Чого ми маємо навчати дітей?

Додано: 25 листопада 2013 року Божого.

Автор: з циклу проповідей єпископа Тіхамера Тота

Важливо знати, яких чеснот ми повинні навчати дітей.

На перше місце ставлю безумовний послух. "Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо", - нагадує св. Павло дітям. І відразу після цього звертається до батьків: "А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому" (Еф. 6, 4).

"Виховуйте у послусі" - означає, що ми повинні привчати їх до послуху, скромності і зречення себе. Раніше ці чесноти були поширені в кожній родині, діти були слухняні своїм батькам.

Натомість сьогодні, коли стало модно мати тільки одну дитину, змінилися давні здорові принципи виховання, і замість того, щоби діти слухалися батьків, батьки виконують усі забаганки дитини. Будьмо певні, що в житті або дитина є слухняною, або наказує; або слухається, або її слухають.

Наводжу типовий приклад такого поганого, плачевного виховання.

Якось хлопчик, одинак, сидів увечері біля криниці, страшенно плакав і вимагав у няні: "Дай мені це, я це хочу мати!"

Мама почула нарікання дитини і закричала до няні: "Чому мучиш дитину, дай йому те, що хоче".

"Прошу пані, але я не можу дати Стахові того, що він хоче".

"Що це означає? Я наказую, тому прошу дати!.." - кричить знервована мама і йде скаржитися чоловікові.

Чоловік вичитує няні: "Що ви робите? Чому відмовляєте дитячій просьбі? Жінка сказала дати, то прошу дати. Мені вже досить цих авантюр, з першого числа ви звільнені!.."

Бідна дівчина тихо відповіла: "Прошу пана, місяць відбивається в криниці. Сташко хоче, щоби я його витягла, тому так кричить".

Чи потрібно казати, яка нещаслива людина виросте з такого розпещеного хлопця?

Добре, але що робити, коли дитина плаче, нарікає, кидається на землю, якщо їй у чомусь відмовити?

Усе! Тільки одного не можна - не можна дати їй те, чого хоче. В цьому випадку ні! Нехай звикає до того, що на світі є багато речей, яких мусить зректися.

"Але коли бідацтво так ревно плаче! Важко йому відмовити!"

Якщо не дбаєте про майбутнє дитини, тоді важко відмовити, але згадайте собі, що Ірод так само не вмів відмовити просьбі дочки і наказав стяти голову св. Івана Хрестителя. Пригадайте собі слова св. Августина: "Ненавидить той, хто погано любить; любить, хто слушно ненавидить". Нехай прийде вам на згадку повчання Святого Письма: "Випестиш сина - а він тебе розчарує!.. За юности його не давай йому волі й очей не заплющуй, як поводиться по-дурному" (Сир. 30, 9-11).

Якщо дитина впирається і не слухає повчань батьків, пригадайте собі приказку, яка каже, що "маєтками і дітьми потрібно керувати з тилу", або іншу, згідно з якою "інколи удар приносить кращий результат, аніж сто проповідей". Варто також пам'ятати істину, що "краще, коли дитина замолоду плаче через батьків, ніж через дитину в старості мали би плакати батьки".

Святе Письмо щодо цього, як завжди, має дуже тверезе бачення, не розчулюється як сучасні сентиментальні методи виховання, бо добре знає, що "дурнота впилася дитині в серце" (Прип. 22, 15), тому відверто каже батькам: "Хто любить свого сина - тримає для нього різку" (Сир. 30, 1). "Необ'їжджений кінь стає норовистим, а син свавільний стає зухвалим" (Сир. 30, 8). "Хто щадить різки, ненавидить сина; хто ж його любить, той завчасу карає" (Прип. 13, 24). "Карай твого сина, покіль є надія" (Прип. 19, 18). "Не щади для хлопця картання: не умре бо, як битимеш його різкою. Ти битимеш його різкою - і врятуєш його душу від Шеолу" (Прип. 23, 13-14). "Різка й докір надають мудрості, дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір" (Прип. 29, 15).

Другою необхідною чеснотою є повага до авторитету, що виникає з послуху.

