Всемогутній і Вічний Бог, який усе покликав до життя і своєму сотворінню дав певний напрямок, порядок, закон і гармонію, вимагає від нас, щоб і ми дотримувалися Його задумів і ретельно виконували їх. Вже в другій книзі Буття іде мова про відпочинок: "Так закінчено небо й землю з усіма її оздобами. Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був" (Бут. 2, 1-3). Сам Господь Бог благословив і освятив день відпочинку. Для нашої праці і виконання наших обов'язків дав нам 6 днів, щоб людина працювала для своїх потреб, а для Себе взяв тільки один день. Відпочинок Господа Бога слід розуміти не в буквальному значені цього слова, а радше як відпочинок від тієї праці, якою він займався упродовж 6 днів. "Відпочинок Бога на сьомий день не говорить про те, що Він перестав "працювати", а підкреслює досконалість виконаної праці й означає радше, що Він затримався перед ділом своїх рук, звертаючи до нього погляд, повний радості та вдоволення, оскільки воно було "дуже добре" (Апостольський лист DIES DOMINI — "День Господній" Святішого Отця Йоана Павла II Папи Римського). Сам Ісус Христос дає свідоцтво про Свого Отця: "Отець мій творить аж по цю пору, тож і я творю" (Йо. 5, 17). Ідея відпочинку стане для ізраїльського народу підставою дня суботнього в Старому Завіті і дня недільного в Новому Завіті. Поняття відпочинку має також містичний стосунок до Небесної Батьківщини: "Біймося, отже, щоб часом, поки залишається обітниця ввійти в його відпочинок, не видавалося, що хтось її позбавлений. Бо й ми, так само як вони, одержали гарну новину, але слово, яке вони чули, не було їм корисне, бо вони не поєднались у вірі з тими, що слухали. Ми ж, які увірували, увійдемо в Його відпочинок, згідно з тим, що каже: "Я поклявсь у моїм гніві: Вони не ввійдуть у мій відпочинок", хоча діла Його були закінчені від сотворення світу. На одному бо місці Він так сказав про сьомий день: "Бог відпочив сьомого дня від усіх діл своїх"; і знову на тому місці: "Вони не ввійдуть у мій відпочинок" (Євр. 4, 1-5).
Господь Бог усе сотворив з любові. В кожному дні, в якому Він творив, ми бачимо слід Його мудрості, величі, любові. Створивши птахів, звірів, Господь уділяє їм Своє благословення, щоб вони не тільки самі жили, але й давали життя іншим: "Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною". І сотворив Бог великих морських потвор і всілякі живі створіння, що повзають та кишать у воді, за їхнім родом, і всіляке птаство крилате за його родом. І побачив Бог, що воно добре; і благословив їх Бог, кажучи: "Будьте плідні і множтеся та наповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі" (Бут. 1, 20-23). Бачимо, що Господь не тільки сотворив птахів і звірів, а уділяє їм Своє благословення: будьте плідні і множтеся. На ці слова слід звернути увагу. Чому? Бо якби Господь сказав тільки "будьте плідні", то це означало б, що кожна пара звірів і птахів мала б мати тільки одне потомство, а слово "множтеся" означає, що кожна пара має привести на світ більше свого потомства. Такою є свята, велична, незбагненна, недослідима, до кінця недосяжна для розуміння людському розумові Божа мудрість. Тож її не можна перекручувати, покладаючись на свої знання і людський розум. Бо наш розум і наші знання, якими б вони не були світлими, скільки б ми не мали ступенів наукових — у всіх випадках нашого життя ми є безсилі і немічні.
Шостого дня "Сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі" (Бут. 1, 27-28). Господь Бог не тільки сотворив людину на свій образ і подобу, уділив їй Своє благословення, але бачимо ще одну відмінність, якою Бог наділив тільки людину: щоб вона підпорядкувала собі землю і панувала над сотворіннями. Людина отримала від свого Сотворителя особливі привілеї і ласки, що не мало ніяке інше сотворіння.
Господь Бог, сотворивши світ, бажав призначити один особливий день для себе: "Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був" (Бут. 2, 2-3). На сторінках Святого Письма Старого і Нового Завіту ми часто зустрічаємо слово "благословив". Наведемо декілька прикладів, що допоможуть нам глибше усвідомити і зрозуміти, яке важливе місце у житті одиниць і народів має Боже благословення. Господь благословляє народи: "Бог поблагословив Ноя і його синів та й сказав їм: "Будьте плідні, розмножуйтесь і наповнюйте землю" (Бут. 9, 1). Господь промовив до Авраама: "Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що Його я тобі покажу. А Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням" (Бут.12, 1-2). Ісус Христос, перебуваючи на землі, в різних обставинах уділяв своє благословення: перше своє чудо учинив Він у Кані Галилейській, перетворивши воду на вино; в пустелі благословив дві риби і п'ять хлібів і нагодував п'ять тисяч народу. Спаситель благословляє дітей, котрих батьки принесли до Нього. Під час своєї останньої зустрічі з Апостолами і Пречистою Дівою Марією Ісус Христос "... вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як Він благословив їх, віддалився від них і почав возноситись на небо" (Бут. 24, 50-51). Таке велике значення має у нашому особистому, суспільному, національному і державному житті Боже благословення. Там, де Бог благословляє, сила зла, брехні, фальшу, неправди, ненависті, злоби, ошуканства, насильства не має сили дії. Де Бог благословляє — там панують любов, мир, злагода, добробут, взаємне прощення і порозуміння. Там на духовній ниві немає місця для бур'янів і кукілю, там процвітають Божі і моральні чесноти і дають стократні плоди.
