1. ЖИТТЯ СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДМИТРІЯ
  2. СОБОР СВЯТОГО АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА
  3. Дев'ятниця до св. Архангела Михаїла
  4. ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ СВЯТОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ЙОСАФАТА
  5. СВЯТИЙ, ЩО ПАЛАЄ БОЖОЮ ЛЮБОВ’Ю
  6. СВ. ЙОСАФАТ У КИЄВІ В ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ
  7. СВЯТИЙ ЙОСАФАТ - ПОСЛІДОВНИК ХРИСТА
  8. Пісні до святого Йосафата
  9. ДЕВ'ЯТНИЦЯ до Святого Священномученика Йосафата
  10. ДЕВ’ЯТНИЦЯ до Дитятка Ісуса з Праги
  11. ПРИГОТУЙ СВОЄ СЕРЦЕ
  12. ДЕВ’ЯТНИЦЯ ЗА ДУШІ, ЯКІ ТЕРПЛЯТЬ В ЧИСТИЛИЩІ
  13. ЛІТАНІЯ ЗА ДУШІ ПОМЕРЛИХ

ЖИТТЯ СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДМИТРІЯ

Святий Дмитрій

Святий Дмитрій народився в македонському місті Солунь, де його батько був начальником міста і таємним християнином. Побожні родичі гарно виховали сина, а помираючи, залишили йому маєток та інший, набагато цінніший скарб — глибоко вкорінену в серці святу віру. Цісар Максиміян довірив молодому, але хороброму і мудрому Дмитрію уряд, яким керував його батько, і наказав йому переслідувати та мучити християн. Але скоро донесли цісареві, що Дмитрій не те що не переслідує християн, але й сам визнає християнську віру та інших до цього заохочує. Цісар, повертаючись з війни, навмисне прибув до Солуні, щоб розслідувати цю справу.

Св. Дмитрій був готовим до мук: він просив свого слугу Луппу, щоб після його смерті той все майно роздав убогим, а сам визнав перед цісарем, що є християнином і ніяка сила не доведе його до того, щоб він відрікся Христа Спасителя. Цісар наказав кинути його до в’язниці, де святий перебував на молитві, і де, за переданням, удостоївся бачити Ангела небесного, який укріпив його і потішив надією скорої мученицької смерті.

Цісар Максиміян влаштував для свого війська та жителів Солуні видовище: християни мусіли боротись з одним дуже сильним велетнем на ім’я Лій. Був він таким сильним, що ніхто не міг його збороти, бо кожного підносив угору і кидав на застромлений в землю гострий спис. І так гинули християни, а безсердечні погани тішилися їхньою смертю.

Був у Солуні один молодий християнин, слабкий тілом, але сильний вірою. Він поспішив до в’язниці, де сидів св. Дмитрій і попросив його благословення, бо хоче йти і боротись з Лієм. Св. Дмитрій після спільної з ним молитви поблагословив Нестора і сказав йому пророчим духом, що Лія він поборе, а потім постраждає за Христа. Пішов Нестор на поганське видовище і постав перед Лієм. Побачивши такого слабкого юнака, що поривається проти здорованя, всі разом з цісарем засміялися, але Нестор сказав, що є християнином і уповає на допомогу Ісуса Христа, свого Спасителя. Лій кинувся на нього, і всі чекали, що Нестор упаде на спис, аж ось він схопив велета і підніс його як пір’їну і з розмахом кинув додолу. Лій впав на гострий меч, бризнула його кров, а всі, хто це бачив, закричали: «Великий є Бог християнський».

Розлючений цісар наказав вбити Нестора мечем, і так мученик Христовий віддав життя за Христа. Але всім стало відомо, що на славний подвиг поблагословив Нестора св. Дмитрій. Цісар, щоб відімстити за смерть Лія, наказав воїнам піти до в’язниці і списами вбити св. Дмитрія.

Сталося це 8 листопада 306 року. Тіло святого мученика похоронили християни. Його вірний слуга Луппа взяв плащ і перстень св. Дмитрія, і доторкаючись ним до хворих, оздоровлював їх і проганяв бісів. Довідавшись про це, цісар наказав і Луппу вбити мечем і так стало на небі на одного святого більше.

А коли настав час свободи, коли св. віра стала спокійно всюди поширюватися, тоді над гробом св. Дмитрія постала церква, до якої горнулися хворі зі всіх країв, бо як не можна порахувати зір на небі, так і не можна порахувати всіх чудес, які відбувалися при мощах святого великомученика. Один вельможа з Іларії, Леонтій, чудесно оздоровлений при гробі св. Дмитрія, поставив на місці первісної церкви другу, величаву і прекрасну. Під час її будови знайдено мощі святого – повністю цілі і свіжі, а з них витікало пахуче миро. Св. мощі зложено в ковану золотом домовину, а Бог прославив їх ще численнішими чудами. І так, серед найважчих журб шукали солуняни помочі у святого і ніколи не залишались розчарованими. Він своїми молитвами врятував місто від страшної пошесті, він оборонив його перед поганським ворожим наступом, він звільнив багатьох невільників з неволі. Коли в Солуні настав страшний голод, то св. Дмитрій з’явився на морі людям, які везли збіжжя, і наказав їм повернути і плисти до Солуні, що вони і зробили.

На нашій землі, від часів, коли наші предки прийняли святу християнську віру, пам'ять св. Дмитрія була в надзвичайному пошануванні. А початком цьому була облога Царгорода князем Олегом. Літописець Нестор пише, що коли руські війська зломили силу грецьку, то «убоялася Греци і рекоша: ність се Олег, но св. Димитрій послан на ни от Бога». А потім, коли вже віра Христова, наче сонце, осяяла терени Русі, тоді князь і військо і всі вірні віддавали себе в опіку св. Дмитрія. З літописів знаємо, що 24 січня 1198 року привезено великому князеві Всеволоду Юрійовичу Володимирському образ св. Дмитрія зі Солуні. Образ той був мальований на дошці з первісної домовини святого. Той образ зберігався з великими почестями в Володимирі, а пізніше - в Москві. Дуже багато церков в Україні є посвячені святому Дмитрію. І Україна буде завжди почитати великого і святого мученика, який молить за нас Бога, випрошуючи кращої долі.

НАУКА: За молитвами св. Дмитрія розважмо сьогодні над чеснотою сором’язливості. Сором’язливість - це чеснота, якою здавлюємо в собі похоті та бажання, що шкодять скромності. «Сором’язливість - то більше ніж людська досконалість» (св. Кир. Єр.). «Сором’язливість є Божого походження, бо Бог приніс її з неба на землю» (св. Амвр.). «Ті, що є сором’язливі, є ангелами в тілі» (св. Вас.). «Чисті душі - то родина Ангелів, установлена Христом для того, щоб не тільки Ангели в небі, але й тут, ангели в тілі, Його славили» (св. Єрон.). «Сором’язливі перевищують ангелів, бо мусять боротись з тілом, чого в Ангелів нема» (св. Йоан Злат.) «Диявол знає, що людина через сором’язливість доходить до ангельської досконалості, яку диявол навіки втратив, і тому він найбільше спонукає нас до нечистих думок» (св. Ізид.). Сором’язливість дає нам ясне пізнання Бога, силу волі, великий душевний спокій. Сором’язливі будуть на небі особливо піднесені. Засоби до осягнення цієї чесноти: опанування себе, поміркованість, часте прийняття Найсвятіших Тайн, молитва до Пречистої Діви, розважання правд віри, особливо пам’ять про всюдисущість і всезнаючість Божу і останні речі (смерть, суд, небо, пекло). «Стережи очі твої, утікай від гамору світу і пам’ятай: де страх Господній, там є і сором’язливість» (св. Йоан Злат.).

І. Я. Луцик. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907.

СОБОР СВЯТОГО АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА

Вся небесния Сили, святії Ангели і Архангели,
моліте Бога о нас грішних

Святий Архангел Михаїл21 листопада Церква святкує Собор св. Архистратига Михаїла і всіх Ангелів Божих. Ангели – це чисті духи, яких Господь створив, щоб Йому поклонялися і служили. Між сотворіннями Ангели займають перше місце, вони є набагато вищі від людей, вони є сильні Божою ласкою і набагато, набагато сильніші від людей (Пс. 8, 6; 103, 20-21; 2 Петр. 2, 11). Вони є святі (Мт. 25, 31), вони мають в собі ту досконалість, до якої ми тільки прагнемо, і до якої вже наблизились Божі святі (Лк. 20, 36; Мт. 22, 30). Вони є близько біля Бога, оточують Його і стоять біля Його престолу (3 Царств. 22, 18; Іс. 6, 2-3; Дан. 7, 10; Мт. 18, 10; Лк. 1, 19).

Ангели не є відділеними від нас непрохідною межею. Вони, як і святі в небі, як душі в чистилищі, як вірні на землі, є членами того великого тіла, головою якого є Христос, «бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме і невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене» (Кол. 1, 16). І тому св. Апостол Павло голосить і каже християнам: «приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів» (Євр. 12, 22).

Ангели Божі, як мудріші, сильніші і досконаліші, стережуть і охороняють нас. Тому одухотворений цар Давид співає: «Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що його бояться» (Пс. 34,8). Бог наказав своїм Ангелам хоронити людей на всіх їхніх дорогах: «Бо ангелам своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулась нога твоя об камінь (Пс. 91, 11-12). Ангел Божий виводить праведного Лота зі Содоми (1 М. 19); Ангел Господній хоронить Даниїла перед пащами левів (Дан. 11-14). Ангел Божий є помічником, охоронцем і керівником молодого Товії в дорозі (Тов. 6-14), Ангел укріпляє хлібом пророка Іллю (3 Царств. 19); Ангел виводить св. Петра з темниці (Дії 12, 7-10).

За Божим наказом Ангел карає злих (4 Царств, 19, 35). Ангел є благовісником найбільших тайн, є Божим посланцем. Ангели моляться Богу за нас, вони допомагають наверненню невірних до св. віри (Дії 8, 26-40; 10, 1-6) і надзвичайно тішаться, коли навертається грішник, а Спаситель сам каже, що «буває між ангелами Божими радість над кожним грішником, що кається» (Лк. 15, 10). За посередництвом Ангелів був даний Мойсеєві від Бога Старий Завіт (Дії 7, 53; Гал. 3, 19, Євр. 2, 2). Ангели благовістили людям прихід Законодавця Нового Завіту, Ісуса Христа (Мт. 1, 20; Лк. 1, 26-38; 2, 9-15).

Тому не дивно, що Св. Письмо називає Ангелів «служебними духами, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння» (Євр. 1, 14), бо Ангели служать нашому спасінню охоче і з любов’ю, як Божі сини (Йов. 1, 6; 2, 1; 35, 7), а не як раби, вони палають спрагою примножити славу Господові і цілий світ навернути на дорогу святого, богоугодного життя. Ангели возносять наші молитви на небо і кладуть їх перед Богом. «Отож, коли ти з Сарою молився, я заносив ваші молитви перед славу Господню» (Тов. 12, 12), — говорить Рафаїл, «один з семи ангелів, що завжди стоять приявні (перед Богом) і мають доступ до Господньої слави» (Тов. 12, 15). А св. Йоан Євангелист бачив у видінні, як «ангел інший прийшов і став при жертовнику, маючи золоту кадильницю, і дано йому тиміяму множини, щоб поклав з молитвами всіх святих на жертовник золотий, що перед престолом. І піднісся дим тиміяму з молитвами святих, від руки ангела, перед Богом» (Об. 8, 3-4).

Кількість Ангелів безмірна. Там, перед престолом Господа, споконвіків «тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед ним стояла» (Дан. 7, 10). Святе Письмо часто згадує воїнства небесні (Лк. 2, 13; 3 Царств. 22, 19). «Кількість ангелів є більша ніж кількість зір на небі, зерен піску в морі і листя на деревах» – так каже св. Діонісій Ареопагіт. Є дев’ять чинів Ангелів, які поділяються на три розряди (вищий, середній і нижчий) по три чини. До першого розряду належать Серафими, Херувими і Престоли. Слово «Серафим» – єврейське, воно означає «вогняні, запалюючі», бо вони горять найбільшою любов’ю до Бога; про них також каже цар-псальмопівець: «Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогненне – слугами своїми» (Пс. 104, 4). «Херувим» означає «багатоокий», вони, стоячи біля Божого престолу, набагато більше від інших знають про Божі таїнства. «Престоли» називаються так, тому що на них начебто почиває Бог розумно, бо через них чинить свої суди. У другому розряді є «Господства», бо Ангели, які туди належать керують нижчими чинами Ангелів; «Сили», бо Ангели, що належать до цього розряду, мають особливу силу виконувати Божі накази, давати Божим обранцям силу творити чудеса, і вони у терпінні дають нам силу мужності і відради. «Власті» – це Ангели, яким дана велика влада над дияволами. У третьому розряді є «Начала», бо є початком третього розряду, правителями і хоронителями земних держав; «Архангели», які є Божими посланцями і благовісниками, і «Ангели», найближчі людям, бо вони нас заохочують до доброго, потішають, перестерігають і моляться за нас.