Без поваги до авторитету немає суспільного життя. Найважчим і необхідним завданням виховання є узгодити любов батьків з відповідною повагою. Батьки повинні любити своїх дітей, але дитина повинна бути їм безумовно слухняною!

Послух і шанобливе ставлення до влади є необхідними не тільки в родині, але й у ширшому суспільному, культурному житті. Розвиток культури базується на пошані та розвитку праці мільйонів поколінь. Без поваги немає поступу. Родинне життя, вимагаючи шанобливого ставлення до влади, спричиняється до зросту культурних цінностей. Народ, який не визнає влади, втрачає свою вартість і прямує до революції. Тепер зрозуміло, чому революціонери з особливою завзятістю стараються зруйнувати родину, бо разом з родиною гине повага до авторитету і постає сприятливий ґрунт для заворушень.

Якщо батьки хочуть, щоби діти їх поважали, то повинні показати власний приклад! Стародавні погани краще за нас розуміли необхідність забезпечення поваги до вчителів і наставників. Філіп Македонський заборонив своєму синові, пізнішому Олександрові Великому, сидіти під час науки, яку вділяв йому Арістотель. Цісар Теодозій, коли побачив, що його сини Аркадій і Гонорій сидять під час лекцій, наказав їм завжди стояти під час навчання. А сьогодні? Скільки нісенітниць можуть наговорити батьки на вчителів перед своїми дітьми! Де тут повага до авторитету? Дитина приносить зі школи погані оцінки - ну звичайно, що "в цьому винен вчитель"!

Послухайте, що каже про це один видатний педагог.

Зауваження зі школи спочатку найчастіше потрапляє до рук мами. У першому пориві вона скартає дитину. Пізніше, дитина - все одно, дівчинка чи хлопець - намагаються перекласти вину на вчителя.

- Жодного разу не відповідала, - каже одна дитина.

Інша борониться:

- Неправильним було тільки одне завдання, і то, писала його тоді, коли перед тим була хвора.

Третя погану оцінку з релігії виправдовує так:

- У день іменин мамусі не була в церкві і тому священик поставив мені двійку...

Четверта: "Забула в'язання вдома, тому вчителька поставила мені погану оцінку".

П'ята каже: "Крім євреїв, всі отримали зауваження з німецької..."

Шоста: "Завжди знала урок, але тільки своїми словами".

Сьома: "Завжди знала так, як є в книжці".

Восьма: "Підказувала сусідові".

Дев'ята: "Вчитель помилково поставив мені таку оцінку".

Від десятої до дев'яносто дев'ятої виправдовуються так:

- Вчитель страшенно несправедливий, а до мене особливо упереджений...

А сота признається:

- Мамочко, прошу, не гнівайтеся, я дійсно заслужила на зауваження, але обіцяю, що все виправлю до кінця півріччя. Прошу, щоб ви щовечора перевіряли моє домашнє завдання...

Але всі кажуть:

- Мамочко, прошу, не кажіть татові, що я дістав зауваження, добре?

П'ятдесят відсотків матерів не скажуть татові. А котра скаже, то вже від початку готова обороняти дитину і разом осуджують вчителя і вчительку - поміж собою і в товаристві12. (12 "Szülök Lapja", грудень, 1924).

Окрім послуху і поваги до авторитету, також маємо вимагати від дітей безумовної правдомовності. Яка це велика радість для батьків, коли можуть вірити кожному слову своєї дитини! Правдомовність є основою формування характеру, надзвичайно важко працювати з дітьми, які брешуть.

У зв'язку з тим, мушу звернути увагу на дві помилки у вихованні, яких батьки часто допускають. Дітей часто змушує брехати безпідставна суворість батьків. Так, можна карати, як це щойно говорив - але тільки за злий намір, натомість не можна бити дітей через їхню незграбність, слабкість, через дитячу нерозторопність. Тим паче не вільно карати за правдомовність! Якщо дитина щиро визнає провину, потрібно пояснити їй, що вона зробила неправильно, але не вільно її за це бити.

Другою помилкою є те, що батьки часто грішать супроти правдомовності.

