1. Визначення Традиції
"Традиція є переданням із покоління в покоління через мовлене слово доктрини або правд віри, які не були записаними; це свідоцтво найбільш ранніх звичаїв, завдяки яким стали відомими найрізноманітніші релігійні практики, правди віри, моральна наука християнства, а також факти з життя і з часів Христа; це наука Церкви, передавана усно і проголошена як правдиве, вільне від помилок при переданні джерело Об'явлення або віри" (єпископ 3. Павлович).
Церква у своїй непомильній науці чітко окреслила, що Вона розуміє під поняттям Традиції: "Святий екуменічний Тридентський Собор (...) неустанно звертає увагу на те, що необхідно усувати помилки і зберегти в Церкві єдино чисту Євангелію, від віків обіцяну Пророками у Святому Письмі, котру наш Господь Ісус Христос, Син Божий, найперше проголосив власними устами, а потім звелів своїм Апостолам переказувати її всякому створінню як джерело спасенної правди та принципів і норм заховання. Собор свідомий того, що ця правда і засади поведінки містяться у написаних книгах і в незаписаних традиціях, які апостоли отримали від самого Христа або прийняли самі, натхненні Святим Духом, і так передали їх, неначе з рук у руки, аж до наших часів. Собор, ідучи за прикладом правовірних отців, приймає і шанує з однаковою набожністю і почитанням всі книги як Старого, так і Нового Завіту, бо автором обох є Єдиний Бог, а також Традиції щодо віри і моральності, проголошені усно Христом або через натхнення Святим Духом і збережені у Католицькій Церкві завдяки неперерваному насліддю" (Breviarum Fidei. op.cit.,c. 116 (DS 1501).
І Ватиканський Собор навчає: "А далі це надприродне Об'явлення згідно з вірою Вселенської Церкви, проголошеною на святому Тридентському Соборі, міститься у "написаних книгах і у незаписаних традиціях, котрі Апостоли отримали з уст самого Христа або прийняли натхненні Святим Духом, і так передали їх, ніби з рук у руки, аж до наших часів".
Отже, Традиція, згідно з наукою св. Павла, є одночасно як записаною, так і усною: "Тож стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно" (II Сол. 2, 15).
У стислішому значенні усна Традиція обмежується "незаписаними традиціями", отриманими з уст Ісуса Христа або від Апостолів, які "прийняли її через натхнення Святим Духом" (Тридентський Собор). Традиція, записана і незаписана, разом творить єдиний "Божий депозит" (І Ватиканський Собор), який уже св. Атаназій окреслив як "властиву, автентичну Традицію, науку і віру Католицької Церкви, дані Господом, проголошувані Апостолами і збережені Отцями" (св. Атаназій, "Лист до Серапіона").
2. За самою своєю природою св. Традиція є постійною і незмінною
І Ватиканський Собор навчає: "Наука віри, об'явлена Богом (...) як Божий депозит передана Христовій Обручниці, щоб Вона вірно його зберігала і непомильно пояснювала". Тому завжди слід дотримуватися того значення святих догм, які колись окреслила Свята Матір Церква, і ніколи не можна від того значення відступати, нібито заради і в ім'я глибшого їх розуміння. "Нехай, отже зростає (...) і всебічно розвивається розуміння, знання і мудрість як окремих людей, так і всіх разом, як поодиноких осіб, так і цілої Церкви, всіх поколінь і віків, але тільки у своєму роді, тобто в тій самій науці, в тому самому значенні, в тій самій думці" (св. Вікентій з Лєрени). "Якщо хтось стверджує, що можливим є, щоб колись догмам, проголошеним Церквою, відповідно до прогресу і знань треба було надати іншого значення, ніж те, як його розуміла і розуміє Церква — хай буде виклятий" (Ibidem, c. 29 — DS3043).
Папа Пій XII пояснює: "У Церкві існує заповіт, який від самого початку зберігся непорушним і залишається незмінним протягом століть. (...). Змістом його, головним чином, є Католицька віра" (Пій XII, промова 8.XII.1950 р.Б.). Той самий Папа навчає: "Церква ніколи не змінюється ні у своїх догмах, ні у своїй силі: Вона є непереможною, незнищенною, нездоланною. Вона є постійною і незмінною, бо її фундамент скріплений Кров'ю Божого Сина" (Пій XII, промова 13.05.1942 р.Б.).
Папа Григорій XVI, звертаючись до всіх єпископів католицького світу, стверджує: "Виконаєте досконало все, якщо будете пильнувати себе і своєї доктрини, сповняючи обов'язок свого урядування і безперервно повторюючи собі, що кожне оновлення намагається підкопати фундамент Вселенської Церкви, а згідно з осторогою Папи Агатона (понтифікат 678-681 рр.), "все, що належним чином визначене, не стерпить зменшення, переміни, додавання, будь-якої зміни сенсу, а навіть слів" (Григорій XVI. Енцикліка Мігагі vos від 15.08.1832 р.Б.).
