1. СВЯТА МУЧЕНИЦЯ СОФІЯ І ТРОЄ ЇЇ ДОНЬОК: ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ
  2. ПРАЗНИК РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
  3. КУЛЬТ СВЯТИХ ЙОАКИМА Й АННИ
  4. УСІКНОВЕННЯ ГОЛОВИ ЙОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ
  5. ВІДНАЙДЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ЙОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ І ЙОГО СВ. МОЩІ

СВЯТА МУЧЕНИЦЯ СОФІЯ І ТРОЄ ЇЇ ДОНЬОК: ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ

За часів цісаря Андріана жила в Римі вдова-християнка, яка називалася Софія (з гр. премудрість). Мала вона три донечки: 12-літню Віру, 10-літню Надію і 7-літню Любов. Всі три дівчинки відзначалися великою красою тіла, але найголовніше – ще більшою побожністю. Мати зі своїми дітьми перебувала на молитві і читанні св. Письма, але не залишали і домашньої роботи. Молитва в поєднанні з працею є наймиліша Богу. Був 137 рік по Христі – час переслідування християн. Римський староста Антіох покликав св. Софію з доньками і наказав їм принести жертву божкам. Але мати Софія і всі три донечки сміливо відповіли, що вони поклоняються лише одному правдивому живому Богові і як християнки не можуть принести жертву бездушним бовванам.

Тоді Антіох наказав віддати їх на цісарський суд. Той, побачивши прекрасних дів, хотів обіцянками довести їх до відступництва від св. віри, але вони сміливо сказали, що за св. віру і за Христа готові перетерпіти всякі муки і смерть. Цісар передав їх одній знатній поганській жінці Паллядії, щоби вона намовила їх до поклоніння божкам. Після трьох днів св. Софія з дівчатами стали на суд з тою самою готовністю віддати своє життя за Христа.

І тоді почалися муки. Кати били нещадно св. Віру, відрізали їй груди, палили вогнем, а потім вбили мечем. Такі самі муки терпіла і св. Надія, а серед мук голосно просила Господа, щоби прийняв її душу там, де душа її сестри знайшла вічну радість. Під час найтяжчих терпінь, палена вогнем, поливана розтопленим оловом, співала псальми на славу свого Небесного Нареченого. І так серед молитви св. Надії відрубали голову.

Потім почали мучити наймолодшу – св. Любов. Її прив’язали до колеса і били нещадно бичами, аж тіло відпадало від костей. Мучитель казав розпалити великий вогонь, бо гадав, що налякає ним святу діву.

– Скажи лишень слова: «великі є цісарські боги» - каже він до неї, - спасеш тоді своє молоде життя.

«Великий є Бог християнський» – відповіла св. Любов і сама хотіла вступити в огонь. Тоді мучитель наказав свердлити її кості, а потім вбити мечем. Св. Софію відпустив на волю. Вона похоронила тіла своїх трьох доньок і молилася при їхньому гробі день і ніч, а третього дня померла під час молитви.

НАУКА: За молитвами св. Мучениць мусимо застановитися над св. Тайною Подружжя. Чоловік і жінка зобов’язані взаємно зберігати любов, вірність і допомогу. «Чоловіки, любіть своїх жінок , як і Христос полюбив Церкву» (Еф. 5, 25), каже св. Павло, і в тому ж місці додає: «чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить» (Еф. 5, 28). Та любов повинна бути свята, один одного повинен в злому виправляти добротою і лагідністю. Жінка нехай змовчить чоловікові, нехай добротою приведе його на кращу дорогу. Де нема подружньої вірності – там гірше пекла; «навіть найбільша неміч, убозтво, вогонь і війна, несуть меншу шкоду, ніж осквернення подружжя через ламання присяги». Погано, коли жінка нічого не знає про справи і заняття чоловіка, адже хто може бути вірнішим помічником і приятелем чоловіка, ніж жінка? Добра жінка виправить і найгіршого чоловіка. Вона перетерпить багато, але доведе його до чесного життя.

І. Я. Луцик. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907.

ПРАЗНИК РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Різдво Пресвятої Богородиці

Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба — день смерті. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.

Один з великих празників, що стоїть на початку нашого церковного року - це празник Різдва Пресвятої Богородиці. Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богоматеринство Пречистої Діви Марії, з якої "засіяло Сонце Правди, Христос Бог наш". Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах: "Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".

На чому базується встановлення цього празника? Яка його історія та значення?

ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Святе Євангеліє записало нам дуже мало подій із життя Богородиці. Тут нічого не сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її святе успення, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи — це такі книги, що розповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Богородиці, про що не сказано у Євангелії. Хоча Свята Церква не вважає апокрифів за автентичні книги, ані за певне історичне джерело, але все-таки вони містять у собі багато чого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, що її називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників: Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята в честь Йоакима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Йоаким і Анна.

Апокрифічне Протоєвангеліє Якова було в давнину у великій пошані, його цитують або пояснюють багато святих Отців, між ними святий Епіфан, святий Андрій Критський, святий Софроній, патріарх Герман І, святий Йоан Дамаскин і патріарх Фотій.

У Протоєвангелії Якова читаємо, що Пречиста Діва Марія по лінії свого батька походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. Її батьки жили в Назареті і були маєтними, але відзначалися великою праведністю та жертвенною любов'ю до Бога і ближнього. Свої плоди Йоаким ділив на три частини: одну частину давав на жертву для Бога, другу - для бідних, а третю залишав для себе. Великою журбою для Йоакима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність уважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини. Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. І вкінці Господь Бог на схилі літ дав їм дитину, що була призначена на Матір Божого Сина.

ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити часу, коли він з'явився. Про нього згадують святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан, святий Августин і святий Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що свята Єлена († 330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресвятої Богородиці. У V сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496).

Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріарх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст.), святий Андрій Критський і патріарх Сергій (VII ст. ), святий Йоан Дамаскин і патріарх Герман (VIII ст.), святий Йосиф Студит (IX ст.). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Рима, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву. Восьмого вересня стало празником тому, що того дня сповнилося дев'ять місяців від зачаття Пречистої Діви Марії в лоні святої Анни, а також тому, що того дня мало бути посвячення храму на її честь в Єрусалимі. Наша Церква святкує цю подію 9 грудня. Празник належить до 12 великих свят нашого церковного року. Він має один день передпразденства і тільки чотири дні попразденства з огляду на празник Воздвиження Чесного Хреста.

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — ДЕНЬ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДОСТІ

Прихід на світ Тієї, що мала бути Божою Матір'ю, є особливим джерелом радості для Її батьків, Йоакима й Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цю духовну радість з Різдва Богородиці підкреслюють різні святі Отці. Святий Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як Ту, через яку сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, він взиває до участі в радості небо, землю, море і всяке створіння та закінчує словами: "Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки". А святий Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: "День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радості, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість".

Так і богослужіння цього дня повні радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або Його світле Воскресення. Головні мотиви цієї радості — це кінець бездітності праведних Йоакима й Анни, початок нашого спасення, предивна гідність богоматеринства, особлива роль і значення Богородиці в ділі спасення людського роду.

З Різдва Пречистої Діви Марії найперше радіють Її батьки. На стихирах Стиховні малої вечірні Церква закликає їх: "Радійте, Йоакиме й Анно, радійте, бо від неплідної родиться Причина нашої радості і спасення".

З Різдва Богородиці радіють ангели й люди: "Всечесне Твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, — співаємо на "Господи возвах" малої вечірні, — множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо Ти стала Матір'ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, що на Тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна".

У цій радості беруть участь усі святі Старого й Нового Завітів: "Обновися, Адаме, — каже світилен утрені, — веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима й Анни: Богородиця Марія".

Укінці Церква закликає всіх вірних на Стиховні вечірні, щоб віддали належну честь Божій Матері: "Прийдіть усі вірні і прибіжімо до Дитини, бо родиться Та, що ще перед зачаттям Своїм вибрана на Матір Бога нашого. Вона - це посуд дівства, розцвілий жезл Арона з кореня Єссея, проповідана пророками і плід праведних Йоакима й Анни. Вона родиться і з Нею світ обновляється. Вона родиться і Церква у свою велич одягається. Вона — храм святий, що містить Божество, дівственний посуд, царська світлиця, в якій доконалося дивне таїнство невисказаної злуки природ, об'єднаних у Христі. Віддаючи честь Йому, оспівуємо Різдво всенепорочної Діви".

За матеріалами видання:
Отець Юліан Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004. — 472 с.

КУЛЬТ СВЯТИХ ЙОАКИМА Й АННИ

Різдво Богородиці

Наступного дня після празника Різдва Пресвятої Богородиці наша Церква вшановує пам'ять: "Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни". Як батькам Марії і предкам Ісуса Христа, їм Свята Церква віддає особливу честь. Тому й звуться вони в нашому богослуженні "богоотцями". Їхнього молитовного заступництва просимо кожного дня на відпусті церковних служб.

