Після видінь, у яких Золлі побачив Ісуса і відчув спокій, життя рабина повністю змінилось.
«Я просто почав чути голос Христа, який все голосніше і виразніше говорив мені зі сторінок Євангелія. Бог явився в моїй душі не у вигляді бурі чи вогню, а в шепотінні ніжного співу, – писав в автобіографічних роздумах Еудженіо Золлі. – Це звернення було мотивоване лише любов’ю Ісуса Христа, яка виросла з моїх роздумів про Святе Письмо».
Еудженіо Золлі, якого перед хрещенням звали Ісраель і який протягом багатьох років був Верховним рабином Риму, народився 1881 року в м. Броди, був наймолодшим із п’яти дітей заможного власника шовкової фабрики. Після конфіскації фабрики росіянами родина опинилася у злиднях і переїхала. Маленький Ісраель ходив у звичайну школу і в хедер, де вивчав таємниці юдаїзму. Живучи в єврейсько-католицькому суспільстві, він із ранніх років цікавився особистістю Христа. Перший раз у житті він побачив розп’яття, що знаходилося на стіні, у кімнаті друга Станіслава. Ісраель замислювався над тим, ким був цей розіп’ятий. Юнак вступив до віденського університету, потім перевівся у Флоренцію. Там він навчався в Італійському Університеті та Коледжі для Рабинів. Його інтереси на той час були неабиякі. Він захоплювався грецькою літературою, філософією, арабською мовою та єгипетською цивілізацією, водночас вивчаючи питання Талмуда. Протягом усього того часу він не переставав читати Новий Заповіт, порівнюючи його зі Старим.
У 1913 році Золлі одружився з Аделі Литвак зі Львова. Молода дружина померла через два роки після весілля, залишивши йому на виховання доню Дору. Під кінець 1917 року Золлі, ховаючись від своїх скорбот в інтенсивній науковій роботі, відчув неймовірне видіння:
«Одного дня я перебував удома один, писав статтю. Я відчував себе абсолютно ізольованим від власних думок, поглинений роботою. Раптом, із незрозумілих причин, я поклав перо на стіл і, як у трансі, почав закликати Ісуса. Я не міг заспокоїтися, доки не побачив Його, як на великій картині чи іконі без рам у темному кутку кімнати. Я вдивлявся в Нього довгий час, не відчуваючи хвилювання, але зберігаючи повний спокій духу. Ні тоді, ні зараз через тридцять років, я не можу сказати, що в моїй душі викликало такий досвід. Я не намагаюся заглибитись у цю таємницю».
1918 року Золлі став Верховним рабином Трієста. Він також був керівником кафедри єврейської мови та літератури в університеті в Падуї. Тоді він зарекомендував себе чудовим викладачем. Через три роки після смерті першої дружини Золлі одружився з Еммою Майоніке, донькою професора археології в Падуї. Тривалий період релігійних пошуків, поглиблене дослідження Старого та Нового Завітів ще під час перебування у Трієсті призвели до ключового для його духовного розвитку відкриття, що пророцтво Ісаї виповнилося в особистості розп’ятого Ісуса Христа. 1938 року Ісраель, як видатний учений, став Верховним рабином Риму та ректором Вищого Коледжу Рабинів. Він супроводжував римських євреїв у найважчі періоди гітлерівської окупації. У вересні 1943 року гітлерівці вимагали від євреїв Риму викупу – 50 кілограмів золота. На наступний день представники єврейської громади прийшли до Золлі, повідомивши, що їм вдалося зібрати лише 35 кг. У критичний момент рабин звернувся по допомогу до Папи Пія XII. Йому пообіцяли, що він одразу отримає необхідну допомогу.
Виявилося, що золото вже зібрали католицькі організації разом із священиками та парафіянами з римських парафій, і Золлі поінформував адміністрацію Ватикану про те, що необхідну кількість золота вже зібрано. Незалежно від виплати викупу, гітлерівці заарештували та вивезли до таборів смерті близько 2 тисяч римських євреїв, а ті, яким вдалося уникнути нічної облави, були змушені ховатися. Багато євреїв змогли знайти притулок у католицьких будинках та монастирях.
До них належав і сам Золлі, який разом із дружиною та дочкою до кінця війни переховувався в одній католицькій родині.
Після війни він багато разів дякував папі Пію XII і католикам за допомогу надану євреям під час Другої світової війни, а виразом його особистої поваги пізніше стало прийняття імені Еудженіо (Пій XII – уроджений Еудженіо Пачеллі) під час хрещення. Особистість Золлі є одним із голосів істини, всупереч брехливій легенді, яка звинувачує Пія XII у мовчазному сприянні Гітлеру.