Кожна людина має свого Ангела Хоронителя. «Велика є любов Божа до нас і незмірна Його турбота. Він послав Ангелів, щоб опікувались нами, і зробив це для возвеличення тої любові, яку має для нас» (св. Авг.). «Такою великою є гідність кожної людської душі, що від хвилі народження кожна людина має Ангела, призначеного до своєї охорони» (св. Єрон.). «Як твій комірник, мешкає Ангел в душі твоїй» (св. Верн.). «Св. Ангели Хоронителі стережуть нас, як пастир своє стадо» (св. Вас.). Та пам’ятаймо і те, що, коли людина не йде за голосом свого Ангела Хоронителя, то той не перестає її перестерігати (св. Авг.). Тому ми повинні оцінити високу гідність Ангела Хоронителя, його любов до нас, і тому «щиро, гаряче любімо Ангелів, як наших майбутніх співжителів небесних, як наших оборонців, визначених нам Отцем Небесним. Чого маємо боятися, маючи таких охоронців? Вони, що стережуть всі дороги наші, не можуть бути ошукані, ані в блуд введені, ані також нікого в блуд не введуть, вони є вірні, розторопні, вони є могучі. Тож коли побачиш, що напирає на тебе важка спокуса, коли велика журба тяготить твою душу, тоді призивай свого охоронця, свого учителя, свого помічника — Ангела Хоронителя» (св. Авг.). В кожний час повторюймо слова: «Я маю Ангела Божого, яко охоронця душі і тіла, і він збереже мене неушкодженим» (св. Амвр.).

Коли Архангел Рафаїл привів молодого Товію з дороги додому, тоді його старий батько Товит «сказав йому: «Моя дитино! Гляди, щоб ти дав платню чоловікові, що ходив з тобою» (Тов. 12, 1). А яку нагороду ми можемо дати своєму Ангелові Хоронителю? – Любов за любов! Ідімо за його голосом і стережімось гріха, бо «гріх проганяє Ангела Хоронителя так, як дим проганяє бджіл» (св. Вас. В.). Несімо йому честь, молімо його, щоб заступався за нами, тоді чистими перейдемо при його помочі ціле життя і на суді Божому він не буде нас оскаржувати, а гаряче заступиться за нами.

Понад всіма Ангелами цілого неба, неначе вождь, поставлений св. Архангел Михаїл. Господь Бог створив Ангелів своєю всемогутністю і наділив їх великою досконалістю. Але так само, як і пізніше людей, так Ангелів, піддав він пробі. І ось, багато з них згрішили гордістю, хотіли порівнятись могутністю зі самим Богом. На чолі збунтованих став Ангел, що називався Люцифер. Але тоді ціле небесне військо, всі Ангели, які залишились вірними Богові, з Архангелом Михаїлом на чолі («Мі-ха-ель» означає «хто яко Бог»), кинулись на збунтованих і скинули їх в пекельну прірву, тому що «Бог не пощадив ангелів, які були згрішили, а кинув у пекло і передав їх до темної безодні, щоб їх тримати на суд» (2 Петр. 2, 4), і вони, створені для найбільшої честі, стали дияволами.

Св. Михаїл був опікуном вибраного Богом жидівського народу. Він зберіг тіло св. Мойсея Боговидця, і він при кінці світу матиме переможний бій з дияволом (Дії. 12).

Пошанування св. Михаїла в церкві сягає найдавніших апостольських часів. Прославилась чудами церква св. Михаїла, яку спорудив Костянтин Великий. Під час лютої пошесті, коли по всіх церквах люди благали про Боже помилування, над замком Адріяна з’явився св. Михаїл і сховав свій меч у піхви. В тій хвилі пошесть припинилась, а замок той назвали «замком Ангела».

Головна мета празника — звеличити і прославити святого архистратига Михаїла, а з ним й інших Ангелів. Прославляють його тому, що в обороні Божої честі він став на чолі добрих Ангелів, коли бунтував сатана. Звідси і його почесний титул архистратига, що з грецької означає «начальний вождь». З тієї причини мистецтво змальовує його, як озброєного полководця: шолом на голові, вогненний меч у руках, а під ногами в’ється змій — символ сатани.

Богослужіння цього дня оспівує велич відзначення святого Михаїла перед Божим троном, його ревність і вірність Богові та опіку й заступництво за нас.

Дев'ятниця до св. Архангела Михаїла

Боже, зглянься на мене й допоможи мені. Боже, підтримай мої старання. Слава... і нині...

Перший день

(Поздоровлення в честь першого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і Хору Серафимів дай нам ласку, щоб ми горіли вогнем досконалої любові. Амінь.

Другий день

(Поздоровлення в честь другого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і Хору Херувимів дай нам ласку покинути дорогу, що веде до гріха, а ступати дорогою християнської досконалості. Амінь.

Третій день

(Поздоровлення в честь третього хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і св. Хору Престолів наповни наші серця духом правдивої та щирої покори. Амінь.

Четвертий день

(Поздоровлення в честь четвертого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору Володарств дай нам ласку запанувати над своїми чуттями та перемогти свої пристрасті. Амінь.

П'ятий день

(Поздоровлення в честь п'ятого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору Властей зволь ласкаво встерегти наші душі перед диявольськими підступами та спокусами. Амінь.

Шостий день

(Поздоровлення в честь шостого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору Сил не допускай, щоб ми піддавалися спокусам, а вибави нас від злого. Амінь.

Сьомий день

(Поздоровлення в честь сьомого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного хору Начальств наповни нас духом правдивого та щирого послуху. Амінь.

Восьмий день

(Поздоровлення в честь восьмого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору Архангелів дай нам ласку витривати у святій вірі та добрих ділах, щоб через те ми могли доступити небесної слави. Амінь.

Дев'ятий день

(Поздоровлення в честь дев'ятого хору Ангелів)

Отче наш... Богородице Діво... (З рази)

Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і Хору Ангелів дай нам, щоб вони стерегли нас усе життя і після смерті заведи нас до вічного щастя в небі. Амінь.

Отче наш... (4 рази) В честь св. Михаїла

Отче наш... (4 рази) В честь св. Гавриїла

Отче наш... (4 рази) В честь св. Рафаїла

Отче наш... (4 рази) В честь св. Ангела Хоронителя

Преславний св. Михаїле, вождю і князю небесних воїнств! Тобі Господь Бог поручив людські душі. Ти - переможець неспокою, Ти - слуга в хоромах Царя неба й після Ісуса Христа - наш предивний начальник, котрий сяє надприродною світлістю й чеснотою. Дозволь увільнити від усякого зла всіх нас, що до Тебе з упованням приступаємо, і через незрівнянну опіку Твою зроби так, щоб ми щодня більше вдосконалювались у службі Господові Богу. Молися за нас, преславний св. Архангеле Михаїле, князю Христової Церкви, щоб ми стали достойними тих обітниць, які дав нам Господь Бог.

Молитва

Всемогутній і вічний Боже! Ти, що в доброті і милосерді Своїм над спасінням усіх людей вибрав за начальника Твоєї Церкви Преславного св. Архангела Михаїла, зроби, просимо, через ласкаву опіку Його, щоб ми були вільні від усіх ворогів наших, щоб при нашій смерті ніхто з них не потривожив нас і щоб ми могли з Його допомогою дістатися до Престолу Твоєї Божої Величності. Цього в Тебе просимо через заслуги Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

Молитва

Господи Ісусе Христе, котрий живеш і царствуєш на віки вічні, за молитвами св. Михаїла освяти нас невпинним благословенням, подай нам ту премудрість, що навчила б нас збирати собі скарби в небі й дочасно придбати собі добра вічні.

Великий князю неба, найвірніший стороже Св. Церкви, св. Архангеле Михаїле, я хоч негідний приступати до Тебе, однак, уповаючи на Твою доброту та заохочений мудрістю чудесних Твоїх молитов і багатством добродійств, стаю перед Тобою разом зі своїм св. Хоронителем і в присутності всіх ангелів неба, яких беру собі за свідків цього набоженства до Тебе, вибираю Тебе своїм покровителем та особливим заступником і сильно постановляю завжди Тебе вшановувати і Твою честь по змозі поширювати.

Перебувай зі мною все життя, щоб я ніколи ані ділом, ані словом, ані думкою не прогнівив Господа Бога.

Оборони мене від усіх диявольських спокус, особливо проти віри й чистоти, та випроси мені в годині смерті душевний спокій і введи мене у вічну Батьківщину. Амінь.

1. І. Я. Луцик. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907.

2. Катрій Юліан, о. ЧСВВ. Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004. — 472 с.

ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ СВЯТОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ЙОСАФАТА

Святий священномученик Йосафат Кунцевич1580 р. – У місті Володимирі на Волині в українській шляхетській родині Гавриїла і Марини Кунцевичів народився син, якому дали ім’я Іван.

1585 р. – Рік, в якому гаряча іскра з розп’ятого на хресті Ісуса запалила серце Івана любов’ю до св. Церкви і її обрядів.

1594 р. – Івана віддали на науку до купця у Вільні. В цей час зірвалася велика релігійна буря по всій Україні.

1604 р. – Івана прийняли до монастиря Пресвятої Тройці отців Василіян у Вільні, де він міняє своє хресне ім’я Іван на монаше – Йосафат. Відразу ж складає монаші обіти.

1610 р. – Святого Йосафата на священика висвятив митрополит Іпатій Потій.

1613 р. – Святий Йосафат переїжджає у Жировиці, де будує монастир, розширює церкву і запроваджує порядок у відправі Богослужіння.

1614 р. – Св. Йосафат стає архімандритом у Вільні.

12 листопада 1617 р. – Митрополит Вельямин Рутський з іншими єпископами висвятив святого Йосафата на Вітебського єпископа з правом успадкування полоцького престолу.

9 січня 1618 р. – Святий Йосафат приїжджає до Полоцька.

1618 р. – Святий Йосафат стає архієпископом Полоцьким.

12 (25) листопада 1623 р. – Святий Йосафат помер мученицькою смертю від рук схизматиків у Вітебську.

17 січня 1624 р. – Початок судової справи, в якій виявилася невинність і святість Йосафата.

18 січня 1625 р. – Похорон святого Йосафата у Вітебську.

1628 р. – Приїжджає римська комісія, яка збирає в церкві Пречистої Діви Марії у Вітебську докази святості, причини мучеництва й ласки, одержані через заступництво святого.

Беатифікаційні акти до 1637 р. нараховують до 84 чудес, стверджених присягою перших осіб держави.

16 травня 1643 р. – Вийшло папське бреве, в якому Уран VIII дозволив зарахувати Йосафата до числа блаженних і одночасно відправляти Богослужіння на честь бл. Йосафата в день 12 (25) листопада, як у річницю смерті.

1650-1655 рр. – Під час війни з москалями шанувальники святого Йосафата вивезли його мощі разом із срібною домовиною в незнане місце.

1657 р. – Мощі святого Йосафата перевезено до Супрасля.

25 вересня 1667 р. – Мощі перевезено до Полоцька.

1705 р. – Отці Василіяни вивезли мощі святого Йосафата з Полоцька і віддали разом із коштовностями на переховування кн. Королеві Радивилові, литовському канцлерові.

1764 р. – Ігумен Більського монастиря о. Лодієвський замуровує мощі св. Йосафата у великій тайні в замковому мурі.

1767 р. – Виставлено мощі для прилюдного пошанування у церкві в Білій на Підляшші.

2 травня 1865 р. – Папа Пій ІХ дозволив канонізацію св. Йосафата.

12 червня 1867 р. – Канонізаційний процес ще раз був запропонований цілому Соборові й одностайно затверджений.

29 червня 1867 р. – Йосафат проголошений святим.

1873 р. – Мощі святого Йосафата москалі зняли з престолу в церкві і перенесли до пивниці під церквою в Білій.

1918 р. – Мощі віднайшли в Білій і перевезли у Відень до церкви святої Варвари.

25 листопада 1963 р. – В базиліці святого Петра відбулося перенесення мощей святого священномученика Йосафата, які і донині спочивають в престолі святого Василія Великого, біля гробу святого апостола Петра.

