Після страшних переслідувань перших трьох століть, настала золота доба християнства. Св. Константин проголосив християнство державною релігією. Але зі свободою прийшла інша небезпека для християнства – це неправдиві вчення, які перекручували науку Христову. З історії знаємо, що вже в ІV-V ст. виникали десятки різних сект. Святий Вікентій з Лерини поставив собі таке запитання: Яким способом, використовуючи якийсь загальний і правильний метод, можна було б відрізнити католицькі правди віри від блудів підступних єресей? Він хотів знайти таке правило, ніби лакмусовий папірець, щоб завжди навіть простій невченій людині, яка ніколи не читала теологів, Отців Церкви, не мала жодних студій тим більше духовних, можна було б пояснити, як відрізнити правду від брехні і вибрати правдиву науку Христа. Він написав твір, який зберігся до наших часів під назвою «Настановлення». У ньому автор подає це правило. Він перепитав всіх отців, які тоді були, багатьох пустинників обійшов і врешті зустрів ще одного, який зумів просто і доступно дати відповідь на поставлене святим Вікентієм питання: «В самій Церкві треба міцно триматися того, що всюди, в що завжди, в що всі вірили. І тільки це є правдиве, властиво католицьке, бо вказує на значення того вислову – вселенське. А станеться це аж тоді, коли будемо прямувати за всезагальністю, стародавністю, єднинодумністю». Зауважу і підкреслю – триматися треба того, «в що всюди, в що завжди і в що всі вірили». І він використовував це правило і відрізняв де правда, а де брехня. Наприклад, за його часів появився Арій і твердив, що Христос не є Богом. Сьогодні можемо прирівняти до Свідків Єговів. І він бачив, як велика частина Церкви відійшла і попала в аріянство. Він це подає як приклад і каже: «То що має чинити християнин-католик, коли би вже якась нова зараза вже не тільки частину, але цілу Церкву зуміла заразити? Тоді повинен цілим серцем прив’язатися до стародавності, до неї вже жодна новизна не здолає підступно підійти». Прив’язатися до стародавності. А що то є стародавність? Стародавність – це наука Церкви передана з покоління в покоління, що всюди вчили по цілій Церкві, по всьому світі – від І ст. і до ХХ ст. Отже, якщо навчали з такою протяжністю, то означає, що це правда. Навіть коли появляється якийсь блуд, новинки в Церкві – підстав у формулу і будеш знати: воно буде вести тебе до добра, до правди чи в протилежну сторону. Бережи свою віру, бо багато хто казав тобі, що може там щось додати, там відняти – і вони відійшли з правдивої дороги. І тому навіть Святий Отець Церкви подає такий прекрасний приклад і вживає різні цитати Папів Римських. Наприклад, коментує Папу Стефана: «Нічого нового не впроваджувати, заховати те, що переказане». Цей святий мудрий чоловік знав, що правдива побожність визнає тільки одне – переливання цілої правди на синів з такою самою вірністю, з якою її прийняли, бо не нам водити релігію, куди захочемо, але радше йти за нею, куди провадить». Які насправді золоті слова! «Переливання цілої правди на синів з такою вірністю, з якою прийняли». Не нам водити релігію куди захочемо, але ми маємо піддатися, щоб вона провадила нас. І це вікова наука Церкви!
