Один батько залишив своїм синам у спадок поле. Брати його справедливо поділили — навпіл. Один брат був багатий і нежонатий, а другий — бідний і мав купу дітей.
Настали жнива. Не йде сон на очі багатому братові, думки в голову лізуть:
“Я багатий, навіщо мені стільки збіжжя? А мій брат бідний, йому треба годувати сім’ю”.
Устав з ліжка старший брат, пішов на своє поле, взяв кілька снопів і переніс на братове.
Тієї ж ночі бідний брат міркував собі так:
“Мій брат не має ні жінки, ні дітей. Єдине, що може його бодай трохи втішити, — це багатство. Допоможу йому побільшити багатство”.
Він устав, пішов на своє поле, взяв кілька снопів і переніс на братове.
Вранці обидва брати потайки дуже дивувалися, що снопів на їхніх полях не поменшало.
Те саме діялося наступними ночами.
Кожен переносив своє збіжжя на братове поле, і обидва щоранку дивувалися, що його не убуває.
Але однієї ночі, переносячи снопи, брати зустрілися на межі. Вони все зрозуміли, засміялися і радісно обійняли один одного.
У цей момент почувся голос з неба: “Місце, на якому об’явилося стільки братньої любови, заслуговує на те, щоб на ньому постав храм — храм братньої любови”.
І справді, на тому місці цар Соломон збудував храм.
