Будьте послідовниками Бога

Сьогодні будемо розважати про дві до­роги, одну з яких вибирає людина. Ісус Христос сказав: «Хто хоче йти за мною, хай візьме свій хрест і йде слідом за мною». Тобто наш дороговказ, способом нашого мислення і нашого життя має бути біблійна і євангельська наука.

Але перед цим хочу застановитись над книжкою, яку зараз читаю, а саме о. Габрі­ель Аморт «Я зустрів диявола». Найвідомі­ший екзорцист світу дає інтерв’ю. Сам про себе автор пише: «Я народився у Модені. Пам’ятаю, коли був ще малим, то в моєму місті храми були ще заповнені, а сьогодні вони порожні. Колись сім’ї були міцними, подружжя дуже рідко розпадалося. Матір вдома повністю віддавалася своїм материн­ським обов’язкам. Батько, який працював (був – адвокатом) чи робітником, чи зем­леробом, не зважаючи на це, яку викону­вав працю, завжди мав змогу прогодувати свою сім’ю. В цей час дружина могла цілко­вито присвятити себе вихованню дітей. За моїх часів сім’ї були побожні і багатодітні. Я і мої четверо братів навчилися молитись від нашої мами, а також від батька, який був надзвичайно релігійною людиною, ми впізнали Святе Євангеліє». Так коротко він описує про сім’ю, в якій першими вчи­телями молитви і доброго виховання були батьки. Мама займалася вихованням дітей, опікувалася дітьми. Батько працював – за­робляв на хліб щоденний. В сім’ї було п’я­теро дітей.

Далі він описує: «Сьогодні ми можемо спостерігати занепад віри. У зв’язку з цим сучасна культура нав’язує людині погляд, згідно з яким їй вистарчить лише науки і розуму, а Бог уже не потрібний. Тут ми ба­чимо велику світоглядну розбіжність, яка полягає в тому, що я або приймаю Бога як Творця, від якого все отримав, або відки­даю його і вважаю, що мені вистарчить са­мого себе». Ось тема, про яку ми сьогодні будемо розважати.

Як виглядає тактика диявола? Насам­перед він відкидає все, що говорить Бог і намагається подати зло як добро. «Ти ще не спробував наркотиків», – нашіптує ди­явол. «Поглянь, ти зможеш відчути нові враження», «Ти ще не переспав із дівчи­ною. Вперед! Спробуй щось нове. Знову нові враження», «Спробуй нові відчуття», «Навчися чогось нового», – спокушує ди­явол. Існують три великі закони сатанізму, які були сформульовані в біблії диявола, а також у листах про диявола, авторства Кроулі. По-перше, роби що тобі заманеть­ся. По-друге, ти не маєш нікому підкоря­тись. По-третє, ти сам для себе є богом. Сьогодні сатанізм явище надзвичайно по­ширене, тому багато людей звертаються по допомогу пов’язану з екзорцизмами, а за часів мого дитинства такої потреби ще не було. Натомість сьогодні вони є і так відбувається тому, що люди вдаються до практики сатанізму й окультизму, зверта­ються до чаклунів, ворожок і псевдо ясно­видців».

Дійсно, в Америці вийшла біблія сатани, яка стала дуже поширеною (особливо се­ред молоді). Це протидія засадам христи­янської віри, Євангелії, і дуже велика не­безпека. Інколи християни або ті, які лише називають себе християнами, живуть не згідно з Євангелією, зі Словом Божим, яке нам залишив Господь Бог і Христос-Спаси­тель. Такі цілком віддзеркалюють дію ди­явола. Отже, коли Євангелія, Слово Боже, 10 Заповідей Божих кажуть – не вбий, не кради, не чужолож і т. д. – певні заборони, то диявольська біблія каже навпаки: роби так, ти сам для себе господар, ти – пан, нікому не підкоряйся, ти – вершина всьо­го. І на таких засадах виховується молоде покоління.