Дорогі браття і сестри, переживаючи Різдвяний піст нас сколихнули різні події в Інтернеті на релігійній площині. І багато хто може по-різному собі це трактувати, думаю, ви це прекрасно знаєте і розумієте, але хотілось для вас закцентувати і підкреслити, що маєте усвідомити і бути спокійними. Коли хтось починає говорити проти нас, на Братство Св. Свщмч. Йосафата, що екскомуніковані, не знати як називають, були традиціоналісти, лефевристи, тепер вже нема ні одних, ні других, бо Папа вирішив ці питання, а тепер придумали назву «ковпаківці» і немає спокою в них. Наводжу ті цитати і хотів вам розказати, що наше Братство взяло те правило Св. Вінкентія в такий модерністичний час і де багато новинок впроваджувалося в Церкву. Та щоб не зійти нам самим, а також і вам подавати добру, здорову науку, ми використовуємо те правило Отця Церкви. Та не тільки він це говорив, але і багато інших говорило про ті справи, щоб зберегти ту правдиву католицьку віру і передати молодшим поколінням. Ми хочемо зберегти і передати побожність, моральність, свою католицьку ідентичність, свою віру, бо воно є правдиве і має певність на основі вікової науки Церкви. Подивившись на модерні ідеї, які зараз в Церкві, то побачимо, що їх всіх засуджували, не тільки Отці Церкви давні, а й Папи Римські останніх трьох століть. Наведу Папів в ХІХ ст. – Папа Григорій ХVІ писав послання, де засуджував ліберальні ідеї, папа Лев ХІІІ написав енцикліку про вільність, де писав про правдиву свободу дітей Божих, свободу вибирати добрі середники в житті, а засуджував вільність, яка веде до рабства гріха, до вибору злих середників, до обману, і найбільшого з блудів – це свободу вибирати релігію, яку хочу, тобто нехтувати правдивою релігією і Церквою, яку заснував Христос. Славнозвісний Папа Пій Х, який засудив модернізм, вказував, що правдивий католик мусить бути традиціоналістом. Що це означає? Той, який зберігає науку Церкви споконвіків, той, який зберігає Традицію – той і є правдивим католиком. Тому сьогодні ми спокійні як за себе, так і за інших. Тому що те, що передали нам наші блаженні, мученики, єпископи, підпільні священники, ми передаємо вам, хочемо це зберегти, щоб не втратити віри.
А зміни в Церкві дуже тривожні, в яку б ділянку церковного життя не поглянув. Наприклад, сьогодні навіть б’ють в основний фундамент Католицької Церкви, а саме про єдиноспасаючість Католицької Церкви! Бо сьогодні кажуть, що всі інші релігії також ведуть до одного Бога і тим самим нехтують пріоритетом Католицької Церкви, що Вона єдина заснована Христом і ніхто інший не дав всі ласки і Святі Тайни Їй, і тільки вона одна провадить до спасіння. Разом з тим навіть в деяких документах модерністи спричинилися до того, що переконують ніби всі релігії мають зародки спасіння. Чи люди можуть осягнути спасіння, практикуючи іншу релігію. Жах! Не можна так трактувати. Можна визнавати за правдиву тільки католицьку віру! Але тепер можна сказати, що інші віри також ведуть до спасіння?! Тут треба зауважити. Папа Пій ІХ пояснював свого часу, що це не означає, що всі поза Католицькою Церквою підуть до пекла. Ні, це хибне твердження. Бог вміє кожну людину, навіть поганина чи мусульманина вести до спасіння, але коли він живе по своїй совісті, старається уникати зла, робити добро… Бог кожному дав совість, щоб добре поступала людина, Бог вклав Десять Заповідей Божих в кожне серце, в природу людини з народженням, і вона їх зберігаючи і роблячи добро, може спастися, Бог її може спасти. Але не через неправдиву церкву, тільки через Христа. «Немає іншого імені під небом, – каже Ап. Петро, – яким можна спастися, як тільки через Ісуса Христа» (Пор. Ді. 4, 12). Тут треба це зауважити. Але Церква мусить твердити і голосити по всьому світу і всім людям, яку Церкву заснував Христос – Католицьку. Він Їй залишив для спасіння Святі Тайни, Службу Божу, заступників, Пречисту Діву Марію, Святих і кожна людина має з них користати. Сьогодні це дуже важливо, бо багато хто може мати замішання. Папа Лев ХІV відвідав Туреччину і зайшов до мечеті. Дяка Богу, що в новинах написали «мовчазне відвідування», що не молився там, бо Туреччина – мусульманська країна. Але не треба казати, що все добре, що добра мусульманська віра і можна там бути. Мусульмани не визнають Пресвяту Тройцю і багато чого іншого, і ми маємо це розуміти.
