Подружня спільнота

2.3. Подружня спільнота

Стародавні римляни, вступаючи до по­дружнього стану, виголошували шлюбну присягу, промовляючи такі слова: ubi tu, caie, ibi et ego, caja (куди ти полетиш, туди і я полечу). Вони усвідомлювали те, що спільність матеріального життя (столу) та інтимного (ложа), є прикметною ознакою кожного подружжя. Коли хтось не хоче жити у такій спільноті, тоді нехай не всту­пає до подружнього стану.

2.3.1. Подружнє співжиття

Подружнє співжиття важко уявити без даху над головою, без власного чи винай­маного житла. Тому окреме житло і його відповідне облаштування має бути першо­черговим завданням молодого подружжя. Помешкання може бути скромним, навіть невеликим, але воно повинно бути осіб­ним, власним чи принаймні, вільним у ко­ристуванні. Найбільшою оздобою помеш­кання є зразкова чистота і то не тільки у вітальні, де зустрічають гостей, але також і у бічних місцях, котрі є закриті перед очи­ма осіб ззовні. На почесному місці має ви­сіти Св. Хрест і образ Матері Божої. Сим­воли нашої Св. Віри мають бути присутні в кожному приміщенні (житловому) та на робочому місці.

Велике значення для атмосфери дому мають свіжі квіти на столі. Треба подбати про присутність сонця і свіжого повітря, добий гумор і сердечну усмішку, спільну молитву і спів, а передусім, не тільки про тепло в помешканні, але й тепло взаємно­го спілкування. Коли це вдасться зробити, тоді обидві сторони не будуть у вільні хви­лини втікати з дому до ресторану, на дис­котеку чи до кінотеатру, але вони будуть цінувати своє домашнє гніздо, як надбан­ня миру і щастя. Після роботи вони будуть швидко і охоче повертатися додому.

Важливим елементом домашнього ін­тер’єру є стіл, при якому домочадці повин­ні мати своє місце. Загрозою домашнього щастя і миру є наявність телевізора. Най­краще коли в домі його немає.

2.3.2. «Порядок любові»

Так як в домі повинен панувати порядок предметів, так теж порядок має панувати в подружніх та родинних взаєминах. Господь Бог устами св. Павла вчить: «жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік – голова жінки, як і Христос – го­лова Церкви» (Еф. 5, 22).

У родинному житті чоловік і дружина мають відмінні між собою обов’язки, але це не означає, що вони мають зі своїми обов’язками залишатися наодинці. Одне одному має в разі необхідності допомагати. Чоловік – батько є головою родини. Але з цього не випливає, що дружина є його не­вільницею. Вона є товаришкою його життя і його приятелем. У малій державі, якою є кожна родина, чоловік не деспот, а король, міністр фінансів, міністр оборони і міністр закордонних справ. Він на сторожі ціліс­ності родинних справ, він займає почесне місце при столі, він провадить молитви до і після їжі, йому належить право ухвалюва­ти остаточні рішення. Однак, він має при­слухатися до порад дружини, прямувати до осягнення спільної позиції (що має осо­бливе значення тоді, коли подружня пара по-різному оцінює ситуацію), але останнє слово належить йому.

Чоловік має забезпечити родину не­обхідними засобами для життя, оберіга­ти родину перед небезпеками, має дбати про добре ім’я родини. Сучасні економічні реалії часто ускладнюють (а навіть, інко­ли унеможливлюють) чоловіку самостійне утримання родини. В таких ситуаціях дру­жина повинна у міру можливостей допома­гати йому в утриманні родини. У малій дер­жаві, якою є кожна родина, дружина коро­ля є королевою, а також міністром освіти і виховання, і міністром внутрішніх справ. На плечах дружини спочиває турбота про дітей, а також про домашнє господарство. Чоловік не повинен безпідставно втру­чатися у жіночі справи. Він має надавати певну самостійність дружині у керівництві домашнім господарством, його поточних витрат. Він має виявляти їй, як і належить королеві, свою повагу. А дружина має ша­нувати королівську гідність свого чоловіка, захищаючи її перед дітьми і знайомими.