У богослужіннях в їхню честь Церква радіє їхнім празником, оспівує їхню роль відносно нашого спасення та величає їх як найбільш щасливих батьків. "Прийдіть сьогодні, любителі празника, — співаємо на стихирах вечірні 22 вересня, — радіймо співаючи й ревно почитаючи пам'ять Йоакима й Анни, чесної двійці, бо вони породили нам Богоматір, Діву чисту... О, блаженна двійце, ви всіх родителів перевищили, бо зродили найкращу з усього створіння! Істинно, ти блажен, Йоакиме, будучи батьком такої Дівиці! Блаженне твоє лоно, Анно, бо ти видала Матір нашого життя. Блаженні груди, що кормили молоком Ту, що кормила Того, який кормить всяке створіння. Тож просимо вас, блаженні, моліть Його за спасення душ наших".

Культ святих Йоакима й Анни почався досить швидко після установлення празника Різдва Богородиці. У VI ст. з'являються храми в честь святої Анни. Цісар Юстиніян І (527-565) 550 року посвятив в її честь церкву в Царгороді. У тому ж сторіччі побудовано в її честь храм в Єрусалимі, місці її народження. Ті церкви мали великий вплив на поширення культу батьків Пречистої Діви Марії, а передусім святої Анни. Їхню пам'ять Східна Церква починає вшановувати 22 вересня в кінці VI століття. В їхню честь написані давні грецькі гимни. У листах святих Отців, а особливо у святого Епіфана і святого Йоана Дамаскина знаходимо похвали в честь святої Анни.

Під впливом Сходу розвивається культ святої Анни в VIII віці і на Заході, в Римі. Він стає загальним у цілій Європі щойно в XIV ст. Латинська Церква святкує пам'ять святої Анни 26 липня, а святого Йоакима - 16 серпня.

У нашому церковному календарі, крім пам'яті святих Йоакима й Анни 22 вересня, маємо ще два святкові дні в честь святої Анни: 9 грудня — день зачаття Пречистої Діви Марії, і 25 липня — день її смерті.

Християнська іконографія присвятила багато уваги батькам Богоматері. Досить часто можна бачити ікону святої Анни з дитиною-Марією на колінах або, як обоє батьків приводять молоденьку Марію до храму, щоб віддати її на службу Богові.

За матеріалами видання:
Отець Юліан Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004. — 472 с.

Читайте також:

Літанія до святої Анни

Дев'ятниця до святої Анни

УСІКНОВЕННЯ ГОЛОВИ ЙОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Після Хрещення Ісуса Христа св. Йоан продовжував навчати, зворушував серця до покути, грозив гнівом Бога Живого. І чутка про нього неслася по всій жидівській землі, а багато хто вірив, що він є Месія, інші говорили, що він - Ілля, який повернувся на землю.

Було це по сорокаденному пості Ісуса в пустині. Йоан не переставав проповідувати, свідчив, що Спаситель вже є серед жидівського народу. Чуючи це, єрусалимські жиди послали до нього людей, щоб ті довідалися, ким він є. «А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я - не Христос». То вони спитали його: «Що ж - Ілля ти?» - «Ні», - мовив він. «Пророк ти?» - «Ні»,- відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий - щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав». Були ж посланці з фарисеїв. Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли ти ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв'язати й ремінця сандалі». Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив. Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я його. Та я на те прийшов, водою христивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був він». Тож Йоан свідчив, промовляючи: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним. І не знав я його, але той, хто послав мене водою христити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, - той і христить Святим Духом. І я бачив і засвідчив: Він - Син Божий». Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, - мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом» (Йо. 1, 20-38).