Інші приклади, йдем ближче. Цього року був 100-літній ювілей з дня заснування свята Христа-Царя. Чи святкували свято Христа-Царя по Греко-Католицьких церквах, чи шанується воно? А можемо сказати, що ні. Бо коли чуємо, що у світі були різні події з цієї нагоди, то в Греко-Католицькій Церкві все не так. Чому? Був такий випадок. Ще раніше підійшли до одного нунція в Швейцарії і запитали, що робити з тим, що Папа Пій ХІ встановив свято Христа-Царя, що з тим святом Христа мають вшанувати публічно, навіть на державному рівні, в парламенті, школах, лікарнях, державних установах. І той нунцій сказав, що зараз би Папа того не написав, тобто він би не встановив того свята, він би не сказав, що треба добиватись того, щоб Царство Христове було тут на землі, бо зараз кажуть, – тільки духовно в Небі. Ні, це проти вікового католицького навчання. Людино, правдивий християнине, маєш боротися, щоби те Царство Христове не тільки у твоїй душі було, але найперше у твоїй родині, твої близькі, навіть тих, яких тобі Бог подає, щоб вони осягнули спасіння. Публічно ми маємо виявляти пошану до Христа в школах, лікарнях, університетах, в державних закладах тощо. А що з того роблять ліберали? Кажуть не треба публічно визнавати Христа. Приходить мусульманин до школи і каже знімати образ, хрест, бо його то жалить, я в це не вірю. І що? Держава для всіх нейтральна і прийде директор чи вище керівництво і скажуть, що в нас ліберальна школа і забирайте то все. Це до того йде. Але ще дяка Богові, що в нас є більшість християн, які розуміють, що це має бути і маємо старатися публічно честь віддавати, вчити дітей пошани Бога і любов і розуміти, що суспільство засноване Богом і має прославляти Христа.
Наступне, мали ми свято Непорочного Зачаття. Модерністи не хочуть святкувати того свята, а називають його як і православні – Зачаття Святої Анни. Це воно було десь раніше. Але коли Папа Пій ІХ встановив 1854 р. догму про Непорочне Зачаття і 4 роки після того в Лурді Мати Божа з’явилася і підтвердила цей титул, то які сумніви можуть бути, що Мати Божа є без первородного гріха зачата? Чому в нас не має так подаватися, як проголосив Папа, як приймає цю науку загально Католицька Церква? Це один з нюансів поступування модерністів, щоб в нашій Церкві все зробити так, щоб ми не відрізнялися від Православної Церкви. І це все треба скасовувати, щоб там не було, навіть, що стосується глибин нашої віри. Хочуть об’єднати православних з католиками, але православні не визнають Непорочного Зачаття. Навіть офіційно Православна Церква вчить, що Мати Божа була з первородним гріхом. Католицька наука є цілковито протилежна – Мати Божа від моменту зачаття не мала первородного гріха. І це догма віри, і ніколи не можна сумніватися. Чому не визнавати того, що Церква встановила? Але викидаєте, відсуваєте, чому?
Блаженний Григорій Хомишин називав ту хворобу «візантійство орієнтальне» ще в 1916 р. у своєму Пастирському посланні «О подвигах за добрі і святі справи: «Візантійство орієнтальне є тою тайною силою, котра в’яже нас зі східнім трупом російським. Се візантійство орієнтальне, котре всякло в наші душі, ще й досі в них покутує і опирається кожному, навіть зовнішньому зближенню нашому до Церкви Католицької… Це візантійство орієнтальне, в котрому ми зросли і з котрим ми зжилися, не тільки затемнило наші душі й відчужило нас від духа й католицького життя, але з другої сторони запаморочило наші очі і наші душі зовнішньою та мертвою обрядовістю російсько-орієнтальною, котра якраз є випливом і повним висловом сего орієнтального візантійства… Через це ми впали немов у блудне колесо, з котрого не бачимо виходу. Немов під впливом магічним, пірвані у вир, обертаємося, як сателіти, навколо темного молоха російського. Подібно, як раби, що зросли у неволі. Відчуваємо його тяжкий кнут над собою, боронимося проти нього, а однак тяжко нам із ним зовсім зірвати… Бажаємо вирватися із впливів неволі російської, а однак бануємо за російським орієнталізмом… Обертаючись вічно у тому блудному колесі, зостаючи неустанно в тому душевному розломі між Церквою Католицькою і обрядовістю російсько-орієнтальною, ми навіть не здогадуємося, яку кривду самі собі заподіюємо».
І сьогодні, на превеликий жаль, більшість нашої Церкви тим перейняті. Що це означає? Це східний обряд, який хочуть впровадити, особливо в нас у Галичині, чого в нашій Унійній Церкві не було. А вказують, що то було давно і треба зберігати тепер, а те все, що Унійна Церква за чотири століття від Берестейської унії (1596 р.) для багатства встановила – викинути.
