Двоє чоловіків, обидва тяжко хворі, лежали в лікарняній палаті. Одному з них дозволялось кожного дня сидіти на ліжку одну годину, що сприяло відтоку рідини з легень. Його ліжко стояло поруч із єдиним вікном цієї кімнати.
Інший хворий був змушений увесь час лежати на спині.
Чоловіки розмовляли годинами. Розповідали про своїх дружин і про свої сім’ї, про свій дім і роботу, про військову службу, про час, коли вони були у відпустці, і про багато чого іншого.
І щодня чоловік, який сидів на ліжку поряд з вікном, описував товаришеві по палаті все, що можна було бачити з вікна.
А хворому, що лежав на іншому ліжку, протягом цих щоденних коротких годин світ немовби розширювався і оживав завдяки пожвавленню і барвам зовнішнього світу. З вікна виднілось чудове озеро, лебеді, люди, що плавали, і діти, що пускали по воді маленькі паперові кораблики. Серед квітів усіх кольорів райдуги прогулювались, обійнявшись, закохані молоді пари. Великі старі дерева прикрашали краєвид, а на обрії вимальовувалась легка димка міста. Оскільки чоловік біля вікна описував усе з витонченими деталями, чоловік на іншому ліжку заплющував очі й легко уявляв ці живописні сцени.
А одного теплого літнього вечора чоловік на вікні описав парад, який проходив вулицею. І хоча інший чоловік не чув оркестру, він міг це бачити в своїй уяві, бо добродій, що сидів біля вікна, зображав усе в дуже мальовничих барвах. Минали дні, тижні…
Одного ранку в палату увійшла медсестра, принісши воду для вмивання кожному з них, і виявила бездиханне тіло того чоловіка, який завжди сидів біля вікна. Минулої ночі він тихо відійшов уві сні. Вона дуже засмутилась і покликала санітарів, аби ті забрали тіло.
Зачекавши доречного моменту, інший чоловік запитав, чи можна його перенести ближче до вікна. Медсестра була рада здійснити для нього цю зміну обстановки, й, упевнившись, що хворому там зручно, залишила його на самоті. Довго, долаючи біль, він припіднімався, спираючись на один з ліктів, аби вперше поглянути на світ за вікном.
Нарешті йому пощастить побачити його на власні очі. Він витягнувся, повільно повернувши голову, і подивився за вікно поряд з ліжком… За ним виднілась лише велика біла стіна. І все…
Чоловік запитав у медсестри, що ж могло змусити його товариша по палаті описувати такі дивовижні речі за вікном. Медсестра відповіла, що той чоловік був сліпий і ніяк не міг бачити цієї стіни.
Вона сказала: «Можливо, він просто хотів вас підбадьорити».
СВЯТА УНІЙНА ТРАДИЦІЯ УГКЦ