Пригадаємо, що Папа Римський Олександр VII затвердив Гавриїла Коленду на митрополита 13 вересня 1665 р.; Гавриїл Коленда був і митрополитом, і протоархимандритом Василіянського Чину.
У 1667 р. підписано так зване Андрусівське перемир’я, згідно з яким території України по Дніпру поділили між собою Річ Посполита та Московське царство. Правобережна Україна відійшла до Польщі, а Лівобережна Україна залишалась у складі Московської держави, Київ з околицями на 2 роки передавався Московському царству (потім мав перейти до поляків), а Запорізьку Січ спільно контролюють обидві держави. Перемир’я укладали без участі українських представників.
Як наслідок, Унійна Церква назавжди втратила смоленську єпархію, але натомість повернулась полоцька архиєпархія, яка 40 років перебувала під московським гнітом. Восени 1667 р. митрополит Г. Коленда в тріумфальному поході ввіз мощі блаженного Йосафата у Полоцьк та розмістив їх у катедрі, яку сам відновив. У 1668 р. сейм ухвалив рішення, щоб уніатам повернути всі права та привілеї, надані їм попередніми королями, а також повернути всі церкви, монастирі та добра, які їм раніше належали, а особливо черемиську єпархію та ліщинську архимандрію.
Через рік, у 1669 р. відбувся сейм, на якому обрано королем Михайла Корибута-Вишневецького (1669–1673 рр.), на той час йому було 29 років. Михайла Корибута-Вишневецького називають українцем на польському троні, оскільки він внук Михайла Вишневецького (походив з українського князівського роду 14–17 ст.) та Раїни Вишневецької-Могилянки (двоюрідна сестра київського православного митрополита Петра Могили), син князя Яреми Корибута-Вишневецького (одного з найзаможніших та найвпливовіших українських магнатів, був православним, а потім перейшов на католицизм), нащадок козацького отамана Дмитра Байди-Вишневецького, засновника Запорозької Січі. Згідно останніх досліджень, рід Михайла Корибута-Вишневецького походив з роду Рюриковичів. Майбутній польський король народився у с. Білий Камінь на Львівщині.
У 1669 р. король Михайло затвердив всі привілеї, зрівняв з’єдинене духовенство з латинським, монастиреві бл. Йосафата в Полоцьку надав два хутори. Варто звернути увагу на те, що коронацію нового короля Михайла, за його бажанням, було призначено на 12 листопада, свято св. Йосафата; митрополит Г. Коленда в цей день відслужив торжественну Службу Божу в східному обряді у латинській катедрі у Кракові, на якій були присутні король, Нунцій, єпископи двох обрядів, численна шляхта, а помічник митрополита – Кипріян Жоховський виголосив проповідь на честь св. Йосафата.
В той час, нез’єдинені, на еклекційний сойм внесли прохання, в якому йшлося про цілковиту ліквідацію з’єднання, але завдяки заходам Гавриїла Коленди, маршал Фелікс Потоцький не допустив нарад стосовно цього питання. Проте, у 1670 р., на сеймі, нез’єдинені за допомогою козаків все-таки прагнули задовільнити їхнє прохання і як наслідок, призначено окрему комісію (до її складу входило 6 осіб), яка на сеймі 1671 року відкинула прохання нез’єдинених. Львівський єпископ Єремія Свистельницький (на той час ще не перебував в Унії) захопив полоцьку архиєпархію, в якій найбільше зі всіх єпархій проживало уніатів, а нез’єдинених практично не було. Митрополит Коленда повідомив про це Апостольського Нунція Нерлі, який ударемнив зусилля львівського єпископа Свистельницького.
Гавриїл Коленда звертав увагу на те, щоб допустити унійних владик до сенату і Папа Римський Климент ІХ звернувся з цим проханням до короля; було прийнято рішення про те, щоб надати місце в сенаті лише унійному митрополиту, але за умови, що певний час з цього привілею не потрібно користати, щоб не дразнити нез’єдинених. Слід зауважити, що і пізніше цей привілей так і не увійшов в життя.
У звіті митрополита Коленди 1672 р. подана інформація, що окрім полоцької архиєпархії та об’єднаних з нею білоруських єпархій (вітебської, могилівської, мстиславської) київська митрополія мала майже 4 тисячі парафій, розташованих на території Литви, України та Білорусі. Митрополія поділялась на деканати/протопресвітерати (їх було 35), які могли контролювати до 100 парафій. У керівництві архієпархією допомагали щорічні єпархіальні синоди, що відбувались у Полоцьку, Мінську та Новгородку. Українська частина митрополії на той час була майже недоступна і практично повністю перебувала в руках київських православних митрополитів, яких могло бути і 2, і 3. Також подається інформація, що практично кожна парафія нараховувала більше як 1000 парафіян. Зазвичай, кожен парафіяльний священик мусів мати землю, щоб утримати себе та свою родину. Простір митрополичої єпархії був такий великий, що потрібно було більше як 2 роки, щоб провести її візитацію. Відповідно, це викликало труднощі для митрополита і для візитацій призначались візитатори.
Також у своєму звіті Гавриїл Коленда згадує і про василіанське чернецтво митрополії, протоархимандритом якого він був із 1666 року. Пригадаємо, що під проводом митрополита перебувало 17 архимандрій, 14 звичайних монастирів ченців та 10 монастирів черниць-василіянок. Генеральним вікарієм митрополита для монастирів та їхнім візитатором був о. Пахомій Огілевич, а настоятелями особи гідні та вчені. У монастирях було багато богословів, сповідників, проповідників, які походили з папських семінарій у Вільно, Брунсбергу та Римі. Митрополит Коленда відновив знищений воєнними діями битенський чернечий новіціят та призначив на його утримання маєток в Тороканях. У звіті митрополит описує історію знаного релігійного осередку – Жировицького монастиря, що налічував на цей час 40 ченців і був відомий у всій київській митрополії, а також в Литві, Білорусі, Польщі та Україні (ігуменом цього монастиря свого часу був св. священномученик Йосафат). Також митрополит описав і тодішній стан єпархій православної церкви.
Митрополит Коленда своїм наступником призначив помічника та вітебського єпископа Кипріяна Жоховського, а Папа Римський Климент Х затвердив його на цьому становищі окремою буллою з 01.06.1671 р. Гавриїл Коленда помер у 1674 р. в Супраслі, а пізніше його тіло перевезено до Полоцька та похоронено в катедрі.
Як бачимо, Гавриїл Коленда був митрополитом у досить непростий час, оскільки після Переяславської угоди Унійна Церква перебувала в дуже складному становищі, а його самого не признавали митрополитом. Митрополита Коленду Нунцій охарактеризував – «вогненна натура». Як писав о. Іриней Назарко про Гавриїла Коленду: «На першому місці слід підкреслити його ревність для справ з’єдиненої Цекрви, відтак його рішучість і неуступчивість в обороні її прав. Коленда був теж непохитно вірний Апостольській Столиці. В одному листі писав: «Єдиним нашим прибіжищем і защитою є Апостольська Столиця». Також відзначався глибоким почитанням св. Йосафата. Своїми впливами він підніс з’єдинену Церкву з руїн і виборов їй правне становище за короля Михайла Вишневецького. Тому гідний він станути поруч митрополита Іпатія Потія».