Наприклад, набоженство до Серця Христового і Непорочного Серця Марії. Здається деякі священники визнають його, але це або залишок минулої ревності старших священників або чийсь тиск.
У 2022 р. посвячували Україну Непорочному Серцю Марії. Це дуже добре! Але з часом виявилося, що посвяту не відновлюють (а хіба війна вже закінчилася?), набоженство перших субот до Непорочного Серця Марії (як просила Пречиста Діва Марія у Фатімі, як одна з умов навернення росії і ласку миру) – не поширюється і взагалі про це не говориться в Греко-Католицькій Церкві, навіть цю посвяту, як виявилося, робили тільки єпископи, без священників і вірних (хіба не всім треба просити Непорочне Серце Марії про ласку миру, щоб ворога подолати і хіба не потрібно поширити цю набожність між людьми, щоб вони почитали і любили те Серце та черпали для себе ласк і спасіння?). Таке враження складається, що робимо це з якогось примусу і то одноразово. Більш ніж впевнений, якщо б у цій посвяті взяли участь не тільки єпископи, а й священники, і вірні з винагороджуючим Св. Причастям по всій Церкві, коли б це підтримували науками і проповідями з роз’ясненням, ласки Матері Божої були для України набагато більшими. Певно не тільки 4 області були б звільнені, а й уся Україна отримала б ласку миру і повернула собі суверенітет! Та мало мають віри у визначну роль Непорочного Серця Марії, призначену Богом самі духовні провідники. Байдужість вражає аж по нині! І за тече кров українців. Не бажання поширювати набоженство перших субот місяця, щоби винагородити Непорочному Серцю Марії стримує благословення Боже на мир і закінчення війни. Це була одна з умов Матері Божої у Фатімі, щоб припинилася війна. Чи хтось офіційно з наших владик Греко-Католицької Церкви давав заклик: люди, Мати Божа просила брати участь у набожності до Її Непорочного Серця, приймайте винагороджуюче Св. Причастя раз у місяць (першу суботу чи першу неділю). Чи був такий заклик? Нема. Римо-католики частково зберегли набоженство перших субот місяця, але загал – ні. І це проблема. ще так, окремі одиниці священників ще так, але загал ні. І це є проблема. Сумно, боляче. Але те набоженство подав сам Бог і Церква затвердила. Чому ви відкидаєте те, що Церква затвердила для людського спасіння?
Недавно мені надіслали пояснення одного священника з Івано-Франківської катедри. Він каже, що ось такий Собор в ІV ст. вказував, щоб була однаковість – і всі настоячи приступали до Св. Причастя. А те, що чотири століття вчила Унійна Церква ви не берете до уваги? Те, що Церква запровадила і практикувала цю практику століттями, для зміцнення віри в серцях вірних, це ніщо? Ви тільки зараз хочете надбання Церкви викинути як непотріб і всю історію перевернути? Навіть коли Ангел у Фатімі з’явився із Євхаристією в 1916 р., то впав на коліна і діти побачили, як треба почитати Євхаристійного Ісуса, відмовляючи молитву «О мій Боже». Ангел на слова «покланяюся» схилявся чолом до землі. Це про щось свідчить? А зараз!? Не вклякай! Глибокий поклін вже й у Великий піст відміняють, бо в суботу і неділю поклони не б’ються, а поза тим, щораз то більше переходять просто на метанію (перехреститися з поклоном). Вам хіба не свідчить Європа, яка втратила віру буквально за 50 років? Вони близько 50-ти років тому підняли людей з колін. І що сталося – вони втратили побожність, вони втратили віру в живу присутність Ісуса в Євхаристії. Це ні про що не твердить? Де та віра і побожність буде в нас, в наших вірних з таким підходом? В нашій Церкві аргументують, що це східний обряд такий, при цьому дивляться на Православну Церкву і копіюють її. Було би те щось добре, що в ній би давало обильні плоди, то можна б було запозичити… Та на жаль, щось мало тих плодів в їхній Церкві… Плодів мало… і людей мало. І в неділю мало, і в будень ще менше. Кажу про центральну та східну Україну. Більше мають православні церкви в Галичині, але це не їхня заслуга, а тієї ж Греко-Католицької Церкви, яка виховала у вірних до ІІ світової війни любов до недільної Служби Божої, а вони їх собі переманили за радянського часу. Це все торкається віри!