Порівняємо такі заперечення:

Перше. Читаємо в книзі Буття, що Го­сподь Бог благословив людину і сказав: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Буття, 28, 1). Слова, які були сказані до першої сім’ї, стосувались не тільки Адама і Єви, ці слова сьогодні звернені до кожної христи­янської сім’ї. Заперечення. Що каже ди­явол, що кажуть багато молодих сімей? Ми хочемо жити для свого задоволення. Діти для нас – тягар, обов’язок. Я маю здобу­ти кар’єру, а вона важливіша за дітей. Що говорять багато батьків? Ти знову ходиш у блаженному стані? Знищ ту дитину, я тобі не буду допомагати, я не буду бавити твоїх дітей. Досить! Мені вже досить. Ми чуємо, що говорить Бог. І ми бачимо, як нинішня людина противиться тому, що го­ворить Бог. Ми не хочемо! Я хочу кар’єру, я самодостатня. Мені вистарчає однієї ди­тини – все. Кого ми слухаємо? Хто перева­жає в нашому житті? Чий голос слухаємо і за ким ми йдемо? А тим паче – українці! За американськими даними, які проводи­ло ЦРУ щодо глобальної статистики смерт­ності і народжуваності, рівень смертності в Україні зараз становить 18,6 на тисячу осіб. Україна має найнижчий показник на­роджуваності у світі і займає 228 місце. 6 народжених дітей на тисячу осіб. Це ката­строфа. Але читаю, що пишуть: як в такій країні можна народжувати дітей, тут з одні­єю дитиною не можна собі дати раду, як ми можемо піднімати рівень народжуваності, ми маємо бути забезпечені тим, тим, тим… Чуєш, чоловіче, війна вічно не буде. Такі глупі оправдання. Я в Ясниськах зберіг свою прадідівську хату з 1913 р. В тій хаті було 12 дітей! І коли я дивлюсь на ту хату, то ставлю собі запитання, де вони спали. А де поділась наша надія на Бога? Де дові­ра до Господа Бога? Де виконання заповіді Божої: плодіться, множіться і наповняйте землю? Ми поставили себе замість Бога, ми хочемо все передбачити, все вирішити, все запрограмувати… і в тому людина спо­тикається. І в тому наша найбільша помил­ка, коли ми не даємо Богові діяти в нашому житті, коли ми не уповаємо і не довіряємо Господу Богові. Так, в Україні триває війна, маса сімей, молодих жінок виїхало за кор­дон… А друга країна у світі по смертності – Литва. Це вже Європа, Євросоюз. Третє – Сербія. Християнські країни! Оце лихо, яке говорить, що християни відійшли від віро­вчення Ісуса Христа, що ми є християнами на словах, а Слово Боже нас не торкається і ми не хочемо жити після Слова Божого.

Людина хоче робити те, що вона хоче, жити так, як вона хоче. А що нас вчить Ап. Павло до Ефесян: «Будьте, отже, послідов­никами Бога, як любі діти, і ходіть у любо­ві, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху. Розпуста й усяка нечистота та захланність, щоб і не згадува­лися між вами, як це й личить святим. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне; а радше – дякуйте Богові (5, 1–4)». Розпу­ста, порнографія, жалюгідний вигляд, жит­тя без шлюбу – це сьогодні масове явище. Слово Боже нам каже – не робіть цього, не живіть так. Беріть шлюб, живіть з Бо­гом, народжуйте дітей, любіть і шануйте одне одного. Диявол каже, дорогі браття і сестри, цілком протилежне і в цьому кри­ється велика небезпека, бо релігія і бать­ки перестають бути авторитетом. Я вільна людина і живу, як хочу і роблю, що хочу, що мені подобається. Це говорить не Біблія Ісуса Христа, але біблія диявола. Кого ми слухаємо, дорогі браття і сестри, під чиїм проводом ми ідемо, хто нас провадить? Чий голос є важливий у нашому житті? То сьогодні покірних, терпеливих, лагідних вважають старозавітніми, їх вважають сла­бими і немічними людьми, бо ти маєш бути у всьому перший, вищий за всіх, ти маєш звертати увагу на себе. На жаль, таке ви­ховання і нинішньої школи. Далі Ап. Павло взиває: «Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відно­витись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди. Тому, відкинувши брехню, говоріть кожен прав­ду ближньому своєму, ми бо один одному члени. Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом; і не давайте місця дияволові. Хто крав, нехай не кра­де більше, а краще хай працює, творивши власними руками добро, щоб він мав змо­гу дати тому, хто потребує. Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його. І не засмучуйте Святого Духа Божо­го, що ним ви назнаменовані на день від­куплення. Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою» (Еф. 4, 22–31). Але в нас в житті є інше правило, якщо не вкрадеш чи не збрешеш – не проживеш.

