Переживаємо святі і величні дні Воскресіння із мертвих Господа нашого Ісуса Христа, велику пасхальну радість, коли небо і земля веселяться, земне з небесним єднається, все вихваляє свого Творця. Хочу в ці урочисті пасхальні дні звернутися до вас із розважанням про часи, в яких ми з вами живемо. Останніми днями часто чуємо, що люди шукають лідера, який би вивів світ з фінансової кризи. Але, на жаль, того лідера немає. Багато є зневірених розбитих людей, які розчарувалися в цьому житті, багато тих, які пішли манівцями і впали в ту чи ту крайність. Але, як ми, християни, ті, які віруємо в Ісуса, маємо себе поводити в тих часах, чи дійсно це є безвихідь, трагедія, чи дійсно вже немає жодної надії на світле завтра, а може, вже сьогодні, може, сьогодні і в тій же хвилі? Боїмося кризи, не хочемо, щоб вона торкнулася нас і нашої родини, боїмося завтрашнього дня. Не знаємо, чи дамо собі раду в тому житті. Не раз прагматично все розраховуємо до останньої копійки, де і що маємо дати, як маємо полагодити справи земного життя.
Воскреслий Ісус, коли явився жінкам-мироносицям, сказав: “Не бійтеся, це Я”. Але якою була дорога до радості? Та дорога пролягала через гору Голгофту. Христос, як ніхто інший, знав, що таке самітність, опущеність, забуття, зрада найближчих людей, які оточували його впродовж трьох років. Він зазнав випробування, терпіння і пониження. Але чи Христос був самотнім? Ніколи. Він завжди був зі своїм Отцем, він завжди звертався і уповав на Господа Бога. А та горстка людей, які вірно стояли, коли Ісус вмирав на горі Голгофті, на кого вони надіялися, кому вони довіряли, на кого уповали? Може, на римське військо, владу чи закон? Ні, вони довірилися Господу Богові. І вони в цей торжественний день радіють і веселяться. Христос звертається до них: “Радуйтеся, і знову кажу: радуйтеся”. Мусимо застановитися: якою була солодкість, яким великим був спокій тих людей, які були вірні Христові в день Воскресіння із мертвих. Що переважило? Біль і смуток, які вони зазнали, приниження і опущення чи це слово “радуйтеся”. Без сумніву, що слово “радуйтеся”. І тому, коли відчуваємо, що ми є самотні й опущені, що не можемо собі дати раду в тому житті з різними клопотами, негараздами в родині чи з фінансовими проблемами, пам’ятаймо, що є завжди надія, і тою надією є Ісус Христос.
У Страсну п’ятницю ми розпочали дев’ятницю до Божого Милосердя. Як є актуально тепер довіритися не людям, а Богові, ще раз довіритися Ісусові, ще раз пригадати молитву, якої Він навчив святу Фаустину Ковальську: “Ісусе, уповаю на Тебе”. Так, ми з Ісусом все переможемо. Якщо довіримо Ісусові наше життя в найстрашніших випробуваннях, хвилинах забуття, Божий Син ніколи нас не покине.
Дорогі мої, бажаю всім вам живої віри у воскресіння Ісуса Христа, віри у вічне життя, вічну радість, яка не проминає. Христос нам приніс радість. Чого варті кілька років, прожитих у радості, веселості, коли вічність буде сумною і далекою від Бога, і навпаки: проживши тут у терпіннях, ми віруємо, що Христос прийме нас у свої батьківські обійми і винагородить нас всотеро в Небесній батьківщині.
Обіймаю своїм серцем кожну сім’ю в рідному краю і тих наших вірних, які є далеко, на чужині. Великдень є торжеством над торжествами, якого чекають діти, батьки, старші. Ми збираємося за великоднім сніданком, ділимося свяченим яйцем, співаємо гімн тріумфу “Христос воскрес із мертвих”. Нині багато родин є позбавленими тої радості, тому що через різні причини батьки є в Україні, діти на чужині чи навпаки, і за великоднім сніданком буде когось бракувати. А може є ті, які будуть оплакувати смерть своїх рідних і близьких, бо втратили батька чи матір, сина чи дочку, зятя чи невістку, буде бракувати когось за великоднім столом. Пам’ятайте, Христос ясно і виразно сказав: “Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, навіть, коли помре – житиме. Кожен, хто живе й вірує в мене, не помре повіки”.
Зичу Вам благословенних, погідних, радісних свят Воскресіння із мертвих Божого Сина.
Христос воскрес!