Господь Бог не тільки поблагословив сьомий день, а, як голосить Боже слово, Він освятив його. Кожен християнин знає, яке велике значення мають предмети релігійного культу, освячені через духовних осіб. З якою пошаною ставиться вірний народ до святинь, які посвячені і благословенні для культу Божого: храми Господні, монастирі, каплички, відпустові місця, чудотворні ікони, церковний посуд, який служить до Святої Літургії. Господь Бог прагне неустанно перебувати з людством, бути близько з нами, супроводжувати нас у земній мандрівці до вічності і тому вибирає для себе один день, в якому бажає зблизитися з нами в такий урочистий, незвичайний, небуденний спосіб. Цей день благословляє і освячує Творець, щоб людина усвідомила, що день цей призначений не для неї, а для Господа Бога; а що Бог освятив — те людина не має ані влади, ані сили, ні авторитету скасувати, бо це є святе і незмінне.
Господь Бог спочатку укладає Заповіт з Авраамом, згодом поновлює свій Заповіт з Яковом, а відтак в урочистий і привселюдний спосіб перед Мойсеєм і всім народом через надання Заповідей Господніх на горі Синай. Господь Бог поновив свій Заповіт з Ізраїлем через Авраама, Якова і Мойсея. Так і святкування дня Господнього Бог поновлює в ізраїльському народі. Коли народ ізраїльський вийшов з Єгипту, з дому неволі, в чудесний спосіб за Божим благословенням перейшов через Червоне море, а відтак третього місяця прийшов до підніжжя гори Синай, Бог покликав Мойсея на гору Синай, щоб укласти союз між Богом і ізраїльським народом. Декалог (Заповіді Божі) стали основою для Завіту ізраїльського народу з Богом. В Декалозі Бог так промовляє до ізраїльського народу: "Пам'ятай на відпочинковий день, щоб святити його. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. День же сьомий — відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його" (Вих. 20, 8-11). Заповідь Божа, дана Мойсееві на горі Синай, починається словами: "Пам'ятай...". Господь Бог у такий спосіб бажає, щоб людина усвідомила для себе, чим є святий день для неї. Це перше слово Заповіді Божої має запалити наші серця до побожності, святості і до виконання свого обов'язку щодо святкування дня Господнього. Адже людина залежна від свого Творця, всім, що вона має і посідає, повинна завдячувати своєму Творцеві, і тому ця Заповідь справедливо й послідовно приписує той зовнішній культ для Господа Бога, який має виконати людина. Господь Бог, знаючи добре своє сотворіння — людину, її схильність до гріха, бажає застерегти її, щоб вона ніколи не забувала про цей святий день, в якому має у зовнішній формі скласти Господові акт подяки, любові і перепрошення. Через первородний гріх людське серце опанували гріховні похоті і пристрасті, людина стала ненаситною, жадібною, лакомою, вона дбає тільки про свої інтереси, земні багатства і добробут, навіть набуваючи його за рахунок людської кривди, обману і ошуканства, вбивства і терору, а навіть переступаючи Божий Закон.
Отримавши від Авраама розуміння єдиного правдивого Бога, ізраїльський народ мав усвідомити, що їхній Бог не є таким, як боги поганських народів — частиною світу, землі чи підземелля, богом, уособленим у рослинному чи тваринному світі, в явищах природи, або однією з сил, що тримають всесвіт, чи навіть усіма тими силами. Розуміння правдивого Бога набагато більші і ширші, адже всесвіт — це є тільки його творіння. І тому ми бачимо велику відмінність правдивої релігії від різних античних релігій. Правдивий Єдиний Бог для Ізраїля — це причина всіх речей, починаючи від того, що людина оглядає своїм неозброєним оком, і кінчаючи тим, що для неї є таємницею. Цей правдивий Бог є не тільки Сотворителем усього, що бачить людина, але Він є Творцем самої людини. Людина — це образ Божий, вона належить до Бога, Він є її Творцем і найбільшим добродієм, і Бог найближчий з усіх сотворінь до людини. Так, усі створіння сотворені Богом, але в людині Господь Бог залишає Свій "слід", у людині є Його образ і подоба. І тому Господь Бог бажає, щоб людина про ці речі пам'ятала. Пам'ять про те, ким є людина, від кого вона вийшла і куди прямує, має бути повсякденною. Людина повинна бути вдячною своєму Творцеві за всі блага, за кожен прожитий день, бо кожна хвилина життя — це дар Божий, за який ми маємо складати подяку Господові. В суєті земного життя про ці речі людина часто забуває, і тому Господь Бог, щоб людина пам'ятала про свого Творця, бажає один день у тижні виділити, як "свій" день. Хоч усі роки, місяці, тижні, дні є Господніми, бо Господь у них творить і вони є під опікою Божого Провидіння, все ж один день у тижні є винятковим, особливим, у ньому людина, звільнена від суєти цього світу, має віддати славу, честь і подяку своєму Творцеві.
