Одного разу диявол влаштував ярмарок, щоб продати свою зброю та найвишуканіші інструменти для спокушання людей.
Упродовж багатьох днів його підлеглі встановлювали павільйони та освітлення, стелили доріжки й килими, влаштовуючи якнайспокусливішу демонстрацію сучасних диявольських винаходів. Було організовано виставку, що стосувалася всіх категорій гріхів, особливо семи головних: розкішну марноту, щоб посилювати гординю, скупість, непоміркованість, гнів, розпусту, заздрість, лінивство.
Окрім експонатів, приготували стоси каталогів, відео і т. ін. Звичайно ж, були спокусливі дияволиці. Ціни зі спеціяльною знижкою було добре видно, як на будь-яких важливих торгах.
У великому гарному павільйоні було таємниче місце. Там лежав маленький позолочений ключ на оксамитовій подушечці. Це була єдина річ, що мала замість звичного цінника картку з написом: «Не продається».
Один із відвідувачів, показуючи золоту кредитну картку, хотів неодмінно довідатися, від чого цей ключ, і кричав, що готовий заплатити за нього будь-яку ціну. Наполягав так, що покликали директора. Довелося довго чекати, аж прийшов диявол, якому передував запах сірки. Із фальшивою ввічливістю сказав вельми зацікавленому чоловікові, що ключ цей надзвичайний, а радше, безцінний. Дияволу він був дуже потрібний. Бо за його допомогою міг зайти у кожну людську душу: світську, священичу, чернечу, а також у душу єпископа та кардинала. Незалежно від ступеня віри, святости, віку, цей чарівний ключ завжди діє.
Чоловік був такий наполегливий, що врешті-решт диявол, попри свою хитрість, розкрив таємницю, сказавши тихо: «Цей ключ - розчарування!»
