«Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне
з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв
від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка.
І чоловік сказав: «Це справді кість від моїх костей і плоть від
моєї плоті. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка.
Так то полишає чоловік свого батька і матір і пристає
до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2, 21–24)
Подружнє життя запровадив Бог, а не люди. Не люди його освятили, але Бог його освятив. Подружнє життя Бог запровадив в момент створення перших людей, а освятив його Христос, тоді, коли Спаситель підніс його до гідності Св. Тайни, як кажуть більшість богословів, на весіллі в Кані Галилейській. Подружнє життя існує тільки в Бозі, бо воно походить від Бога, триває у Бозі і прямує до Бога! Інакше воно в’яне, як неполиваний сад. Оскільки подружжя має свій початок в Бозі, то Церква називає його станом святим і благословенним. Подружжя укладене без Бога є недійсним та може розглядатися тільки як якийсь природній зв’язок чоловіка і жінки, тому приклад цивільні шлюби без благословення Церкви. Такий зв’язок найчастіше є місцем егоїзму, нешанобливості і навіть брутальності. Він завжди є проявом бунту супроти Божих прав, що більше, супроти самого Бога, бо не хочуть коритися усталеному Богом порядку. Через це чоловік і жінка, немов обіцяють собі взаємно, і це виглядає як людська обіцянка (яка часто стає віроломною), зате обіцянка вірності і любові чоловіка і жінки має бути найперше звернена до Бога і перед Богом (опісля один до одного) – і саме авторитет і вірність дотримання слів перед Богом вже спонукає і кріпить подругів перед порушенням шлюбної присяги.
Основні принципи функціонування подружнього життя продиктував сам Бог, а найважливіші з них: нерозривність, єдність (моногамність) та святість. У подружжі найважливішою особою не є ані чоловік, ані дружина, тільки сам Бог, який через Святу Церкву уділяє їм своє благословення та освячує своєю ласкою. Рішення молодих людей про вибір майбутнього чоловіка (дружини) та про укладання шлюбу має прийматися ними добровільно, без зовнішнього примусу. Оскільки подружжя є зв’язком між конкретним чоловіком і жінкою, то воно виникає не інакше, як на підставі добровільної згоди обох сторін. Цей добровільний акт волі, якому піддаються обидві сторони і приймають обопільно, притаманний подружньому стану, є настільки необхідним для укладання правдивого подружжя, що його не може замінити жодна людська дія.
Добровільно вступаючи у подружній стан, наречені повинні добре усвідомлювати усю важливість зобов’язань, які наявні у тексті шлюбної присяги.
Наречений: Я, (ім’я), беру тебе, (ім’я), за жінку і прирікаю тобі любов, вірність, і чесність подружню, і що не залишу тебе аж до смерті. Так мені, Боже, допоможи, в Тройці Святій єдиний, і всі святі.
Наречена: Я, (ім’я), беру тебе, (ім’я), за мужа, і прирікаю тобі любов, вірність, чесність, і послух подружній, і що не залишу тебе аж до смерті. Так мені, Боже, допоможи, в Тройці Святій єдиний, і всі святі.
Складаючи ці обітниці добровільно і свідомо, вони зобов’язуються тим самим дотримуватися їх аж до смерті когось з подружжя. Любов – це не якийсь емоційний стан чи лише почуття. Любов до дружини, до шлюбного чоловіка – це найперше акт волі, рішення: я буду тебе любити, а це означає, що я буду робити все для твого добра. Любов, передусім, безкорислива і добровільна дія для добра любленої особи. Вона виключає ненависть, ворожість, побої. Ось найважливіший фрагмент подружньої присяги: «я обіцяю тобі любов, вірність і чесність подружню, і що не залишу тебе аж до смерті».
Вірність означає повну приналежність чоловіка до дружини та дружини до чоловіка. Вірність виключає який-небудь інтимний (фізичний) зв’язок з третьою особою.
Подружня чесність означає правдомовність чоловіка та дружини. Подружня чесність виключає існування перед чоловіком та дружиною таких таємниць, які могли б завдати шкоди комусь з них. Вона також виключає брехню.