Згадку про святий день знаходимо ще в одній книзі Святого Письма — у книзі Второзаконня, або в народній мові "Повторення Закону". Мойсей, отримавши Заповіді Божі на горі Синай, мав втілити їх у життя свого народу. Після Божого розпорядження ізраїльський народ мав жити за Божими приписами і законами. У книгах Вихід, Левіт і Числа різні закони давалися періодично, звичайно фундаментом були десять Заповідей Божих. В пустелі виросло нове покоління. Люди, які вийшли з єгипетського дому неволі, не ввійшли до обіцяної землі, окрім Ісуса Навина, бо згрішили перед Господом — ввійшли їхні діти і онуки. Молоде покоління мало потребу віднови Завіту, укладеного між Господом Богом і їхніми батьками. І тому перед своєю смертю Мойсей звертається до нового покоління ізраїльського народу: "Сьогодні ви стоїте всі перед Господом, Богом вашим: голови ваші, судді ваші, старші ваші, начальники ваші, всі мужі ізраїльські, ваші діти, ваші жінки, і твій приходень, що в межах твого табору, від дроворуба до водоноші, щоб увійти в союз із Господом, Богом твоїм, що Господь, Бог твій, під клятвою укладає сьогодні з тобою, щоб поставити собі тебе нині своїм народом і щоб ти мав його за свого Бога, як Він сам обіцяв тобі і клявся твоїм батькам Авраамові, Ісаакові та Якову" (Втор. 29, 9-12). Мойсей звертається до нового покоління, аби його підготувати і усвідомити, що кожне покоління має свідомо вступити в Завіт із Господом — "відновити" Завіт, укладений між Господом і попередніми поколіннями ізраїльського народу, бо духовне надбання отців не передається по спадкоємству: "Та не з вами одними укладаю я сьогодні цей союз і складаю цю присягу, але й з тими, що нині тут стоять з нами перед Господом, Богом нашим, і з тими, що їх тут сьогодні немає з нами" (Втор. 29, 13-14).
У п'ятому розділі книги Второзаконня Мойсей повторює для народу десять заповідей Божих. Свою промову, звернену до народу, розпочинає такими словами: "Слухай, Ізраїлю, установи й рішення, що їх оце сьогодні виголошую до твоїх вух, вивчай і пильнуй їх, щоб виконували їх" (Втор. 5,1). Перше слово Мойсея, мовлене до народу, змушує нас до глибокої застанови. Слово "Слухай, Ізраїлю" вказує на необхідність не тільки вислухати проповідь Мойсея, але і вникнути в її зміст, у глибину цих слів, закарбувати ці слова у своєму серці і душі. Бо слова, які він буде промовляти до народу, мають важливе значення, бо це не його особиста наука, а: "Господь, Бог наш, заключив з нами союз на Хорив-горі. Не з нашими батьками заключив союз цей, а з нами, таки з нами, що ось тутечки сьогодні всі живі. Віч-на-віч розмовляв Господь з вами на горі з-посеред полум'я. Я тоді стояв між Господом та вами, щоб об'явити вам слово Господнє, бо ви злякалися перед вогнем і не зійшли на гору" (Втор. 5, 2-5). Мойсей говорить людям, що вони мають не тільки слухати слово Боже, але повинні його вивчати самі, а також навчати своїх синів і дочок. Знаючи добре свій народ, Мойсей застерігає його пильнувати Божу науку. Цим він нагадує про реальну загрозу її занедбання, нехтування нею, а цього не вільно робити нікому — ні самим ізраїльтянам, ні їхнім дітям. І зрештою: можна знати, але не виконувати. І тому Мойсей підкреслює: маєте виконувати їх, тобто дотримуватися Заповідей Божих. Бо, як каже пророк Давид: "Якби закон Твій та не був відрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі. Повіки заповідей твоїх я не забуду, бо ними мене оживляєш. Твій я: спаси мене, бо я заповідей твоїх шукаю" (Пс. 118, 92-94). Ти даєш життя тому, Боже, хто виконує і дотримується Заповідей Твоїх. Тому так важливо у нашому духовному житті знати Божий Закон, пильнувати його, зберігати незмінним і невикривленим, навчати цього закону своїх дітей і онуків і жити після нього.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 3 (26), 2006