Я знову маю проблеми, бо їхав на ро­вері, бачу біля церкви Св. Анни пан про­дає грубі і дрібні горіхи. Я взагалі люблю грубі горіхи, і купив їх, скільки вважав за потрібне. Не буду перебирати кожен горіх – вірю, бо пан солідний, мого віку. Вдома глянув – і 30% з того, що купив – дрібні горіхи. Людино, не бреши! Я не збіднію, а ти не збагатієш. Але ти маєш гріх, тому що я заплатив за грубі горіхи, а не за дрібні. І так, де не глянеш. І хто нас вчить бреха­ти? Диявол. Кому ми служимо? Не гнівай­теся і не проклинайте. Яка мова нинішньої молоді? Як ви вдома спілкуєтесь чоловік з дружиною? Яким тоном, який лексикон ви­ходить з ваших уст? І на жаль, часто ми виховуємо молоде покоління не на засадах віри. Далі Ап. Павло каже: «Не беріть уча­сти в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, бо що ті люди потай виробля­ють, соромно й казати. Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить: «Прокинься, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф. 5, 11–14). Тому, до­рогі браття і сестри, наш підхід має бути завжди виразний, ясний. Не можемо дати злу поглинути себе. Далі звертається до сім’ї, якою вона має бути, як діти мають брати приклад від батьків. «Коріться один одному у Христовім острасі. Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого тіла, якого він Спаситель. А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки – своїм чоловікам. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очи­стивши купіллю води зо словом» (Еф. 5, 21–26). Ким для тебе є чоловік? Чи чоловік для тебе є тим, про кого навчає Ап. Павло? Корися, шануй, поважай. «Ким ти є для мене?» – запитує жінка в чоловіка. А що ти казала в день шлюбу? Ти складала прися­гу. А сьогодні ти перед дітьми говориш, що ти для мене ніхто?! Ти брала шлюб в цер­кві! І ти будеш казати, що віриш в Бога? Будеш робити на собі знак св. Хреста, коли кажеш перед дітьми, що він ніхто для тебе, що можеш об нього витерти ноги. Що та дитина, дочка може взяти від тебе, коли ти витираєш ноги об свого чоловіка, знева­жаєш його. Чоловіки, що каже Христос до вас? Христос за Церкву дав себе розп’яти, віддав своє життя. Чоловіки, любіть сво­їх жінок. Чи ти любиш свою жінку? Чи ти поважаєш свою жінку? Чи ти допомагаєш своїй жінці? Чи ти зневажаєш, кричиш, об­мовляєш її різними словами? І то бачать твої діти, сини. Скажіть, кому ми служимо? Якою дорогою ми йдемо? Чи цією, яку тобі показує Христос-Спаситель, чи йдемо сво­єю за своїми забаганками? Якщо для тебе жінка, мама твоїх дітей, є ніхто, то який ти можеш дати приклад для своїх дітей? Жод­ного. І це трагедія. Ми беремо шлюби, бла­гословення, але не живемо Словом Божим. У нас якесь своє виховання, диявольське. Намовляєте часто дітей, мама – проти бать­ка, висвітлює його тільки в злому, батько купляє грошима і намовляє проти мами. Дорогі батьки, що ви пожнете? Які страшні плоди пожнете з такого виховання? Це ви­ховання противиться Слову Божому.