Молитва до святого священномученика Йосафата

Великий мученику Христовий, святий Йосафате, прекрасний взоре християнської досконалості й непоборний ревнителю в приєднуванні нез’єднаних до святої католицької віри! Ти через любов до Бога не відмовився від жодних труднощів і навіть радо пролив кров, і віддав своє життя. Благаю тебе, святий покровителю й отче – встався за мене перед Ісусом і Марією та випроси мені непохитність у святій католицькій вірі й ревність для спасіння моєї власної душі, душ моєї рідні, знайомих, сусідів і друзів.

Святий священномученику Йосафате, згадай, що ти наш брат із крови й кости, тож вставляйся перед Богом за нарід, з якого ти вийшов. Вчини, святий наш покровителю, своїми могутніми молитвами, щоб у всьому українському народі настала єдність у святій вірі, щоб усі сталися дітьми єдиної правдивої Вселенської Церкви, яка тішилася б розквітом у нашій вільній батьківщині, та щоб увесь наш нарід, збагачений дочасними й вічними благословеннями, прославляв Бога, який нагородив тебе нев’янучим вінцем у своєму Царстві. Амінь.

Молитва за свідомість народу

Всемогутній Боже, Творче, що сотворив світло й одним своїм Словом освітив світ мільйонами сонць і зір небесних, і сам нам невгасним світлом сяєш, за молитвами св. священномученика Йосафата, освіти душу, серце й розум українського народу, нехай він не ходить у тьмі, але в світлі, ясними дорогами. О, Всесильний Господи, що любиш світло й лице Своє відвертаєш від тьми, дай, нехай за молитвами св. Йосафата український нарід збудить і посяде в своїм серці свідомість свого достоїнства й своєї сили, своїх цілей і своїх змагань і Твоєї слави, Боже наш, щоб міг Тебе свідомим серцем славити й величати й надію свою в Тобі покладати. Амінь.

Набоженство до всіх святих українського народу. Зібрав о. Василь Ковпак.

СВЯТИЙ, ЩО ПАЛАЄ БОЖОЮ ЛЮБОВ’Ю

Святий священномученик ЙосафатВід перших років свого життя св. Йосафат виявляв великий нахил до побожності. Причиною цього, як пізніше звірився Св. Йосафат своєму товаришеві Геннадієві Хмельницькому, була ось яка подія. Коли одного разу родичі пішли з ним до церкви Св. Параскевії, в якій він був охрещений, він побачив там ікону розп'ятого Христа й почав цікаво випитуватися в матері, що означає ця ікона. Побожна мати як могла, так і пояснювала дитині, що це Спаситель світа, який із любові до людей зійшов із неба на землю, дав себе прибити до Хреста, щоби лише спасти людей від пекла і відчинити їм небо. Дивиться хлопчина широко відкритими оченятами, з любов'ю на Розп'ятого Христа й "у тій хвилі почув я, - згадував Св. Йосафат, - як із боку Розп'ятого Христа випала палаюча іскра, впала мені в серце, й від того часу я загорівся до Св. Церкви й Св. обряду такою великою любов'ю, що через тридцять літ я ні разу не пропустив церковного правила".

Від тої хвилі велика зміна відбулася з хлопчиною. З нього почав промовляти майбутній монах. Понад свій вік утікав від дитинячих забав, уникав поганого товариства, весь свій час присвячував прибиранню образів Святих і віддаванню їм почесті. Як лише міг, утікав у безлюдні місця або біг до котроїсь з церков, а як заставав двері зачиненими, то в притворі кидався навколішки й зі складеними рученятами молився гаряче, звідки, шукаючи, забирали його родичі додому.

Ця незвичайна побожність, ангельська скромність і безприкладна сталість у недозрілого ще хлоп'яти, звернула на нього увагу всього міста. Всі подивляли цю чудову дитину, й не один задавав собі питання: "Что будет отроча сіє?" Недарма назвали його родичі Іваном, себто по-нашому "даром ласки". Чужі дивилися на малого Йвася та ставили своїм дітям у приклад, як вони повинні поводитися. А найдивніше те, що й старші люди, бачачи цю надзвичайну ревність Івана в Божій службі, самі навертались й ставали ліпшими.

СВ. ЙОСАФАТ У КИЄВІ В ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ

Св. Йосафат на протязі цілого свого життя не забував слів Спасителя: "Да будут єдино". Всюди, де довше затримувався, навертав лагідними словами до прийняття святої єдності, учив, катехизував, сповідав, а потім відсилав людей до Св. Причастя у найближче розташовані церкви. Довго прагнув Св. Йосафат відвідати Печерську Лавру в Києві, з якої розійшлося монаше життя по всій Україні, котра видала стільки Божих Угодників на славу України, яка посідала мощі Святих. Та проминула її слава, відколи вдерлася до неї схизма, й стала вона осередком тої зарази, що нищила святу колись Україну. Його бажання сповнилося, коли митрополит Йосиф Рутський поїхав до Києва, щоб взяти в посідання Престольну Церкву Св. Софії. Бо тоді схизматики не мали ще свого митрополита, тож київським митрополитом був Рутський. Товаришив йому в дорозі Св. Йосафат.

Дорогою була для української з'єднаної Церкви Св. Софія - залишилася свідком вірності народу Апостольському Престолові. Ярослав Мудрий, той самий, котрий не хотів знати грецької схизми, наказав вибудувати її на взірець церкви в Царгороді. Коли будова вже була готова, хотів побожний і вірний аж до смерті з'єднанню, справді великий князь, посвятити її в присутності представників Римського Первосвященика. На його запрошення папський легат Алексій першим відправив Богослужіння в новій митрополії, мовби на скріплення з'єднання України з католицько Церквою. Шість віків минало, відколи зайшла схизма, а церква Св. Софії то через татарські напади, то через хижість світських опікунів, чимраз більше втрачала свою велич і красу. Цей пам'ятник з'єднання треба було затримати, і тому подався митрополит, щоб разом із майбутнім мучеником з'єднання взяти її в посідання, щоб вона надалі залишилася свідком вірності найбільшого по Св. Володимирі, князя Ярослава, для одної, святої, Католицької, Апостольської Церкви.

В тій довгій дорозі віддавався Св. Йосафат апостольському життю. Як лише прибули до Києва, таки того самого дня пішов до печерського монастиря. Дарма, що стримував його Рутський, лякаючись за життя Йосафата, бо знав добре, якою ненавистю горіли до Йосафата монахи Печерської Лаври.

Коли наблизився до монастиря, зустрівся з монахом Курцевичем, вихідцем із княжої української родини, в момент, коли той із слугами і псами вибрався на лови. Як довідався, що перед ним Йосафат, почав його зневажати, називаючи зрадником вітчизни й Церкви, зводником душ, а навіть в приступі злості погрожував йому смертю. Спокій святих перемагає звичайно людей із непобореними пристрастями. Так сталося і тут. На ті образливі слова відповів Св. Йосафат спокійно: "Я люблю спокій, приходжу не зі злими намірами, але як гість, хотячи відвідати братію й розмовитися з ними. Дивно мені, що я досі ніде не вичитав у правилах Св. Василія, щоб монахам вільно було ходити на лови". Й дивна річ, ці прості, щирі слова й лагідне нагадування змінило Курцевича, бо, засоромлений, пустив його до монастиря.

Коли Св. Йосафат повідомив ігумена про своє прибуття, той наказав задзвонити у монастирській дзвінок, щоби монахи зійшлися до трапези й оглядали душехвата, чого так давно собі бажали. За хвилину більше 100 монахів збіглося до трапези. Як лише Св. Йосафат показався в трапезі, зі всіх боків посипалися крики. "Нащо ти прийшов сюди? Чи може хочеш звести нас? Не надійся, що з нами так тобі вдасться, як із іншими!" Сто монахів відразу виявило злість Св. Йосафатові, деякі хотіли його бити, а інші - втопити в Дніпрі. Св. Йосафат хотів щось промовити, але йому не дали. Коли на просьбу Йосафата ігумен сказав їм заспокоїтися, Св. Йосафат, поклонившись їм, сказав: "Я прийшов сюди, щоби побачити це місце, славне старинністю та віддати честь Св. мощам, які тут знаходяться, а заразом, щоби потішитися численним збором монахів. Не думав зробити вам зло, бо приходжу сам один, без товариша, приходжу лише, щоб вам побажати добра. Радо залишуся з вами, коли мені покажете дорогу правди з науки Св. Письма, Св. Отців і інших літургійних книг"

Обеззброєні лагідними словами Св. Йосафата, монахи замовкли, а ігумен просив його на обід, та Св. Йосафат подякував відмовляючись, що недавно їв у місті, і попросив Богослужебні книги, Життя Святих та Біблію. Коли мав книжки перед собою, почав їм доказувати потребу церковної єдності. Пригадав їм із історії, що Україна хрестилася, коли грецька Церква була злучена з римською, що київські митрополити найдовше трималися єдності, а наприкінці сказав таке: "Як хто-небудь із вас доведе мені, що все те, що я говорю, є неправдою, охоче залишуся з вами".

Дивувалися монахи, чуючи стільки свідоцтв проти себе із своїх власних книг, які щоденно вживали й говорили один до одного: "Недарма називають його душехватом, уміє він захопити людей солодкими словами". Та ні один із них не відважився заперечити словам Св. Йосафата. Усі глибоко задумалися. Цей зненавиджений душехват знайшов у них повагу, бо попрощавшись мов із братами, пішов з монастиря в товаристві кількох монахів, які відпровадили його з належною пошаною до будинку, де чекав його нетерпеливо митрополит. Здивувався Рутський, побачивши Св. Йосафата живого й здорового, а ще й до того в товаристві монахів, бо він переживав, що Св. Йосафат не вийде живий із Печерської Лаври, цього гнізда затятої схизми.

В Києві удалося ще Св. Йосафатові навернути одного радника Баталію й двох священиків до з'єднання; пізніше ці священики своєю кров'ю засвідчили правдиве прив’язання до Св. з'єднання. Полишивши Церкву Св. Софії опіці навернених священиків, митрополит із Йосафатом повернулися до Вільна.

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ - ПОСЛІДОВНИК ХРИСТА

Певне такою була Божа воля, щоб св. Йосафат, архієпископ Полоцький, своєю кров'ю зросив ниву св. з’єднання. Той пастир мав, як і наш Спаситель, Ісус Христос, пролити свою кров за правду, і нею довершити справу св. єдності. Проти нього обернуться всі ті, що отцем його називали, а ті котрим він чинив добро, проллють його кров.

До Полоцька чимраз частіше доходили вісті, що вітебчани вирішили пролити кров свого владики. Не зважаючи на те, Св. Йосафат в кінці листопада вирішив їхати до Вітебська.

– “Знаю, що хочуть мене убити – говорив Святий – але знаю і те, що святі Отці віддавали життя за віру”.

Щасливо прибув Йосафат до Вітебська й, хоч цілий Вітебськ кипів злістю й ненавистю до нього, він спокійно взявся до своєї праці, мовби він не був предметом цього гніву. Годив розгніваних, поучував, сповідав, відправляв Богослуження. Коли на Св. Димитрія говорив проповідь до своїх убивців, то взяв собі на науку ці слова з Євангелія: “Прийде година, що кожний, хто уб’є вас, думатиме, що службу приносить Богові” (Йоан. 16, 2). Між іншим говорив до них: “Ви, вітебчани, шукаєте моєї смерті; по ріках, мостах, дорогах, вулицях засідаєте на мене. Але бачите – я сам добровільно приходжу до вас, щоби ви знали, що я є вашим пастирем. Дав би Бог, щоби я за вас, за святу єдність, за престол Петра й його наслідників – римських єпископів, віддав свою душу!” Хотів Св. Йосафат повчити своїх підданих і привести до опам’ятання, як колись Божественним Спаситель хотів опам’ятати зрадника Юду, також свого підданого й учня. Та на закам’янілого грішника нема ліків.

Ще один приклад любові Йосафата. За чотири дні перед своєю смертю, запросив до себе свого найбільшого ворога, а потім убивцю Наума Вовка, радника Вітебського і, прийнявши його дружно, переконував, щоб той погодився з одним чоловіком, із котрим гнівався. Коли ж Наум не дався схилити до нього, передбачив йому, що коли не погодиться, то вмре насильною смертю. Наум не послухав, а через кілька тижнів потім за участь у вбивстві свого пастиря скінчив своє життя під катівською рукою.

