Проповідь з нагоди Першого Святого Причастя

Ісус Христос, що є творцем не тільки тіла, але й душі людини подбав про поживу й напій для тієї частини нашої людської істоти. Як знаємо Він подбав про місце де ми можемо жити, сотворюючи оцю землю, яка є місцем нашого дочасного побуту. Подбав дальше й про все, що до утримання нашого тіла є конечним, тобто про повітря, воду, про харчі, одежу й про мешкання для нас. Так то Він немов найкращий батько, подбав про всі речі, що їх людина потребує в своєму туземному житті. Але, як ми згадали, крім тіла, людина має ще багато важливішу й ціннішу частину своєї істоти, безсмертну, духову душу. Вона також живе й не тільки своїм природним життям, але що важніше й своїм надприродним життям, яке є участю в житті самого Бога вже тут на землі. Й те надприродне життя душі, це життя синівства Божого, життя прибраної — законної дитини Божої. Тому й не диво, що як наше тіло потребує поживи й напою, щоб могло вдержатись при житті, подібно й наша душа потребує духового Божого корму й напою, щоб могла зберегти в собі надприродне життя, життя Боже, життя ласки. Й Господь Бог, Який подбав про життєві потреби тіла, подбав також і про всі ті речі, що їх потребує й наша душа, щоб втриматися в надприродному житті.

Господь наш Ісус Христос дав нам таку поживу й напиток у пресвятій Тайні Євхаристії, які не тільки утримують наші душі в надприродному житті ласки, але також запевнюють нам осягнення остаточної мети, тобто злуки з Богом і учасництво в Його Божому житті й безмежному щасті. Таке каже Христос Спаситель до апостолів а також до кожного з нас: "Хто їсть моє тіло Й п'є мою кров, той має життя вічне й я воскрешу його останнього дня" (Йо 6,56). З другого ж боку, остерігає всіх тих, які не бажають принимати Його в пресв. Тайні Євхаристії, словами: "Направду, направду кажу вам: Якщо ви не будете споживати тіла Сина Чоловічого й не питимете крови його, життя не матимете в собі" (Йо 6,53). Не можна було більш отверто й ясніше підкреслити тієї правди, як це зробив Ісус Христос. А правдивість її пізнаємо з порівняння з нашим тілом. Кожний з нас знає, хоч може ще на собі не переконався, що мусить їсти й пити, якщо хоче жити; якщо б хто-небудь з нас заперестав принимати поживу й напиток, без сумніву не прожив би на землі. Подібно як наше тіло, й наша душа не може утриматися в духовому житті, якщо відмовиться Божої поживи, Тіла й Крови Христової. Спаситель підкреслює цю правду, кажучи: "Бо тіло моє — їжа правдива, а моя кров — правдивий напій" (Йо 6,55). Та не тільки до збереження надприродного життя наша душа потребує пресвятої Євхаристії. Вона потребує її також для того, щоб це надприродне життя розвинути, побільшити й його вдосконалити. Вона потребує Божої поживи тіла й крови Христової, щоб гоїти рани, які завдали їй давні гріхи, як особисті, так і гріх первородний. Крім того пресвята Євхаристія запевнює нам перебування Бога в нашій душі, а з цим уже тут на землі учасництво в Його житті. Так бо каже нам Спаситель: "Хто споживає тіло моє й кров мою п'є, той у мені перебуває, а я — в ньому. Як мене послав живий Отець, і як я живу Отцем, так і той хто споживає мене, житиме мною" (Йо 6,56с).