Обов’язки християнської сім’ї. «Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголіт­нім. А й ви, батьки, не дратуйте дітей ва­ших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому» (Еф. 6, 1–4). Діти, слухайте своїх батьків, шануйте своїх батьків, лю­біть своїх батьків, бо це святе. Бо Бог дав заповідь, де сказано, що добре тобі буде і ти довго будеш жити на землі, якщо будеш шанувати тата і маму, їх любити, мати по­шану до них. Чому діти втікають від батьків і чи це нормально? Не нормально. Бо ви стаєте чужими. Бо коли ви живете разом, то дитина бачить, що наприклад бабця хвора – мама підійшла, купила таблетки, зробила чай, вночі встала подивитись, що їй треба… вона бачить приклад, особистий приклад. І це її будує. Мама не піднесе го­лосу до бабці, не буде кричати, зневажати, сваритися, хоч деколи бабця в старості за­буває, щось сказала, зробила, не так по­клала, мама терпеливо знесе, бо розуміє, що бабуня є старша, може, пам’ять втрачає і вона доглядає і любить її. Ви даєте тоді добрий приклад своїм онукам і дітям, як треба поводитися зі своїми батьками. Оце є важливо. І коли немає того прикладу, коли живете окремо і тільки зустрічаєтеся на кавусю, в гості, але кожен живе своїм життям, не переживаєте одне за одного, не допомагаєте одне одному, не підтримуєте, не спілкуєтеся – тоді є катастрофа.

Також Господь Бог дбає про стосунки між людьми. «Раби, слухайтеся панів сьо­госвітних із страхом та пошаною, у простоті вашого серця, як Христа, працюючи не за­для ока, щоб подобатися людям, а як Хри­стові слуги, що з душі чинять волю Божу. Служіть охоче, як Господеві, а не як людям, свідомі того, що кожен одержить нагороду від Господа за те, що зробить доброго, чи то раб, чи вільний. І ви, пани, чиніть їм те саме: облиште погрози і знайте, що як для них, так і для вас є Господь на Небі, який не зважає на особи» (Еф. 6, 5–9). Господь дбає про одних і про других.

Я б за час війни назвав так багато при­кладів, з якими зустрівся… є різні органі­зації і Захід дає гроші… і мені дуже страш­но, в т. ч. і з переселенцями… В нас немає розуміння праці, сумлінної праці, старанної праці. Чомусь над нами завжди має хтось стояти… якщо хтось стоїть – я роблю, але коли нікого нема – я півдня роблю, а півдня в мене перекур. Але Бог бачить… чи буде Він тебе благословити? Виконуй сумлінно свою працю незалежно, чи хтось дивиться на тебе, чи ні. Це обов’язок і я, і кожен має виконати його. Ап. Павло звертається до панів, господарів, директорів, бізнесменів, босів – не гаркайте на людей, бо то люди­на. Я тебе можу звільнити, не подобаєть­ся тобі – іди геть… що то за ставлення до людини? Хай то буде двірничка, хай буде найнижча посада, але вона є людина, така ж як і ти. Перед Богом ми всі рівні. Чи вмі­єш ти з людьми працювати так, як вчить Біблія, Слово Боже? Чи ти зверхній, зухва­лий, високомірний, гордий?

