В обороні правди!

Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата

Во ім’я Отца і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри, в тому часі Свято­го Різдвяного посту ми змушені застанови­тися над дуже важливою темою, яка сьо­годні піднімається у всіх засобах масової інформації і майже на кожних устах, а це є оборона правди, оборона віри. Хоча ця тема є дуже розлога і важка до розуміння, але ми частково попробуємо зрозуміти суть тої правди, яку відстоюємо і хочемо доне­сти до інших.

Влучно пише Псальмоспівець Давид у Псалмі 39: «Сильні повстали на мене і без­законні шукають душу мою і не поставили вони Бога перед собою». Псальмоспівець Давид каже, що сильні цього світу повста­ли проти Правди. Бачимо, що то є час Різ­двяного посту, час війни, час, коли хотіли б ми єдності, порозуміння. А в іншому місці Псальмоспівець каже: «Боже, але я надію­ся на Тебе», бо я маю обов’язок з любові до Тебе зберегти істину, зберегти правду і відстоювати Правду і хоч то є тяжко, але я знаю, що Ти єдиний, хто мені допоможе. Бо Істина потребує захисту. І коли ми чу­ємо той великий шум, який піднявся, хто переглядає велику кількість інформації чи чує, в них завжди звучить один лозунг: «А чому вони не хочуть з нами говорити?» У часі розважання про це, я бачив гар­не відео з Прилбич, де отець Богдан легенько-тихенько відправив Службу Божу і пішов по душпастирських спра­вах. Хтось бачить в тому слабкість, не­бажання, а я в тому бачу, що він не хотів біля церкви бути втягненим у сварку – тихий покірний священник, який не хотів, щоб люди після Літургії сварилися. Хтось з протилежної сто­рони громади хотів зразу після Літур­гії воювати, кричати, виясняти і т. д. А він тихенько шмиг між люди і пішов… Хтось бачить тут слабкість, а я бачу силу і покору, терпеливість, мужність. Від 2007 року, вироку о. Василя, до 2025 р. вони нас не закликали на тиху дискусію в кабінеті, а давайте погово­римо, давайте поставимо крапки над «і». Але через засоби масової інформа­ції, коли вони в себе в церкві чи десь між людьми, то завжди «кидають у нас каміння». Тут пригадується один при­ клад з Св. Євангеліє, як поступив Добрий Самарянин – а поступив він з милосердям.

Згадуючи минулі роки, подивімося на всі наші парафії і вчинки всіх залучених до цих справ. Коли о. Богдан був настоятелем в Прилбичах і прийшли модерністи попро­ситися, що хочуть зайти до храму. Що ми відповіли: «Заходьте», – будемо почерго­во служити. Нині нам кажуть іти з храму! В Рясне-2 та сама ситуація була, о. Федір Романишин підійшов до покійного о. Воло­димира Рудя: «Буду вашим сином, буду все робити, що скажете постійно». І що ми ма­ємо в Рясне-2, також почергову відправу – на одну годину ми, на одну годину вони. Подібна ситуація була в Янові, о. Василь пропонував о. Івану Нижнику, о. Володи­миру Пирогу, щоб лишилися в церкві: «Я вас не виганяю, будемо разом служити». Але що ми бачимо, нам хочуть сказати, що ми мусимо вийти з храму, тим більше, що зараз зима. Вони кожної неділі ставлять відправу на ту годину що й ми і привозять людей тільки для того, щоб нас вигнати. Чи це є християнське лице, скажіть мені будь-ласка? Вони вживають популізми: «тітушки», «агенти росії», «мають непос­лух». Це є гасла популізму, тобто, щоби маси сприйняли поверхову інформацію. А в чому суть поверхової інформації? Ввести людей у оману, неправду!

Ось вам один з прикладів різного став­лення. На початку листопада, священник Греко-Католицької Церкви збив людину на смерть. Ми не будемо говорити хто це і для чого, це просто приклад, не для осуджен­ня. Та розмова є не для того, щоб осудити, боронь Боже, а щоб просто показати. І що з тим священником сталося, тим більше свід­ки кажуть, що візуально їм здалося нібито він був в стані алкогольного сп’яніння? Чи йому винесли вирок великої екскомуніки? Чи його позбавили священства? Чи, як вони тепер влучно і часто хочуть принизити: «пан Богдан», «пан Василь» – не кажуть священник, так само до того священника кажуть «пан». Немає в новинах інформа­ції. Лишень вони вибачилися замість нього і подали одну публікацію, що справа роз­глядається і йде суд (вже пройшов місяць з того часу і більше жодної інформації). Про який суд іде мова, коли все очевидно?! І це не перше його порушення чи непослух. Під час місцевих виборів священник бало­тувався у депутати. Тоді церковна влада заявила, що УГКЦ забороняє священникам брати пряму участь у політичних процесах і винесла йому попередження. Робіть ви­сновки…