На своїй дорозі до Бога наша душа зустрічає багато ворогів її спасіння, які спроможні не лише зранити її, але також і вбити, тобто позбавити надприродного життя ласки. Ворогом нашої душі, в першій мірі, є диявол, який ранить наші душі стрілами покус, спонукуючи їх принаймні до гріхів повсякденних, чи як ми їх називаємо, до легких гріхів. Ось хоч би непослух нашим батькам чи настоятелям у маленьких справах, мала неправда в речах, які нікому не приносять шкоди. Він однак не зупиняється на цьому, але намагається спокушати нас і до важких, чи пак, смертельних гріхів, які забирають у нашої душі її надприродне життя, ласку Божу освячуючу. Ними є наприклад, опущення Служби Божої в неділю або в свята, прокльони, ненависть до наших ближніх, крадіж якоїсь дорогоцінної речі, або її умисне знищення. Тому, щоб ми могли опертися намовам диявола й не допуститися важкого гріха, мусимо зміцнити слабенькі сили нашої душі. Поживою, яка підкріплює й збільшує сили душі, є пресвята Євхаристія — прийняття святого Причастя. Вона не лише кріпить наші душевні сили, але крім того лікує рани, що їх завдали душі повсякденні гріхи; а разом зі св. Тайною Покаяння — Сповіді, вона спроможна привернути нашу душу, яку гріх важкий позбавив життя, до життя ласки. Тією поживою, як ми вже сказали, є тіло й кров Божого Сина Ісуса Христа. Він то приходить до нас у св. Причастю під видами хліба й вина, щоб перебувати в нашій душі й помагати їй у боротьбі проти покус, проти гріхів, що їх зустрічаємо на дорозі до дому нашого небесного Отця.

Ви, дорогі діти, вже приготовились на прийняття того дорогого Гостя, Ісуса Христа — Бого-Чоловіка. Ви очистили свої душі від гріхів у св. Тайні Покаяння. Тепер ви вже готові на прихід нашого Спасителя, воднораз же Бога-Творця Ісуса Христа. Тому найперше скажімо Йому, яким дорогим Він є для нас, як дуже ми Його любимо. Він бо прийшов на цю землю задля нас. Заради нашого спасіння Він прийняв на себе людську природу, ставши людиною як, і кожний з нас. Та на цьому Він ще не зупинився, але задля нас прийнявся страшних мук, бичування, вінчання терневим вінком і, врешті дозволив прибити себе на хрест, на якому серед несказанних страждань помер. Чому спитаєте? Бо Він так дуже нас полюбив, що радше жертвував Себе самого, щоб нам помогти, тобто, щоб вирятувати нас від пекельних мук. Св. євангелист Йоан ось що розказує про Ісуса: "Перед святом же пасхи Ісус, знавши, що настала йому година перейти до Отця з цього світу, полюбивши своїх, що були в світі, до кінця їх полюбив" (Йо 13,1). Тому що наші гріхи, а передусім важкі, перешкоджували нам дійти до Нього й бути з Ним у Його Небесному Царстві, Він жертвував Себе самого; віддав Своє життя, щоб нас рятувати: "Я віддаю себе за них у посвяту (жертву), щоб і вони були освячені в істині" (Йо 17,19). Тому ми повинні бути Йому вдячні за ті всі Його добродійства й Йому жертвувати хоч оцю нашу людську любов, взаміну за Його Божу безмежну любов. Тому, коли Він прийде до наших душ у святому Причасті, скажімо Йому, що ми Його любимо з цілого нашого серця й цілої душі. Обіцяймо Йому, що від хвилини Його приходу ми будемо підкорятися заповідям і завжди будемо їх виконувати, бо тільки в той спосіб зможемо виявити Йому нашу любов. Вів бо сам заявив: "Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете... ". Бо "Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить" (Йо 14,15.21). А тому, що ми такі немічні, коли йдеться про додержування Божих заповідей, просімо доброго Спасителя такими словами: "Ісусе добрий, мій Спасителю, поможи мені підкорятись Тобі в усьому! Поможи мені слухати й сповняти Твою волю як довго я живу. Не дозволь, щоб я коли-небудь Тебе образив, чи загнівав моїми проступками, бо я хочу, щоб Ти зоставався в моїй душі, як довго я живу на цій землі. Коли ж прийде час мені залишати оцю землю, долину сліз, прийми мою душу до Свого Божого Царства, щоб я повік жив з Тобою, мій Творче й Спасителю!"

Передрук за кн.:
о. д-р М. І. ЛЮБАЧІВСЬКИЙ —
Проповіді. — Рим, 1984.
Правопис збережено.