Слова обітниці «я не залишу тебе аж до смерті», виключають можливість розлучення, але якщо і трапиться якесь відчуження, то його варто розглядати як тимчасове явище. Наречені повинні усвідомлювати те, що фізична і психічна недуга чи каліцтво чоловіка (дружини), не звільняє їх від обов’язку піклування ними. Вони мають знати, що невиліковна хвороба або каліцтво може спіткати їхнього чоловіка або дружину, наприклад, вже через місяць після одруження. А припускаючи таку ситуацію, вони повинні бути готовими, у разі її виникнення, перебувати біля недужого чоловіка чи дружини. Подружнє життя є тяжким життям. Навіть у монашому житті можна остаточно змінити монаше оточення, монастир або клопотати про переведення під владу іншого Настоятеля. Священиків щоразу переводять з одного місця душпастирювання в інше. Дружини і чоловіка не можна змінювати. У Св. Євангелії ми читаємо: «Кажуть до нього учні: «Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись». Він же відповів їм: «Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано. Бувають бо скопці, що з материнського лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Царства Небесного. Хто може збагнути, нехай збагне» (Мт. 19, 10–12).
Труднощі подружнього життя треба усвідомлювати не для того, аби уникати їх з власної вигоди, але тільки тому, щоб коли вони прийдуть – не бути ними зненацька заскоченими та вистояти. Той, хто добровільно увійшов у святиню подружнього життя, має поважати закони тієї святині, які ухвалив її Творець, а властиво сам Бог. Люди можуть тільки вирішувати про укладання шлюбу, про обрання шлюбного чоловіка чи дружини та про виконання подружніх зобов’язань (чи подружжя буде довершеним або т. зв. «білим», цнотливим). Однак вони не можуть вирішувати про засади, на підставі яких подружжя повинно функціонувати. Вже сама природа подружжя виключає зміну особи у співжитті, і то в такій значній мірі, що той, хто вже вступив у подружній стан, зобов’язується Божими законами та прикметними ознаками.
У подружжі треба розрізняти його початок, виникнення і виконання.
Початок – це час, коли між нареченими зав’язується духовний вузол, а це відбувається в цю мить, коли наречені висловлюють свою згоду на укладання шлюбу згідно Божого плану.
Виникнення (подружжя) – це складання взаємних подружніх обітниць, іншими словами, це прийняття Св. Тайни Подружжя. Це відбувається у присутності священика, офіційного свідка та представника Св. Церкви. Щойно виникнення подружжя дає нареченим право розпочинати подружнє життя.
Виконання (подружжя) – це користання тими правами, які наречені отримали для себе навзаєм у мить укладання шлюбу.
Духовний вузол, який означає добровільну згоду на укладення нерозривного шлюбу, відрізняє подружжя від інстинктивного, фізичного і позірного тільки про людське око подружжя.
У подружньому стані поєднуються і зростають душі, а зростають вони швидше і міцніше, ніж тіла, і то не тимчасовою низкою почуттів чи чуттям, але сильною і розсудливою постановою волі обох сторін. І з такого споріднення душ виникає за Божим зарядженням святий і нерозривний вузол.
Свята спільнота правдивого подружжя виникає через злиття Божої та людської волі. Від Бога походить установлення подружнього стану, його мета, його права і переваги. А від людей – з Божим обдаруванням і допомогою – походить конкретне подружжя через здійснення жертовним відданням на все життя другій особі своєї власної особи, разом з обов’язками і перевагами, які установлені Богом.
Бог, який створив людину з любові, покликав її також до любові, яка є ґрунтовним і вродженим покликанням кожної людської істоти, бо людина створена на образ і подобу Божу, який сам є Любов’ю. Позаяк Бог створив чоловіка і жінку, їх взаємна любов відображає образ досконалої і незнищенної Божої любові.
Що таке християнське подружжя? Християнське подружжя – це виразна згода, яка укладається у присутності католицького священика і двох свідків, через яку двоє християн, чоловік та жінка, зобов’язуються до спільного життя і водночас отримують від Бога необхідні їм для цього ласки.