І останнє, над чим хотів сьогодні заста­новитися. Св. Ап. Павло: «Хіба ж не знає­те, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих» (І Кор. 6, 19). Моє тіло, ваше тіло, тіло кожної люди­ни – це храм Святого Духа. Храм, який має бути в чистоті, в чистоті має бути тіло, а також серце і розум. Адже ми бажаємо всім здоров’я впродовж всього нашого життя: Дай, Боже, здоров’я! Дай, Боже, щастя! Будьте здорові! Сійся родися жито пше­ниця на щастя, на здоров’я на той Новий рік! Людині потрібне здорове тіло і дух. А тепер уявімо собі, що нинішня людина ро­бить зі своїм тілом. Це страшно, що можна сьогодні побачити на тому людському тілі – диявольські знаки, написи якихось ти­бетських монахів, якісь написи, що захо­роняють від злого і невідомо що… Людино, що ти робиш зі свого тіла? Твоє тіло не для розпусти, а твоє тіло є помешканням Свя­того Духа. Хтось скаже, що важливе серце, а тіло… Ні! Уявіть собі. Храм всередині, а якщо б ми вивісили навколо якісь черепи, невідомо що, якихось злих духів і демонів… ви б ішли до тієї церкви? Ви б сказали, що ні, що то не церква. Хіба то церква? Поди­віться, як вона страшно виглядає. А як ми спотворили своє тіло?! Які засади в Біблії, які в диявола? Роби, що тобі заманеться, що подобається. Для тебе немає ніякого закону, для тебе ніхто не є авторитетом. Ні тато, ні мама, ні Церква, ні священик, ні держава, ні закон, ніхто до тебе не має права – ти сам в собі закон, радше, не маєш жодного закону. Наступне, ти не маєш ні­кому підкорятися, ти вільна незалежна лю­дина, для тебе не існує закону – анархія, ти сам є для себе бог. І ми спотворюємо образ Пана Бога.

Тому такі нерозумні… Міс Краса… то може бути остання ідіотка, але всі захопле­ні її красою, а що в її серці і душі, то нікого не обходить. Бог сотворив кожну людину. А ті люди, які не мають природньої краси або народились з фізичними вадами, то вони не люди? Їх не треба шанувати, по­важати, любити? Усвідомте, дорогі батьки, як ви виховуєте своїх дітей. Що переважає у вашій сім’ї, родині? Бо всі так живуть? Всі так роблять, всі прикрашають своє тіло, помешкання, а що я маю бути білою во­роною? А деколи треба мати позицію і де­коли треба бути білою вороною і йти про­ти течії, якщо бачиш, що загальне – зле… і якщо всі твої знайомі мають коханок і ти скажеш, я теж буду мати? Але ти скажи ні, я брав шлюб, маю сім’ю – для мене це свя­те. Треба мати мужність і відвагу відстою­вати свою християнську позицію. Я йду зі студентами, але мені соромно, бо ніхто не хреститься біля Преображенської церкви, а я в душі. І деякі священики кажуть, щоб з тебе не сміялися, в душі зроби знак хре­ста… Що то за наука? Але в іншому місці ти робиш знак святого хреста на собі, а йдеш з кимось, то встидаєшся визнати свою віру християнську.

Тому Христос дав ту умову: хто хоче йти за Мною, хай візьме свій хрест і йде за мною. Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу задля Мене і Євангелія, той її спасе. Кожен з вас має вибір, я нікого не змушую. Нині тато і мама не може змусити рідних дітей, але ми маємо прямий обов’язок від Бога – навча­ти, говорити. І останнє, як каже Ап. Павло, застерігає і просить нас всіх яким має бути наше християнське життя: «Моліться завж­ди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих» (Еф. 6, 18). Якщо у твоїй хаті немає молитви, спільної ве­чірньої молитви, якщо разом батьки, діти, онуки не клякаєте до молитви, то ваша сім’я дуже слабка і не має благословення, духа і любові до Церкви, до молитви, віри.

Тому є над чим нам всім працювати, ви­ховувати самі себе, старше покоління має бачити свої помилки, і тоді дасте добрий приклад своїм дітям і внукам. Якщо ви до сьогодні проклинали, не молилися, сідали до їжі без молитви – почніть це зі себе. Сі­даєте до їжі – зробіть на собі знак свято­го хреста, і коли це бачать діти й онуки… може, вам буде на початку незручно, бо скажуть, що то робите якісь дивацтва, бо ніколи так не робили… але ніколи не пі­зно почати робити добро, давати добрий приклад. Застановімся, які я маю вади, над чим має працювати моя сім’я, хата, дім, що найбільше маємо викорінювати – і будьте певні: Бог нам в цьому завжди буде благо­словляти і допомагати. Амінь.

Генеральний настоятель СБССЙ

о. Василь Ковпак