Утіха, зречення, покора та терпеливість

Додано: 27 червня 2013 року Божого.

Автор: з книги про Анну-Марію Таїджі

Благословенна Анна-Марія Таїджі

Утіха та зречення

Анна прагнула, щоб найпочесніше місце в її родині завжди належало Господу Богові. "Вона щодня ходила па Божественну Літургію, - згадував Домінік, - хоч я не завжди був з нею, та знаю, що вона щодня приймала Святе Причастя. Коли ми були під час свят у церкві разом, то я її завжди бачив, як вона приймала Святе Причастя. Після Служби Божої Анна залишалась у церкві і ще довго молилась, а я її чекав біля церкви. Найчастіше після обіду у святкові дні ми всією родиною ходили до церкви на святу вервицю. Вдома ми всі разом молились вранці і увечері. Перед обідом, а найчастіше відразу після обіду ми слухали уривки із Життя святих, які діти читали по черзі. Анна-Марія вміла майстерно переводити розмову на Божі справи. Ми навіть не зауважували, як вона нас втягла до цікавої розмови".

Анна хотіла, щоб день Господа справді належав Господеві. "В будні вона багато працювала, прала, прасувала, просто дбала про домашній затишок, і то з такою енергією, що це було б не під силу зробити чотирьом жінкам. Але неділю чи святковий день вона цілковито присвячувала молитвам, просила, щоб діти їй читали Життя святих, брала участь у Службі Божій та інших церковних відправах. Вечір належав повністю родині. Всі ми разом бавилися, інколи навіть у піжмурки: не раз і я намагався із закритими очима схопити когось з дітлахів. У нашій родині панував спокій", - стверджував Домінік.

Спокій в родині Анна спокутувала постійним самозреченням, будучи цілковито відданою Божій волі: "Доню Моя, духовна користь формується не лише із покаяння чи частого приймання Святого Причастя, а й через з'єднання твоєї волі з Моєю. Хто хоче сповнити Мою волю, той повинен у всьому і всюди йти проти своєї волі. Роби такі справи, які ти не любиш і робиш неохоче, залишаючи осторонь ті, котрі приносять тобі радість. Одне-єдине насилля над собою такого роду Мені миліше, ніж покаяння протягом року. В майбутньому ти не смієш більше сказати: "Я хочу те і те, це мені подобається, а це мені не до вподоби, і тому я не буду цього робити.
Це стиль світу". "Вона сама, - зауважував кардинал Педіціні, - висловила потребу самозречення словами: "Якщо хочете придбати любов Бога, мусите постійно плисти проти течії своєї волі".

Вона уклала "договір" зі своєю волею - ніколи не дозволити собі заспокоїтися. Постійно намагалась применшити своє прихильне ставлення до приємних людей, не шкодуючи симпатій до тих, які її ображали. А коли під час молитви Анна відчувала ласку, то відразу переставала молитися, натомість коли їй молитва не приносила втіхи, продовжувала молитися.

Покора і терпеливість

"Терпеливість! Покірливість! Приниженість!" - відповідала Анна-Марія тим, які просили у неї поради в духовному житті. Згідно з цими вимогами і вона сама жила. Хоч одержала милість особливого пізнання, та її покора була такою глибокою, що вона слухала не лише свого сповідника, але, наскільки було можливо, і членів своєї родини.

Анна-Марія не втрачала почуття власної нікчемності. "Хто живе у святій боязні, той не впаде, - повторював їй Господь, - але хто боязні немає, той уже упав... Твоя боязнь мусить бути повна довіри до мене. Хто хоче бути твоїм учнем, мусить іти по Моїх слідах. Хто йде, з вірою і любов'ю, виносить покору, він є Моєю дитиною. Переноси приниження з покорою, вірою і любов'ю до Мене. В глибокій тиші схили голову з думкою: заслужу собі ще більше, бо мій Господь Бог терпів набагато більше. Бажай собі покірливості, приниженості, бо це шлях самопосвяти".

Марія-Луїза, донька іспанського короля, колишня королева Етрурії, завдячувала Анні неодноразовому одужанню, дружньо називала її приятелькою-сестрою. Якось королева у супроводі придворних дам зустрілась з Анною-Марією на вулиці. Вона підбігла до неї і поцілувала їй руку. Анна раз і назавжди заборонила їй так робити. Наступного разу як тільки вона бачила супровід королеви, то заходила в одну із вуличок міста, або крамницю, або просто ховалася за брамою якогось дому, та ніколи не ховалася при зустрічі з фурією, яка за нею викрикувала, лаяла та висміювала її. "Хто є у приниженні, упокоренні, той є терпеливим", - сказав їй Господь.

Постійне упокорення

Безперервний піст. "Вона їла, як комашка, - твердив Домінік. - Вранці, після повернення із церкви, випивала маленьку чашку кави, на обід з'їдала кілька ложок супу і трохи гарніру. Причому ніколи не сідала до столу, а прислуговувала іншим. Перший і найбільш ласий шматок завжди давала старій мамі (бабусі). - А ти що скажеш? - запитувала мене дружина, роздаючи обід. - Звичайно, старшим - усе найліпше. Але чому ти не сядеш з нами? Чому ані на хвилину не відпочинеш? - Добре, Домініку, а що робиш ти, як слуга князя, коли їдять пани? Чи ж я не є твоєю служницею від того часу, коли ти мене в церкві взяв за свою дружину? - На ці слова я найчастіше посміхався і відчував себе обеззброєним. Анна наливала трохи вина, в суп насипала сиру, а я відчував себе найщасливішим у світі. Та завжди Анна-
Марія "забула" те саме зробити і для себе".