А ще глибше подивімося в ті події, які були останнім часом. Ми вже розважали про наступну подію, а може хтось і читав, що Дикастерія Доктрини Віри хоче зняти з Марії титули Співвідкупительки людського роду і Матері Божої Роздаючої Ласк. Хто з наших ієрархів-єпископів встав в обороні і сказав, що ви робите, хочете Марію по­низити? Хочете завдати Марії найбільшу кривду? Мовчання… Вже не говорячи про те, що відбулося десятиліттями раніше, коли Йоан Павло ІІ, Папа Римський цілував Коран, коли Папа Франциск був присутній під час поклоніння Пачамамі в Римі... Ми то пам’ятаємо! В нашій пам’яті – це доволі болючий спогад... Хто з наших єпископів у цих подіях обороняв віру і Бога!? Але по­вернімося до фактів, щоб не бути голослів­ними. Ще раз наголошую, це суто для того, щоб ми знали, це не для того, щоб осудити, понизити.

Історичний факт. 2 квітня 1977 року о. Любомир Гузар ще з двома священника­ми був висвячений на єпископа Митропо­литом Йосифом Сліпим та співсвятителями владикою Іваном Прашком та владикою Ісидором Борецьким, без згоди Папи Рим­ського. Нашого майбутнього блаженнішого Любомира Гузара, Главу Церкви, митропо­лит Йосип Сліпий і співслужителі висвяти­ли без згоди Папи Римського. А за це нале­житься велика екскомуніка, і автоматично тим, що святили і автоматично тим, кого святили. Святили трьох священників на єпископів, я не кажу інших, бо це не для обмови, не для гріха. Згідно Канону 1459 параграфу 1 Кодексу Канонів Східних Цер­ков: «Єпископи, які без доручення компе­тентної влади висвятили кого на єпископа, і той, хто прийняв від них в такий спосіб свячення, повинні бути покарані великою екскомунікою». Але ні митрополит Йосиф Сліпий, ні його співсвятителі не понесли кари, але о. Любомир Гузар, пізніше бла­женніший, поніс кару великої екскомуніки. І був екскомунікований до 1996 р., аж поки не став Главою Церкви. А що каже кара великої екскомуніки? Він не міг ні служи­ти, ні відправляти і т. д., принаймні не мав би, але ми читаємо в його життєписі: був архімандритом монастиря і викладав в се­мінарії, і служив як священник. Всіх все влаштовувало. Папа Римський Павло VI був проти того, щоб їх висвятили на єпи­скопів. Він попереджував владику Йосипа Сліпого, каже: «Не дай Боже, ви здійсните той акт, що самовільно висвятите єписко­пів». Два роки наперед, він попереджував його. Але коли було то без дозволу Папи зроблено, Папа сказав, що це недобре і він не визнає ці свячення. Пізніше після ньо­го Папа Йоан Павло ІІ також не визнавав цих свячень. І що ми маємо? То розуміння, ми ж не осудили митрополита Йосипа Слі­пого, ми його згадуємо як світлу постать Української Греко-Католицької Церкви. Ми ж не відмовили послухові блаженні­шому Любомиру Гузару і не казали: «Ви були екскомуніковані, ви не можете бути Главою Церкви». Ми так само його пова­жали, згадували на Св. Літургіях, ходили до нього на відвідини з проханнями, про­сили благословення. То в чому є різниця? Немає різниці. Вони діяли для того, щоби в тяжких умовах зберегти Греко-Католиць­ку Церкву. Ніщо не нагадує? Те саме, що зробив о. Василь, те, що зробили всі наші священники, в тяжких умовах, коли ба­чили, що надходить модернізм і нищиться віра, вони так само поступили, вони ска­зали: «Ми станемо в обороні віри!» І то не є просто слова, це все задокументовано: лист Папи Павла VI до патріарха Йосипа Сліпого 1975 р.; внутрішня документація Державного Секретаріату Ватикану; те, що по факту Рим не сприйняв отця Гузара, аж доки він не став Главою, бо зразу то від­штовхнули, не давали титул і не називали до 1996 р. навіть єпископом і у переліку єпископів його не було. Це не є голослівні слова. Це виключно факти. І ми мусимо ро­зуміти, що такі ситуації є, це подає наукові історичні довідки, подає архів Ватикану, подає отець Гудзяк, подає єпископ Софрон Мудрий й інші дослідники історії. Це не є видуманий факт, це не є щось надумане, це історична правда, але правда, яка не лежить на верху, до неї треба докопатись.