Так оповідає нам св. Євангеліє про свідоцтво, яке св. Йоан дав Ісусові вже після Його Хрещення. І навчав він аж до тої хвилі, коли людська злоба кинула його до в’язниці. Ось як це сталося. Помер безчесною смертю Ірод Великий, той самий, що велів повбивати немовлят у Вифлеємі й околиці, той самий, що не пощадив власного сина Аристобуля і вбив його мечем. Після смерті Ірода Великого його королівство перейшло до трьох його синів, один з них, Ірод Антипа, дістав Галилею і Перею. Вони лише називалися королями, а насправді були підвладні Римові. Ірод Антипа мав брата (від того самого батька, але від іншої матері), що називався Филип. Той Филип мав жінку Іродіяду, що була так йому, як і Іродові Антипі братаниця (бо була дочкою їхнього брата, убитого батьком Аристобуля). Ірод Антипа одружився з донькою аравійського короля Арети. Однак він прогнав свою жінку і жив на віру з Іродіядою, жінкою свого брата Филипа. Жиди були з цього незадоволені, але ніхто не смів явно виступити, бо боялися гніву Ірода. Та не налякався його св. Йоан Предтеча; він став перед Іродом і голосно сказав йому: "Не личить тобі мати жінку брата твого" (Мр. 6, 18). Загорілася прагненням помститися Іродіяда і підмовляла Ірода, щоб убив св. Йоана. Але Ірод боявся народу, бо той однодушно називав св. Предтечу пророком. Але за намовою Іродіяди наказав ув’язнити св. Йоана і тримав його в своєму замку Махерунті, в Переї. Ірод дуже шанував св. Йоана і боявся його. Святе Письмо каже так: «бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» (Мр. 6, 20).

Але й у в’язниці не замовк св. Йоан, він навчав усіх, хто мав до нього доступ, а особливо своїх учнів. І ось почала приходити вістка за вісткою, що Ісус навчає народ, що зцілює хворих, очищає прокажених, що творить чуда. Учні Йоана, що вважали свого вчителя за Месію, не могли ніяк погодитися з думкою, що він є лише Предтечею Спасителя. Тож св. Йоан, щоб їх запевнити, вислав двох із них до Ісуса. Ось як описує це св. Євангеліє: «Почувши у в'язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: “Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?” У відповідь на це Ісус сказав їм: “Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться”. Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м'яку? Таж ті, що носять м'яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше як пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя» (Мт. 11, 2-11).

Тимчасом Іродіяда чекала нагоди, щоби помститися св. Йоанові. І нагода така знайшлася. В день своїх уродин Ірод справляв бенкет для своїх прислужників. Попливло вино ріками, заграли музики, понісся спів невільників. А серед того з’явилася розкішно вбрана дочка Іродіяди і Филипа Саломея, дівчина дуже вродлива, і почала перед Іродом гуляти так гарно, що п’яний король заклявся вголос, що дасть їй все, чого вона захоче, хоч би це була й половина його королівства. Зла доня запитала поради у злої мами, а Іродіяда зрозуміла, що прийшла її хвилина, вона сказала доньці, щоби зажадала голову св. Йоана Хрестителя. Дарма, що п’яний, та поблід Ірод, коли почув таку жорстоку просьбу. Йому стало шкода, бо як ми сказали, він любив св. Йоана і вірив, що св. Хреститель є пророком. Але соромно йому було зламати своє слово і той сором довів його до найбільшого злочину. Він віддав наказ, а за хвилю на золотій мисці принесли дочці Іродіяди голову св. Йоана. Ликувала Іродіяда; вона діждалася своєї помсти, а кров святого впала на її голову. «До якого злочину доводить грішна пристрасть, – говорить св. Амврозій, – а саме пристрасть грішної любові! Голова найбільшого з народжених жінками стає заплатою танцівниці і забавкою плюгавої негідниці, а св. Йоан стає через свою мученицьку смерть жертвою, принесеною за правду і чистоту. Горе тим, які піддалися такій скверній пристрасті! Бо вона зведе їх до того, що вони не лише світло віри втратять, але й розум, і чекає їх вічна загибель, яку заслужили собі Ірод, Іродіяда і пропаща її донька!»

А кара Божа не змусила довго на себе чекати. Ірод переповнив міру гріхів; він сказав одягнути Христа в ганебний білий одяг і насміхався над Ним. Та скоро батько правдивої його жінки, Арета, пішов на Ірода війною за те, що він прогнав його дочку, і побив Ірода. Римляни скинули Ірода з престолу і загнали на вигнання до Лугдуна в Галії (нинішня Франція) і тут в нестатку і неволі загинув він, а за ним і Іродіяда. А найважча кара чекала її дочку – танцівницю. Оповідає передання, що йшла вона через замерзлу ріку, враз лід розломився і вона по рамена пірнула в воду. Дві криги так стиснули їй шию, що відтяли голову, а тіло поплило далі. На льоді зосталася голова Саломеї, так само, як колись голова св. Йоана лежала перед нею на золотій мисці. Великий є Бог і невідомі є Його суди.

ВІДНАЙДЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ЙОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ І ЙОГО СВ. МОЩІ

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови св. Йоана сягають дуже давніх часів, тому через різні оповідання і передання часто відрізняються між собою. Подаємо їх із найбільш достовірних джерел, опускаючи те, що схоже на догадки або пізніші прибавки.

