12-14 серпня відбулася Десята ювілейна піша проща в село Ліс Яворівського району. Гаслом цьогорічної прощі стали слова Апостола Павла «Не я живу, а Христос живе в мені». Прощу на Макавейських мучеників можемо назвати молодіжною, бо з 600 людей, що вийшли на прощу з Рясне-1, та трьох тисяч, що назбиралося у самому Лісі, близько 80 % було молоді. Це були діти від чотирьох рочків, юні хлопці, дівчата та старші.
12 серпня традиційні священики та вірні урочистою процесією, із фігурками Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа, марійськими та національними прапорами, розпочали свій хід від церкви свв. верх. апп. Петра та Павла ( Рясне-1). Під час прощі молилися біля могил блаженного отця Зарицького в Рясні Руській та блаженних отця Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми у Страдчі. В Івано-Франковому священики Братства відправили Святу Службу Божу та Хресну дорогу. Так закінчився перший день прощі, парафіяни храму Господнього Вознесіння запросили прочан до своїх домівок на ночівлю.
Вранці 13 серпня, в день Матері Божої Фатімської, було виставлення Найсвятіших Тайн, Молебень до Матері Божої, Служба Божа. І першого і другого дня в дорозі прочани спільно відмовили три таїнства святої вервиці, відспівали молебні до Матері Божої та Найсвятішого Ісусового Серця, а ще багато молилися і співали в особистих наміреннях. По дорозі завітали у церкву святого Юрія Побідоносця у Новояворівську та заночували у Шклі.
Останнього дня прощі, 14 серпня, прибули до відпустового місця у селі Ліс, де прочан зустрічали парафіяни, братство та отець Володимир Рудь, що опікується парафією Семи братів Макавеїв. На подвір’ї біля каплиці відбулася Хресна дорога та відпустова Свята Літургія, освячення маку.
Настоятель Братства Святого Священномученика Йосафата отець Василь Ковпак позитивно оцінює цю прощу, адже, за його словами, відчувався дух молитви, жертви та посвяти. На прощі були молоді люди, що вперше ішли на відпуст до Лісу, вони вдивлялися, брали активну участь у молитвах та співах. Усі були захоплені науками отців, уважно слухали, аналізували своє життя. Важливий аспект – це те, що прочани не вважали прощу звичайною прогулянкою, а ішли цілу дорогу з молитовниками і вервицями в руках, побожно приступали до Сповіді та Святого Причастя, отримали повний відпуст.
Отець Василь виділяє такі акценти цьогорічної ювілейної прощі:
- Десята ювілейна проща на Макавейських мучеників відбулася в рік святого апостола Павла. «Ми щодня брали цитату апостола, розважали над його життям і брали з нього приклад. А також роздумували над життям мучеників Української Греко-Католицької Церкви – блаженного отця Зарицького, Страдецьких мучеників».
- Священики, що провадили науки, намагалися пояснити людям, що таке відпустова Свята Літургія і що таке відпуст, як можна його отримати, які є умови відпусту, що він дає людині.
- Звертали увагу на повені у нашому народі та їхню причину - гріх людей. Адже це Бог хоче промовляти до нас, у такий спосіб Він нагадує про Себе. Священики навчали бути милосердними до тих людей, які страждають. А оскільки наше грішне життя спричинює таке велике горе, то усі розуміли, що маємо перепрошувати Господа Бога за наші гріхи і гріхи цілого народу.
- Дякували Господеві за безцінний дар для України – Хрещення Київської Русі, 1020-літній ювілей якого відзначаємо цього року.
Усі молитви та набоженства, пісні та науки, запал і відданість Богові стали запорукою того доброго християнського духу, що витає на кожній прощі Святої Традиції УГКЦ.
Редакція сайту отримала листа із враженнями від прощі пані Зоряни, мешканки Зимної Води: «Тішуся тим, що вперше потрапила на триденну прощу, присвячену святим мученикам Макавеям у с. Ліс, що на Яворівщині. Для мене та моєї 10-річної донечки ця проща стала справжнім скарбом… Було таке відчуття піднесеності, теплоти, щирості, що здавалось земного часу не існує і ти знаходишся десь між “небом та землею”, відчувався захист та опіка Матері Божої. Ми усі були наче одна велика родина. Наше життя переповнене різного роду проблемами, матеріалізмом, неспокоєм, тому такі духовні події, як прощі, допомагають заповнити своє єство Божою благодаттю, спокоєм та миром у душі. Третього дня ми дійшли до відпустового місця, де до наших днів збереглася старенька дерев’яна церковця. Як часто ми забуваємо про такі старі пам’ятки, надаючи перевагу новим, а ці святині дихають, вони живуть і добре пам’ятають гірке минуле нашої Церкви, вони міцно зберігають традиції, звичаї, обряди. Велика подяка отцю Василеві Ковпаку та усім отцям, які оберігають ті духовні скарби для нашого і прийдешнього поколінь, щоб ми не забували і не цуралися віри наших прадідів…
Вірю, що святі мученики, брати Макавеї, та їх матір будуть надавати нам відваги, мужності, сили та витривалості у святій вірі… А всім прочанам бажаю зберегти у своєму серці гасло нашої прощі: «Не я живу, а Христос живе в мені».
