У темній кімнаті горіли чотири свічки .
Тишу порушила розмова між ними .
Перша свічка сказала : “ Я – СПОКІЙ , але , на жаль , люди не вміють мене зберігати… Думаю , мені не залишається нічого іншого як згаснути !… ”
І вогник цієї свічки згас ...
Друга свічка мовила : “ Я – ВІРА . На жаль , я нікому не потрібна . Люди не хочуть нічого слухати про мене , тому і впадають у відчай . Дуже шкода , що люди втрачають мене . Людина яка вірить дуже схожа на могутнього дуба , а яка не вірить – на соломинку…”
Ледве сказала таке – подув легкий вітерець - і загасив свічку ...
Дуже засмутившись , третя свічка вимовила : “ Я – ЛЮБОВ… У мене немає більше сил горіти далі… Люди не цінують мене і не розуміють . Вони ненавидять тих , хто їх любить найбільше – своїх близьких , найдорожчих…”
Довго не чекала і ця свічка – згасла , не догорівши до кінця ...
Раптом… в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки . Злякавшись , вона закричала :
– Що ви робите ?!… Ви ПОВИННІ горіти !!! Я боюся темряви !
Промовивши це , вона заплакала ...
Схвильована четверта свічка сказала : “ Не бійся і не плач ! ПОКИ Я ГОРЮ , ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ… Я – НАДІЯ ! “