Маленька дівчинка каже мамі:

- Мамусю, в школі збирають на бідних дітей, можна щось дати?

Мама різко відповідає:

- Не дам нічого, скажи вчительці, що ми самі бідні.

Пройшов деякий час і донька каже:

- Мамусю, в школі мені казали не записуватися до школи танців, бо батьки не мають грошей на розкоші.

Мама відповіла:

- Скажи вчительці, що нам вистарчить, щоби ти могла піти на курси танців. Це не її справа!

І ця сама мама потім буде дивуватися, що донька бреше. Нічого дивного.

Мушу нагадати батькам ще інше, дуже важливе завдання у вихованні: повинні вчити дітей моральної чистоти!

З цього огляду батьків очікують два завдання: обізнаність і опіка.

Що мають знати діти? Коли прийде час, потрібно розповісти їм про великий Божий план, про те, звідки беруться люди.

Як треба піклуватися про дітей? Треба дбати, щоби родинна атмосфера була чистою, непорочною, щоби дитина не бачила там нічого такого, що би ображало її природну скромність. Це останнє завдання батьки ще так-сяк виконують, але зате дуже зволікають з першим обов'язком. "Це дуже важка і делікатна справа, - кажуть, - знаю, що потрібно щось казати, але не маю для цього слів, не знаю, як почати".

Передусім не можу зрозуміти, чому ця справа видається такою складною для батьків, які серйозно до неї ставляться і пам'ятають, що це свята річ і походить від Бога. Побожні батьки обов'язково знайдуть для цього відповідну можливість і належні слова.

Але якщо навіть це завдання насправді було би таким важким, то й тоді не можна оминати цієї справи, бо знаємо, які небезпеки очікують підлітків через мовчання.

Нехай ніхто не думає, що справа залагоджена, якщо буде мовчати перед дітьми, бо не мовчать вулиця, театр, кіно, газети, романи, вистави, оголошення..., а говорять, і то в такому стилі і з таким ставленням, що неодмінно потягнуть дитину до зла. Якщо би це залежало від мене, то я наказав би всім батькам прочитати слова св. Августина, в яких він слізно описує свої молодецькі літа, коли безпорадно боровся з гріхом нечистоти. Тоді ще не був християнином, але - на жаль - скільки юнаків мали би сказати про себе так само!

"Де ж я був тоді і як довго в шістнадцять років блукав на вигнанні далеко від розкошів дому Твого (а я віддався блуканню всією душею), - пише, - як довго тривало це божевілля розгнузданої пристрасті, на яку людська безсоромність дала повний дозвіл і яку заборонив Твій Заповіт! І ніхто з моїх не подбав про те, щоб подружжям рятувати мене з цієї руїни: їх єдиною турботою було те, щоб я навчився виголошувати найкращі промови й умів переконувати мистецтвом слова13. (13 Сповідь, кн. ІІ, част. 2). (Тут і далі цитати наведені за виданням: Святий Августин. Сповідь/ Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. - 2008. - 356 с.). "Але вже в шістнадцять років я через нестачу коштів був змушений перервати свої студії. Вільний від будь-якої школи, я жив разом з батьками. І саме тоді вибуяло над моєю головою терня пристрастей, а не було руки, щоб викорчувала його"14. (14 Там само, част. 3).

Брати, сестри, батьки! Не забувайте, що дитина переживає період, в якому потребує опікуна, якому могла би звіритися у всіх своїх невизначених відчуттях. Тим періодом є роки статевого дозрівання. О, якою щасливою є дитина, яка в тому часі може з повною довірою прийти до батьків і розповісти їм про свої турботи!.. Які щасливі батьки, що зуміли запевнити собі довіру дітей, навіть у цьому, переломному періоді життя!

Добрі батьки пильнують, щоб їхні діти мали відповідне товариство. Батьки, чи знаєте ви, з ким товаришує ваш син, ваша донька? Куди ходять? Як розважаються? Про що між собою розмовляють?

Не маєте часу, щоби їх пильнувати? Це дуже погано! У такому разі вас стосуються слова св. Павла: "А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх, не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний" (1 Тим. 5, 8).