Дуже шкідливою річчю для родини є та обставина, коли діти чують, як один з бать­ків каже у їхній присутності зле про іншого, а ще гірше, коли одне з батьків намагаєть­ся завоювати прихильність дітей, як союз­ників у суперечці супроти другого. Непе­редбачені труднощі треба перемагати, до­лати розсудливою мовчанкою і терплячою поблажливістю. Напевно, дружині більше до вподоби чоловік психічно сильний, на якого можна опертися і покладатися, ніж чоловік психічно слабкий, який сам потре­бує допомоги. Захищена сильним характе­ром чоловіка, дружина, наповнить дім те­плом своєї любові, сонцем своєї усмішки, плодами свої праці і благословенням свої молитви. В такий спосіб вона ще більше примножить сили чоловіка.

Безперечно якісь слабості можуть бути в період заручин непомітні для обох. Тра­пляється, однак, що вони помітні, але ними нехтують через сильні почуття. Потім, на жаль, коли почуття згасають, ті слабості можуть стати для подружжя нищівними. Тому впродовж заручин треба уважно про­аналізувати свої характери та темперамен­ти.

Тепер молоді люди розпочинають нерід­ко знайомство «de facto» від тілесних кон­тактів. Це становить не тільки знехтування шостої заповіді, але найчастіше фатальний прогноз для майбутнього подружнього ща­стя.

Підпорядкування дружини чоловікові аж ніяк не заперечує і не перекреслює тієї свободи, котра жінці доречно належить на підставі її людської гідності та беручи до уваги її почесну роль дружини, матері і то­варишки життя. Вона теж не зобов’язана коритися чоловікові, коли він вимагає вга­мування своїх забаганок, котрі суперечать здоровому глузду та жіночій гідності. Вона також не зобов’язана коритися тоді, коли рішення чоловіка загрожували б її вірі чи дітям. Бо коли чоловік є в родині королем, то дружина – королевою; коли чоловік є головою родини, то дружина – її серцем; коли йому належить першість голосу, тоді вона повинна володіти першістю любові (це означає, що вона повинна міцно і щиро бути любленою своїм чоловіком).

Питання правильних подружніх взаємин часто піддається випробуванням тоді, коли дружина більш освічена, ніж чоловік. Та обставина загрожує дружині потрапити в спокусу легковаження чоловіком.

   Важливий текст:

   «… тоді, коли йдеться про устрій роди­ни, то керувати у ній має чоловік, а дру­жина має йому коритися». І тут св. Павло декілька разів повторює у своїх листах те, що головою родини, а навіть, як каже, го­ловою дружини – є чоловік: «Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік – голова жінки, як і Христос – го­лова Церкви, Свого Тіла, якого він Спаси­тель. А як Церква кориться Христові, так у всьому жінки – своїм чоловікам» (Еф. 5, 22–24; І Кор. 11, 3; Кл. 3, 18; Пт. 2, 5). Те ж саме від жінок вимагає св. Петро (І Пр. 3, 1–5).

   Новітній емансипаційний рух серед жі­нок дуже обурювався цими вимогами Апо­столів. Але переважна більшість тих жінок, котрі проживали у шлюбі, сприймала їх без спротиву, адже здоровий природній глузд та дух Св. Віри вчить їх, що інакше не може бути. Будучи головним годувальником ро­дини, фізично і розумово міцнішим, будучи менш виснаженим роботою, на відміну від дружини, котра не раз переживає пологи, чоловік будучи природно головою дому, є більш відповідальним за його цілісність, тоді як дружина є відповідальною за деталі внутрішнього життя. Звідти між ними вини­кає розподіл обов’язків, котрі стосуються також заходів виховання щодо дітей. Ча­сом трапляється так, що розумова перева­га є на стороні дружини, і що вона більшою мірою, ніж чоловік, спричиняється до утри­мання родини. Але і тоді, коли вона нада­лі залишається розсудливою, продовжує любити чоловіка і дбати про дітей; вона не буде вивищуватися над чоловіком, але завжди буде впливати на нього так, аби і він сам, і діти були завжди переконані у тому, що це він має далі залишатися голо­вою родини.