Вже давно зробили вітебчани заговір на життя Святого Йосафата. Треба було лише знайти якийсь привід, котрим можна би було покрити злочин. Ще перед приїздом Святого до Вітебська ухвалено на одному із міських засідань зневажати владичу службу, а коли владика заступиться за неї, тоді явно напасти на палати і сповнити свою диявольську справу. Так і сталося. Як лише по приїзді владики показалася служба в місті, або вийшла де поза палату, схизматики зневажали її, погрожували, били, кидали камінням. Св. Йосафат просив усіх слуг, щоби зносили кривди терпеливо й заховувалися спокійно. В таких обставинах пережив Св. Йосафат зі своїми слугами в Вітебську два тижні. Задовго, однак, було чекати схизматикам, постановили проте якнайшвидше сповнити свій злочин. 11 листопада в суботу зібралися ще раз до ратуші й під проводом Наума Вовка й Симеона Ніші, найбільших ворогів Св. Йосафата, вирішили не відкладати далі, наступного дня, в неділю, напасти на палату й убити зненавидженого владику. Схизматицький священик Ілія мав докучати службі Йосафата, а коли би служба побила його за те, або ув’язнила, тоді на даний із ратуші знак домовлено вдарити в усі дзвони, а нарід мав громадою напасти під проводом попів на палату. Під приводом хвороби міські радники, котрі були проводирами зговору, мали виїхати з міста, щоб пізніше ні за що не відповідати.

Того дня 11 листопада, коли вітебчани змовилися рішуче виконати свою чорну справу, Йосафата не було в Вітебську; виїхав він на один із своїх хуторів, щоби полагодити граничний спір із одним шляхтичем на ім’я Крупевич. Владика хотів вернутися на вечір до Вітебська, однак не встиг так скоро все поладнати і тому припізнився. Коли повертався із Кантакузеном та зі своїми підданими додому, то схизматики вже виходили по вечірні з шатер, які побудували собі для свого богослуження; побачивши Св. Йосафата в оточенні підданих, почали кричати за ними: “Вже недовго будете залишатися зі своїм паном”. Вернувшись до палати, довідався владика, що цілий той день піп Ілія робив різні прикрощі й зневаги духовенству і службі, та що, незважаючи на зауваження, навмисне ходив попід палату й усім лихословив. Доротей конче наполягав на тому, аби Іллю покарати. Св. Йосафат згодився на те, бо, будучи архиєпископом, мав після церковних і світських прав владу карати збунтоване духовенство.

Ввечері цього дня прийшов до палати Петро Іванович, один із радників, великий приятель Св. Йосафата, розповів про змову, назначену на завтрашній день, і просив владику, щоби той якнайшвидше залишив місто. Св. Йосафат ніяк не хотів пристати на це, кажучи: “Я вже відіслав коні на фільварок. Моє життя в руці Божій, хочу все знести, що Бог призначив мені...” Ще Петро благав його про виїзд, але даремно; тож проти волі Йосафата пішов до міста, приніс пороху й зі своєю службою хотів залишитися в палаті, щоб боронити життя владики, та Св. Йосафат і на це не згодився. В Оливнім городі Петро хотів боронити Ісуса, а тут Петро хотів зробити таку саму прислугу Св. Йосафатові. І Христос і Св. Йосафат не хотіли людської оборони, бо вже прийшла їм призначена година.

Як колись Божественний Спаситель перед своєю смертю зібрав останній раз своїх учнів, щоби з ними попрощатися, потішити їх і підтримати у боротьбі, так само і Св. Йосафат засів останній раз до вечері. Були при цьому лиш архидиякон Доротей, Емануїл Кантакузен і п’ятеро з його служби. Потішав усіх, часто повторюючи, що, як буде яка небезпека, то вона загрожує лише його життю. Весь час говорив із радістю про смерть, так, що Доротей просив, аби дозволив їм їсти, не боячись смерті; тоді владика, звертаючись де нього, сказав із любов’ю: “Яка тобі кривда, що я хочу вмерти за Христа і Св. Віру”.

По вечері всі розійшлися. Служба пішла на спочинок, а Св. Йосафат пішов до своєї кімнати приготуватися до боротьби. Вірний аж до останньої хвилі Христовому прикладові, хотів тих кілька годин, що його відділяли від смерті, посвятити молитві. Мав він при собі жебрака на ім’я Тифон, котрого ради Христа прийняв до себе й не раз відступав йому своє ліжко. Той Тифон добре підглянув, що Йосафат робив цієї ночі. Як колись Спаситель у Гетсиманськім саді, так Йосафат кинувся на землю хрестом, жертвуючи свою кров за спасіння невдячних синів. Сльози радості котилися по його обличчі, а з глибини серця виривалися глибокі зітхання і цієї ж ночі не забув бичувань, а навіть більше, як звичайно, краяв бичами своє тіло. Якась небесна світлість покривала його під час молитви.

А над владичою палатою бачили люди на три милі від Вітебська чорні хмари, а з-посеред них виринав чорний хрест, до якого Св. Йосафат рвався так палко.

Ще сонце не зійшло, як Св. Йосафат пішов до церкви на утреню. Доротей побудив службу й під проводом Кантакузена наказав їм притримати попа Ілію. Коли владика йшов до Церкви, Ілія вже був перед палатою і почав тут же зневажати Йосафата; Святий спокійно подався до церкви. Ілія таки не перестав виговорювати дурниці, тоді служби притримали його в кухні. Коли Кантакузен притримав попа, переходив якийсь схизматик; коли він побачив, що ув’язнено Ілію, побіг через місто й кричав щосили. Іван Грузнищів, один зі змовників, бачачи, що надійшла сприятлива хвилина, побіг до ратуші і задзвонив у радний дзвін. Того лише чекали схизматики. В той же час відізвалися дзвони всіх церков, крім престольної, скликаючи заговірників до злочину. Ціле місто було на ногах. Вулиці заповнилися тисячами людей, і всі бігли до владичої палати з камінням, дрюками, патиками, зброєю, мовби татари напали на місто. Поміж натовпом крутилися проводирі заговору, під’юджуючи його до лютості тим, що ув’язнено і зневажено їх священика. Юрба кинулася на площу перед палатою, моментально виперла владичу службу, град каміння посипався на палату, крик піднісся такий, мовби все пекло вирушило на сповнення злочину. Служба поховалася за паркан. Коли Св. Йосафат почув у церкві цей страшний крик, здогадався про причину й казав зараз же випустити Ілію. Хоч випущено Ілію, озвірілий натовп не розходився, а з криком погрожував владиці і службі.

Утреня скінчилася. Владика вертався спокійно з церкви до палати. Уся площа між церквою і палатою була заповнена затятими схизматиками. Владику чекала смерть! Як у Гетсиманському саді на голос Спасителя: “Се я” (Йоан. 18, 6) натовп замовк й упав на землю, так і тепер на появу пастиря всі замовкли, мовби побачили духа, опустили руки, настала тишина, Йосафат, неруханий, перейшов посеред них до палати.

Це перемога святості над злочином. Стих крик, деякі пустилися до міста, інші залишилися під палатою. Св. Йосафат зібрав службу і, запевнюючи її, що ніхто з них не вмре, заборонив їм набивати рушниці кулями, а дозволив стріляти лише для постраху папером. Ще в останній хвилі його любов не дозволяла проливати крові заблуканих овець. Сам подався до своєї келії, впав лицем на землю й так витривав у молитві аж до восьмої години ранку.

Коли коло восьмої години зійшло сонце й кривавими променями освітило місто, до палати стали напливати нові натовпи схизматиків, озброєних сокирами, дрюками, рушницями. Їх лиця були захмурені, очі кровожадні, уста виливали потоки помсти, погроз і прокльонів. На палату й паркан знову посипалося каміння. Деякі підложили під паркан вогонь, але лякаючись, щоби не зайнялося ціле місто, розбили паркан, розкинули дошки й дісталися на подвір’я. Служба замкнула браму палати й для постраху стріляла сліпими набоями з рушниць. Убивці, осмілені тим, що постріли не ранять їх, кинулися зі сокирами на браму, розбили її вмить і дісталися до коридору. Служба сховалася, залишилися лише архидиякон Доротей, Кантакузен і Григорій Ушацький, хотячи убивцям загородити дорогу до кімнати владики. Убивці кинулися на Кантакузена і він упав, облитий кров’ю без пам’яті на землю, потім завдають Доротеєві в голову 18 ударів, відсувають його з дороги й кидаються на останнього Ушацького. Один із знайомих пізнав його й каже: “То й ти один із них? Чи ж ти не знав, що швидше чи пізніше стріне вас така доля?” й ударив його палкою, а той упав під самими дверми владики.

Тут знову пригадується подібна подія в Оливнім місті. Як спіймали Спасителя, то три найвірніші учні залишилися з ним: один із них хотів його оборонити, але, Спаситель сам віддався в руки запеклої жидівської юрби та ще й просив, аби вона дозволила спокійно відійти учням. Подібне сталося й тепер. Вже юрба мала вдиратися до кімнати, як нараз відчинилися двері, Св. Йосафат виходить до сіней, підносить руку, щоби поблагословити своїх убивців, а, зробивши над ними знак Св. хреста, відізвався лагідно: “Діти мої, чому вбиваєте невинних слуг? Як маєте що проти мене, то я є”. На ці слова Святого зупинилися убивці, ніхто з їх не насмілився й уст відкрити, а навіть перші ряди хотіли повертати назад. Раптом із сусідньої кімнати вискочили два розбишаки й зі словами: “Бий, забий латинника, папіста” – кинулися на Святого. Один із них ударив його тяжким костуром по голові, а другий сокирою розтяв голову по лівім боці. Падає Св. владика на землю, облитий кров’ю, а схизматики, мов зголоднілі вовки, кидаються на свою жертву, б’ють, ранять, знущаються так, що лице Святого втратило людську подобу. Ні одна скарга, ні один зойк не вихопився з його уст. Думаючи, що він вже неживий, кинулися розбійники ще й на його слуг, але в тій хвилі підносить Св. Йосафат свою голову, залиті кров’ю очі звертає до неба, одну руку підносить, мовби хотів останній раз поблагословити своїх убивць та відзивається стиха: “О, Боже мій!” Не дали йому докінчити, один розбишака заверещав: “Він ще живе!” – прискочив до Владики й двома кулями прострілив наскрізь його голову і Св. Йосафат віддав свого духа в Божі руки. Розшаліла юрба кинулася грабувати палату. Що лише вдалося взяти, миттю роздерли поміж себе. Золоті й срібні начиння, гроші, одяг, зброю, мідяні посудини, кухонне в столове начиння – все те зникло. Виважили двері до спіжарні й усі запаси, приготовані на цілу зиму, дісталися розбишакам. Дібралися до півниці, викотили бочки з вином і пивом, а, впившися, робили собі з розбитих бочок забавку, скидаючи їх з гори, названої Богородицею, на якій стояла владича палата. Вся палата була знищена, вікна повибивані, двері порозбивані, вози й візки порубані, папери й усякі грамоти понищені, крісла, столи – все потрощено.

Тимчасом, коли вже не стало слуг Йосафата, над його тілом, мовби на сторожі, сидів пес, якого Св. Йосафат ласкав деколи. Звірина більше має чуття вдячності, як чоловік, відданий пристрасті. Пес не дав нікому приступити до тіла свого пана, аж пса вбили, порубавши на шматки, поклали на мощах Святого. Чоловік, котрий стратить правдиву віру, лютіший й дорівнює хіба дияволові. Що це правда, свідчить ця диявольська забава, яку зробили собі тепер схизматики.

Виволокли вони тіло Св. Йосафата на подвір’я між божевільну юрбу кровожадних схизматиків та, не зважаючи на вроджений стид, здерли одяг й оголили тіло. Як же зчудувалися, коли побачили на нагім тілі волосінницю і ребра, стиснені колючим поясом. Думали, що це простий монах, а не владика, тим більше, що годі було розпізнати лице. Витягнули проте тяжкого раненого Ушацького й слугу Кантакузена, Йоана Єдлинського та биттям змушували їх, аби їм сказали, хто це той убитий. На заручення слуг, що це сам владика, не хотіли вірити, аж коли ще жиди посвідчили, що Св. Йосафат ніколи не носив сорочки, повірили й утішилися, що вже позбулися “душехвата”. Весела була ця пекельна забава.

Одні сідали на оголеному тілі Святого мученика й так, сидячи, їли й пили, інші – тягнули за ноги й кричали: “Встань, владико, нині неділя, чому не проповідаєш, нарід слухає тебе”. Інші скакали через святе тіло й плювали на нього, ще інші виривали волосся з бороди й голови, патиками й дрюками били посиніле тіло; а ще інші доптали підковами чобіт по лиці Святого, навіть невісти й діти знущалися над окровавленим владикою. Диявол захопив їх душі. Що лише чортівська злість підказала їм, всього того допускалися вони на тілі Святого владики. Так були засліплені пристрастю, що навіть не зважали на чуда, які Бог творив для їх опам’ятання. Одна стара невіста, вириваючи волосся з голови, зараз таки при тілі Святого осліпла. Та й небо хотіло опам’ятати розлючених злочинців. Над палатою стала непорушно чорна хмара, а з неї виходила світлість і вкривала оголене тіло. Однак і це чудо не справило на них враження. Справді, страшна це річ – дійти до закам’янілості серця.

