Вчіться радіти!

Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і се­стри! Четверта неділя Великого посту в Римо-католицькій церкві має дуже ціка­ву назву. Вона з латинської звучить так – Latere Sunday, що в перекладі означає «радісна неділя». В часі посту, всередині посту, є так звана радісна неділя.

І це зовсім не означає, що в ту неділю немає посту, що можна танцювати, весели­тися, зовсім ні. Але це слово «радісна неді­ля», воно походить від того, що в цей день церква ніби робить паузу посеред посту і нагадує нам про радість майбутнього во­скресіння. В часі посту ми дуже занурені в розваження про страсті Господні.

Це є час покути, це є час навернення, це є час нагадувати собі про свої гріхи, це є час робити добро, це є час ходити до до­брої сповіді. Це є, немов час, коли людина роздумує про духовний смуток. Кожен пе­реживає свою голгофту, свої терпіння.

І, власне, церква в середині того посту каже нам «Ла Тересендей», неділя радо­сті, яка нам нагадує, що ті терпіння, теж будуть мати свій кінець, бо прийде велика радість Божого Воскресіння. Дорогі брати і сестри, ви знаєте, я себе зловив на думці, що сьогодні бракує всім нам. І нам сьогодні бракує елементарної радості.

І, можливо, багато людей скаже, а з чого радіти? В державі п’ятий рік війна. Скільки біди і горя? Скільки людей роз’їхалося по всьому світу?

Криза фінансова. І ніби кругом один смуток і депресія. З іншого боку, багато людей шукають радість у тих світових за­бавах і веселощах.

Там, де є танці, там, де є смішно, там, де є алкоголь, там, де можна пожартувати, поскакати, повеселитись, потанцювати. Але це не є жодна радість. Це такий тимча­совий наркотик, який є ввечері ,а зранку зникає.

Проте , справжня радість, дорогі мої, це є дар Святого Духа. Це є подарунок Свято­го Духа. І ми прийняли цей подарунок, але як щось таке неважливе, ми поклали його у шухляду, в шафу і про нього забули.

Тому сьогодні пропоную, щоб ми діста­ли ту радість, той дар і відновили його в своєму житті. Справжня радість, вона не знаходиться в якихось дуже надзвичайних, великих справах, ні. Але звичайна радість, вона знаходиться у звичайних дрібних ре­чах.

Чисто по-людськи, ми ще радіємо, коли щось виходить; коли б знайшли клад гро­шей, наприклад, чи дуже добру роботу, коли операція пройшла успішно, і людина радіє. Але подивіться навколо себе, скільки ми маємо дарів, скільки ми маємо матері­альних благ, скільки ми маємо зручностей для життя і різних вигод. І це, якщо диви­тися на радість, тільки з матеріальної точки зору, то ми є надзвичайно багаті люди.

Запитайте себе, мої дорогі, коли ви ос­танній раз раділи, що ви зранку прокину­лись, і серце було наповнене великою ра­дістю, переважно смуток, і невдоволений вираз обличчя. Запитайте, коли ви остан­ній раз думали про це, і раділи з того, що маєте ліжко, що маєте м’яку подушку, що маєте санвузол, де можете себе привести до порядку; хто з нас радіє, що на кухні є холодильник, в якому багато продуктів чи кавоварка, а подивіться, скільки в нас є взуття і одягу. Хто з нас радіє, що не живе на вулиці, а має свій дім чи квартиру.

Багато людей мають автомобіль, а то й два і три. Багато людей мають хорошу пра­цю, і попри все людина ходить засмучена, не має радості. Чи сьогодні чоловік радіє, що має жінку, а чи жінка радіє, що має чо­ловіка? Сьогодні наші діти, вони мають до­рогі мобільні телефони, але не мають ра­дості в тому.

Які то є чудові слова одного чоловіка, який сказав: “Я радію всьому, що я маю”. Друге, мої найдорожчі, з чого треба радіти, а людина не радіє, то це є з того, що ми є християни, що ми є охрещені, що ми – ка­толики, що ми – діти Божі, що ми – члени церкви, що ми можемо користатися зі свя­тих таїн, з Божої ласки і благословення, що кожному із нас є відкрита дорога до Цар­ства Небесного, що можемо звертатися до Бога, в молитві, до Матері Божої, що кож­ному із нас є приготоване місце в небі. Тут те ж саме, хто з того радіє? І апостол Пав­ло, бачучи ті засмучені людські обличчя, він немов падав в такий святий гнів і казав до людей: ”Радійте, браття, радійте завжди в Господі, і знову повторяю вам: радійте”.

Дорогі мої, є люди, які вічно незадово­лені, що би їм не купили, що би їм не дали, будь-яку забаганку, проходить день-два і людина знову засмучує нас. А є люди, які радіють будь-яким дрібничкам і дякують Богу за день, дякують Богу за сон, дякують Богу за повітря, дякують Господу Богу за терпіння, дякують Йому за ліжко, яке ма­ють, за їжу того дня, за всі вигоди і невиго­ди. Таку людину, яка радіє, видно здалека.