Сучасне законодавство доречно визна­ло більше, аніж раніше, права дружини у царині майнових справ, але ця обставина не повинна іти з цього огляду задалеко, адже утримання єдності і згуртованості ро­дини у цій сфері, де стільки багато еконо­мічних та державних чинників спричиню­ють до знищення родини, має дуже велике значення.

* * *

Історія про короля святого Людовіка (також відомого як Людовік IX) та його дружину Маргариту Прованську є однією з найвідоміших та важливих історій серед французьких монархів.

Людовік IX, який правив з 1226 по 1270 рік, був відомий своєю вірою та доброчес­ністю. Він був природною лідерською осо­бистістю, яка прагнула виконувати спра­ведливість та прославляти Бога в усьому, що він робив. Його дружина, Маргарита Прованська, була донькою райхсграфа прованського.

Під час свого правління Людовік IX про­вів два хрестові походи і виявив себе як гідний воїн та відданий християнин. Він також був важливим покровителем мис­тецтва та літератури, сприяючи розвитку культури та науки у своїй країні.

Подружжя Людовіка та Маргарити ві­доме своєю глибокою релігійністю та від­даністю одне одному. Їхні стосунки були засновані на взаємній повазі, розумінні та підтримці. Згадуючи їхні стосунки, слід за­значити, що подружжя було влаштоване заради політичних обставин, але з часом воно виросло у справжнє кохання.

Вони виховували своїх дітей у дусі хри­стиянських цінностей та часто молилися разом. Людовік відомий своїми зусиллями за сприяння миру та справедливості, а та­кож великодушністю до бідних і потребу­ючих.

Людовік та Маргарита проводили багато часу разом, молилися, обговорювали спра­ви та плани для королівства. Вони вихову­вали своїх дітей разом, віддавали їм свою увагу та час, щоб вони виростали мудрими та справедливими людьми.

Їхня взаємна любов була відображена в їхній духовності. Людовік та Маргарита ча­сто молилися разом, відвідували церкву та підтримували релігійні обряди. Їхнє спіль­не вірування відображалося у всіх сферах їхнього життя і ще більше посилювало їхній зв’язок.

   Людовік IX відомий глибокою повагою та любов’ю до своєї дружини, Маргари­ти Прованської. Він демонстрував велику шанобливість та відданість їй як королеві, так і як жінці. Його ставлення до Маргари­ти було виражене у всіх аспектах їхнього спільного життя.

    Людовік проявляв неймовірну підтрим­ку та захоплення Маргаритою як своєю дружиною. Він не тільки довіряв їй як по­радниці та співволодарці, але й шанував її думку. Його рішення часто враховували її раду. Людовік відомий своєю великою лю­бов’ю до своєї дружини, і він не прихову­вав цього ні перед своїм двором, ні перед історією.

   Маргарита Прованська, також віддава­ла Людовікові свою любов та повагу. Мар­гарита була ідеальною дружиною для Лю­довіка – вона була красивою, мудрою та вірною. Вона виступала як його підтримка та порадниця, завжди готова допомогти йому у важких часах та поділитися радістю в щасливих моментах. Маргарита виявляла глибоку відданість та вірність Людовіку, і її ставлення до нього було сповнене поваги та обов’язку.

   Маргарита Прованська, відома своєю красою, добротою та благородністю. Вона підтримувала свого чоловіка у всіх його зу­силлях.

Історія Людовіка IX та Маргарити Про­ванської є символом вірності, релігійної віри та благородства. Вони залишаються важливими постатями в історії Франції та християнства, і їхня любов та вірність одне одному відображають найкращі людські якості.

Підготував

о. Тарас Митлевич, СБССЙ