Коли частина розбишак збиткувалася над тілом Святого, друга далі плюндрувала владичу палату й била слуг. Як лише спостерігали, що архидиякон Доротей прийшов ще до себе, почали його бити палицями, а потім скинули з гори за бочками. Чудо це правдиве говорили навіть самі жиди, що Доротей, падаючи з тої стрімкої скали, не вбився на місці. Жиди більше показали людяності, як розлючені схизматики, бо, знайшовши напівмертвого Доротея, взяли його до себе і лікували доти, доки не виздоровів. Кантакузена перенесли слуги на безпечніше місце. Оба, хоч так страшно були покалічені, що не було надії на їх життя, однак понад сподівання поволі виздоровіли й ще довго жили, щоб бути живими свідками пророцтва Св. Йосафата, яке їм дав перед смертю, бо виразно сказав їм: “Крім мене, ніхто з вас не вмре”. Ушацький також виздоровів.

Коли вже наситилися чортівськими забавками, піддав їм диявол думку, аби ще зробили похід із тілом Святого. Тож здерли з тіла волосінницю, прив’язали до ніг мотуз і так серед крику, божевільного виття, чортівських прокльонів волочили по вулицях міста свого князя Церкви. Вулиці закам’янілого міста скропилися кров’ю Св. мученика. В однім місці, де голова вдарилася сильніше до муру, залишився слід крові, якого нічим не можна було затерти. Нарешті виволокли Св. владику за місто на стрімку гору над рікою Двіною, наповнили волосінницю камінням, прив’язали її до тіла й зіпхнули Святе тіло з гори, кричучи: “Тримайся добре, владико, тримайся добре”. Чудо це справді, що тіло, спадаючи згори по гострому камінні, не розшарпалося на кусники. Справдилися тут слова Псальмопівця: “Хоронить Господь всі кості їх (праведних), ні одна з них не зломиться” (Пс. 33, 20). На пам’ятку цього чуда поставлено там, звідки скинено тіло Св. Йосафата, хрест з таким написом: “Бог, який заховав тіло мученика від зіпсуття задля ненарушимо затриманої чистоти, ненарушене спустив на берег”.

Як лише тіло впало на берег, прибігли схизматики-рибалки, поклали його на лодку, завезли далеко вгору по ріці, прив’язали до шиї волосінницю, наповнену камінням, а до кожної з ніг – по однім великім камені й затопили в найбільшій глибині. Недармо це місце від незапам’ятних часів називалося “Святою криницею”, бо і справді мало колись освятитися тілом Святого. При першій комісії заприсяглі свідки зізналися, що тоді, коли затоплено тіло Св. мученика, бачили вони на небі велику світлість, яка сходила на те місце, де було тіло, а з-посеред тої світлості було видно поважного мужа, як спускався до води; відразу випливло тіло Святою наверх, незважаючи на те, що поприв’язувано до нього стільки тяжкого каміння. Перестрашені злочинці почали втікати; тіло пливло за ними. Нарешті рибаки вернулися назад і, схопивши тіло, наново затопили у воді.

Коли тіло Святого сховалося у хвилях ріки, впала на Вітебськ і околицю така густа мряка, що один одного ледве зблизька міг побачити. Ця мряка стояла так довго, доки тіло знову не вийшло наверх. Потемніло сонце, небо вкрилося чорною мрякою, неначе не хотіло дивитися на святовбивство вітебчан.

Під хрестом Спасителя стояли безбожні жиди, з ненавистю й помстою в серці і диявольською радістю з його терпінь. Аж тоді, коли темінь обійняла землю, зі страхом і жалем утікали зі злобного місця, боячись справедливого Божого гніву. Так і тепер, коли тільки мощі Святого скрилися під водою, а мряка вкрила Вітебськ, всі в мовчанні, як свідчать беатифікаційні акти, втікали до міста. Після шалу вбивці опам’яталися. В місті, недавно ще такому рухливому і крикливому, настала гробова мовчанка. Убивці з закривавленими руками поховалися, щоб обдумати свій злочин і зазнати кари Каїна по вбивстві праведного Авеля.

Земля по-своєму відплатила Св. Йосафатові. За довголітню працю, терпіння і любов, якою Йосафат хотів наблизити невдячну землю до неба, не лише опустила його, але ще й зненавиділа, переслідувала, а в кінці вбила. Це звичайна заплата світу людям, які ревно працюють для Божої слави, а заразом – для правдивого добра своїх ближніх. Що сталося зі Спасителем, те саме повторилось і з Його учнями. Тому-то Спаситель говорив до своїх вибраних: “Не є слуга більший від свого пана... Я вибрав вас зі світа, тому ненавидить вас світ” (Йоан. 15, 19-20).

Однак небо вміє вирівняти цю несправедливість, про яку дізнаються його улюбленці. За пониження світа Бог нагороджає такою славою, що й світ, який лежить у злобі, мусить признати велич і славу тих, яких Бог хоче прославити. Так само й тепер небо почало видимим способом показувати велич і святість Св. Йосафата. Від смерті Св. Йосафата аж до покладення Св. мощів у гробниці безперестанно діялися чуда перед очима тисяч вже не лише католиків, але й схизматиків, убивців та іновірців. Ці чуда, стверджені присягою перед беатифікаційною комісією, найліпше свідчать про славу Св. мученика.

Закінчився день злочину. Почало смеркати. Королівські власті й латинники закрили очі на злочин схизматиків. Аж коли гробова тишина залягла над містом, тоді королівські урядники Іван Узєнецький – підвоєвода й Филип Осиповський – міський суддя, відважилися ще з декількома людьми піти й оглянути спустошену палату й написати протокол. Одні кажуть, що зі страху перед схизматиками не робили нічого в обороні Св. Йосафата, інші – що вони були підкуплені схизматиками. Ввійшовши до церкви, знайшли замкнену скриню, котру схизматики покинули, бо не могли її ні відчинити, хоч мали ключ, ні розбити сокирами. Підвоєвода, довідавшись, що в ній є складені архиєрейські ризи, наказав її занести в замок. Ледве прийшли з нею на те місце, де ще багріла кров Св. мученика, скриня, мов силоміць витручена з рук, упала на землю, відчинилася сама від себе, а з неї випав ілитон на те місце, де була кров, за ним упала чаша, дискос, звізда й хрест. Чаша, випавши, перевернулася, замочилася в крові, а потім сама підвелася, стала просто, неначе хотіла пожертвувати Всевишньому кров Св. мученика замість безкровної жертви, котру він мав за сім днів принести Господові Богу. Всі речі й одяг так поклалися, мовби архиєрей мав збиратися на Службу Божу. Бачили це чудо присутні. Ніхто не смів діткнутися тих речей, аж вірний слуга, владика Тимотей Чечерський, тремтячими руками зібрав і зложив замочені святою кров’ю, речі до скрині. Занесено її до замкової каплиці.

Того дня після вбивства бачили половчани над Вітебськом, віддаленим від них на 24 милі, вогняний стовп, що сягав аж до неба.

В тім же Полоцьку Симеон, дволітній синок Доротея Ахремовича, міського радника, збудившись на другий день рано, по вбивстві, почав кликати сумним голосом у присутності родичів і служби: “Тату! Бозя вмер”. Зчудувалися всі, бо досі дитина не вміла ще ні слова промовити, а коли спитали її, який Бозя вмер, сказала: “Той, хто будував білу церкву”. Так названо церкву, відновлену Св. Йосафатом. По цих словах дитини вмовкла, аж до звичайного часу, коли діти починають говорити. Аж на другий день прийшла вість до Полоцька, що вбито Св. Йосафата.

Власті Вітебська, прагнучи зменшити свою вину виявили велику ревність відшукуючи тіло Св. владики. Незважаючи на те, що призначили 100 з. п. рибалці, котрий знайде Святі мощі, ніхто не міг їх знайти, тим більше, що густа мряка вкрила ріку. Аж шостого дня зранку побачили рибаки в одному місці світло, що виходило з води й освітило над поверхнею повітря. Тут знайшли тіло.

Як лише розійшлася про це вість по місті, відразу вся людність поспішила на берег ріки. Перед усіма прибіг Іван Ходига, полоцький радник, великий ворог Св. мученика, а за ним – шляхтич Храпоцький. Коли прибули на вказане місце, побачили тіло в воді, звернене ногами до берега. Владичі слуги принесли одяг, а вийнявши тіло з води, почали вбирати, причому помагав і Ходига, тримаючи простирадло над оголеним тілом, щоби його закривати від очей присутніх, а Храповицький відганяв канчуком нарід, що насилу пхався до Св. мощів.

Як уже тіло було на березі, розійшлися хмари й мряка, а сонце по шістьох днях знову освітило землю. Одягнене тіло поклали на один човен, прикритий опоною, а на другий поклали волосінницю й каміння. Сумний похід розпочався. Берегом ріки біг численний нарід на місце, де мали причалити до берега. Під замком човни стали, а тіло винесено на берег, де вже духовенство чекало на його прийняття. Коли нарід побачив свого пастиря, то гірко заридав. Тепер поклали мощі Святого на ноші, вкрили дорогою опоною й під дзвони та церковні співи, під голосний плач народу занесено його на раменах духовенства до церкви Св. Михайла. По приході до церкви віддалено з неї нарід, приведено архидиякона Доротея, який ледве стояв на ногах, що за той же час трохи прийшов до себе, щоб останній раз послужити своєму владиці, як служив йому вірно за життя. Зі сльозами на очах, та закривавленим серцем, тремтячими руками одягнув Доротей при допомозі інших священиків мощі Св. мученика в архиєрейський одяг. Потім покладено їх на середині церкви в найбільшій оздобі. Тут тіло дев’ять днів було виставлене на прилюдну почесть. Цілий той час церква була переповнена відвідувачами, котрі приходили з найдальшої околиці оглядати, подивляти й плакати при тілі свого владики.

Бо й справді було що оглядати, подивляти й плакати. Бог хотів, щоби тіло не було зіпсуте. Хоч воно п’ять днів лежало в воді, зовсім не зіпсулося, навпаки порожевіло. Лице не було страшним, побіліло. Уста рожеві, мовби відкривалися для слів: “Да будут єдино”. Очі прижмурені, як у того, хто спить. Здавалося, що Йосафат за хвилю встане, щоби проповідати й учити. Ніяка частина тіла не була поранена, хоч рибалки шукали за тілом залізними гаками. Велика рана на голові, завдана сокирою, була відкрита, а з неї показувалася свіжа кров. Скільки ударів завдали убивці Св. Йосафатові, стільки залишилося на тілі червоних знаків. На обличчі були сліди від підків, котрими невісти доптали його. Все тіло було м’яке й гнучке.

На те чудо чимало схизматиків, які приходили з цікавості, верталися з плачем і жалем, навернені до Св. єдності. Між першими навернувся Ходига, котрий пізніше сам складав про все те зізнання під присягою. Коли вістка про смерть Св. Йосафата розійшлася по Полоцьку, всі: католики, єретики, а навіть і жиди, виявили великий смуток, біль і жаль. Аж тепер зрозуміли, якого втратили пастиря, а заразом – як несправедливо обходилися з ним в останні роки. Чоловік далеко більше цінить добро після його втрати. Тепер полочани вирішили спровадити урочисто мощі до міста, й тому вислали до Вітебська посольство з радних під проводом о. Геннадія Хмельницького, сповідника Св. Йосафата та його приятеля від перших літ монашого життя. Вітебчани не мали права лишити собі тіло Св. Йосафата, бо були вбивцями, по-друге, в Полоцьку був владичий престол, нарешті сам Св. Йосафат хотів бути похоронений тут, у викінченій гробниці. Два тижні по вбивстві прибули висланники до Вітебська й зараз подалися у церкву до свого пастиря. Який був плач, який зойк, скільки вилляли сліз, годі сказати! Пізніше зізнався Дягилевич перед апостольською комісією: “Ми бачили Св. Йосафата хорошого, як Ангела, з більшою приязню й святістю на обличчі, як за життя”. Висланники поклали тіло до дорогоцінної домовини, котру привезли з собою й вирішили спровадити його до Полоцька рікою.

