Одного дня селянин, який жив неподалік від обителі, підійшов до монастирської брами й енергійно застукав у неї своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік, усміхаючись, показав йому великий кетяг соковитого винограду:
— Брате-воротарю, — сказав селянин, — знаєте, кому хочу подарувати цей чудовий виноград?
— Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?
— Ні! Вам!
— Мені?! — монах з радости аж почервонів. — Хочете дати його саме мені?
— Авжеж! Тому що ви зі мною поводилися як приятель і завжди допомагали мені, хочу, щоб ви поласували цим виноградом.
Монах-воротар поклав виноград на тарілку і поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на нього. Який гарний і смачний виноград!
Та ось у нього майнула думка: «Чому не занести цей кетяг настоятелеві, щоб і його втішити?»
Він узяв тарілку з виноградом і поніс до настоятеля.
Настоятель і справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий монах, і подумав: «Занесу йому цей виноград. Нехай він хоч трохи потішиться».
І кетяг винограду потрапив до келії хворого монаха. Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград, напевно, сподобається кухареві, який цілий день працює, і передав виноград йому.
Але кухар послав його монахові-паламареві, а той поніс його наймолодшому монахові, котрий вирішив подарувати його іншому монахові.
І так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря.
Отак замкнулося коло. Коло радости.
Не чекай, щоб хтось інший починав, ти перший маєш почати коло радости. Часто достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить іскорки доброти, щедрости і світ почне змінюватися.
Любов — це єдиний скарб, що помножується, це єдиний дар, що росте тоді, коли його роздають.
Любов... Даруй її, розсівай її, випорожнюй свій гаманець, свої кишені... а завтра будеш мати більше, ніж сьогодні.
Слова Ісуса Христа: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6, 31).