Після усікновення голови св. Йоана Хрестителя Саломея віддала голову Іродіяді. Та жінка, ненаситна помсти і крові, знущалася над св. головою і голками колола язик, який сміливо протестував проти її грішного життя. Потім голову св. Йоана закопала в палаті, а тіло наказала де-небудь похоронити. Але учні св. Йоана забрали його тіло і похоронили в Самарії, в місті Севаста. Побожна жінка, по імені Хузаня, одна з тих жінок, які згідно зі свідченням св. Євангелії (Лк. 8, 3) першими прийняли науку Христа і бачили Його чудеса, віднайшла в палаті св. голову, а вдалося їй це легко, бо була вона жінкою одного зі слуг Ірода. Хузаня вклала св. голову у водонос і закопала на Єлеонській горі, на полі, що було власністю Ірода.

Минали довгі, довгі роки. Віра Христова, хоч переслідувана, однак охоплювала цілий світ. Поблизу гори Єлеонської осів якийсь пустельник, і він, копаючи землю, віднайшов св. голову і впізнав, за Божим об’явленням, який скарб дістався йому. А що тоді поганство лютувало в Єрусалимі, то не говорив він про те нікому, а лише у своїй келії молився гаряче перед головою св. Предтечі, а перед своєю смертю закопав її назад у землю.

Прийшов час, коли св. віра стала прилюдною; св. цісар Константин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, св. хрест засіяв над вселенною, а чесне дерево віднайдено в Єрусалимі. Тоді-то якісь два монахи віднайшли голову св. Йоана і було то перше її «віднайдення». Від тих монахів перейшла св. голова в руки якогось убогого гончаря з міста Емесси; він чесно хоронив її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що став він заможним чоловіком. Перед смертю передав він св. голову в опечатаній скриньці своїй сестрі і приказав хоронити її як найбільший скарб, а скриньки не відчиняти. І так з рук у руки, з покоління в покоління переходила св. голова, аж поки дісталася в руки одного монаха, Евстафія, що жив у печері біля міста Емесси. Він був аріянином, але вдавав з себе дуже побожного. Вже тоді в тій печері діялося багато чуд, але їх приписували тому монахові, бо ніхто не знав, яку велику святість він укриває. Але коли Евстафій став прилюдно намовляти людей до єресі, то єпископ Емесси впросив начальника міста, щоби він прогнав єретика. Тоді Евстафій закопав св. голову в землю, бо не міг її забрати з собою і задумав колись потайки по неї вернутися. Однак відразу після цього поселилися в тій печері монахи-католики і єретик не зміг здійснити свого задуму.

Згодом повстала на тому місті лавра, бо щораз більше монахів горнулося сюди. Так було до 453 р., в якому Господь Бог чудесним способом об’явив, що в печері монастирської лаври є схована в землі чесна голова св. Предтечі. Ігуменом і архімандритом монастиря був тоді Маркил, чоловік дуже побожний і праведний. Він бачив раз уві сні, що до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірних і вони співали такі слова: «Явиться тут св. Йоан Хреститель!» І справді посеред церкви з’явився св. Предтеча і благословив вірних. Так снилося ігуменові. За декілька днів він побачив друге сонне видіння. Йому явився св. Йоан в білому одязі, попереджений вогняним стовпом і обоє вони ввійшли до монастиря. Маркил не говорив нікому про ті два сни, аж ось через кілька днів приходить до нього один монах і розказує, що біля печери, де колись жили перші монахи їхнього монастиря, а саме при вході до неї, бачив він дивний вогонь. А знов через деякий час збудив Маркила якийсь голос, що виразно сказав ці слова: «Бог дарує вам мене; ти іди за зіркою, а вона заведе тебе туди, де я є». І в тій хвилі в його келії засіяла зірка. Зі страхом зібрався Маркил, зірка ішла перед ним і так зайшов він до печери і тут зірка зупинилася. Маркил упав на коліна і молився; він зрозумів, що тут криється якийсь святий скарб, та не знав який. На другий день вранці повернувся він до печери і почав копати землю. Під великим шаром землі знайшов мармурову плиту, а під нею посудину, в якій зберігалася чесна голова св. Йоана Хрестителя, цілком як жива, з волоссям. Печеру цілу наповнив дуже приємний запах. Маркил запалив лампадку, обкадив св. голову і зрозумів свій сон – він знав, що знайшов голову св. Предтечі. Дали знати єпископові Емесси, Уранію, а той разом із величезною кількістю народу переніс св. голову до церкви в Едессі. Сталося це 9 березня.

