодих хлопців крові не жаліло, життя віддали, а тут зробити щось для держави, показати, так як в народі кажуть, будь бідний, але будь гідний. Має­мо показати свою гідність, гідність українця-християнина, і для того ми нічого не маємо жаліти. Так, можливо, була помпезність, але і в такі дати, то є моя думка, вона по­трібна. Під час війни треба показа­ти, що ми народ, який шанує свою культуру, свою державу і свою гід­ність. Боже, допомагай нам у цьо­му. Амінь.

о. Василь Ковпак,

Генеральний

настоятель СБССЙ