Професор з Харкова Андрій Черемський, видав твір бл. Григорія Хомишина про «Набоженство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа». Він усвідомив його глибину Пресвятого Серця Ісуса і чому йому потрібно винагороджувати. Він робив акцент на тому, що винагороджуюче Святе Причастя, яке приймається на колінах, не є обрядом, а торкається віри. Клянчучи перед Св. Тайнами, я віддаю шану Панові Богу і вірю, що там перебуває живий Христос. І в це слід вірити. Без віри важко клянчати, а з вірою – коліна самі згинаються, а голова похиляється… Чому? Сам Бог приходить в моє серце, і сльози благоговіння самі зрошують очі тих, хто вірує.
У наших церквах можна побачити так звану «чистку обряду». Одна пані з Яворівщини приїхала до церкви, до якої ходила в дитинстві: оглянулась – і сльози потекли з очей, бо в церкві все цілковито змінилося. Старшого священника забрали. Прислали іншого, який почав все навколо міняти. «Колись були дуже гарні бічні престоли: на стіні великі образи, а на престолі фігури Матінки Божої та Ісуса. Фігурка Ісуса стоїть на підлозі, а Матінки Божої немає взагалі, лише образи на стінах, а на престолах лише свічки (хоча престоли великі, колись там біля фігурок завжди було багато квітів). Був там і престол зі старовинним образом Непорочного Зачаття. Біля нього люди дуже ревно молилися після Служби Божої, тепер його нема, хоча люди залишилися ті самі. Були в церкві навколо великі образи Хресної дороги. Тепер образи один біля одного лише вкінці церкви, так що їх не видно зовсім. Молилися люди і біля великої фігури св. Антонія, і її теж немає. Церква стала порожньою, немає квітів, образів, вишитих рушників. І якось стало так сумно і боляче», – згадує колишня парафіянка.
Згадаймо і почитання Божого Тіла, Євхаристії, адорацію, Євхаристійні процесії і багато іншого із скарбу Церкви, що йде в забуття. Сьогодні молоді священники після семінарії не знають тих побожних практик, з яких століттями користали вірні Греко-Католицької Церкви. Блаженний Григорій Хомишин практикував з вірними Святу годину. Тепер модерні священники твердять, що зараз ця побожна практика зайва, бо вона не наша.
Мій рідний брат прийшов до церкви Св. Андрія в неділю, бо працював на свято Божого Тіла в четвер, хотів посвятити віночки. Таких, як він, було багато. Священник сказав, що свято Божого Тіла було в четвер, і не посвятив. Уявіть собі. А чому ж не перенесли? Бо в будний день люди переважно працюють, і щоб святкувати це свято, згідно з рішенням Львівського собору, переносили на неділю. Воно мало вісім днів попразенту. Свято Божого Тіла прирівнювалося (за Львівським собором 1891 р.) до Паски і Різдва. А тепер один день? Бо це не наше, бо це не було в нашій Церкві і треба викинути. Уявіть собі, яке надбання мала наша Греко-Католицька Церква, а зараз все це скасовують.
У Прилбичах у храмі на престолі лежить червоний рушничок і губка, якою з дискоса згортають освячені крихти від частиць в чашу. А чому? Бо так роблять православні, це їхній звичай. В нашій Церкві були білі рушнички і священник пальцем освячені крихти згортав з дискоса в чашу. Де б ви не подивилися, де б не пішли, така практика «втискається» людям, які ходять до модерної Церкви. Нікому не треба нічого, ніяких набоженств, молитви, святих звичаїв, які люди змогли зберегти навіть у засланні… А зараз все, як у Православній Церкві. Службу Божу скорочують. А як говорить Святе Писання? Коли має прийти муж відступний тобто Антихрист, мусить перше усунути те, що його стримує. А що його стримує? Служба Божа, яка перепрошує за гріхи людей. І коли б’ють у духовне серце нашої віри: скорочують Службу Божу, опускають ІІ Антифон, єктенії оглашенних тощо, то менше ласки людина отримує, тоді має менше сили опиратися спокусі.
Без сумніву, що прийде час і Святу Літургію колись заборонять (як передбачають пророцтва святих про останні часи). Дуже страшно, але нищать її ті, які мали б берегти і хоронити цей найбільший скарб нашої віри – Службу Божу.