Чи були подібні речі в історії? Що озна­чає велика екскомуніка? Знову ж нам бре­шуть в очі... Священник, коли висвячуєть­ся, отримує незгладиму печать на душі, що він є священник повіки, і з нього не можуть забрати священства. Йому можуть заборо­нити священнодіяти, його можуть називати мирянином, як то люблять нині часто вжи­вати модерністи, але він є завжди священ­ник. І будь-яка Свята Тайна, яку здійснює священник, навіть, якщо на нього наклали екскомуніку є правдива. І нехай ті, які го­лослівно кажуть «ні», що почитають дог­матичне і моральне богослов’я, і канонічне право. Це підставові засади. Священник, який отримав свячення, він – священник повіки, навіть, в пеклі буде священник, але він буде священник. І Хрещення, Миропо­мазання, Подружжя, інші Святі Тайни вони будуть дійсні, не дозволені, але правдиві. І для того, коли ми чуємо щось такого, а той священник не правдивий, а в нього Подружжя, якщо візьмете – не дійсне… І тут виникає питання, а для чого ви бре­шете людям або не договорюєте? Для чого людям брехати? Скажіть правду, що Свята Тайна Подружжя, яку уділив цей священ­ник є дійсна (правдива), але не дозволе­на, бо ми йому заборонили, ним уділене Хрещення є важне, але просто ми йому заборонили і воно заборонене, але важне, правдиве. Мусимо сказати те, що Церква вчила завжди. І це є факт. І це є правда.

Чи були приклади ще подібного від­стоювання віри в історії Церкви? Були... Святий Атаназій Великий, який пішов всупереч церковній та світській владі, це відбувалося у ІV ст., навіть Папа Ліберій був втягнутий у цей конфлікт, під тиском світської влади, попав у єресь аріанства. Аріани не визнавали Божество Ісуса Хри­ста. І св. Атаназій виступив в обороні віри і каже, що так не може бути… І що зро­бив Папа Ліберій і церковна влада? Наклав на нього екскомуніку. І св. Атаназій був екскомунікований, був позбавлений свого сану, до нього також, напевно, відноси­лись і казали Атаназій, а не єпископ Ата­назій. Чи зробив добре св. Атаназій? Так. Він поставив вище оборону віри від свого особистого комфорту і слави, а навіть жит­тя. Він міг також підкоритись і сказати, ну то добре, як так хоче більшість, або влада світська та церковна, то хай так буде. Але ні… він хотів відстояти віру, бо не міг під­датися, тому, що було зле, бо казати, що Ісус Христос не є Бог – то є зле! І, власне, він не побоявся ту правду визнати навіть під карою того, що на нього наклали екс­комуніку. Бо каже св. Апостол Петро, що потрібно слухати Бога більше, ніж людей (Діян. 5, 29). Став в обороні віри, в обороні правди. Чи це єдиний випадок? Ні! Може­мо продовжити… Св. Йоан Золотоустий, св. Євсевій Самосатський, св. Катерина Сієн­ська, св. Тереза Авільська, про це також писав св. Вікентій з Лерини, зрештою, ос­тання найбільша постать, яка стала в обо­роні правди, став відомий нам о. Піо. Св. о. Піо не раз в своєму житті, якщо можна так сказати, виявляв непослух до наказів Ватикану. Прошу зрозуміти, що є різниця в непослусі, є правдивий непослух – що є для оборони правди і фальшивий, коли людина відстоює свої амбіції. Коли ми го­воримо цей «непослух», ми розуміємо свя­тий вчинок особи, яка відстоювала правду. Власне відстоювати правду, відстоювати права Божі – це святе діло. І о. Піо. Йому не раз забороняли відправляти Службу Божу публічно і сповідати вірних. Не раз забороняли, щоб паломники приходили до нього. І не раз Ватикан ставився до нього з глибокою підозрою і думав, що то є якийсь психоз або навіть диявольські спокуси. І що робив о. Піо дальше? Йому забороняли служити Службу Божу – він служив Служ­бу Божу, йому забороняли сповідати – він сповідав, йому забороняли, щоб люди при­ходили до нього в Сан-Джованні-Ротондо, а він казав: «Приходьте, моліться. Ви не до мене приходите, ви до Бога приходите». Що маємо? Церква його проголошує святим. А ми знаємо, що за непослух, якщо він гріш­ний... святим не проголошують. Значить, непослух може бути виправданий з причи­ни оборони віри, з причини відстоювання якоїсь правди, істини, яка була завжди, те, що ми маємо в прикладі Традиції. Це є від­стоювання Святої Традиції, відстоювання правди, відстоювання віри, а не відстою­вання якихось своїх територій, своїх цер­ков і т. д. І бачимо, що коли ми говоримо, дорогі брати і сестри, про ту ситуацію, яка є нині, ми скажемо, що дякувати Богу, що віра, ту, яку ми отримали від наших бать­ків, вона живе. Попри всі спекуляції. На­приклад, спекуляція зі словом «православ­ний». Нині пояснюють нам модерністи, що слово «православний» в Літургії, коли вони вживають, воно означає «правдиво слави­ти», «правдиво проставляти Бога». Добре, а чому всі наші, переслідувані в часи ра­дянського терору, владики, священники, сестри-монахині, то слово «православний» не підписали? Вони ж теж могли думати, а, воно означає «правдиво славити», я під­пишу православ’я... але вони не підписа­ли, вони розуміли, що «правдиво славити» – слово «православ’я» означає віру, пра­вославну віру, а не означає правдиву сла­ву Божу. Це є означення віри і тому вони сказали, ми не підпишемо православ’я. Ми ліпше в Сибірі будемо, ми ліпше будемо му­чениками. А за що вони є мученики? Якщо це просто прослава… тоді сенс їхнього му­чеництва перестає існувати.