Слово "традиція" походить від латинського "tradere", що означає "передавати, переказувати". Традиція є переданням без змін того, що було збережене — тобто депозиту віри. Якщо в процесі передання щось буде змінене, це буде означати порушення віри, фальсифікацію переданого депозиту. Традиція є переданням скарбу правди, об'явленої Пророками, нашим Господом Ісусом Христом і, врешті, Апостолами. У декреті "Lamentabili" (1907) св. Пій X засуджує таке твердження: "Об'явлення, яке є суттю Католицької віри, не закінчилося з Апостолами". Це твердження було засуджене, бо згідно з ним могли існувати інші, подальші об'явлення, котрі можна було б додати до Об'явлення, отриманого Апостолами. Роль Маґістеріуму Церкви полягає у тому, щоб зберегти і правильно передати депозит цього одного єдиного Об'явлення.
Власне про це і пишуть Отці І Ватиканського Собору в декреті "Pastor aeternus": "Адже наступникам святого Петра Святий Дух був обіцяний не для того, щоб на підставі Його Об'явлення подавали нову науку, але щоб з Його допомогою свято берегли і правильно пояснювали Об'явлення, отримане Апостолами, тобто депозит віри". Ще раніше (1846 р.Б.) Папа Пій IX засудив хибність поступу в питаннях доктрини, визнавці і прихильники якого дотримувалися погляду, що доктрина має еволюціонувати разом із прогресом людських знань: "Напевне, з неменшою підступністю, Шановні Брати, ці вороги Божого Об'явлення, надміру пишаючись людським прогресом, хотіли б його з легковажним і воістину блюзнірським зухвальством впровадити у Католицьку релігію так, ніби ця релігія не була ділом Бога, а людей, або такою собі філософською вигадкою, яку можна чисто по-людськи вдосконалити".
3. Традиція є живою
Засаднича незмінність Традиції не виключає її активного характеру, який означає, що католики в минулому, сьогодні і в майбутньому живуть Традицією. Традиція є живою у тому розумінні, що нею живемо, вона є цінною як для окремої людини, так і для Церкви як цілісності.
Для окремої особи Традиція є об'явленим депозитом. Що ж міститься у цьому Об'явленні? У своїй основі Об'явлення є внутрішнім життям самого Бога, подарованим нам через посередництво ласк і таїнств. Внутрішнє інтимне життя Бога — це сам Бог у трьох Божих Особах, який об'являється нам через Ісуса Христа, через Його ласки і таїнства. В цьому полягає істотний зміст християнського Об'явлення, фундаментальна суть депозиту, який мусить зберегти кожен вірний. "Жива Традиція" означає, що хтось живе життям Бога, він просякнутий тим Божим життям, котре приймає розумом, волею, вірою, надією і любов'ю і через практикування всіх інших чеснот. Це християнське життя, життя Традиції у наших серцях, в одиницях і в оточенні є участю у незмінному житті Бога. Чим більше живемо цією Традицією, тим міцніше ми пов'язані з Незмінним, Котрий є Богом, і тим менше ми підлягаємо принципові безперестанної зміни. Бог не змінюється. Святі в небі оглядають і пізнають незмінного Бога у вічності, і це наповнює їх невимовною радістю. Вони переповнені захопленням, тому що оглядають і пізнають цілу вічність того самого, незмінного Бога, Котрий є Джерелом незбагненного і несказанного життя. Вони поєднані з Богом, і цього їм досить, це дає їм життя.
Це життя Традиції, це пізнання Незмінного може, однак, чинити поступ у кожному з вірних. Цей поступ, це прогресуюче поглиблення упродовж духовного життя, є, по-перше розвитком у сфері самого предмета (об'єкта) віри. Вірні повинні не лише все більше і більше пізнавати об'явлені правди, але зобов'язані також робити з них висновки для практичного життя, наприклад, впровадження Божественності Ісуса Христа у суспільне і політичне життя. По-друге, поступ означає наповнення інтенсивності життя вірою так, щоб це життя Об'явленою Правдою набирало сили і енергії. Святі мають глибшу віру, бо рішучіше віддаються Богові та Його Об'явленню. Сила віри міцніє, коли християнин усе своє життя підпорядковує засаді віри: "Праведник з віри буде жити" (Рим. 1, 17). Нарешті, по-третє, поступ стосується також плодів віри. Жива віра невіддільна від любові та інших чеснот і дарів Святого Духа, які підлягають внутрішньому закону безперервного зростання, якщо тільки переборюються супротивні тенденції.
Таким чином, віра для кожного католика є джерелом поступу до святості.
Отже, жива Традиція існує у кожному вірному за умови, що вона є автентичним (справжнім) Переданням (Traditio), котре зростає у даній особі завдяки поглибленню віри та дозріванню її плодів.
(Далі буде)
