ВОСЬМА ЗАПОВІДЬ БОЖА

Додано: 17 вересня 2018 року Божого.

Автор: з книги "Католицький Народний Катехизм"

У восьмій заповіді заборон безчестити ближнього, застерігає від будь-якої фальші і обману.

ЗАБОРОНА БЕЗЧЕСТИТИ

Слава (добре ім'я) - це цінне добро, без якого тяжко жити на світі.

Слава (добре ім'я) полягає в тому, що люди добре про нас думають і добре відгукуються. Протилежністю слави є сором, неслава. Добре ім'я важить більше, ніж багатство; бути любим для когось краще, ніж володіти золотом та сріблом (Прип. 22, 1). Серед оточуючих нас благ найкращим є добре ім'я (св. Франц. Сал.). Добре ім'я - це джерело, з якого пливе багатство. Без слави не може людина бути задоволеною життям і по-справжньому щасливою. Чи може бути щасливим той, на котрого люди дивляться з презирством та зневагою? (Ґалюра). Кого шанують ближні, той більше прагне до праведного життя, ніж той, котрий не має такої поваги.

Тому ми повинні прагнути здобути собі добру славу і підтримувати її в очах людей. Здобудемо собі славу тоді, коли робитимемо добрі справи і оборонятимемо нашу честь, якщо хтось на неї посягатиме.

Бог хоче, щоб ми дбали про свою честь, бо глибоко прищепив нам це почуття честі і огиди до сорому. Якщо б ми хотіли тамувати в собі це почуття, то чинили би проти розпоряджень Бога (Ґалюра).

Ми повинні здійснювати добрі діла привселюдно. Якщо хочеш, щоб люди говорили про тебе добре, то не вихваляйся сам, а хай про тебе говорять твої діла! Спаситель виразно бажає, щоб ми чинили добре на очах наших ближніх, бо говорить: "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" (Мат, 5, 16). Наші добрі справи - це наче приємний запах (II Кор. 2, 15), бо роблять нас милими нашим ближнім так, як милий запах (Ґалюра). Якщо здійснюємо добрі справи привселюдно, то найкраще захищаємо наше чесне ім'я і примушуємо замовкнути злі язики (І Петро, 12). Дбаймо про добро не лише перед Богом, але й перед людьми (II Кор. 8, 21). "Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома" (Филип. 4, 5), "Стримуйтесь від усякого роду лукавства" (І Сол. 5, 22). Звичайно, звідси не випливає, що ми не могли б розраховувати на будь-яку нагороду у Бога (Мат. 6, 2).

Ми повинні захищати знеславлену честь. Перших християн ганьбили всі. Звичайно, християни боронили своє чесне ім'я; вчені Церкви писали спеціальні заступницькі листи (апології) і передавали їх імператорам, доводячи, що поширені пересуди є зовсім безпідставними. Захищався і Христос, коли Йому докоряли, що виганяє демонів Вельзевулом (Мат. 12, 27), або коли архієрейський слуга вдарив Його в обличчя (Йоан 18, 23). Св. Павло також оборонявся перед Найвищою Радою, перед намісником і перед правителем (Діян. Ап. 22, 26). Однак, не треба, знову ж таки, бути надто вразливим і ображатися з будь-якої дрібниці. Краще прощати і терпіти, ніж сваритися і нарікати. Хто живе пристойно і порядно, той не повинен боятися втратити своє чесне ім'я; випадково втрачену честь поверне обов'язково назад. Лише той, хто чинить зле, назавжди втрачає добре ім'я.

Захищаючи свою честь, ми повинні дотримуватися певної міри. Сильні та великодушні характери терплять мовчки; лише у важливих справах дають волю своїм почуттям (св. Франц Сал.).

Лише тоді, коли хтось звинувачує нас у непристойних та безсоромних вчинках, треба себе захистити (св. Франц Сал.). Треба також пам'ятати про те, що, терпляче зносячи образи, ми не раз можемо досягти набагато більше, ніж найстараннішим піклуванням про свою честь. Знамениті мужі - св. Франц Ксаверій, блаженний Климентій Гофбавер - не раз терпляче зносили найтяжчі образи з боку безбожників і саме тим якраз сприяли їхньому наверненню та виправленню.