І так само багато речей, які ми бачимо нині, які передали нам наші батьки. Ана­логічно є нині ця спекуляція щодо церков­нослов’янської мови... Модерністи кажуть людям: «Ви, люди, не розумієте, що озна­чають слова церковнослов’янської мови?» А ми подивімось в історію Церкви, 1596 р., коли була Унія або від святих Кирила і Ме­тодія, багато людей, які по селах не розу­міли церковнослов’янської мови і були не­письменні. Чи це, що вони не знали слів з Святої Літургії означає, що вони не мали ласки Божої і не користали з цієї Безкров­ної жертви? Чи то означає, що вони непо­божно слухали Св. Літургію? Чи то озна­чає, що всі покоління від X ст. до XX ст., за 1000 років, люди, які слухали Літургію на церковнослов’янській мові, то були люди темні, неосвічені, непобожні і їх треба було виправити? Ну якби то так було, то ми б не мали блаженних світських людей – Прату­линських мучеників, Белських мучеників, Холмських мучеників, Підляських мучени­ків... Це є блаженні українського народу – світські люди, які брали участь в Літургії на церковнослов’янській мові і які розуміли вартість Св. Літургії. Не обов’язково знати кожне слово в Св. Літургії, щоб розуміти, що на Службі Божій відбувається. Щоб ро­зуміти, що це є Божественна Безкровна Жертва, що на ній потрібно бути побожно, бо Ісус Христос помирає, не обов’язково знати кожне слово, а достатньо розуміти її вартість і свято на ній заховуватися і зна­ти, що на ній відбувається. Не обов’язково знати переклад слово в слово. І побож­ність є не від знання мов, а побожність є від почитання Бога, від побожної участі в Св. Літургії, Св. Причастю. І в тій малень­кій частині пояснення хотів вам донести, не торкаючись навіть судів над нашими отцями і багатьох інших аспектів модер­нізму (засудженого Папами Римськими) і дій модерністів... Просто хотів так корот­ко розставити деякі крапки, що не завжди то, що здається зверху, навішано якимось ярликом, що то є правда. То треба копну­ти глибше. За що? Кажуть засудили... а ми питаємо, за що? За правду, за істину, за віру?... тоді послухаймо слова Христа, що записано в Святій Євангелії: «І виключать вас із синагог … імени мого ради. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика є в небі. Амінь».

о. Тарас Митлевич, СБССЙ