Знову наводжу думки св. Августина:

"Я (...) в засліпленні летів сторч головою у прірву так, що вже соромився своїх однолітків, вважаючи себе за меншого злочинця, ніж вони, бо чув, як вони вихвалялися своїми сороміцькими вчинками (...). А я, щоб оминути догану, ставав ще більшим грішником, а коли вже забракло мені негідного вчинку, яким я міг би зрівнятися з найбільшими розпусниками, тоді я вигадував, що зробив такий вчинок"15. (15 Там само).

Час змушує мене вже закінчувати проповідь, а ще так багато маю сказати. Мушу вам сказати ще одну річ, яку я, власне, повинен був сказати на початку, бо є основою виховання і вона додає сили всім виховним засобам. Нею є релігійне виховання!

Дивно, що є батьки, які найбільше бояться того, щоби їхня дитина не була занадто побожною.

Питаю таку маму:

- Мамо, чи ти справді хочеш, щоби твій син був зіпсованим, коли виросте?

- Борони Боже! Хай Господь Бог захоронить! Але я не хотіла би, щоби він був фанатиком.

- Фанатиком? Що ви розумієте під цим словом?

- Маю на увазі, щоби не був занадто побожним...

- Чи ви не бачите суперечності, яка виникає між цими двома словами? Я би зрозумів, якби ви сказали: Не хочу, щоб мій син був занадто зіпсованим, щоби не був надто лінивим..., занадто великим шибеником. Але занадто побожним? Чого ви боїтеся в цьому випадку?

- Того, щоби не був бовдуром, несміливим, боягузом і щоби не вдавав святенника...

- Так? Це вже щось інше! Ви маєте цілковиту слушність! Але скажіть мені, хто стверджує, що це є побожність? Основою, першою умовою доброго виховання є побожність, яка випливає з віри в Бога і є природною атмосферою родинного життя. А, отже, не суто зовнішня побожність, яка задовольняється недільним походом до церкви, а коли знімає святковий одяг, скидає з себе також приписи віри; також не та побожність, яка складається тільки з молитви і посту - це також належить до правдивої побожності, але не становить повноти життя; правдива побожність полягає в глибокій любові до Бога і пізнанні Його законів, якими ми повинні наповнити ціле наше життя, всі наші наміри, дії, радості і смутки. Важко заперечити, що релігійна атмосфера є найвідповіднішим середовищем, у якому розвиваються найгарніші чесноти дитячої душі.

* * *

Коли тепер, наприкінці проповіді розміркуємо про безліч обов'язків, яких вимагає від батьків добре виховання, коли пригадаємо собі, скільки жертв, скільки самовідречення, терпіння і посвяти потрібно для виховання з безсилого немовляти дорослого юнака або дівчини до послуг суспільству і Церкві, якщо це все зважимо, то неможливо, щоби в нас не пробудилося почуття вдячності до жертовних і героїчних батьків.

Не дивуйтеся, що моє серце також розчулюється, коли про це говорю; я знав таку героїчну матір, яка овдовіла, маючи 31 рік, і залишилася з п'ятьма малими дітьми, з яких найстарший син мав 9 років, а найменший - 2 роки. Та вдова не зламалася в житті! Чи зумів би хтось злічити ту силу-силенну турбот, зусиль, жертв і праці, яких вона зазнала протягом десятків років, поки виховала п'ятьох синів? Але виховала їх!

Слова одного з її синів ви вже 16 років чуєте з цієї проповідальниці...

Якщо когось із слухачів мої слова хоча би трохи наблизили до Бога, прошу його, нехай виявить свою вдячність у такий спосіб, що клякне разом зі мною і змовить одне "Богородице Діво" за покійну маму, за душу моєї коханої, незабутньої Матері! Амінь.


Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

21 листопада

Св. Архістратига Михаїла - Відпуст в Мужиловичах

25 листопада

Св. Свящмч. Йосафата - Відпуст в Семінарії НСМБФ

8 грудня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

15 грудня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

29 грудня 

Свята Літургія для родин

___________