Єпископ Софрон Дмитерко виводив нашу Греко-Католицьку Церкву з підпілля, приїжджав також на Яворівщину і підтримував віру, висвятив нашого настоятеля о. Василя й інших священників в Яворові, навіть відвідував нашу церкву в Лісі, коли було підпілля. Він написав статтю, яку опуб- лікували у 2000 р. в газеті «Нова Зоря». У цій праці він говорить про ситуацію, яка триває вже не одне десятиліття. «Коли б застосувати історичний аналіз до нинішньої ситуації у нашій Церкві, то ми побачили б, що вона подібна до тієї, яка панувала у 17, 18 і навіть в 19 столітті нашої християнської ери в Україні. Цей аналіз доводить нас до початків хвороби, ім’я якій – «чистка обряду» і симптоми якої сильно відчутні в наших часах». Зауважу, що декілька століть, бо в кожному столітті, згідно історії, була та сама проблема – хотіли чистити обряд і втрачали віру. «Першою жертвою цієї хвороби на тлі поділу Української Церкви на дві конфесії, впав св. Йосафат. І хоч він носив бороду й одягав одяг, як всі тодішні православні монахи чи владики – та все ж нічого не допомогло. Йосафатові розторощили голову «топором». Маємо все зробити так, як православні, щоб їх притягнути до нашої Церкви. Так зараз робить модерне католицьке духовенство в Католицькій Церкві. Владика каже, щоб подивитись на Св. Йосафата, який носив бороду як вони, такий одяг (в православних звисаючий одяг замість нашої реверенди). «Отже, мова не йшла про той чи інший обряд, але про відступництво від Риму, про неприйняття примату Папи та його непомильності у справах віри, що їх визнає Римська Церква і заперечує нез’єднана.
Знана також всім недавня історія Холмської єпархії та Підляшшя, куди 130 років тому приїхали з Львівської митрополії каноніки під проводом о. Маркела Попеля. Це було 1870-их роках. Зауважу, зі Львова приїхали на теперішню Волинську область і частину вже Польщі (Підляшшя). Там були католицькі терени. Але вони приїхали «щоб «рятувати» Церкву від «латинізації». «Каноніки так завзято чистили обряд, – каже далі єп. Дмитерко, – що врешті самі перейшли на православіє, давши нам, правда, святих Пратулинських мучеників і тисячі інших незнаних жертв Уніятської Церкви, які воліли радше загинути, аніж прийняти московську віру». Апостольський нунцій їде до Москви на поставлення нового царя. Греко-католики виходили на дороги, хоч вже не мали церков, вони свідчили про свою віру просто мовчазно, стаючи мучениками. І якщо ми сьогодні поїдемо на Волинь, то там десь-не-десь є Греко-Католицька церква. Ось такі трагічні наслідки. Чи треба було так нищити те, що берегло католицьку ідентичність і підтримувало католицьку свідомість і віру?
Владика Софрон закінчує: «Хіба не подібним шляхом ідуть сьогодні ті, які змушують греко-католиків уживати в Богослуженнях та називати себе й вірних православними? Чи це не наслідування «чистки обряду»? Коли головуючий на Синоді наших єпископів висунув пропозицію, щоб таки вживати слово «православний», більшість владик не прийняла цього». Чому?! А нині голосять в католицьких храмах «всіх вас православних християн» і змушують тих, хто цього не приймає І до чого це веде? Який наслідок?
Коли почались інформаційні заворушення в Інтернеті у зв’язку з Прилбичами, то одразу знайшли головних «винуватців» – прихильників Св. Традиції. Цікавий факт: у розмові із парафіянкою храму Св. Ап. Петра і Павла, що в Новояворівську парафіянка з Прилбич спитала, а як навчають ваші священники щодо Традиції Греко-Католицької Церкви? Яке їхнє ставлення до православних і до викорінення тих практик, які зберегла наша Церква навіть у підпіллі? У відповідь почула – наші священники відкрито нас навчають, що віра наша православна з католицьким забарвленням». І цього навчають в Католицькій Церкві від католицького духовенства, священників, владик…
Пригадуються слова підпільного священника, який на питання вірної, чи православні і католики сповідують одну й ту саму віру, він відповів – «як чорне від білого, так само католицька віра відрізняється від православної». Не треба змішувати терміни, а разом з тим сьогодні хочуть підмінити і нашу віру. Все це є серйозною проблемою у нашій Церкві, дорогі браття і сестри. Ми дожили до того часу, коли погорджують всім надбанням Унійної Церкви, через що вселяла в серцях вірних найсильнішу любов і прив’язаність до католицької віри і всього, що походило з вселенської Католицької Церкви.
