ВКЛАДАННЯ ДО ГРОБУ
«Потім Йосип із Ариматеї, що був учень Ісуса… – став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никодим,... – і смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто».
«Отож узяли вони тіло Ісусове та й обгорнули його плащаницею із пахощам, як є звичай ховати юдеїв».
«На тім місці, де Він був розп’ятий, знаходився сад, а в саду новий гріб, що в ньому ніколи ніхто не лежав» (Йо. 20, 38–41)
«Після того, як тіло Ісуса було знято з хреста, його загорнули в чотирьохметрову лляну плащаницю. Це було зроблено, щоб, за юдейським звичаєм, не торкатися мертвого тіла голими руками і не проливати крові. Аби не давати вустам померлого відкритися, їх було перев’язано ще іншою хустиною. Потім обгорнене тіло обв’язали широкими полотняними стрічками навхрест, при цьому щедро змочуючи їх маслами та пахощами ззовні та з середини. І лише потім, отак сповите, немов кокон, тіло Ісуса поклали до гробу, і там Його обличчя прикрили дорогоцінною хусткою з вісону» писав Св. Бралій із Сарагоси.
Вважається, що Ісуса ховали за юдейським звичаєм. А за юдейським законом страчений повинен був бути похований до заходу сонця. Тому Синедріон міг вимагати у Пилата зняти розп’ятого з хреста. За Євангелієм, тіло Ісуса було обмазане пахощами. Дослідники, які вивчали Плащаницю, не раз виявляли на ній сліди рідини олій із трав, які почали виготовляти саме в краях Палестини в роки правління Пилата.
У багатьох скептиків виникає питання, звідки існують здогадки, що Плащаниця належить саме Ісусові Христові, а не якомусь іншому розп’ятому. І тут дослідники доводять, що навіть гробниця є фактом того, що поховання було саме Спасителя людського роду. Доказом є те, що в тодішній час розп’ятих не ховали, як звичайних людей, тобто з вшануванням, зазвичай їх лишали на хресті, щоб клювали птахи або скидали в яму. Гріб, в якому поховали Ісуса, в ці часи був досить дорогим, його могли собі дозволити лише багаті торговці або вищі чини, то чому б саме в дорогому гробі ховали звичайного розп’ятого злочинця?
А якщо і ховали розп’ятого, то не зберігали поховальне полотно, адже воно вважалось нечистим, бо розпинали лише розбійників та вбивць.
Після воскресіння Ісуса, поховальне полотно було складено і сховано у глечик з невеликою кількістю води, в якій воно промокло на згині. На ній і зараз можна побачити сліди саме на цих місцях, в яких Плащаниця була складена. Глечик для води був відповідної форми, щоб вмістити Плащаницю, його виготовляли і використовували у перших століттях, а саме тоді, коли жив Ісус Христос.
СУДАРІУМ
Ще одним доказом того, що Туринська Плащаниця є поховальним полотном Ісуса Христа, є реліквія, яка зберігається у кафедральному соборі міста Ов’єдо (Іспанія).
«Поховання пораненого і скривавленого тіла вимагало, за юдейською традицією, використання чималої кількості полотна і хусток. З рота і носа вмираючого Христа текла кров. Хтось із тих, що стояли під Хрестом, притиснув лляну хустку до його обличчя. Кровотеча була такою сильною, що потрібно було скласти хустку і ще раз притиснути до обличчя померлого. Ця лляна хустка, розміром 855 на 525мм, з численними плямами крові та сукровиці збереглася до наших часів із VIII ст. Наукові дослідження підтвердили, що вік цієї лляної тканини сягає I ст. н. е. Судар – хустка, якою обтирали обличчя вмираючого (за юдейськими звичаями). Розташування плям крові на хустині цілком збігаються з відбитком обличчя на Туринській Плащаниці. На обох тканинах знайдено кров групи АВ, яка належить одній і тій самій людині» – так писав Св. Бралій із Сарагоси.
Сударіум – шматок полотна розміром приблизно 84х53 см, яке використовували під час зняття тіла і похорону, нею обв’язували голову Ісуса під час зняття з хреста. Це робили для того, щоб кров, яка витікала устами не розлилася по землі. Євреї бережно ставилися до крові, задля її символу життя і духа в людині. Вона мала за мету зібрати кров Ісуса, що пролиється під час зняття тіла.