Однак не треба надто запопадливо піклуватися про свою шану у людей, тому що таким чином можемо її якраз втратити, а разом з нею втратити і милість Бога. Необхідно також пам'ятати, що в багатьох випадках неможливо подобатися одночасно і Богу і людям.

Останньою метою того, хто надто ретельно піклується про добру славу у людей, є вже не Бог, а лише честь. Така людина стає занадто гордою (честолюбною) і за це упокорить її Бог (Лука 14, 11). Згадаймо, як упокорив Бог гордого Авесалома або честолюбного Наполеона. Неможливо одночасно служити Богу і подобатись людям (Гал. 1, 10). Людину, котра живе праведно, по-християнськи, багато хто висміює та ганьбить. У багатьох нерозумних людей честь або сором не є мірилом доброчесності; основну увагу вони звертають на речі, які не мають для людини справжньої вартості, а саме на багатство, становище, одяг і т.п. (Ґалюра).

Крім того, нам необхідно остерігатися всього, що може пошкодити славі або честі ближнього, а саме: обмовлянь, ганьби, сіяння незгоди, зневаги, осудження та підозри.

Обмовляння - це виявлення, без обгрунтованих причин, помилок ближнього, які він дійсно допустив.

Обмовляння є применшенням доброї слави ближнього. Коли грішимо обмовлянням, чинимо несправедливо. Ближній, звичайно, може мати скриті недоліки, однак через це не втрачає поваги у людей. Хто, однак, оприлюднює ці недоліки, той позбавляє ближнього його слави. Не можна обмовляти свого ближнього ні живого, ні мертвого. "Про померлих говори лише добре". Гріх обмовляння найпоширеніший із всіх гріхів. Головною причиною цього є надмірна гордість; багато хто думає, що якщо він буде інших зневажати та принижувати, то таким чином піднесе свої власні заслуги (св. Франц Сал.). Деякі обмовляють інших, щоб таким чином відвернути людську увагу від своїх власних недоліків та помилок. Вони схожі на злочинця, котрого переслідують, а він вказує пальцем на інших.

Обмовлянням грішить той, хто добрі вчинки людей кривотлумачить, а також той, хто, знаючи про чесність якоїсь особи, не засвідчує її і т.п.

Обмовлянням грішить не лише той, хто має намір шкодити ближньому на славі, а також і той, хто дозволяє обмовляти іншим.

Не грішить, однак, обмовлянням той, хто на основі обгрунтованих причин виявляє скриті помилки другого (якщо, напр., хтось повідомляє родичам про хиби їх дітей, щоб родичі їх виправили і т.п.). Не грішить також обмовлянням той, хто говорить про вже відомі вади тієї чи іншої людини.

Знеславлюємо тоді, коли приписуємо комусь помилки, яких він не чинив, або зводимо наклеп на когось. Якщо хтось, говорячи про чиїсь помилки, перебільшує, тоді обмовляння пов'язане зі знеславленням.

Жінка Путифара несправедливо знеславила Йосифа, сказавши, що він хотів її звабити (Буття 39). Євреї несправедливо обвинувачували Ісуса Христа перед Пилатом у тому, що Він ніби підбурював народ, відраджував платити правителям податки і т.д. (Лук. 23, 2). Поштовхом до знеславлення є переважно помста, ненависть або невдячність. Той, хто знеславлює, грішить двічі: говорить неправду і завдає шкоди ближньому на славі (св. Франц Сал.). Хто ж потайки чорнить ближнього, схожий на вужа, котрий скрито кусає (Сир. 10, 11). А дехто знеславлення перетворює в жарти і розголошує ці жарти у формі дотепних анекдотів. Такий засіб знеславлення гірший, аніж інші. Звичайне знеславлення, можливо, не привернуло б уваги, а знеславлення у формі анекдотів залишає глибокий слід в пам'яті оточуючих (св. Франц Сал.).

(далі буде)


Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 2 грудня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

9 грудня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

16 грудня

Свята Літургія для родин

___________