Третього дня по приїзді вирішили половчани вивезти тіло свого Св. пастиря. Був це день плачу й стогону для Вітебська. Вітебчани, які недавно ще не хотіли знати Св. Йосафата, тепер не могли з ним розлучитися. Ще доки лежав Св. Йосафат у церкві Св. Михайла, відчували, що мають його між собою; тепер жаль, біль і смуток охопив всіх. Половчани самі хотіли нести тіло до ріки, але мешканці Вітебська не допустили до того. Знали вони й чули добре, що не гідні того, щоби Св. мощі залишилися в них, однак старалися віддати йому бодай останню прислугу. Всі тиснулися, щоби хоч на хвильку мати святого на раменах. Навіть самі вбивці силою відбирали ноші, на котрих спочивала їх жертва. Кожний бажав собі, якнайбільшого щастя, бодай пальцем діткнутися домовини. Плач, нарікання, зойки були такі голосні, що майже глушили відгомін дзвонів і церковні співи. Одні билися в груди, інші підносили руки до неба, треті проклинали вбивців. По всьому місту розносилися зойки: “Вбито батька, замордовано пастиря, Боже, відверни кару, Йосафате, прости нам злочин”.

Коли похід переходив коло кальвінського збору, пастор, який стояв на порозі, промовив: “Ой, нещасливі котрі вбили невинного”, і тут сталася дивна річ. Чаша, що стояла досі просто на домовині й була добре прикріплена до неї, відвернулася в протилежний бік від кальвінського збору. Ще по смерті свідчив Св. Йосафат, що правдива жертва приноситься лише в католицькій церкві й тому чаша, в котрій здійснюється жертва, відвернулася від збору єретиків-кальвінів.

Коли покладено мощі в човен й половчани приготовлялися вже до від’їзду, всі почали голосно плакати. Плакало духовенство, плакали католики, плакали схизматики, єретики, убивці, жиди. А коли човен рушив з місця, нарід, мов божевільний, біг по березі ріки великий шмат дороги.

І знову прославив Бог Йосафата новим чудом. Тоді були великі сніги й морози, однак ріка замерзла лише до половини, так що човен з мощами міг собі плисти вільно. Як лише стали в Полоцьку, ціла ріка замерзла відразу. Через всю дорогу з прибережних містечок, сіл осель виходили шляхтичі, міщани, селяни, бо всі хотіли побачити Св. Йосафата й віддати йому честь, як Святому. Ті, які могли побачити тіло святого, дуже дивувалися, що хоч вже стільки часу минуло від смерті владики, а його тіло ще не було зіпсуте, та навіть ще краще виглядало, як за життя.

Хто може описати прийняття Св. мощів у Полоцьку? Прощаючись із ним перед виїздом до Вітебська, не надіялися, що в такому стані повернеться, хоч Святий це передбачив.

Вість про чудесне заховання тіла, гадка про святість убитого пастиря, любов католиків, поважання схизматиків – спонукало всіх вийти на прийняття Св. Мощів. Берег зайняла вся людність Полоцька без різниці віри, обрядів, станів. Всі хотіли якнайшвидше оглядати свого владику. Нарешті, накривку домовини піднесли. Як побачили люди те лице, повне лагідності, святості, приязні, розжалені до глибини серця, впали всі на землю, і, заливаючись сльозами жалю й радості, благали Св. мученика, щоби й тепер залишився опікуном, дбайливим пастирем і заступником перед Божим лицем.

З найбільшою почестю занесено мощі до престольної, недавно закінченої церкви так, як того бажав собі Св. Йосафат і тут виставлено, щоби всі могли подивляти Божі справи, які сповняє Бог на своїх Святих.

Сам похорон через різні перепони і труднощі відбувся аж 18 січня 1625 року. Господь Бог у своїй премудрості так розпорядився, щоби більше прославити Св. мученика. Весь той час тіло зовсім не змінилося, але залишилося мовби живе, маючи фарби живого тіла. При мощах діялися безчисленні чуда. Хотів Бог також на землі нагородити свого слугу за цю нечесть, яку люди заподіяли йому при смерті.

Коли вже надійшов означений час похорону, цілий тиждень перед ним по всіх церквах дзвонили дзвони цілу годину вранці, в обід й ввечері. За три дні перед похороном винесено мощі з соборної церкви й покладено в церкві Св. Спасителя на ринку, щоби тим часом прибудувати престольну церкву. День перед самим похороном прибули до Полоцька митрополит Йосиф Рутський, єпископ пинський Григорій Михайлівський і єпископ-номинат нової, кров’ю Йосафата окупленої смоленської єпархії – Лев Кревза. На привітання виїхав навпроти них Антін Сілява, наслідник Св. Йосафата, в оточенні шляхти, урядників та інших вельмож. По приїзді подалися всі три князі Церкви до мощі в Св. Йосафата, відправили урочисту вечірню, а після її закінчення пішли до владичої палати.

На другий день від самого ранку дзвони всіх церков скликали вірних до віддання останньої прислуги своєму владиці. О 8 годині вистріли з замкових пушок дали знак походу. Похід розпочинали міщани, йдучи довгими рядами зі свічками в руках. Серед них ішла шкільна молодь під проводом своїх учителів, отців Тов. Ісусового, співаючи дорогою похоронні пісні; далі ступало латинське духовенство в червоних строях, а за ними – 112 гр.-кат. священиків у різних церковних шатах. За гр.-кат. духовенством ішло 9 полоцьких парохів у дорогих ризах, несучи ілитон і чашу, обагрені кров’ю Св. мученика, волосінницю. шнури і каміння, котрі були знаряддями мучеництва. На возі, вкритім червоною дорогою матерією, спочивала домовина з мощами, покрита червоною китайкою, а побіч воза йшли клирики в червоному вбранні зі смолоскипами в руках. По обох боках – 100 жовнірів, також у червоному одязі віддавали почесть. За возом ступали в оточенні священства, шляхти, урядників всі князі Церкви, одягнені в найдорожчі ризи, в усій красі нашому обрядові. Дивлячись на цей урочистий похід, кожний сказав би, що це швидше коронація якогось короля, як сумний похоронний обряд. Так всі були пересвідчені у святості Св. Йосафата, що навіть не брали чорних похоронних строїв, але червоні, мученичі.

Коли похід входив у замок, пушки загриміли знову. Вся церква була оббита червоним адамашком, а посередині стояв таким же адамашком укритий катафальок із багатьма палаючими свічками. Як домовину покладено на катафалку, митрополит відправив урочисту Літургію при гарному церковному співі, що його Св. Йосафат дуже любив. По скінченню Служби Божої ї промовив до зібраних номинат-єпископ смоленський так гаряче, що католики заливалися ревними сльозами, а схизматики зрікалися єресі. Шкільна молодь відспівала похвальні пісні на честь Св. Йосафата, а на завершення, після промови Йосифа Рутського, найбільшого приятеля Святого Йосафата, домовину покладено до приготованої через нього гробниці.

Всі, без огляду на обряди, віддали останню прислугу Святому мученикові. Був це день слави, день перемоги, день тріумфу для святого Йосафата й справи з’єднання, для якого працював усе своє життя, а вкінці й кров свою пролляв за нього.

Смерть Св. Йосафата викликала різні почування на Русі-Україні. Схизматики тішилися, деякі малодушні католики сумували. Одні й інші думали, що зі смертю Св. Йосафата справа злуки швидше впаде, бо не стало вже сильного поборника схизми і могутнього заступника Св. з’єднання. Але справа злуки Церков – це Боже діло, а Божі діла не пропадуть. Сповнилися слона Божественного Спасителя: “Істинно, істинно говорю вам; коли зерно пшеничне, впавши в землю, не вмре, воно само залишається; коли ж умре, приносить багато плоду” (Йоан. 12, 24-25). Впала пшениця на землю, вмерла й видала багатий плід. За життя Св. Йосафат був для схизматиків Самсоном й по смерті залишився ним. Що говорить Св. Дух про Самсона, те саме ми можемо сміливо говорити про Св. Йосафата: “І було мертвих, яких побив Самсон при своїй смерті більше, ніж тих, котрих побив за життя” (Суд. 16, 30). Далеко більше навернув Св. Йосафат своєю кров’ю по смерті, як за свого життя. Найбільші вороги й убивці, які за життя не хотіли навіть чути з уст Св. Йосафата слів про з’єднання, по його смерті благали, щоб їх прийняли до тої Церкви, за яку він поклав душу. І чи ж могло бути інакше? Чи ж міг забути Св. Йосафат у небі це діло, котрому посвятив своє життя? Чи ж міг Бог не вислухати молитов свого улюбленця?

Ми вже згадували, який був при мощах Св. Йосафата жаль, смуток і плач схизматиків; і навіть те закам’яніле місто Вітебськ, до якого стільки раз даремно промовляв Св. Йосафат, при перенесенні його тіла заливалося сльозами каяння й жалю. Бо, справді годі було, кажучи вже по-людськи, дивитися на всі ті дивні справи, якими Господь Бог прославляв Св. Йосафата й не бачити в них Божого пальця, який показує нам невинність і Святість владики, гріх і злочин його гонителів і убивців. Тож не дивниця, що схизматики наверталися тисячами, а між ними були й найзавзятіші вороги Св. Йосафата.

о. Євген Козаневич. Життя святого великомученика Йосафата чину св. Василія В., архієпископа полоцького. 3-тє вид., – Львів: Місіонер, 1994. – 168 с.

Пісні до святого Йосафата

Пісня до св. Йосафата

Владико Отче, ти за віру
Життя своє віддав,
І кров'ю побідив зневіру,
Щоб засів не пропав.

(2) І зерно зріє, дозріває,
Хоч люта буря йде,
Хоч хмара сонце закриває
І грім лячний гуде.

А люд твій вірний рве кайдани,
Молитву шле тобі.
Владико Отче, грім хай гряне,
По громі ясні дні.

(2) Владико Отче Йосафате,
Твій засів хорони,
І волю Церкві і Україні
Ти, Отче, приверни!

Пісню слави

Пісню слави заспіваймо,
Щирим серцем нині враз,
Йосафата звеличаймо
В цей святий, великий час!

(2) Він за Церкву і за віру,
Як святий борець Христа
Все, що мав, приніс в офіру
Душу, тіло, кров, життя.

І ми нині, браття, згідно,
Злучені в любві Христа,
Господа благаймо гідно,
Щоб пролита кров свята

(2) Посівом спасенним стала,
Віри, єдности Церков,
Щоб навіки всіх з'єднала,
Під Христову хоругов!

До Йосафата нині

До Йосафата нині зберімся щиро враз
А Він в лихій годині розбудить віру в нас,

2. Він через смерть ужасну проляв святую кров.
І в авреолю красну убрав престіл Петров.

І слава ген світами пішла, як сонця луч,
Но кров осталась з нами, як злив весняних туч

2. Зволи, Ізбранник Божий, щоби Твоя нам кров
Для віри в час ворожий, була сильний покров.

Наставив ворог сіти, готов на кождий час,
Твої увести діти, коли опустиш нас,

2. Пішли нам духа Твого, чим скорше нам пішли,
Напротив світа злого, напротив пекла тьми.

Най з каплі Твоєй крови, Угодниче святий,
В нас віри і любови огонь займесь сильний,

2. О тоє Тя благаєм з цілої днесь душі,
На Тебе уповаєм, бо діти ми Твої.

О Йосафате

0 Йосафате, Архієрею,
Ти цілим серцем Бога любив,

2. В молитвах, постах і у покутах
Богу і Церкві вірно служив.

Служив Ти Богу і своїх вірних,
Ділом і словом Ти научав,

2. Як добрий пастир своїм приміром
Всіх неустанно Ти просвічав.

Архієрею наш, Йосафате,
Мов ясна зоря, Ти засіяв,

2. Коли за єдність Святої Церкви
В тяжких терпіннях життя віддав.

Життя віддав Ти, святе, невинне,
І до небесних дворів злетів,

2. Де вінець світлий вічної слави
Господь Спаситель Тобі вложив.

Тим вінцем слави Ти увінчаний,
Архієрею Ти наш святий,

2. Ми Тебе просим, молись за нами,
Молись за народ український.

Молись за него, щоби він в злуці,
В любві і згоді завсігди жив,

2. Щоб в католицькій вірі і Церкві,
Тут і у небі Бога славив.

О Йосафате, батьку Ти наш

О Йосафате, батьку Ти наш,
Поглянь із неба на бідних нас,
Віру скріпи в стаді своїм.
Змилосердись в цей тяжкий час,
Підмогу дай, помилуй нас,
Згинуть не дай в ярмі тяжкім.

О Йосафате, святий Владико,
До тебе шлемо молитву тиху,
Шлях покажи заблудшим нам,
Сили додай в борбі святій,
Хмару, що йде, тихо розвій,
Світла додай своїм братам.

О Йосафате, Брате наш рідний,
Поглянь із неба на нарід бідний,
На його злидні, на ці руїни,
Упроси в Бога для нього волі,
Щоб вже скінчився цей час недолі,
Щоб Дав Бог волю для України.

