Ніхто не є самотнім островом

Зберегти любов можна, лише віддаючи її

1. Щастя, яке шукають тільки для себе, ніколи не можна знайти…

Істинне щастя знаходимо в безкорисли­вій любові, любові, яка зростає відповідно до міри, якою нею діляться. Ділитися лю­бов’ю можна безкінечно, і тому потенційне щастя від такої любові не має меж…

2. Любов не лише віддає перевагу до­бру іншого супроти свого власного, але й не порівнює те і те. Вона знає лише одне добро, добро любленої людини, яке є вод­ночас моїм власним. Любов віддає добро іншому, не розділяючи його з ним, а ото­тожнюючи себе з ним, так, що його добро стає моїм власним…

3. Любити іншого – означає бажати того, що направду добре для нього. Любов, яка не бачить різниці між добром і злом, а лю­бить сліпо лише заради того, щоб люби­ти, насправді є ненавистю, а не любов’ю. Любити сліпо – означає любити егоїстично, тому що мета такої любові – не справжня користь улюбленої людини, а лише вияв любові в наших душах… Вона не шукає справжньої користі особи, яку любить, чи навіть своєї власної. Вона не зацікавлена в істині, а тільки в собі. Вона заявляє про своє задоволення позірним добром, яким є звершення любові заради неї самої, не беручи до уваги її добрих чи недобрих на­слідків…

4. Любов ані слабка, ані сліпа. Вона у своїй суті розсудлива, справедлива, сми­ренна і сильна. Якщо всі інші чесноти не зливаються в одне у любові, то наша лю­бов не правдива.

Першим кроком до безкорисливої лю­бові є усвідомлення того, що наша любов може піддаватися омані. Передусім ми му­симо очистити свою любов, зрікшись уті­хи любити заради неї самої. І допоки вона слугуватиме нам за мету, ми будемо не­чесні зі собою, а також з тими, кого люби­мо. Ми будемо шукати не їхнього добра, а власної втіхи.

5. Тому очевидно, щоб належно люби­ти інших, маємо спершу полюбити істину… Ця істина є чимось більшим від холодно­го усвідомлення обов’язку, який витікає із моральних принципів…

Той, хто насправді любить іншого, не має тільки бажати бачити його задоволе­ним, здоровим і багатим у цьому світі. Лю­бов не може вдовольнятися чимось настіль­ки неповним… Якщо я маю полюбити сво­го брата, то мушу якимось чином глибоко проникнути в тайну Божої любові до нього. Мене має спонукати не лише людське, а й Божественне співчуття, яке об’явлене нам в Ісусі та яке збагачує життя, виливаючи в наші серця Святого Духа…

(Далі буде)

Т. Мертон