Дивний хлопчик

 Пізно ввечері напередодні Різдва Федір повертався додому з міста. Він купив своїм дітям до свята паляницю. Федір був дуже бідним селянином, а в той час бідняки харчувалися дуже погано, іноді однією корою, і білий хліб з’являвся на столі не часто. Ось чому Федір так спішно поганяв конячку, весело наспівуючи собі під ніс колядки. Він думав про своїх діточок. Вони, напевно, виглядають його крізь маленьке кружальце у вікні, яке з’являється, коли нагріту у печі мідну монетку притулити до покритого памороззю вікна. Як вони проживуть новий рік, що їх чекає в майбутньому? Одна надія на Бога… Мороз міцнішав. Місяць освітлював засніжену лісову дорогу. Раптом Федір бачить: у заметі, притулившись до дерева, стоїть напіводягнений, майже задубілий від холоду хлопчик, і зігріває руки своїм диханням. Хлопчик так змерз, що толком не міг розказати, як він тут опинився і де живе. Селянин зняв із себе шубу, одягнув хлопчика і привіз до своєї хати. Домашні приголубили гостя. На столі поставили хліб з водою. Сім’я, помолившись, сіла вечеряти. Господиня посадила гостя біля себе, почала різати хліб і перший шматок подала хлопчикові. — Благословенний убогих дар, — зі сльозами промовив той, приймаючи хліб. «Дитина, а так дивно говорить», — подумав Федір, вдивляючись в обличчя хлопчика. Господиня продовжувала різати паляницю, але хліб, на диво, був цілим, не меншав… Раптом незвичайне світло осяяло хату. Здивована сім’я глянула на гостя — він увесь перемінився: на місці обірваного хлопчика в білосніжному одязі сидів прекрасний Ангел. Він піднявся, благословив сім’ю і зник. Відтоді під дахом цієї хати запанував достаток і мир. Місце за столом в хаті селянина, де колись в образі вбогого хлопчика сидів Божий Ангел, і донині залишається незайнятим. — Те місце святе, — завжди говорить гостям, побожно хрестячись, господар. — Там Ангел був.