Після війни Золлі знову затверджують на посаду Верховного рабина Риму. Однак цього разу він виконував ці функції дуже не довго, тому що в жовтні цього ж року, у День Примирення «Йом-Кіппур», сталося щось, що змусило його ухвалити рішення про абсолютну зміну свого колишнього життя. На той час він знову став свідком видіння. Цю подію він описував так:
«У День Примирення восени 1944 року я служив у синагозі. Почував себе так, ніби в мою душу вкрадалася імла: вона поглинала мене настільки, що я повністю втратив контакт з оточуючими мене людьми і предметами. Практично згоріла свічка продовжувала горіти біля мене у свічнику. Коли віск розтоплювався, маленький вогник раптом зростав, вириваючись до неба. Його вигляд зачарував мене, я дивився на цю просту виставу з подивом і замилуванням. Я сказав собі, що у цьому полум’ї є щось від мене самого. Язичок вогню моргав і звивався як у тортурах, і моя душа, беручи участь у ньому, так само страждала.
Увечері я вів пізнє богослужіння, під час якого мені допомагали два помічники. Я відчував себе настільки відірваним від ритуалу, що дозволив іншим читати молитви та співати. Я не відчував ні радості, ні смутку: я був позбавлений будь-яких думок та почуттів. Серце в грудях було мертвим. І саме тоді я побачив очима душі луг, що підноситься до неба, вкритий яскравою травою, але без квітів. На цьому лузі я побачив Ісуса Христа у білому плащі, за Його головою блищало блакитне небо. Я відчув величезний внутрішній спокій. Якби я міг зобразити стан моєї душі в ту хвилину, я б насамперед подумав про кришталево чисте озеро у високих горах. У моєму серці залунали слова: «Ти тут знаходишся востаннє. З цього моменту підеш за мною».
Я обмірковував те, що відбувається, з великим душевним спокоєм, без емоцій. Моє серце відповіло: «Так є, так буде, так має бути». Менш як за годину ми з дружиною та дочкою вечеряли на честь закінчення посту. Після вечері дружина взяла газету і пішла до своєї кімнати, дочка вчинила так само. Я залишився у своєму кабінеті. Коли я відчув утому, то пішов до спальні. Двері до кімнати дочки були зачинені. Раптом дружина сказала мені: «Сьогодні, коли ти був перед Ковчегом Тори, мені здалося, що я бачила білу фігуру Ісуса, який поклав руки на твою голову, ніби благословляючи тебе». Я був здивований, але так само дуже спокійний. Я вдав, що не розумію, про що вона говорить. Вона знову повторила своє оповідання слово у слово. Цієї ж миті ми почули голос нашої Трубочки – так ми називали молодшу дочку Міріам – яка кликала мене здалеку: «Тату!». Я пішов до неї в кімнату, спитав, у чому річ. «Ви говорите про Ісуса Христа, – сказала дівчинка. – Знаєш, тату, мені сьогодні снилося, що я бачила високого Ісуса в білому, але я не пам’ятаю, що було потім». Я побажав їм доброї ночі і без жодного хвилювання почав замислюватися над цим неймовірним збігом обставин. Потім я спокійно заснув.
Так закінчився один із найважливіших днів у житті рабина Золлі. Декількома днями пізніше Золлі вирушив до одного священика, а також до ректора Григоріянського університету отця Паоло Децца (який надалі став кардиналом) для того, щоб поговорити з ними про можливість переходу в католицизм. Наслідком прийнятого рішення було подання у відставку та звільнення від функції рабина, відмова від ухвалення посади директора Равинського Колегіуму.
Залишаючи прибуткові посади, Золлі був змушений з того часу жити у злиднях. Як конвертер він втрачав усе, що мав – становище, почесті, гроші, друзів-євреїв. Римський рабин цілком усвідомлював це, проте не міг вчинити інакше – він повинен був бути слухняним Божому заклику. 13 лютого 1945 року він прийняв Таїнство Хрещення разом із дружиною. Наступного дня подружжя прийняло Святе Причастя з рук Паоло Децци, а через кілька днів приступило до обряду конфірмації, яке звершив єпископ Трієста Луїджі Фогар (дочка Міріам прийняла хрещення через рік).
Прийняття католицтва Верховного рабина було здивуванням для членів єврейської громади в Римі і спровокувало чимало замішання. Єврейське суспільство проголосило його відступником і наклало на нього прокляття, він змушений був зносити багато труднощів і виселитися з житла. Його називали підколодною змією в лоні найстаршої у світі ізраїльської громади. Золлі пережив усі ці труднощі, хоча йому було неймовірно прикро.
Укорінений у вірі, колишній рабин вступив у третій францисканський орден, влаштувався на роботу, отримавши посаду викладача в Папському біблійному інституті, опублікував безліч книг і статей, заснував Співтовариство Божої Матері з Гори Синай, метою якого була допомога наверненим євреям, викладав в американському університеті Notre Dame.
У відповідь тим, хто звинуватив його у відмові від єврейської нації, Золлі сказав: «Я не відмовився від цього. Християнство – добудова синагоги. Синагога була обіцянкою, а християнство є виконанням цієї обіцянки... Я навернувся до живого християнства».
Будучи в Римі, щодня рано-вранці брав участь у Богослужіннях у Григоріянській каплиці, а потім тривалий час перебував у молитві. Помер 1956 року. На його труні виковано напис: «Domino morimur, Domini sumus» («Вмираємо в Господі, належимо Господу»). (За матеріалами: richardpennington.com).