Сьогодні хочемо укріпити вас і дати світло, чому маєте бути міцними, не сумніватися, бути свідомими тієї ситуації, яка зараз склалася в Церкві. Так, триває боротьба за віру, вона не нова, так було протягом історії багато разів. Постійно пам’ятайте правило Св. Вінкентія: «Треба завжди триматися того, що всюди, що завжди, в що всі вірили», яке ми сьогодні вибрали і знаємо чітко, що не допустимо помилки і не заведемо вас у блуд. І завдяки тому правилу, будемо завжди свято жити, збережемо свою віру і побожність, те, що нам передала Унійна Церква, бо це все дається для кріпості і святості нашої віри. А це означає, що треба зберегти правдиве навчання. Не може в Церкві існувати та наука, яка цілковито протилежна тому, чого навчали завжди в Католицькій Церкві. Навіть деякі модерні теологи вказують, що 100 років тому Папи навчали по-іншому. Якщо навчання інше, то я його не приймаю. Тоді чинимо вірно. Сьогодні не треба згіршуватися, і навіть, якщо говорять про екскомуніки…
Дорогі мої, на екскомуніку треба доказ – серйозне порушення правди віри. Світлої пам’яті о. Володимир Рудь з Рясне-2 дав церковникам зі св. Юра одне питання: «Яку догму порушив о. Василь Ковпак?» Вони не могли відповісти, бо ніякої догми отець не порушив. Говорили, що непослушний. Чекайте, а якщо батько скаже дітям красти, то чи діти мають слухати батька? Ні, вони не мають слухати, а батько і далі залишається їхнім батьком. А коли нам кажуть нищити свою віру, те, що нам передали, чи маємо слухати? Ми маємо найсвятіший послух до науки Церкви, до Римських Пап. До середини ХХ ст. Папи застерігали вірних перед новітніми блудами. Тому ми не навчаємо чогось нового, чого б не навчала Церква, не з повітря беремо своє навчання, а стоїмо твердо на науці Римських Архієреїв. Наше підгрунтя має 20 століть. Не можна поскладати Енцикліки Папів Римських, щоб припадали порохом, як непотрібні, просто треба відкрити і читати. Коли правди віри не порушені, то ніяка екскомуніка не діє і не має сили, не треба згіршуватися, що хтось з вищого духовенства піддається людським пристрастям і «розкидається» екскомуніками.
В 2009 р. Папа Венедикт ХVІ зняв екскомуніку з лефевристів. Отця Василя засуджували за те, що він пристав до лефевристів. І схизми вже немає, значить і ті, що тримаються в Україні Традиції не є поза Церквою. Навіть в інтерв’ю одній газеті Папа Венедикт ХVІ вказував, що традиціоналісти, які в Церкві, не є поза Церквою і знімає екскомуніку, і ніхто не має права називати тих, які тримаються Традиції, традиційної науки Церкви, єретиком чи схизматиком.
І останній факт. Знаємо, о. Любомира Гаєвського з Богородчан (Івано-Франківщина), свого часу він приїжджав до нас. Отець розповідав, коли його гонили, то відвідував навіть Апостольського нунція, якому він пояснював, що хоче триматись того, що йому передали. Нунцій вислухав, а вкінці каже, що ви добре робите, що тримаєтеся того навчання в Церкві, воно доб- ре і святе, ми зараз впроваджуємо те, чого не знаємо і які наслідки воно матиме. Тому будьмо вірні науці Церкви, нашим блаженним, тому, що нам передала Церква, ніколи не сумнівайтеся, будьте певні, вчіть своїх дітей, молодь, щоб разом з тим не втратити віру. Бо пройде час і ті, хто ходять до модерних церков скажуть, що вони православної віри. А наші блаженні за вірність Церкві і її вченню їхали в Сибір і віддавали життя. А сьогодні це зовсім не має вартості, а вони просто не поставили підпису під словом «православний». Бачимо проблему Церкви і за що йде боротьба сьогодні. Тому хай Господь Бог додасть нам сили, наснаги у збереженні нашої віри. Амінь.
