З листа до греко-католицького єпископа Богачевського у Філадельфію від 21 грудня 1926 року

(Із книжки Ярослава Гнатіва "Віра батьків": Рим — Люблин, 1990)

Якби Іван Франко був того роду письменником, що атеїзм, матеріалізм і раціоналізм становили б його головне поле творчості, тоді безумовно б ми явно заборонили брати участь в його культі не тільки духовенству, але і всім вірним, бо шануючи його пам'ять, висказували б вірні признання його безбожному світоглядові і пропагували б той світогляд. Але в творчості Івана Франка атеїзм і матеріалізм займає тільки незначне, спорадичне місце, а головне місце займають посередньо чи безпосередньо національні і патріотичні теми. Ще до того так є, що Франко не був глибоким мислителем, а радше енциклопедистом, і ті місця, де він розвиває свій атеїзм і матеріалізм, мають тільки марну силу. Зате національні і патріотичні теми умів він опрацювати сильніше і вартісніше, так що солідна критика вже в тій справі має ясну точку зору, що Іван Франко остане в будучності пам'ятний лише як поет націоналіст-патріот.

Мав я нагоду достаточно переконатися про те, що вірні піддані моєї юрисдикції шанують Франка виключно задля його величини як національного, патріотичного письменника, а не задля його атеїзму і матеріалізму, який світогляд вони відкидають... Атеїзм і матеріалізм Франка нині в нас стають релятивно спокійні. Не мають вони вже того впливу ні на старших, ні на молодших, який мали давніше. Нині в нас повстають нові психічні струї: консервативна, яка цінить релігію і церкву, і крайньо антирелігійна — більшовицька. А та більшовицька вчиться атеїзму не від "гуманіста" Франка, але від комуністів у Росії і на Україні.

На загальне викорінення слави Франка в нашому народі не може бути мови для того, що живемо в такому віці, коли народи хваляться своєю "аристократією духу" як своєю силою і іспитом зрілості. На жаль, у нас тої "аристократії" ще замало, й зрозуміло, що загал нашого народу не може бути перебирчивий та що так величається Франком. Якби, отже, заборонити духовенству брати участь в обходах пам'яті Франка, то з того пішов би різкий роздор між нашими світськими вірними, а може, й між духовенством, бо більша часть зле толковала б собі таке зарядження: що наша ієрархія ворожа народові, що таке в інших католицьких народів не буває, що тут слідно якусь "чужу" руку і так без кінця.

Виджу з вашого письма, що таке зарядження принесло для вашої ієрархії немало клопоту і нової журби, а в мене, мабуть, було б ще гірше. І як би я боронився, коли б мені, приміром, навели таку аналогію, що польський поет Ян Каспрович нічим не був ліпший від Франка під оглядом релігії, а все ж таки по його смерті навіть єзуїтський "Пшеґльонд повшехни", що виходить у Кракові, оголосив збірку на Літературний музей імені Яна Каспровича, хоч у поляків немало славних письменників і католики в них легше могли б собі вибрати "великанів", як наш народ...