На полотні немає жодного зображення, лишень плями видимі неозброєним оком, хоч більшість із них видимі під мікроскопом. Плями, схожі на плями крові, є симетричними, вони перейшли з одного боку на інший, коли платина була складена навпіл.
Науковці з’ясували, що лляні нитки, з яких був зітканий Сударіум, мають Z-подібне скручування, тобто таке ж, як і в Туринській Плащаниці. Знайдений пилок рослин часів Христа, які росли тільки на території біля Галилейського озера та Мертвого моря. Плями крові на Сударіумі точно співпадають з конфігурацією слідів і формою носа, що відобразився на Туринській Плащаниці. На обидвох тканинах довжина носа – 8 см. Винятково висока точність відповідності форми підборідка і бороди. Слід рани від голки в ділянці потилиці співпадає з кров’яною плямою на Туринському Полотні. На Сударіумі з правого боку рота виявлений потік крові, причому такий самий потік ледве видно на тканині Плащаниці: її слабо помітний неозброєним оком відбиток проявлений Джоном Джексоном за допомогою аналізатора зображень (VP-8).
Сім’я Венджерів своїми дослідженнями показала, що існує близько 120 співпадінь у конфігурації й розміщенні плям крові на Сударіумі Ов’єдо та Туринській Плащаниці – 70 з лицьового боку і 50 зі зворотнього. Байма Болон аналізувала кров із зразків, взятих з поверхні Сударіума та з матерії з Турина, і виявила, що кров належала одній і тій самій групі – четвертій. Такий результат показує: обидва предмети, безсумнівно, дотикались до одного і того самого тіла і вкривали одне й те саме обличчя.
СВЯТЕ ВОСКРЕСІННЯ
Туринська Плащаниця – це єдиний свідок: німий свідок, що сам собою промовляє про найбільше таїнство – таїнство Воскресіння Божого Сина. На цій тканині є водночас сліди від терпіння і сліди від радості, сліди смерті і воскресіння. Цей справді був Син Божий, Він витерпів на собі муки, виконуючи волю Отця. Кожна рана – це свідчення Любові. Було боляче від мук, що були, і було радісно від того, що буде. Марною була б проповідь про «принесену в жертву Любов», якби Вона не воскресла.
Для науковців загадкою Плащаниці залишається жовто-прозоре відбиття на внутрішній стороні полотна, оскільки там взагалі не знайдено пігментів, фарб чи красильних речовин. Виявляється, що серед майже сотні волокон, з яких складається нитка, лише два чи три зовнішніх волокна змінили колір. Таким чином, зображення виникло лише на поверхні волокон, його немає ані на зовнішньому боці тканини, ані в центрі нитки. Дехто з науковців стверджує, що для отримання такого зображення, із середини Плащаниці мав би піти надпотужний потік світла, сильніший, аніж під час ядерного вибуху, але ніхто, навіть в умовах сучасних лабораторій, не зміг повторити цього дива. Цікавим є факт, що при цьому спалаху невідомої людям енергії, який тривав мільйонні частки секунди, тканина не спопеліла, а збереглася. Отже, на Плащаниці зафіксовано момент, коли Тіло протягом якоїсь миті перетворилося на енергетичний потік. Тому-то рельєфні зображення на верхньому і нижньому відбитку однаково чіткі, виразні, чисті – неначе тіло стало невагомим, інакше спинні м’язи виглядали б сплющеними під впливом земного тяжіння.
Криміналісти та медики звернули увагу на те, що тіло Розп’ятого легко відділилося від усіх згустків крові, від усіх затвердінь і навколосерцевої рідини. Дослідники навіть змогли довести той факт, що тіло було загорнуте в тканину від 36 до 40 годин – саме стільки часу минуло з моменту поховання до моменту Воскресіння.
Як могло відбутися зникнення Тіла з Плащаниці без її розгортання та відриву пораненого тіла від тканини? Після ознайомлення з матеріалами досліджень невіруючий професор Сорбони Овелаг поринув у глибокі роздуми і раптом з просвітленим обличчям прошепотів: «Друже мій, Він справді воскрес!» Отже, і медично-судові, й ізотопні дослідження Туринської Плащаниці підводять до визначення факту Воскресіння Христа.