Близько 760 р. побудовано в честь св. Хрестителя в Емессі прекрасну церкву і покладено в ній св. голову, яку відтак перенесли до міста Комани в Понті. Але в часи іконоборства вірні боялися, щоби єретики не зневажали св. голови, тому потайки закопали її в срібній посудині в землю, а з часом це місце було забуте. Лише за панування Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив св. Ігнатієві (5 листопада), де захована св. голова. Ціле місто було схвильоване; вислали найпобожніших священиків, щоби відкопали в Команах св. голову. І справді було знайдено її в тому місці, яке вказав св. Ігнатій. Коли ж принесли її до Царгорода, то на зустріч вийшов цісар і його двір, а біля міських воріт чекав св. патріарх в супроводі клиру. Незліченний натовп народу поклонився св. голові, заграли дзвони, полинула похвальна пісня; і в хресному ході несли св. голову до міста і поклали в церкві при цісарській палаті. Було це 7 червня і цього дня Св. Церква обходить пам’ять третього віднайдення чесної голови св. Йоана Хрестителя.

Ми вже сказали, що мощі св. Йоана Хрестителя, без голови, були збережені в Севастії. Коли св. євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії сирійської переходив через Севастію, то поклонився мощам св. Йоана Хрестителя і тоді всі побачили, що св. мощі є цілком свіжими та нетлінними. Св. Лука хотів взяти св. мощі зі собою, але вірні Севастії чинили цьому опір і так взяв св. євангелист із собою лише праву руку (якою св. Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до свого рідного міста, Антіохії, де та рука була у великому почитанні, а Бог прославив її багатьма чудами. За часів Юліана Відступника, коли погани почали мучити християн, а церкви руйнувати, вірні боялися, щоби св. рука не була зневажена і переховували її в одному кам’яному стовпі. А після смерті окаянного Юліана св. руку торжественно перенесли до церкви св. Петра і знову численні чуда прославили її. Сталося однак, що Антіохію зайняли агаряни і за ніяку ціну не хотіли дозволити, щоби св. руку перенесли до Царгорода. Однак з допомогою одного диякона, по імені Йова, вдалося св. руку перенести до Царгорода, привезли її в саме навечір’я Богоявлення. Від того часу в Царгороді завжди дуже торжественно святкують Собор св. Йоана Хрестителя (20 січня).

Самі мощі зосталися в Севастії, недалеко від якої спочивали також мощі св. пророка Єлисея (27 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб св. Йоана і викинули його мощі, і мали їх спалити. Однак деякі монахи єрусалимські навмисно змішалися із здичілим натовпом і з Божою поміччю заховали св. мощі і занесли їх до монастиря. Їхній ігумен Филип переслав ті мощі (362 р.) св. Атаназієві до Александрії, а той при свідках захоронив їх і замурував до спокійнішого для Церкви часу в церковній стіні.

У нас, на Русі є дуже багато церков присвячених св. Йоанові Хрестителеві. Варто пригадати принаймні владичу церкву в старовинно-руському місті Перемишлі. 7 липня, коли святкуємо Рождество св. Йоана Хрестителя, з найдальших сторін горнеться туди народ і молить Господа, щоби за заступництвом св. Йоана Хрестителя дав нам ласку покаятися і щоби послав кращу долю руському народові, який во віки віків несе честь Сотворителеві своєму і величає пам'ять св. Предтечі і Хрестителя Йоана.

НАУКА: Слава, честь і поклін Богу, який чудесним способом стільки разів прославив чесну голову і мощі св. Йоана. А ми закінчимо нині науку про Св. Тайну Єлеопомазання нагадуванням, що священики мають владу після цієї Св. Тайни уділяти папське благословення, з яким є сполучений повний, цілковитий відпуст. Також пам’ятаймо, щоби перед приходом священика хата, де лежить хворий, була охайною. Тож у ту хату приходить Сам Христос Спаситель, Бог Живий, утаєний під видами Найсвятіших Дарів. І Його благословення нехай спливе на нас всіх і на хати наші, щоби вони були чертогом всякої чесноти і всього, що Богові угодне.

МОЛИТВА: Величаєм тя, Крестителю Спасов Йоане, і почитаєм всечесния твоєя Глави усікновеніє.

Луцик І. Я. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907. – 788 с. – С. 431-433

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________