Людина, яка має радість у своєму серці, вона не може себе скрити. В неї світяться очі, в неї усмішка на обличчі. Мені колись сподобався дуже хороший фільм про ді­вчинку Поліанну.

Це була дитина, в якої було дуже тяжка доля, в якої померли батьки. Її віддали на виховання до тітки (родички). Тітка була дуже строга з нею.

Давала їй тяжку роботу, відвідувати хво­рих. Але завжди на обличчі тої дівчинки, попри те, що в неї була важка доля, завж­ди була радість і усмішка. Її часто люди питали: “Поліанно, а чому ти усміхнена і йдеш така щаслива?” А вона відповіла: “Я в будь-якій ситуації, навіть найважчій, ста­раюся знайти радість і просто радіти”.

Одного разу діти насміхалися з Поліа­ни і подарували їй костелі. Всі почали на­сміхатися з неї, а Поліана раділа. І з чого радіти? А раділа з того, що ті костелі їй не потрібні. Дівчинка зламала ногу і знову ра­дість на обличчі. Їй питають, що тут можна радіти? Ти зламала ногу? А Поліана відпо­відає: “Я радію з того, що не зламала дві ноги, а лише одну”. Подивіться, яка чудова наука для кожної людини.

В будь-якій ситуації шукати радість. А якщо тої радості нема, ну, тоді ми погано її шукаємо. Дорогі мої, Ісус Христос не обі­цяв нам на землі солодкого життя.

Послухайте тільки ту чудову науку бла­женства на горі. Вісім блаженств, які дав Ісус Христос. І що там сказано? Блаженні в Богі духом, блаженні засмучені, блаженні лагідні, блаженні голодні і спраглі правди, блаженні милосердні і чисті серцем, бла­женні миротворці, блаженні, коли вас бу­дуть переслідувати.

Читаєш, а серце немов наповнюєть­ся тим смутком, що мене будуть переслі­дувати, що людина може бути голодна, в скорботі. Але Ісус, закінчуючи цих вісім блаженств, додає урочисто: “Радійте і ве­селіться, бо ваші імена є записані на небі”.

“Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі”. І святі апостоли жили тою радістю, бо жили наукою Ісуса Христа. Не один раз їх виводили на Майдан, там зне­важали їх, навіть бичували, били.

І як є написано в діянні апостолів, після того, як їх побили, вони раділи, бо могли потерпіти за ім’я Ісус. Дорогі мої, якщо ми не навчимося радіти з тих дрібних розко­шей, які ми маємо в житті, якщо ми не на­вчимося радіти з того, що ми живемо, що ми прокинулись, що маємо родину і сім’ю, що маємо все, що необхідне для життя, то ми ніколи не навчимося радіти з терпіння. А терпіння для святих – це справжня ра­дість.

Багато святих, які не мали терпіння, плакали, щоб Бог за них забув. А коли приходили якісь терпіння, вони безмежно раділи. І на закінчення розкажу вам при­клад зі життя святого Франциска з Асижу.

Він одного разу запитав братів, що таке справжня радість. І за хвилю дав таку від­повідь. Дорогі браття, навіть якщо би мені вдалося навернути найбільш закам’янілих грішників до Ісуса Христа, чи це би була радість справжня? Він скаже: “Ні”.

Навіть коли би я цілий світ навернув до Ісуса Христа, чи це би була радість справ­жня? Ні. І якщо би я мав такий дар і воскре­сив всіх померлих на світі, чи це би була справжня радість для мого серця? Ні. А що тоді є справжня радість для мого серця? А це коли я після важкої подорожі, в холод­ні зимові дні, втомлений, спраглий, голод­ний, весь повністю замерший, прийшов до свого монастиря і стукаю до брами.

І коли братія мене питає крізь зачинені двері, хто там? А я відповідаю їм, що це Францишко, ваш брат. І вони до мене ка­жуть, іди геть, це не Францишко. І коли я вдруге і втретє, і вп’яте стукаю, і прошу, браття, пустіть мене, ніч на дворі, мороз тисне, я голодний, пустіть мене, але вони кажуть, ні, це не Францишко, іди геть.

    І я до самого ранку лишаюся під две­рима рідного монастиря. І тут, мої браття, буде справжня радість, коли я не дам сер­цю волю до гніву. Коли збережу своє серце в спокою і буду радіти, що я на це заслу­жив, оце є справжня радість.

    Дорогі брати і сестри, я всім бажаю такої справжньої радості, яку мав святий Фран­цишко. Я всім бажаю такої радості, яку мали святі апостоли. Я бажаю, щоб кожен з нас радів, бо наші імена записані в небі.

    Радійте кожному дню, радійте всьому, що маєте, найдрібнішим речам. Це все Божі дари. Багато людей і того не мають.

    Радійте своїй родині, радійте, що має­те церкву. Радійте, що маєте священників, радійте, що маєте Святі Тайни. Радійте теж, що маєте терпіння.

Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі.