Стидливість в кожній людині вродженою. Вона зродилась в людині у тій хвилі, коли та переступила в раю Божу заповідь. І хоч це наслідок гріха, та є і охороною перед гріхом, особливо нечистим. Тому ті, що дбають про святість та невинність своєї душі і тіла, дорожать цією чеснотою, а ті, що пускаються на манівці гріхів, у першій мірі тратять стидливість. На жаль, таких у теперішніх часах трапляється щораз більше. Достатньо перейтися вулицею якогось міста, побачити нинішній одяг, особливо жіночий, заглянути до театрів, кіно чи інших місць, то побачимо, як страшно та стидливість серед людей занедбана. Сьогодні вже дійшло до того, що в театрах чи інших публічних місцях виступають зовсім нагі жінки перед тисячами глядачів, які їм аплодують. Що ж воно означає? А означає воно, що нинішні люди щораз більше погружають себе в багно розпусти, щораз більше втрачають природне почуття стидливості і стають, немов тваринами. Нинішні жінки забувають, що правдива краса їх лежить в душі, прикрашеній християнськими чеснотами, а не в модних сороміцьких нарядах. Погана мода взяла нині верх над усякою чеснотою. Вона не оглядається ні на Бога, ні на душевні чесноти, а силується лиш на те, щоби подобатися тілесній змисловості і заспокоїти ту змисловість без огляду на пристойність, скромність, стидливість і згіршення. Під таку моду настроюється і саме серце, яке стає чимраз податливіше до змисловості і тілесності, тратить повагу і стриманість, робиться пустим і розпустним. Ту правду підтверджує досвід усіх часів і народів. Коли тільки десь занепадала християнська стидливість і пристойність, там упадали звичаї, родинне життя, подружня вірність і ставало неможливим добре виховання молоді. Ці нещасні прояви і нині руйнують життя т. зв. нашого культурного світу. Свій цей дичіє, а однією з головних причин здичіння – це втрата стидливості.
І хоч Отець всього християнства, Папа римський, вже кілька разів підносив голос у справі повороту до християнської пристойності, хоч всі церковні достойники заборонили всіх непристойно одягнених жінок не впускати до Св. Тайн, і навіть до церков, воно нічого не допомагає. Мода є могутнішою за совість, за церковний послух, за все.
Яка ж причина цього, що люди, навіть християни, тратять щораз більше почуття стидливості і пристойності? Причиною цього є загальний дух світу, який забуває про духовні цінності, а обожнює лише тіло. І з цього тілесного культу виродився страшний матеріалізм, який бачить все щастя людини у заспокоєнні своїх тілесних пристрастей. Люди забувають, що не тіло душею, а душа має управляти тілом. «Чи не знаєте, що ваше тіло є храмом Святого Духа, котрого маєте від Бога, і що ви не свої? Бо ви куплені високою ціною. Прославляйте отже, Бога в вашім тілі», – пише св. Апостол Павло (І Кор. 6, 19). Замість прославляти Бога в своїм тілі, нинішній світ прославляє тільки саме тіло. І з того йде весь занепад релігійності, а навіть цілковите безвірство.
Християнська праведність, а навіть сама природна честь людини вимагає цього, щоби тіло було підпорядковане душі, а не панувало над душею. А для того, щоб душа могла панувати над своїм тілом, потрібно чоловікові перемагати себе, завдавати насильство своїй грішній природі, поконувати свої пристрасті, умертвлятися.
Багато причин спонукає нас до цього, щоб ми умертвляли себе. Ми мусимо перемагати себе, бо в нас багато недобрих нахилів і поривів до того, що противиться Божим заповідям і нашій совісті. Ми повні самолюбства, гордості, зависті, лінивства та всяких інших пристрастей. Хто дав би повну свободу своїм пристрастям, хоч би на один день, пішов би за їх потягами і поривами, – в одну мить опинився би у страшній гріховній пропасті. Дикі і небезпечні звірята треба завжди тримати у замкненню. В людині живуть дикі пристрасті і немає нічого такого низького, нікчемного, підлого, на що не наважився би чоловік, якщо б дав волю своїм пристрастям. Одинокою захороною перед цією пропастю є панування над собою – умертвлення.
Мусимо перемагати себе, бо ми християни, ісповідники науки Ісуса Христа. Наш Господь, Ісус Христос, завжди і всюди проповідував самовідречення, як своїм словом, так і прикладом. Він поставив необхідну умову для всіх, що хочуть йти за ним: «Хто хоче йти за мною, нехай відречеться себе самого, візьме хрест свій і іде за мною» (Мт. 16, 24). Ціле християнське життя за словами св. Апостола, це смерть і погребення з Христом. Він пише: «Про вишнє думайте, не про земне. Бо ви вмерли і життя ваше похоронене з Христом в Бозі» (Кол. 3, 3).
Навіть наше щоденне життя вимагає від нас самовідречення і умертвлення. Живемо між людьми, в родині, в різних товариствах, на роботі. Всі вони мають різні права і домагання, а ми маємо ті права і домагання побачити. Скільки це все вимагає від нас жертви, самовідречення і посвяти. Скільки то треба самовідречення і умертвлення для кожної жінки, щоби могла догодити своєму чоловікові, щоб бути доброю жінкою. Скільки треба так само умертвлення для чоловіка, щоб він був добрим мужем і батьком родини. Навіть світові люди, що не дбають дуже про заковування засад віри, скільки вони мусять прикласти зусиль, щоб бути людьми культурними і добре вихованими. Словом, на світі не можна зробити ні одного кроку без поконання себе.
Чуємо часто нарікання, що тепер світ зіпсутий, що брак на світі людей характеру, твердих засад. І справді так є. А чому ж брак таких людей? Бо люди не хочуть себе умертвляти. А в цьому власне лежить характер людини, коли вона не йде за поривами своїх пристрастей, тільки за розумом, просвіченим вірою. Характер, це нічого іншого, як вироблена сильна воля, що не дасться поривати забаганкам пристрастей, а йде шляхом обов’язку і совісті. А до цього потрібне самовідречення.
Ось власне ці дві чесноти: стидливість і омертвлення поручає в теперішній час особливіший способом Св. Отець всім християнам. Поручає їх передусім всім членам Апостольства молитви. І каже нам просити Пресвяте Христове Серце, щоби християнський світ зрозумів вагу і потребу тих чеснот, та старався їх собі присвоїти.