Прийми, Владико

Прийми, Владико, нашу молитву,
Просимо щиро в нашій біді.
Тебе благаєм, свят Йосафате,
Не опускай нас, не покидай,

Змилосердися з глибин душі.
Ти нам потіха, Ти нам відрада
У нашім горю, Ти над народом,
І йому єдність з неба подай.

Ми Твої діти, Ти наш Владика;
Тобі жертвуєсь кожний із нас.
О! Най царює слава велика
Твоя над нами по всякий час.

Прийми, Владико, нашу молитву,
Просимо щиро з глибин душі.
Ти нам потіха, Ти нам відрада
У нашім горю, в нашій біді.

ДЕВ'ЯТНИЦЯ до Святого Священномученика Йосафата

Молитва

Св. Йосафате, мій опікуне. Боже Провидіння вибрало Тебе бути моїм покровителем і патроном. І я вдячна Богу за цю ласку, знаючи який великий Ти в очах Божих.

Твій подиву гідний приклад життя нехай завжди нагадує мені про те, як мало я ще полюбила Господа Бога і буде для мене заохотою до поступу в чеснотах. Однак, усвідомлюючи ту небезпеку для моєї душі, що чекає мене на кожному кроці життя, прошу тебе о поміч і заступництво перед Богом. Бо я знаю про свою неміч. І знаю також, що без ласки Божої я нічого не можу.

Тож прошу тебе, святий мій покровителю, не погорди щирою молитвою твоєї дитини і випроси для мене в Господа-Спасителя тих ласк про які я тебе буду просити протягом цієї дев'ятниці, і хочу відбути її для найбільшої Божої слави, Пречистої Діви Марії і возвеличення твоїх чеснот і подвигів, якими ти прославив Господа за своє коротке життя на землі, а також, щоб отримати користь для своєї душі.

І день: Св. Священомуч. Йосафате! Задля великої любові, що нею ти з раннього дитинства відзначався до Господа Бога і задля тої палаючої іскорки, яка впала в твоє серце, коли ти вдивлявся в рану пробитого серця розп'ятого Спасителя, прошу тебе - випроси мені ласку побожності і гарячої любові до Розп'ятого Ісуса;

II день: Св. Священомуч. Йосафате! Задля твого сердечного замилування до молитви – випроси мені духа молитви і совокуплення, захорони мою душу від підступних принад і земної марноти, що розсіює мій дух і робить мене рабом цього світу;

III день: Св. Священомуч. Йосафате! Задля твоїх юнацьких років, в яких ти свято зберігав свою невинність - допоможи мені зберегти мою невинність і чистоту серця для Ісуса, мого Бога і Спасителя;

ІV день: Св. Священомуч. Йосафате! Через твою ревність у Божій службі прошу - допоможи мені сумлінно і, ревно виконувати всі обов'язки мого стану;

V день: Св. Священомуч. Йосафате! Через твою глибоку покору в любові до Бога прошу тебе - випроси мені ласку глибокої покори серця і постійної згоди з Божою волею;

VI день: Св. Священомуч. Йосафате! Через твоє велике уповання на Бога прошу тебе - допоможи, щоб я завжди з повним довір'ям віддавалася на Божу волю;

VII день: Св. Священомуч. Йосафате! Через твою любов і милосердя до ближніх - випроси мені щире, милосердне серце, завжди чуйне і співчутливе до ближніх.

VIII день: Св. Священомуч. Йосафате! Через твоє безпощадне умертвлення тіла – допоможи мені приборкати мої тілесні пожадливості через часте умертвлення мого тіла.

ІX день: Св. Священомуч. Йосафате! Через твою велику любов до жертви прошу тебе - допоможи мені, щоб я не боялася цілковито жертвувати себе для Бога і свого народу.

(Відмовляти кожного дня, вкінці після прошення):

Отче наш... Богородице Діво ..

Святий Йосафате, ми твої діти - молися за нами.

Святий Йосафате, ми твої діти - заступися за нами.

Святий Йосафате, ми твої діти - опікуйся нами.

Св. Священномученику Йосафате! Задля твоєї пролитої святої крові за Христа і його стадо - хай рясно сплине на нас і наш народ Божа ласка і благословення, а зрошене твоєю кров'ю зерно Божої науки, хай проростає в наших душах, і приносить стократні плоди. Амінь.

ДЕВ’ЯТНИЦЯ до Дитятка Ісуса з Праги

З кожним днем Маленький Ісус з Праги творить дивовижні зцілення та надзвичайні ласки, особливо у найбільш безнадійних випадках.

“Чим більше ви Мене прославляєте, тим Я більше за вас заступаюсь”.

* * *
(Відмовляти упродовж дев’яти днів)

О Ісусе, Ти, що сказав: “Просіть і отримаєте, шукайте і знайдете, стукайте та відкриють вам”; тож я з великою надією стукаю у двері Твого Серця та впевнено прошу у Твого Божого милосердя через заступництво Марії, Твоєї Пресвятої Матері, зверни увагу на мене! Уділи мені ласку, про яку я смиренно прошу у Тебе (назвати ласку).

О Ісусе, Ти обіцяв: “Все, що ви попросите в Мого Отця в Моє ім’я, Він вам дасть”. Задля цього і я, Ісусе, звертаюся у молитві до Твого і мого Отця Небесного: “Заступися, Господи, за мною!” Разом із милосердним Отцем, Який всіх потішає, я маю надію, що Творець у цей момент вислухає мою молитву (висловити ще раз прохання).

О Ісусе, Ти сказав: “Пройдуть Небо та Земля, але Мої слова ніколи не минуться”; тому я сподіваюся на Твою обіцянку, Спасителю, та надіюся на милосердя і безмежну ласку Небесного Отця, яку Ви подаруєте мені і про яку я у Вас прошу в цю мить (повторити прохання).

Отче наш... Богородице Діво... Слава Отцю...

1. Молитва до Дитятка-Ісуса

О, Святий Дитятко-Ісусе, що посилаєш численні благодаті для тих, які призивають Твоє Ім’я! Зверни Твої очі на всіх, які припадають до Твого святого образу і вислухай наші молитви. Тобі віддаємо усі наші потреби, які довіряємо Твоєму Святому Серцю. Простягни нам Твої всемогучі руки і даруй нам численні ласки та благодаті.

Благослови нас, наших дітей і родини, освячуючи взаємною любов’ю. Потіш засмучених, просвіти грішників світлом Твоєї благодаті, вибав усіх нас від будь-якого смутку та недолі, що взивають до Твоєї помочі та заступництва. Перебувай постійно з нами, освячуй та охороняй.

Даруй нам, Маленький Царю, багатства Твого милосердя і Твого миру для цього світу, і постійно зберігай нас у Твоїй опіці та Божій благодаті во віки віков. Амінь.

2. Молитва до Дитятка-Ісуса

О Святе Дитятко-Ісусе, що зсипаєш Свої ласки на всіх, хто Тебе благає, зверни Свої очі на нас, що припали перед Твоїм святим образом і вислухай нашу молитву. Тобі доручаємо всіх бідних, потребуючих, які довіряються Твоєму Божому Серцю. Покрий їх своєю Всемогучою Рукою і допоможи їм у їхніх проханнях. Візьми під свою опіку дітей, сім’ї, щоб зберегти єдність і любов. Простягни свою Руку на тяжкохворих, оздорови і освяти їхні терпіння; засмучених – розрадь, на грішників – зішли світло Твоєї благодаті, а також на всіх, хто перебуває в болях, нестатках із великим довір’ям благають Твоєї люблячої допомоги. Простягни Свою руку над усіма нами і благослови. Зішли, о Маленький Царю, скарби Твого милосердя і Твого миру на цілий світ і збережи нас нині і завжди в ласках Твоєї любови. Амінь.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, і нині і присно, і во віки віков. Амінь (3 р.).

Святе Дитятко-Ісусе, благослови мене.

Молитва прохаюча

Згадай, о Божественне Дитятко-Ісусе, про ту обіцянку, яку Ти дало само твоїй слугині, дорогій Маргареті, від Найсвятіших Тайн, коли Ти говорило ці слова повної потіхи для наших сердець, повних смутку і пригнічень.

“Відкрий моє серце, і кожного разу, коли хочеш отримати ласку, не переставай ніколи просити через заслуги мого св. дитинства, тому що Я ніколи не відмовлю тобі”.

О Божественне Дитятко-Ісусе, я надіюся на Твої слова, якщо Твоє милосердя є завжди вірне на Твої обітниці. Я припадаю до Твоїх ніг і приношу всі свої печалі. Допоможи мені провадити життя святе, і на кінець дійти впевнено у вічність, через заслуги Твого народження і Твого св. дитинства. О Божественне Дитя-Ісусе, через заступництво Твоєї Матері, св. Архангела Михаїла, Гавриїла і Рафаїла, ви єднай мені ласку яку я прошу (...), я благаю з найбільшим проханням, тому-що Ти знаєш, наскільки я цього потребую.

Ні, ні, о солодке Дитятко-Ісусе, я не помиляюся в мої надії, я кидаюся у Твої ніжні руки, в Твоє милосердя і Твою всемогутність, я впевнений що Ти вислухаєш мою молитву і не залишиш мене в моїй біді, а мене вибавиш і потішиш. Амінь.

Молитва подячна

Божественне Дитятко-Ісусе, я знаю, що Ти мене любиш і ніколи не залишиш. Я дякую Тобі за Твою присутність у моєму житті.

О Божественне Дитятко, Ти є наймогутніше! Я вір’ю в Твої обітниці миру, благословення і вільності. Ти виповняєш мої бажання, і я складаю в Твої руки всі мої потреби.

Завжди, мій Спасителю Ісусе, я хочу поручитися Твоєму нескінченному милосердю і любови. Я бажаю Тебе величати і прославляти тепер і завжди. Амінь.

Святе Дитятко-Ісусе – вислухай мене.

Святе Дитятко-Ісусе – поблагослови мене.

Святе Дитятко-Ісусе – прости мені.

ПРИГОТУЙ СВОЄ СЕРЦЕ

Адам і Єва тяжко згрішили і вже не могли своєю силою бути побожними і добрими. Не могли подобатись Богу і бути вічно щасливими. Конечно потребували Божої помочі. Господь пообіцяв цю допомогу ще в раю і заповів, що пришле людям Спасителя.

Чотири тисячі літ людство очікувало приходу Месії. І тепер, на зразок того, як людський рід мав бути готовим до приходу Спасителя, так і Свята Мати-Церква, готуючи своїх дітей до Різдва Божого Сина, установила 40-дневний піст. Різдвяний піст, званий ще “Пилипівка”, (бо починається на наступний день після дня, коли вшановуємо св. Пилипа), є символом молитов і постів старозавітних патріархів і пророків, які з тугою очікували приходу Спасителя.

У наш час свята Церква з різних причин досить злагіднила дуже строгі пости, якими вірні готували свої душі до великих свят раніше.

За рішенням Львівського Собору з 1891 року вірні греко-католицького обряду перед Різдвом Христовим повинні зберігати такий піст: в понеділок, середу і п’ятницю можна їсти з набілом (з м'ясом – ні), а в інші дні (вівторок, четвер, суботу і неділю) можна їсти м'ясо, але потрібно відмовляти молитви перед вживанням м'яса: духовні особи – псалом 50 “Помилуй мя Боже”, а вірні – 5 Отче наш… і 5 Богородице Діво…

Звільненими від посту є недужі фізично і розумово; матері, які чекають народження дитини або годують її грудьми; хто є залежним від інших осіб і, наприклад, харчується в чужих; вбогі, що живуть з милостині; хто тяжко працює; ті, що одужують після важкої хвороби, діти віком до 7 років.

Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готуються до празника Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й святими таїнством Сповіді і Святого Причастя.

Хай любов до Господа Бога, добро нашої душі та любов до нашої священної традиції будуть для нас спонуками в тому, щоб до зустрічі празника Христового Різдва ми приготували наше серце й душу молитвою, постом і святими Таїнствами. Через щире й ревне духовне приготування, наше серце стане достойним того, щоб в ньому народився Ісус Христос своєю ласкою, любов’ю і миром. Щоб на закінчення посту, в Святу Вифлеємську ніч, перед урочистою Різдвяною Святою Літургією, під час Великого Повечер’я ми могли з чистим серцем співати гімн слави, який пророкував святий пророк Ісая:

Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло. Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив єси. Вони радіють перед Тобою … бо Дитятко нам народилося … ЯКО З НАМИ БОГ.

ДЕВ’ЯТНИЦЯ ЗА ДУШІ, ЯКІ ТЕРПЛЯТЬ В ЧИСТИЛИЩІ

Душі в чистилищі потребують твоєї молитви

Вступна молитва

Приготуй мене, Господи, і зміцни моє серце скарбами Твоїх ласк, щоб я в дусі віри, любові і співчуття, проникаючи в страшну таємницю чистилища, міг принести терплячим душам особливу поміч на Твою славу, на користь моєї душі та випрошення особливої ласки (назвати її), про яку Тебе нині прошу через цю дев’ятницю і заступництво всіх улюблених Твоїх душ. Амінь.

