Приготування до нашого традиційного Різдва починається вшануванням святого отця Миколая Чудотворця. У цей день або напередодні в усі молодіжні заклади, школи, дитячі садочки, словом, де тільки гуртується молодь, приходить святий Миколай. Його постать – маєстатична; Він одягнений у ризи, в мітрі і з жезлом у руках, супроводжують Його ангели. За народними переказами, Св. Миколай не запитує дітей про те, чого вони бажають на Різдво, а про те, чи були вони чемними, чи знають катехизм, чи моляться до Бога, чи вміють перехреститися. Каже, щоб промовили молитву «Отче наш». І все це для того, аби скерувати дитину на шлях доброго та побожного християнського життя. Чемній дитині ангел вибирає гарний подарунок. А нечемним, які не моляться, старається «вдарити» різкою. Це справді гарний початок нашого різдвяного періоду.
Проте невдовзі увесь християнський світ відзначатиме урочисте свято приходу Божого Сина на землю. Ця подія відбулася в історії людства тільки один раз: сам Бог у вигляді людини з’явився на землі, аби жити людським життям, і як дар, Божий Син приніс на землю мир, справедливість, рівність та спасіння всьому людству. Тому християни щорічно відновлюють цю подію – святкують прихід Бога, Його любові – Різдво Христове.
Традиційне українське Різдво має свій, виключно релігійний характер. Це святкування докорінно відрізняється від святкування українців, які живуть у чужому довкіллі. Можливо, це нам краще пояснить приклад.
Буває не раз, що сини, дочки та внуки хочуть святкувати уродини свого батька, дідуся. Всі вирішують, як краще спланувати і гарно провести цю урочистість. Раді, бо вже давно мріяли повеселитися в родинному колі, але якось не було нагоди. Батькові виповнювалося 80 років. Небувалий ювілей. Розділили між собою обов’язки… Навіть найменшому внукові доручили в честь дідуся вивчити гарного вірша з побажанням. Усі були готові до праці, а це – запорука успіху родинного свята.
І ось прийшов довгоочікуваний день. Поз’їжджалися запрошені гості. Їх щиро вітають. Починається частування. Всі повеселішали, забули прикрощі дня. Дехто почав уже наспівувати. Тільки найменший онук сидить мовчки і спостерігає за всім. Він декілька разів шептав мамі щось на вухо, але вона, зайнята прийняттям гостей, не звертала уваги на малого. І сталось якось так, що всі на хвилину замовкли. Із мовчанки скористав малий та голосно крізь сльози запитав: «А де дідуньо? Я маю прочитати вірша для нього». Ці слова щирої дитини отверезили присутніх. Усі переглянулись. Настала прикра хвилина. Здавалось, хата, повна гостей, стала порожньою, холодною й непривітною. Бракувало ювіляра. Святкували ювілей без нього. Старенький батько сидів у сусідній кімнаті і дивувався, чому його діти так радіють. Чому стільки гостей? І хоча про нього, старого, забули, але він радів радістю своїх дітей.
Чи не буває подібно зі святкуванням Різдва, коли згадуємо народження Божого Сина? Дні та тижні підготовки. Численні листівки з привітаннями. Подарунки. Дні перенасичені різдвяними забавами. І все це з нагоди Різдва Христового. Нові різдвяні пісні часто позбавленні християнського змісту. Святочні листівки стали «сезонними побажаннями». У привітаннях не згадується про народження Спасителя людського роду. А це якраз суть свята – вияв нашої душевної радості. Ніхто не сміє викорінювати її з людського середовища. Окрім того, хтось хитро й розумно вийняв з побажань «Різдво Христове», а підсунув звичні привітання. В такому довкіллі несвідомі або неуважні християни стають учасниками такої реклами. Витрачаються купи грошей на святкування, в яких губиться зміст самого свята, зникають християнські звичаї. Святкують народження Христа подібно, як діти святкували ювілей батька без його присутності. У шумі передріздвяної пропаганди голос малого хлопчика, що запитує: «А де дідуньо?», є голосом, що кличе в порожнечу й немає відкіль відбитися! Чи голос, що пригадує про Христа, допоможе? Чи поверне він Святе Дитятко до наших хат, родин? Чи дідусь і бабуся розкажуть своїм онукам, що таке Різдво? Чому святкуємо його? Як його святкували наші предки, а як святкують нині справжні християни? Як наші брати та сестри на різних землях святкуватимуть це велике свято?
Ось такі думки виникають напередодні Різдва Христового. А предтечею цього свята є наш святий Миколай – люблений усіма. Пригадаймо собі слова похвали св. Миколаєві з нашої Вечірні:
«У Мирах проживаючи тілесно, ти, помазаний духовним миром, святителю Христовий, святий Миколаю, з’явився як справжнє миро, що сповняє духовними пахощами тих, які з вірою і любов’ю святкують славну твою пам’ять, отче, спасаючи їх твоїми молитвами до Господа від біди, напастей і скорбот. Маючи почесне ім’я переможця, святителю Миколаю, ти дійсно став для вірних людей успішною допомогою в напастях, бо всюди, де з любов’ю прибігають до твого захисту, негайно спішиш із поміччю, бо ти, вдень і вночі з’являючись вірним, спасаєш від біди й напасті…
Якими похвальними вінками увінчаємо Святителя? Хоча тілом далекий, але всім доступний духом, як усіх начальник і заступник, утішитель зажурених, пристановище всіх, що в бідах, стовп благочестя і вірних оборонець. За його посередництвом Христос перемагає чванливість ворогів, з великої своєї милості».
Треба зважити, що всі похвальні пісні проказувані на наших Богослуженнях уже впродовж століть. У церквах, монастирях, соборах – усюди бачимо пошану до традиційного свята св. Миколая, яке стало святом дітвори.
Справді, щасливі ми, що починаємо свої різдвяні святкування в такому глибокому релігійному настрої. Не перекручуймо цей образ на дзвіночки, білу бороду, санчата, червоний одяг, але дотримуймось того, який вповні згідний з традиційним християнським духом передріздвяного часу.
Отож усі разом заспіваймо:
«Святителю Миколаю, помагай у потребі,
Покровителю святіший на землі і в Небі.
Ти славний в чудах многих по нашій країні,
Тебе славимо, прославляємо торжественно нині.
До тебе ми все покірно щиро прибігаєм,
У тобі помочі, потіхи і ласки шукаєм.
Вислухай наші моління, отче Миколаю,
Які до тебе в надії завжди засилаєм».