"Моя дружина весь час себе умертвлювала. У п'ятницю і в суботу це були більш суворі упокорення, ніж в інші дні, - вранці задовольнялась малесенькою чашкою кави, на обід з'їдала лише супчик. У середу на честь святого Йосифа було таке саме меню. Посту в приписані дні для неї було замало, тому вона ще додавала від себе інші пости. Коли йшла мова про охорону душі або відвернення зла, то теж постила. І ця незначна кількість їжі служила для неї нагодою до самозречення".

"У моєї мами була звичка, - згадувала її донька, - із шматка м'яса, яке інколи все ж потрапляло в її тарілку, залишити ще щось собі, ніби на завтра. Ми їй казали, що м'ясо зіпсується і матиме запах; вона ніби погоджувалась з нами, а потім його викидала".

Римська спека також давала Анні-Марії можливість для упокорення. Для неї стало правилом випивати лише трохи води під час обіду. Коли Анна наповнювала склянку, то випивала лише кілька краплин, щоб цим ще більше посилити упокорення. Потім обслуговувала дітей, аж опісля випивала зі склянки. Домінік цю маніпуляцію інколи помічав: "Що ти робиш? Що це означає? Швидко випий!" Лише тоді Анна випивала воду і робила це з усмішкою. "Наймолодша доня, - продовжував Домінік, - зауважила, що мати не пила і попередила мене. - "Тату, а мама взагалі не п'є!" - Тоді я взяв склянку, наповнив її водою та попросив її, щоб вона випила в моїй присутності. На це Анна-Марія відреагувала словами: "Не годиться, дитя моє, при столі слідкувати, хто їсть, а хто - ні. Цього мусиш зректися".

Задля визволення деяких душ із чистилища Анна цілий день молилася, іноді два, а інколи аж сім днів не випивала ні краплини води, і це під час найбільшої римської спеки. Священику Рафаелю Наталі вона призналася, що спрага її так дуже мучить, що негайно кинулась би у найближчу криницю, щоб погасити її. Але терпіла!

Домінік, який по-своєму дуже любив свою Анну, боявся за неї, не знав, що має робити. Часто він їй докоряв, що вона взагалі не п'є і не їсть.

"Та ні, я якраз їм так, як і ви, лише обслуговування мені допомагає все перетравити. Або скажу відверто: коли я так мало їм, то ліпше сплю, це на одно вийде. Чи не правда, що повітря у Римі змушує нас мати порожній шлунок?" Домінік не знаходив відповіді.

Як мати, так і Анна, любила солодощі. Якби вона не обмежувала себе, то стала би, напевно, натхненником усього солодкого. Домінік часто приносив додому солодощі, які залишились на столі у князя, найчастіше - морозиво, напої, які раніше Анна так любила. Вона радісно дякувала, трохи коштувала і все швиденько розподіляла між дітьми. "Прошу тебе, скуштуй це чудове морозиво!" - домагався Домінік. Робила так, як просив Домінік, але тут ж реагувала з відразою: "Бррр, яке холодне!" Домініка це, звичайно, злило: "Ти - дивачка! Зрозуміло, що холодне, адже це морозиво! Тому я і приніс додому! Чому ти нічого не хочеш розуміти?"

Анна, однак, розуміла аж занадто добре, тому знову дякувала. Та вже саме морозиво віддала дітям зі словами: "Покуштуйте, яке смачне! Покуштуйте смакоту, яку приніс вам батько". Була вимогливою до себе, але поблажлива до слуг. Її упокорення було для багатьох, які її знали, зокрема, для слуг палацу і покоївок, аж неприємним.

"Вона уважно стежила за своїми почуттями, опускала очі. Хоча від природи вона була живою, динамічною, та знала лише мене, свого чоловіка, з ніким не йшла гуляти, лише зі мною... Ніколи я не зауважив жодного знаку нескромності. Анна ніколи не була ініціатором обіймів або ніжностей, чуттєвих поцілунків, була врівноваженою, як монахиня, надзвичайно добре володіла собою".

"Наша мама спала дуже мало, - розповідала одна із доньок. Вставала ще на світанку. Не спала більше, ніж дві-три години, а полудневу сієсту присвячувала молитвам".

Про інші вчинки покаяння Анни-Марії знав лише її сповідник. Покутника сорочка, гострий дротяний пояс, терновий вінок - це предмети, які Анна-Марія використовувала, ховаючись від людських очей. Лише після її смерті їх знайшли.

"Практика на рівні диких людей", - писали про це нехристиянські газети. Вони не усвідомлювали собі, що ця жінка своїм добровільним терпінням і пониженням хотіла зменшити нещастя людей і відвернути караючу Божу руку.


Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

29 березня - 6 квітня

Подячна дев'ятниця в сьому річницю з дня повернення Чудотворного Образа Матері Божої Потіхи

7 квітня

Святкування сьомої річниці повернення образа Матері Божої Потіхи на парафію Свв. Верх. Апп. Петра і Павла

14 квітня

Свята Літургія для родин

30 квітня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________