День перший

Отче Милосердя і всякої потіхи! Зглянься над душами померлих, які сплачують Твоїй Божій справедливості, і очисти їх від наслідків поповнених гріхів. Бо це є в Твоїй силі, а милосердя Твоє безмежне. Якщо будеш, Господи, дивитися на наші беззаконня, то не оправдається перед Тобою ні одна людина.

Царю вічного спокою, щастя і прощення! Тільки Ти один Своєю ласкою всіх спасаєш, Ти є джерелом Милосердя. Не дивися на їхні провини, полегши їхні терпіння і визволи їх від мук чистилища.

О добрий Ісусе! Через Твою пролиту Кров, через Твої Найсвятіші Рани, через заслуги Непорочної Діви Марії і всіх святих прости їм всі провини і запровадь до вічної радості, щоб вони навіки прославляли Твоє безмежне милосердя. Амінь.

Кожного дня дев’ятниці відмовляємо:

Отче наш... (5) Богородице Діво... (5) Слава: і нині.

Або: Ангел Господень

Або: Літанію за душі в чистилищі.

День другий

Всемогучий Боже! Ти совершенно святий, а хори Ангелів поклоняються Тобі, безнастанно співаючи: “Свят, Свят, Свят!” Ти сам промовляєш до нас через Ісуса Христа: “Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний є досконалий” (Мт. 5, 48). Я, свідомий своєї нужденності, звертаюся до Твого безмежного милосердя і покірно прошу Тебе за душі померлих, яких Ти покликав уже з цього світу, але неспокутувані провини їхніх гріхів затримують їх ще в чистилищі. Нехай полум’я Твоєї Божої любові очистить їх від усякого бруду, щоб вони в незаплямленій шаті святості могли якнайскоріше осягнути небо і тішитися огляданням Твого Найсвятішого Лиця. Амінь.

День третій

Найдорожчий Спасителю! З безмежної любові до нас Ти дозволив, аби Твоє Серце, пробите копієм, залишилося назавжди відкритим і було для нас прибіжищем і місцем схоронення у хвилях спокус і життєвих клопотів. Благаю Тебе через невимовний Твій біль, смуток, опущення, тривогу, що їх зазнало Твоє Серце під час Твоєї Муки, а також через біль Серця Твоєї Матері, яка стояла під хрестом: відкрий брами неба померлим, які терплять у чистилищі, і запровадь їх вічної радості.

Прошу Тебе, о добрий Ісусе: зроби і моє серце на взір Серця Свого, оживляй мене Своїми бажаннями і почуттями і зміцнюй мою волю, щоб я, живучи по-християнськи, міг у хвилині смерті у злуці з Твоїм конанням на хресті віддати свою душу в руки Отця і навіки спочити при Твоєму Найсвятішому Серці. Амінь.

День четвертий

Найсвятіший Боже! Розважаючи таємницю чистилища, щораз більше пізнаю, що воно є Твоїм даром, який Ти даєш людині на певний час як можливість цілковитого очищення від всякого бруду і наслідків гріха задля осягнення вічності. Прошу Тебе покірно про щораз глибше розуміння Твоєї безконечної Святості, а моєї нужденності. Прошу Тебе про ласку жити за натхненням Святого Духа, щоб уже тут, на землі, бажати Тебе всім серцем і задоситьучинити за поповнені гріхи. Через руки Пречистої Діви Марії прийми мою молитву, яку заношу до Тебе за тих, котрі терплять у чистилищі, і з’єднай їх навіки з Собою. Амінь.

День п’ятий

Наймилосердніший Ісусе! Ти є Богом живих і померлих. Ти милосердишся над всіма вірними, змилосердися й над тими, які відійшли з цього світу, примирившись з Тобою, але ще терплять у чистилищі, щоб цілковито очиститися від плям гріха. О добрий Ісусе і Спасителю, доверши на них Своє діло і задовольни їх гаряче прагнення і тугу за Тобою. Прийми, о Господи, цю мою негідну молитву за них і запровадь їх до вічної слави, де Ти разом з Отцем і Святим Духом живеш і царюєш навіки вічні. Амінь.

День шостий

О Трисвятий Боже! Ти є неосяжний і незбагненний у Своїй святості. Ніхто не є гідний стати перед Твоїм Лицем. Однак Ти у Своїй безмежній любові прагнеш ділитися Своєю повнотою святості з людиною, яку сотворив на Свій образ і Свою подобу. Єдиною перешкодою в осягненні цього щастя є гріх, який Ти нам прощаєш, і прощаєш стільки разів, скільки ми з розкаяним серцем про це Тебе благаємо.

Прошу Тебе: окажи Своє милосердя всім померлим, а особливо тим, яких Ти вже покликав до Себе, а мені уділи ласку досконалого жалю тепер і в годині смерті. Амінь.

День сьомий

Змилуйся, Вселаскавий Ісусе, над душами тих, за яких Ти пролляв Свою Кров на хресті, а вони в своєму житті цього не оцінили, тепер просять Тебе про порятунок. Вислухай їхні зітхання, що до Тебе підносять, та задля Своїх страждань даруй їм їхні провини, якими вони заслужили на Твоє покарання. Змилосердися над ними задля заслуг Своєї смерті. Подай їм руку Свою Пресвяту і виведи їх на місце, де немає ні болю, ні печалі, ради невинності, покори і заслуг Пречистої Діви Марії і всіх Святих. Амінь.

День восьмий

О Боже, в Пресвятій Тройці Єдиний! Твоєму Божому Милосердю поручаю сьогодні душі всіх вірних, яких наслідки гріхів затримують ще в чистилищі, а особливо тих, які також із моєї вини не можуть ввійти до неба. Розважаючи про це, я, що постійно потребую Твого прощення і яке Ти мені в Своїй ласкавості уділяєш, з любові до Тебе прощаю сьогодні все і всім, як живим, так і тим, які відійшли вже до вічності. Бажаю від сьогодні давати свідоцтво своєї живої віри в Тебе, мирити тих, що в гніві, усувати незгоди і всюди приносити спокій і прощення. А що не зможу цього зробити сам своїми силами, тому покірно прошу Тебе про цю особливу ласку. Амінь.

День дев’ятий

Непорочна Діво Маріє, Заступнице наша перед Богом! Ти з волі Свого Сина, Ісуса Христа, є Матір’ю кожного, хто живе на землі. Ти разом з Ним співтерпіла в ділі нашого відкуплення і причинилася до нашого спасіння. Ти є Матір’ю всіх членів Містичного Тіла Христа – як тих, що вже тішаться невимовним щастям, оглядаючи Бога, так і тих, які ще подорожують, живучи на землі, а також і тих, які після смерті ще терплять у чистилищі.

Ти, о Мати, добре знаєш їхні терпіння і тугу за Богом. Покірно прошу Тебе: встався за нами до Свого Сина, щоб Він обмив їх Своєю Найдорожчою Кров’ю, Своєю Божою любов’ю спалив всі їхні провини і вчинив їх гідними з’єднання з Богом, у Тройці Святій Єдиним, і всіма Святими. Амінь.

Ангел Господній

І варіант

Ангел Господній благовістив Пречистій Діві Марії, що Вона зачала від Духа Святого.

Богородице Діво...

Ото Я, слуга Господня, нехай мені станеться по слову Твоєму.

Богородице Діво...

А Слово сталося Тілом і замешкало між нами (поклін).

Богородице Діво...

Ангел Господень

ІІ варіант

Ангел Господень благовісти Пречистій Діві Марії і зачала от Духа Святаго.

Богородице Діво...

Се раба Господня, буди мні по глаголу Твоєму.

Богородице Діво...

І Слово плоть бисть і вселися в ни (поклін).

Богородице Діво...

Благодать Твою просимо, Господи, влий в сердца наша, да ми познавши от Ангела благовіствующа воплощенія Христа Сина Твоєго, страстію Єго і Крестом до слави воскресенія достигнем, благодатію і щедротами тогожде Господа нашого Ісуса Христа, Єму же честь і слава подобаєт во віки віков. Амінь.

ЛІТАНІЯ ЗА ДУШІ ПОМЕРЛИХ

Киріє елейсон,

Христе елейсон,

Киріє елейсон.

Христе, послухай молитви наші,

Христе, вислухай молитви наші.

Отче з неба Боже – змилуйся над душами, які терплять у чистилищі!

Сину, Відкупителю світу Боже – змилуйся над душами, які терплять у чистилищі!

Духу Святий Боже – змилуйся над душами, які терплять у чистилищі!

Свята Маріє, Царице всіх святих – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Мати Страждальна – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Брамо Небесна – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Потіхо засмучених – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Святі Ангели і Архангели – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святий Михаїле, князю небесних воїнств – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Святі Патріярхи і Пророки – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святий Йоане Хрестителю – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Святий Йосифе – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Святі Апостоли і Євангелисти – молися за душі, які терплять у чистилищі!

Святі невинні діти – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святі мученики – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святі єпископи і ісповідники – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святі священики і диякони – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святі монахи і пустинники – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святі дівиці і вдови – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Святі – моліться за душі, які терплять у чистилищі!

Май милосердя над ними – спаси їх, Господи!

Від Свого гніву – спаси їх, Господи!

Від неспокою на сумлінні – спаси їх, Господи!

Через Твої гіркі страждання – спаси їх, Господи!

Через Твій кровавий піт – спаси їх, Господи!

Через Твоє ув’язнення – спаси їх, Господи!

Через Твоє бичування – спаси їх, Господи!

Через Твоє двигання хреста – спаси їх, Господи!

Через Твоє розп’яття – спаси їх, Господи!

Через Твою Хресну смерть – спаси їх, Господи!

Через Твоїх п’ять Ран – спаси їх, Господи!

Через Твоє пробите Серце – спаси їх, Господи!

Через Твоє славне Воскресіння – спаси їх, Господи!

Через Твоє Вознесіння – спаси їх, Господи!

Через Зіслання Святого Духа – спаси їх, Господи!

Через заслуги і заступництво Твоєї святої Матері – спаси їх, Господи!

Через заслуги і заступництво Твоїх святих – спаси їх, Господи!

Милосердний Ісусе, просимо Тебе за душі Римських Архієреїв, єпископів і всіх духовних осіб – спаси їх, Господи!

За душі померлих нашої парафії – спаси їх, Господи!

За душі померлих, які спочивають на нашому цвинтарі – спаси їх, Господи!

За душі тих, які не мали християнського похорону – спаси їх, Господи!

За душі добродіїв Церкви і всіх святих місць – спаси їх, Господи!

За душі тих, котрі за життя неустанно молилися за померлих – спаси їх, Господи!

За душі тих, котрі найдовше або найбільше терплять у чистилищі – спаси їх, Господи!

За душі тих, котрі не мають жодної допомоги від своїх родин – спаси їх, Господи!

За душі тих, за якими ми найбільше зобов’язані молитися – спаси їх, Господи!

Ми, грішні, Тебе просимо – вислухай нас, Господи!

Ми, грішні, Тебе просимо – прости їм, Господи!

Ми, грішні, Тебе просимо – помилуй їх, Господи!

Хай Архангел Михаїл і Твої Ангели заспокоять їх і запровадять до вічного світла – вислухай нас, Господи!

Дай їм ласку оглядати Тебе в небі – вислухай нас, Господи!

Дай нашим померлим батькам, братам і сестрам, приятелям і добродіям вічне щастя – вислухай нас, Господи!

Визволи ті душі з чистилища, з котрими ми співтерпимо – вислухай нас, Господи!

Будь милосердний до тієї душі, за котру ніхто не молиться на землі – вислухай нас, Господи!

Дай померлим християнам вічний спокій – вислухай нас, Господи!

Дай, щоб усі християни мали милосердну любов до душ у чистилищі – вислухай нас, Господи!

Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу – вислухай нас, Господи!

Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу – прости їм, Господи!

Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу – помилуй їх, Господи!

Киріє елейсон,

Христе елейсон,

Киріє елейсон.

Отче наш... Богородице Діво...

Від вогню вічного – сохрани нас, Господи!

Господи Ісусе Христе, Ти, що задля спасіння людського роду переніс гіркі страждання і смерть на хресті, був похований і три дні лежав у гробі і Своєю силою воскрес із мертвих, а опісля вознісся на небо, щоб бути нашим посередником перед Отцем, а також Суддею живих і померлих, просимо Тебе покірно: вияви до них Своє Милосердя, прости їм їхні провини, звільни їх від кар і визволи з чистилища. Амінь.

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________